Правова позиція : Можливість відповідальності за порушення правил зупинки водієм, який правомірно здійснив стоянку автомобіля

Водій, який здійснив стоянку автомобіля, не може нести відповідальність за порушення правил зупинки, адже поняття «вимушена зупинка», «зупинка», «стоянка» є абсолютно відмінними та альтернативними видами припинення руху транспортного засобу

Історія справи

Постанова ККС ВП від 04.11.2024 року у справі №643/9869/20
Постанова ККС ВП від 04.11.2024 року у справі №643/9869/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 643/9869/20

провадження № 51-2561 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

особи, щодо якої закрито провадження ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2024 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Борова Борівського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 ),

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Змістоскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Московського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн без позбавлення права керувати транспортними засобами.

2. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати та вирішено питання щодо арешту та речових доказів.

3. ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження за таких обставин.

4. 08 вересня 2019 року приблизно о 14 год ОСОБА_6 усупереч вимогам п. 19.4, пп. «а» п 9.9, пп. «а» п. 9.11 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) припаркував та залишив автомобіль ГАЗ 2705-414, номерний знак НОМЕР_1 , на правій смузі, на проїзній частині вул. Гвардійців Широнінців у м. Харкові, біля будинку № 60. При настанні темряви в умовах недостатньої видимості ОСОБА_6 , діючи необережно, не ввімкнув габаритні вогні, стояночні вогні або додаткову аварійну світлову сигналізацію, а в разі їх несправності не виставив знака аварійної зупинки або мигаючого червоного ліхтаря, у результаті чого 09 вересня 2019 року приблизно о 03 год 30 хв автомобіль BMW X5, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 (кримінальне провадження щодо якого 23 червня 2020 року Московський районний суд м. Харкова закрив у зв`язку з примиренням з потерпілою), який у цей час рухався по АДРЕСА_2 в напрямку вул. Бучми зі швидкістю приблизно 90 км/год, в умовах недостатньої видимості вчинив наїзд на автомобіль ГАЗ 2705-414, залишений ОСОБА_6 на проїзній частині в неосвітленому місці. Унаслідок ДТП пасажир автомобіля BMW X5 ОСОБА_8 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

5. Полтавський апеляційний суд ухвалою від 11 березня 2024 року скасував вирок місцевого суду від 04 листопада 2021 року та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з установленням відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Постановлено процесуальні витрати віднести на рахунок держави.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

7. Обґрунтовуючи своє прохання, прокурор стверджує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що зіткнення відбулося виключно внаслідок порушення ПДР водієм ОСОБА_7 , а водій ОСОБА_6 здійснив стоянку свого автомобіля з дотриманням вимог ПДР.

8. Прокурор зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги положень пунктів 15.1, 15.2, 15.10 ПДР, за змістом яких зупинка і стоянка транспортних засобів повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі, а за відсутності таких - біля правого краю проїжджої частини, якомога правіше. Крім того, стоянка забороняється в місцях, де заборонена зупинка.

9. Також прокурор зазначає, що винуватість ОСОБА_6 підтверджувалася рядом доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження, а не ґрунтується вирішальним чином на висновках судових автотехнічних експертиз від 26 вересня та 27 листопада 2019 року, як про це вказав апеляційний суд.

10. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції, закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, не врахував усіх наявних у матеріалах кримінального провадження доказів та передчасно дійшов такого висновку.

11. На адресу Суду від захисника ОСОБА_9 надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких він просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

12. Прокурор підтримав подану касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_6 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

13. Заслухавшидоповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

14. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

15. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

16. Статтею 438 КПК визначено підстави для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, серед яких є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

17. Водночас ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Відповідно до ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

18. Як визначено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

19. За правилами ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції повинні бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку та ухвали.

20. Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

21. Пунктами 15, 16 ч. 1 ст. 7 і статтями 22 23 КПК передбачено принципи змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та безпосереднього дослідження доказів.

22. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого, що передбачено ч. 1 ст. 92 КПК.

23. Водночас суд відповідно до ст. 94 КПК за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для підтвердження висунутого особі обвинувачення.

24. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.

25. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 286 КК, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження.

26. Суд першої інстанції обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 обґрунтував показаннями потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та фактичними даними, що містяться в письмових доказах, зміст яких детально викладений у вироку.

27. Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_6 оскаржив вирок в апеляційному суді.

28. Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, повторно дослідивши в порядку ст. 404 КПК обставини, установлені під час кримінального провадження, допитавши експерта ОСОБА_14 , апеляційний суд дійшов висновку, що в діянні ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

29. Такий висновок апеляційного суду достатньо вмотивований, ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені апеляційним судом та наведені в ухвалі.

30. Доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції надав неправильну та необґрунтовану оцінку доказам із точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку для прийняття саме такого рішення, чим порушив вимоги статей 85 86 94 КПК, є безпідставними.

31. Статтею 286 КК передбачено відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

32. Основним безпосереднім об`єктом зазначеного кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких поданий у примітці до ст. 286 КК, а його додатковим обов`язковим об`єктом - життя та здоров`я особи. Об`єктивна сторона цього правопорушення включає такі обов`язкові ознаки: 1) діяння; 2) обстановку; 3) наслідки

та 4) причинний зв`язок між діянням і наслідками.

33. При цьому слід враховувати, що у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з`ясувати характер порушень, який допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

34. Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд правильно зазначив, що ст. 286 КК є бланкетною, а тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, і які були допущені особою, котра керувала транспортним засобом.

35. Апеляційний суд, повторно дослідивши, крім іншого, висновок експерта від 27 листопада 2019 року № 25164/25898 та допитавши експерта ОСОБА_14 , дійшов переконання, що недотримання пунктів 19.4, 9.9 «а», 9.11 «а» ПДР, у чому обвинувачувався ОСОБА_6 , можливе під час припинення руху водієм у формі зупинки. Однак у разі залишення водієм транспортного засобу на стоянку на кілька діб наведені вимоги ПДР неможливо виконати через технічні характеристики транспортних засобів.

36. Також апеляційний суд, проаналізувавши викладені у п. 1.10 ПДР поняття «вимушена зупинка», «зупинка», «стоянка», дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони не є тотожними, а є абсолютно відмінними та альтернативними видами припинення руху транспортного засобу.

37. Таким чином, суд апеляційної інстанції констатував, що положення пунктів 19.4, 9.9 «а», 9.11 «а» ПДР містять вимоги до водія виключно у випадку здійснення ним зупинки, у тому числі вимушеної, а не стоянки.

38. Дослідивши матеріали кримінального провадження, цей суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_6 здійснив стоянку автомобіля ГАЗ 2705-414 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), а тому місцевий суд припустився помилки, визнавши його винуватим у порушенні правил вимушеної, в тому числі аварійної, зупинки та зупинки, унаслідок чого були порушені наведені вище вимоги ПДР.

39. При цьому апеляційний суд указав, що в цьому разі для визначення наявності / відсутності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, потрібно з`ясувати, чи були ним порушені правила стоянки, передбачені вимогами ПДР.

40. Згідно з пунктами 15.1, 15.2 ПДР стоянка транспортних засобів на дорозі повинна здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі. За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли стоянка там неможлива, вона дозволяється біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).

41. Також апеляційний суд надав оцінку протоколу перегляду відеофайлу від 19 вересня 2019 року з технічним носієм інформації, на якому збережено відеозапис із реєстратора автомобіля BMW X5, з якого, крім іншого, вбачається, що на місці зіткнення були відсутні узбіччя (проїзна частина відразу розмежована з тротуаром за допомогою бордюру) та спеціально відведене місце для стоянки. Автомобіль ГАЗ 2705-414, залишений обвинуваченим на стоянку в межах населеного пункту (м. Харків) максимально паралельно тротуару за напрямком руху біля правого краю проїзної частини - якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху та не створювати останнім небезпеку. У цій дорожній ситуації дорожні знаки чи інші обставини, які б забороняли здійснення стоянки автомобіля ГАЗ 2705-414, були відсутні. Натомість проїзна частина складалася з двох смуг руху в кожному напрямку з відповідною розміткою.

42. На підставі наведених доказів апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 здійснив стоянку автомобіля з дотриманням вимог пунктів 15.1, 15.2, 15.10 ПДР, а зіткнення відбулося виключно внаслідок порушення ПДР водієм автомобіля BMW X5, ОСОБА_7 , який, у нічний період доби, рухаючись із перевищенням швидкості майже вдвічі (швидкість 98 км/год), з увімкненим ближнім світлом фар, у правій смузі руху по сухій проїзній частині, проїхавши повз білборд, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечні прийоми керування, не застосував екстренного гальмування та вчинив зіткнення з припаркованим ОСОБА_6 автомобілем ГАЗ 2705-414.

43. За результатами дослідження письмових доказів, допиту експерта ОСОБА_14 апеляційний суд зробив висновок про те, що висновки судових автотехнічних експертиз від 26 вересня та 27 листопада 2019 року № 7/939СЕ-19, 25164/25898 відповідно і показання експерта ОСОБА_14 про наявність складу кримінального правопорушення у діях ОСОБА_6 , є помилковими. Ухвала апеляційного суду в цій частині є досить вмотивованою.

44. Оскільки в діях ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. З таким висновком погоджується і колегія суддів.

45. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням статей 370 419 КПК.

46. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були підставами для скасування судових рішень, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3