Історія справи

Постанова ККС ВП від 09.12.2025 року у справі №607/9703/23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 607/9703/23

провадження № 51-3353км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

(у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 06 грудня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 14 травня 2025 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14 травня 2025 року зазначений вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання та постановлено вважати засудженим ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Судами встановлено, що 09 квітня 2023 року приблизно о 18 год 15 хв ОСОБА_7 , перебуваючи в громадському місці (вул. Гагаріна, с. Ігровиця Тернопільського району Тернопільської області), тримаючи за спиною заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень предмет - сокиру, безпричинно підійшов до ОСОБА_8 та наніс йому один удар сокирою по лівому плечу та передпліччю в момент, коли потерпілий прикривав лівою рукою свою голову від ударів, внаслідок чого останній отримав легкі тілесні ушкодження. Після цього ОСОБА_8 почав втікати та сховався в будинку АДРЕСА_2 , а ОСОБА_7 прослідував за ним та о 18 год 23 хв безпричинно наніс удар сокирою по вікну задніх лівих дверей автомобіля «Peugeot 407» (д.н.з. НОМЕР_1 ), який належить ОСОБА_9 , розбив його, в результаті чого потерпілому було спричинено матеріальну шкоду у розмірі 8160,72 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки та звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. В решті судові рішення просить залишити без зміни.

На обґрунтування касаційних вимог сторона захисту стверджує, що суди попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_7 покарання в повній мірі не врахували тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, його щире розкаяння у вчиненому та вжиття заходів для відшкодування спричиненої потерпілому ОСОБА_10 матеріальної шкоди, відомості про його особу (раніше не судимий, одружений, має на утриманні дитину з інвалідністю групи «А», яка потребує домашнього догляду), у зв`язку з чим ОСОБА_7 не має можливості працювати, а у випадку позбавлення його волі можливість працювати втратить його дружина, що призведе до втрати сім`єю засудженого засобів для існування.

Також захисник вказує про безпідставне визнання судами першої та апеляційної інстанції обтяжуючої покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, без врахування показань засудженого про те, що під час вчинення ним кримінально-караного діяння він в стані алкогольного сп`яніння не перебував, а вжив спиртне вже після його вчинення.

Наголошує, що наявні у матеріалах кримінального провадження докази та відомості про особу засудженого дають підстави для звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, а прокурор заперечував вимоги касаційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК та доведеність його винуватості у вчиненому злочині у касаційній скарзі не оспорюються.

Касаційні доводи захисника стосуються невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а також необхідності застосування до нього положень ст. 75 КК.

Суд звертає увагу, що визначення розміру покарання у конкретному кримінальному провадженні є реалізацією принципу справедливості у частині індивідуалізації кримінальної відповідальності. Обираючи той чи інший вид та розмір покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК.

Санкція ч. 4 ст. 296 КК передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

На підставі встановлених обставин справи, а саме тяжкості, характеру та наслідків вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, того, що останній раніше не судимий, негативно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутності пом`якшуючих покарання обставин та наявності обтяжуючої покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

За наслідками розгляду апеляційної скарги засудженого, крім обставин, встановлених місцевим судом, апеляційний суд врахував повне визнання ОСОБА_7 винуватості, його щире каяття на стадії апеляційного розгляду справи, відшкодування спричиненої ним матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_10 , перебування на утриманні у засудженого дружини та дитини з інвалідністю, наявність постійного місця проживання та пом`якшив призначене ОСОБА_7 місцевим судом покарання у виді позбавлення волі з 4 до 3 років, тобто обрав мінімальний розмір покарання, визначений санкцією ч. 4 ст. 296 КК.

Отже, доводи сторони захисту про неврахування апеляційним судом під час призначення покарання засудженому обставин, які пом`якшують покарання, обставин вчинення ним інкримінованого кримінально-караного діяння та відомостей про його особу, не знайшли свого підтвердження, оскільки саме вони стали підставою для зменшення розміру основного покарання, призначеного судом першої інстанції.

Твердження захисника про безпідставне встановлення місцевим судом у цьому кримінальному провадженні обтяжуючої покарання обставини, а саме вчинення ОСОБА_7 кримінального провадження в стані алкогольного сп`яніння, колегія суддів також відхиляє. Це питання було предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який підставно визнав аргументи сторони захисту необґрунтованими, з огляду на наявність в матеріалах кримінального провадження на підтвердження цього належного та допустимого доказу (виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 09 квітня 2023 року), а також позиції сторони захисту, яка ані під час досудового розслідування, ані під час розгляду справи судом першої інстанції не заперечувала факт перебування ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованого злочину в стані алкогольного сп`яніння.

На думку захисника, висновок суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням є помилковим.

З таким твердженням касаційної скарги сторони захисту колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до осіб з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, які дають можливість суду зробити висновок, що виправлення засудженого можливе без відбування покарання.

Тобто, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення шляхом дослідження та оцінки всіх обставин, що мають значення для справи, та врахувати, що положення ст. 75 КК застосовуються лише в тому разі, коли для цього є відповідні умови та підстави.

Не погоджуючись з твердженнями апеляційної скарги засудженого про можливість застосування до нього положень ст. 75 КК, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, водночас наявність пом`якшуючої покарання обставини (щирого каяття) та обтяжуючої покарання обставини (вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння), відомості про його особу, з урахуванням конкретних обставин вчиненого засудженим кримінально-протиправного діяння (заподіяння сокирою тілесних ушкоджень одному потерпілому та пошкодження автомобіля іншого потерпілого) не є безумовною підставою для застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки не буде достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Сторона захисту наголошувала на тому, що у засудженого є малолітня дитина-інвалід, яка потребує стороннього догляду. Також засуджений повідомив суду про наявність у нього низки захворювань, які ускладнюють можливість його перебування в місцях позбавлення волі.

Окремо засуджений звертав у вагу суду касаційної інстанції на те, що був мобілізований і служив (копія витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07 червня 2025 року № 158, відповідно до якого ОСОБА_7 призначений на посаду стрільця-помічника гранатометника відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 та з 07 червня 2025 року). Фактично засуджений перебував на військовій службі до 11 червня 2025 року, коли вирок суду у цьому провадженні було звернуто до виконання.

Суд враховує всю надану йому інформацію про засудженого у сукупності, в тому числі зважає на те, що засуджений, перебуваючи в стані сп`яніння безпричинно заподіяв удар сокирою одному потерпілому, а іншому - пошкодив сокирою автомобіль, хоча вочевидь і в цей час його дитина потребувала уваги і догляду з боку батька.

Також суд враховує повідомлену засудженим інформацію про те, що він має бажання служити в ЗСУ і на його повернення чекають інші військовослужбовці. Бере до уваги суд і інформацію про низку захворювань засудженого.

Разом з тим всі означені дані в своїй сукупності дозволяють суду прийти до висновку, що засуджений з покликанням на вищевказану інформацію, може звернутися до суду першої інстанції в порядку виконання вироку і ставити питання про своє умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби (ст. 81-1 КК) або ж про звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК). У разі наявності відповідних підстав для звільнення, таке рішення може бути ухвалене судом першої інстанції.

Підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК у цьому провадженні немає.

На переконання колегії суддів, призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у найнижчому розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 296 КК, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, принципу справедливості та співмірності, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою сторони захисту на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній аргументи, аналогічні доводам касаційної скарги захисника, з наведенням належних й докладних мотивів своїх висновків.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 436 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Тернопільського міськрайонного суду від 06 грудня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 14 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3