Постанова ККС ВП від 02.10.2025 року у справі №683/1775/21

Друк

Пошук

57

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

касаційний кримінальний суд верховного суду ( ККС ВП )

Історія справи

Постанова ККС ВП від 02.10.2025 року у справі №683/1775/21

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 683/1775/21

провадження № 51-5377 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

перекладача ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021243100000072 від 28 квітня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 липня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_6 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 липня 2024 рокуОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Також цим вироком задоволено цивільний позов:

- ОСОБА_9 до ОСОБА_6 , стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 10 491 грн матеріальної шкоди та 250 000 грн моральної шкоди;

- прокурора в інтересах держави до ОСОБА_6 , стягнуто з ОСОБА_6 на користь Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області для зарахування в бюджет КНП «Старокостянтинівська багатопрофільна лікарня» витрати на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення в розмірі 6544, 01 грн.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК, а саме умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, з огляду на таке.

27 квітня 2021 року близько 15 год 30 хв ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння у вітальній кімнаті квартири АДРЕСА_2 (далі - квартира АДРЕСА_3 ), під час спільного розпиття спиртних напоїв із ОСОБА_10 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_10 не менше восьми ударів кулаками в ділянку голови, й не менше двох ударів у ділянку тулуба, внаслідок чого потерпілий отримав тілесні ушкодження, які за висновком судово-медичної експертизи (далі - СМЕ) належать до тяжких і легких тілесних ушкоджень відповідно.

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень перебуває в прямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_10 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у приміщенні КНП «Старокостянтинівська багатопрофільна лікарня».

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 24 вересня 2024 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить:

- перевірити законність й обґрунтованість вироку Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 липня 2024 року та ухвали Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_6 ;

- змінити вказані судові рішення в частині призначеного покарання шляхом його пом`якшення.

На обґрунтування своїх вимог захисник з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, наводячи доводи щодо незгоди з оцінкою доказів, зробленою судами попередніх інстанцій, а також не погоджуючись із фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, зазначає, що:

- в обвинувальному акті вказано про 10 тілесних ушкоджень на тілі потерпілого, однак насправді їх значно більше, при цьому два з них є високотермічними опіками;

- відповідно до показань свідків, потерпілий був одягнутий теплий одяг, зокрема теплу куртку,

що, на його думку, свідчить про неповноту досудового розслідування та судового розгляду.

Також захисник посилається на те, що:

- не встановлено місця перебування ОСОБА_10 з 21 год 26 квітня до 15 год 30 хв 27 квітня 2021 року;

- смерть ОСОБА_10 настала внаслідок набряку і крововиливу мозку, яке було спричинено за 1-3 доби до часу настання смерті, тобто з 26 до ІНФОРМАЦІЯ_2;

- у ОСОБА_6 не встановлено жодного тілесного ушкодження;

- зважаючи на спортивну тілобудову потерпілого та його фізичну підготовку, ОСОБА_6 не міг заподіяти йому таку кількість ударів, яка б спричинила його смерть;

- засуджений і потерпілий перебували у дружніх стосунках;

- у матеріалах справи відсутні прямі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення;

- стороною обвинувачення не доведено мотиву і суб`єктивної сторони складу цього злочину;

- суд першої інстанції не врахував показань ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_10 прийшов до його квартири вже побитий;

- у ОСОБА_6 вилучено футболку та кросівок із плямами крові, які утворилися, коли підзахисний, вважаючи, що потерпілий перебуває в стані алкогольного сп`яніння, підіймав його біля дверей квартири, куди той прийшов;

- на момент прибуття слідчо-оперативної групи біля дверей квартири АДРЕСА_3 уже не було слідів крові, оскільки прибиральниця (яку не було допитано) двічі вимила сходи та майданчик біля дверей цієї квартири;

- вирок місцевий суд постановив без ґрунтовного мотивування, посилаючись лише на показання свідків та потерпілої, жоден з яких не вказував, що їм відомі обставини виникнення наявних у потерпілого тілесних ушкоджень;

- у вироку не вказано конкретного часу настання смерті ОСОБА_10 ;

- станом на 18 год 27 квітня 2021 року у потерпілого вже були тілесні ушкодження;

- свідок ОСОБА_11 надала неправдиві показання про те, що бачила ОСОБА_6 з ознаками алкогольного сп`яніння;

- висновок суду про те, що ОСОБА_6 разом із потерпілим розпивали спиртні напої, є необґрунтованим.

Крім того, захисник указує, що:

- під час досудового розслідування в ході ознайомлення ОСОБА_6 з матеріалами провадження був відсутній перекладач;

- у протоколі прийняття заяви від ОСОБА_9 про вчинення кримінального правопорушення щодо її сина ОСОБА_10 записана рукописно інформація відрізняється від запису «Ознайомлена» та від підпису;

- вирок ухвалений незаконним складом суду, оскільки головуючий суддя ОСОБА_12 вже брав участь у розгляді цієї справи, розглядаючи відвід судді ОСОБА_13 ;

- суд першої інстанції безпідставно зазначив, що ОСОБА_6 проживав у квартирі та був її тимчасовим володільцем;

- у ході судових засідань порушено право обвинуваченого та його захисника на перехресний допит, право обвинуваченого на захист і змагальність у спростуванні доводів сторони обвинувачення, право обвинуваченого на безпосередню участь у судовому засіданні;

- заява ОСОБА_6 про відмову від адвоката ОСОБА_14 не була розглянута, при цьому суд першої інстанції безпідставно задовольнив зустрічну заяву цього адвоката про відмову від захисту ОСОБА_6 ;

- під час розгляду у суді першої інстанції не було забезпечено належної якості відеоконференцзв`язку, без технічного запису процесута за відсутності перекладача поруч із ОСОБА_6 ;

- суддя місцевого суду був упередженим під час перехресного допиту свідка ОСОБА_11 , у зв`язку з чим йому було заявлено відвід, який був відхилений;

- заявлений ОСОБА_6 відвід судді суду апеляційної інстанції ОСОБА_16 (оскільки вона раніше розглядала апеляційну скаргу щодо його попереднього ув`язнення), також був відхилений;

- письмова заява ОСОБА_6 про відвід прокурору не була розглянута;

- ОСОБА_6 надано копію вироку без перекладу;

- заявлене в суді апеляційної інстанції клопотання сторони захисту про часткове повторне слідство було відхилене.

При цьому захисник наголошує, що в ході стягнення з ОСОБА_6 витрат на лікування потерпілого не було досліджено підстав такого стягнення, а також не допитано представника медичної установи, у тому числі щодо витрачених ліків.

Посилається захисник і на суворість призначеного ОСОБА_6 покарання, яке з огляду на санкцію ч. 2 ст. 121 КК, є максимальним.

Зокрема, захисник стверджує, що суд першої інстанції не врахував:

- що саме ОСОБА_6 викликав потерпілому швидку допомогу, допомагав фельдшеру робити електрокардіограму та переносити потерпілого до карети швидкої допомоги;

- що ОСОБА_6 належно доглядав та утримував хвору матір;

- наявної в матеріалах провадження позитивної характеристики ОСОБА_6 .

Крім того, захисник зазначає про те, що стан сп`яніння як обтяжуюча покарання обставина був урахований під час призначення ОСОБА_6 покарання необ`єктивно, лише зі слів одного свідка. При цьому, на його думку, не були усунуті суперечності між показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_17 .

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 436 КПК суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; 3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.

За таких обставин вимога касаційної скарги захисника щодо перевірки законності й обґрунтованості вироку Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 липня 2024 року та ухвали Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_6 не ґрунтується на наведених вище положеннях ст. 436 КПК.

Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.

Таким чином, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

З огляду на зазначене вище не є предметом перегляду в касаційному провадженні доводи касаційної скарги захисника, які стосуються надання ним власної оцінки доказам, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, а саме про те, що:

- не встановлено місця перебування ОСОБА_10 з 21 год 26 квітня 2021 року до 15 год 30 хв 27 квітня 2021 року;

- у ОСОБА_6 не встановлено жодного тілесного ушкодження, що суперечить зазначеним в обвинувальному акті обставинам бійки;

- засуджений і потерпілий перебували у дружніх стосунках;

- у ОСОБА_6 вилучено футболку та кросівок із плямами крові, які, як він пояснював, утворилися, коли підзахисний, вважаючи, що потерпілий перебуває в стані алкогольного сп`яніння, підіймав його біля дверей квартири, куди той прийшов;

- за наявним алібі свідок ОСОБА_18 близько 12 год 30 хв 27 квітня 2021 року бачила ОСОБА_6 біля будинку його матері, відповідно останній йшов до квартири, де нібито о 15 год 30 хв сталася подія злочину, а в цій квартирі близько 18 год вже з побитим потерпілим його бачила свідок ОСОБА_19 і наступного вечора - фельдшер швидкої допомоги ОСОБА_20 , у зв`язку з чим вважає, що станом на 18 год 27 квітня 2021 року в потерпілого вже були тілесні ушкодження;

- свідок ОСОБА_11 надала неправдиві показання про те, що бачила ОСОБА_6 з ознаками алкогольного сп`яніння, оскільки він у цей час перебував у матері;

- висновок суду про те, що ОСОБА_6 разом із потерпілим розпивали спиртні напої, є необґрунтованим, оскільки у крові потерпілого алкоголю не виявлено, а стан сп`яніння ОСОБА_6 (у якого кров на дослідження не відбирали) встановлений судом лише з показань одного свідка.

- суд першої інстанції безпідставно зазначив, що ОСОБА_6 проживав у квартирі та був її тимчасовим володільцем, оскільки останній проживав у будинку своєї матері.

Не є предметом перегляду суду касаційної інстанції і доводи касаційної скарги захисника про те, що:

- в обвинувальному акті вказано про 10 тілесних ушкоджень на тілі потерпілого, однак насправді їх значно більше (18), при цьому два з них є високотермічними опіками;

- відповідно до показань свідків, наведених у вироку та ухвалі суду апеляційної інстанції, перебуваючи у квартирі, потерпілий був одягнутий у теплий одяг, зокрема теплу куртку,

що, на його думку, свідчить про неповноту досудового розслідування і судового розгляду.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 424 КПК у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

З матеріалів провадження вбачається, що:

- ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2021 року прийнято відмову адвоката ОСОБА_14 від виконання обов`язків щодо здійснення захисту ОСОБА_6 і відмову обвинуваченого від захисника ОСОБА_14 та з метою забезпечення захисту прав обвинуваченого призначено йому іншого захисника;

- ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року скасовано вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 28 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_6 (яким останнього засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років) та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження № 12021243100000072 від 28 квітня 2021 року стосовно ОСОБА_6 в суді першої інстанції.

Мотивуючи своє рішення, колегія суддів суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначила про порушення права обвинуваченого ОСОБА_6 користуватися в судовому засіданні мовою, якою він володіє, а в разі необхідності користуватися послугами перекладача, вказала про те, що матеріали провадження не містять обґрунтованого процесуального рішення за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_6 про відвід прокурора ОСОБА_21 , а також фіксування судового засідання технічними засобами, що відбувалося 28 березня 2022 року, при цьому зауважила, що вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 не відповідає положенням ст. 374 КПК.

У ході нового судового розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 Старокостянтинівським районним судом Хмельницької області ухвалено вирок від 03 липня 2024 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, який ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року залишений без змін.

Отже, з огляду на наведені вище положення ч. 1 ст. 424 КПК, колегія суддів зауважує, що в цьому випадку предметом перегляду суду касаційної інстанції є лише вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 липня 2024 року та ухвала Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_6 .

З огляду на зазначене не є предметом перегляду доводи касаційної скарги захисника, які стосуються незаконності та необґрунтованості скасованого судом апеляційної інстанції вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_6 , а саме про те, що:

- місцевий суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту від 26 травня 2022 року про заперечення щодо проведення дистанційних судових засідань і про повторний виклик експерта ОСОБА_15 для надання роз`яснень щодо його висновків, з урахуванням того, що ОСОБА_6 не розуміє української мови, якою вони складені, що є неповнотою судового розгляду;

- письмова заява ОСОБА_6 про відвід прокурору не була розглянута.

При цьому колегія суддів зауважує, що, стверджуючи про неналежну якість відеоконференцзв`язку, відсутність перекладача, а також про те, що заява про відвід прокурора не була розглянута, захисник не вказує, що наведені, на його думку, порушення мали місце саме в ході нового судового розгляду матеріалів провадження стосовно ОСОБА_6 .

Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в ході підготовчого судового засідання під час нового судового розгляду ухвалами Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 травня 2023 року:

- відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_6 про відвід прокурору ОСОБА_21 ;

- постановлено призначити до судового розгляду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 та доставити його в судове засідання, а також викликати в судове засідання перекладача (який, як убачається з матеріалів провадження, брав участь у судових засіданнях під час нового розгляду матеріалів провадження стосовно ОСОБА_6 ).

Також колегія суддів зауважує, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на таку обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення.

Однак, посилаючись на відсутність технічного звукозапису судового засідання, захисник не наводить доводів, які саме звукозаписи судових засідань відсутні, а також яким чином зазначене істотно вплинуло або могло вплинути на законність і вмотивованість саме оскаржуваного судового рішення.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника, які стосуються незаконності вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі доказів, досліджених та перевірених під час судового розгляду й оцінених відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , а також експерта ОСОБА_15 .

Суд першої інстанції дослідив і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, серед яких дані:

- протоколу огляду місця події від 28 квітня 2021 року з фототаблицями квартири АДРЕСА_3 ;

- протоколу огляду речей від 13 травня 2021 року;

- висновків імунологічних експертиз від 11 травня 2021 року № 282, 283, 284, 285, 286, 287.

Дослідив суд першої інстанції і висновок додаткової судово-медичної експертизи від 16 червня 2021 року № 1, згідно з якою в момент нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 міг перебувати в будь-якому положенні, доступному для нанесення їх сторонньою особою, тобто повернутим до нападаючого поверхньою тіла, або близькому до такого положення.

Водночас наданий стороною обвинувачення протокол огляду документа від 28 травня 2021 року та диск DVD-R, на якому наявний відеозапис, згідно з яким зафіксовано надання пояснень ОСОБА_6 28 квітня 2021 року, у ході яких останній повідомив обставини побиття ним ОСОБА_10 , місцевий суд визнав недопустимим доказом, оскільки:

- з переглянутого відеозапису вбачалося, що ОСОБА_6 був допитаний працівниками поліції 28 квітня 2021 року за відсутності захисника, зміст ст. 63 Конституції України йому не роз`яснювався;

- пояснення ОСОБА_6 про обставини побиття ним потерпілого ОСОБА_10 були покладені в основу підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК;

- ОСОБА_6 всупереч п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК було допитано як свідка, який надалі був визнаний підозрюваним у цьому кримінальному провадженні.

Оцінивши в сукупності всі досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК, а саме в умисному спричиненні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, з огляду на таке.

Зокрема, надаючи оцінку доводам обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 про невинуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і недоведеність його вини, суд першої інстанції вказав про їх неспроможність, при цьому зауважив, що:

- про побиття ОСОБА_10 в квартирі ОСОБА_6 свідчать виявлені під час огляду місця події розбитий скляний стакан, плями крові на підлозі, подушці та постільній білизні, на якій лежав ОСОБА_10 , його одязі та рушнику;

- кров потерпілого також виявлена на одязі та взутті ОСОБА_6 , кімнатних тапках, кросівках і футболці;

- доводи ОСОБА_6 про те, що плями крові на його одязі та кімнатних тапках з`явилися, коли він допомагав бригаді швидкої допомоги виносити ОСОБА_10 з квартири, спростовуються показаннями свідка ОСОБА_20 , яка зазначала, що обвинувачений допомагав виносити потерпілого з квартири, узявши носилки лише там, де ноги потерпілого;

- про побиття ОСОБА_10 саме ОСОБА_6 указує і поведінка ОСОБА_6 , спрямована на приховання факту побиття, наявність плям крові на рушнику, яким він витирав ОСОБА_10 , а також, що він протягом тривалого часу був у квартирі, чув хрипи потерпілого, однак не викликав швидкої медичної допомоги, незважаючи на наполягання ОСОБА_19 ;

- прагнення ОСОБА_6 з`ясувати в ОСОБА_10 , хто його побив, не перешкоджали йому одразу викликати швидку медичну допомогу, а його твердження про те, що він думав, що ОСОБА_10 просто спить, є надуманими, оскільки свідок ОСОБА_19 вказувала йому на незадовільний стан потерпілого;

- відсутність у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень на тілі, зокрема на руках, спортивна тілобудова потерпілого ОСОБА_10 , порівняно з обвинуваченим, не є достатнім доказом його непричетності до побиття.

Водночас місцевий суд вважав такими, що не заслуговують на увагу, посилання захисника на відсутність умислу в ОСОБА_6 на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , оскільки нанесення значної кількості цілеспрямованих ударів, частина яких спричинила тяжкі та легкі тілесні ушкодження в потерпілого, свідчить про спрямованість умислу обвинуваченого саме на спричинення шкоди його здоров`ю.

При цьому суд першої інстанції, урахувавши в тому числі відсутність доказів про причетність до заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень інших осіб, вважав, що версія обвинуваченого щодо обставин побиття потерпілого, висунута на свій захист, є непереконливою та не узгоджується з дослідженими доказами.

Крім того, суд першої інстанції, серед іншого, не взяв до уваги твердження захисника ОСОБА_7 щодо відсутності прямих доказів, які б підтвердили те, що ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_10 тілесні ушкодження, від яких він помер.

З висновками місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення погодився і суд апеляційної інстанції.

Так, аналізуючи досліджені місцевим судом докази, колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважила, що:

- ОСОБА_6 підтвердив, що 27 квітня 2021 року ОСОБА_10 із тілесними ушкодженнями на обличчі перебував у його квартирі, лежав у кімнаті на підлозі і хрипів, однак виклав свою версію виникнення тілесних ушкоджень у потерпілого, яка не знайшла свого підтвердження зібраними доказами;

- потерпіла ОСОБА_9 підтвердила відсутність тілесних ушкоджень у потерпілого вранці в день вчинення кримінального правопорушення щодо нього;

- показаннями свідків підтверджується, що 27 квітня 2021 року близько 18 год 00 хв потерпілий без свідомості лежав на підлозі у квартири АДРЕСА_3 із тілесними ушкодженнями голови, зокрема обличчя, хрипів. ІНФОРМАЦІЯ_2, не прийшовши до тями, він помер у лікарні від черепно-мозкової травми;

- свідки підтвердили, що ні під час телефонного дзвінка матері, ні під час візиту ОСОБА_19 , ні під час приїзду швидкої допомоги ОСОБА_6 не повідомляв про те, що ОСОБА_10 прийшов до нього побитий;

- на прохання матері та ОСОБА_19 викликати швидку до потерпілого, що могло врятувати йому життя, одразу не відреагував;

- з моменту виявлення потерпілого з тілесними ушкодженнями ОСОБА_6 цілу добу не здійснював виклику швидкої допомоги, хоча мав таку можливість, а тому така поведінка обвинуваченого може свідчити лише про намагання приховати злочин та уникнути відповідальності за вчинене;

- під час огляду місця події жодних слідів крові біля вхідних дверей не виявлено, пошкоджень на дверях не було, слідів крові на них також не виявлено. Плями речовини бурого кольору, ззовні схожої на кров, знайдені лише на підлозі однієї кімнати, де лежав потерпілий. В інших приміщеннях на підлозі крові не виявлено, що свідчить про те, що бійка відбувалася саме у квартирі, де проживав ОСОБА_6 ;

- сліди крові потерпілого на одязі ОСОБА_6 підтверджують контакт між обвинуваченим та ОСОБА_10 , тобто бійку між ними;

- у момент спричинення тілесних ушкоджень потерпілий був повернутий до обвинуваченого.

Водночас, як убачається з ухвали, предметом дослідження суду апеляційної інстанції були доводи сторони захисту, в цілому аналогічні доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_7 .

На спростування доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не вчиняв цього кримінального правопорушення, натомість ОСОБА_23 прийшов до нього з отриманими тілесними ушкодженнями, суд апеляційної інстанції, врахував, що:

- потерпіла ОСОБА_9 пояснила, що фельдшер та лікар ОСОБА_24 їй роз`яснили, що з такими тілесними ушкодженнями голови потерпілий не міг самостійно пересуватися, а судмедексперт, який здійснював трепанацію черепа ОСОБА_10 , пояснив їй, що його мозок був настільки роздавленим, що за 24 години постраждали всі його внутрішні органи;

- жодних слідів крові ні в під`їзді, ні на сходовій клітці, ні біля вхідних дверей квартири під час огляду місця події виявлено не було. На вхідних дверях також жодних пошкоджень не виявлено;

- свідок ОСОБА_11 , яка є сусідкою ОСОБА_6 , не пояснювала, що бачила сліди крові в під`їзді чи біля квартири обвинуваченого.

З огляду на зазначене колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважила, що:

- виявлені в потерпілого тілесні ушкодження голови були такими, що не дозволяли йому ні рухатися, ні пересуватися;

- слідів крові в під`їзді та біля входу у квартиру ОСОБА_6 виявлено не було, як і не було виявлено жодних пошкоджень на вхідних дверях його квартири від слідів шкрябання;

- жоден свідок не підтвердив, що бачив потерпілого побитим на вулиці, чи в під`їзді, коли він йшов до помешкання ОСОБА_6 .

Отже, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала неспроможними твердження ОСОБА_6 про те, що потерпілий самостійно прийшов до нього побитим.

Були предметом перегляду суду апеляційної інстанції і доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо:

- відсутності у цьому кримінальному провадженні прямих доказів на підтвердження вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення;

- відсутності мотиву та суб`єктивної сторони складу цього злочину;

- наявності між ОСОБА_6 і ОСОБА_10 дружніх стосунків,

- недоведеності спільного розпивання обвинуваченим та потерпілим алкогольних напоїв і вчинення злочину ОСОБА_6 у стані сп`яніння, оскільки етилового спирту у крові потерпілого не було, а кров ОСОБА_6 не досліджували,

а також про те, що:

- у вироку не зазначено часу смерті ОСОБА_10 ;

- місцевим судом не встановлено походження на тілі потерпілого інших тілесних ушкоджень, таких як опікові рани на передпліччі та стегні;

- не встановлено місця перебування ОСОБА_10 до того, як він прийшов до квартири ОСОБА_6 ;

- на тілі ОСОБА_6 під час затримання не було виявлено тілесних ушкоджень;

- показання свідка ОСОБА_11 щодо перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння є неправдивими, оскільки він у цей час перебував у матері;

- протокол прийняття заяви від ОСОБА_9 від 21 травня 2021 року не може бути взятий судом до уваги, оскільки записана в ньому інформація рукописно відрізняється від запису «Ознайомлена» та від підпису;

- вирок ухвалений незаконним складом суду, оскільки головуючий суддя ОСОБА_12 вже брав участь у цьому кримінальному провадженні, розглядаючи відвід судді ОСОБА_13 ;

- судовий розгляд проведено неповно, оскільки повторно не було допитано судового медичного експерта ОСОБА_15 , адже ОСОБА_6 не розуміє української мови, якою складені його висновки;

- під час допиту свідка ОСОБА_11 суд порушив право обвинуваченого та його захисника на перехресний допит, право обвинуваченого на захист і змагальність, оскільки перекручував її пояснення на сторону обвинувачення.

Спростовуючи наведені вище доводи апеляційних скарг (аналогічні доводам касаційної скарги захисника), колегія суддів суду апеляційної інстанції з підстав, детально наведених в ухвалі, зазначила, що:

- наведені непрямі докази в сукупності з урахуванням обставин цього кримінального провадження та непослідовної версії обвинуваченого, що не узгоджувалася із зазначеними доказами, дозволили місцевому суду встановити винуватість ОСОБА_6 у спричиненні ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, які призвели до його смерті;

- у діях ОСОБА_6 є всі елементи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, у тому числі суб`єктивна його сторона;

- потерпіла ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_6 неодноразово приходив додому до її сина, скандалив, кричав до нього, крім того, був випадок, коли ОСОБА_6 наніс її сину тілесні ушкодження, від яких він лікувався в медичному закладі, проте не звертався до правоохоронних органів, оскільки боявся ОСОБА_6 ;

- кров у потерпілого відбиралася через значний проміжок часу від події злочину, у зв`язку із чим етилового спирту в ній не виявлено, а ОСОБА_6 було затримано на наступний день після події злочину, тому були відсутні підстави для проведення дослідження його крові, при цьому про спільне розпивання алкогольних напоїв обвинуваченим та потерпілим свідчила наявність двох склянок на тумбі у квартирі ОСОБА_6 , сам ОСОБА_6 не заперечував, що ОСОБА_10 того дня вживав спиртне, а свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_19 підтвердили, що ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп`яніння;

- з мотивувальної частини вироку вбачається, що смерть ОСОБА_10 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 21 год, що підтверджується даними висновку СМЕ трупа від 28 травня 2021 року № 44, а викладаючи пояснення експерта ОСОБА_15 , місцевий суд також зазначив, що експерт підтвердив, що смерть ОСОБА_10 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 21 год;

- оскільки опікові рани не знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого, їх спричинення за вину обвинуваченому не ставилося, тому в суду першої інстанції не було підстав установлювати їх походження;

- стороною обвинувачення було надано достатньо доказів на підтвердження встановлених обставин, із чим погодився місцевий суд, а тому встановлювати місце перебування ОСОБА_10 до того, як він прийшов до квартири ОСОБА_6 , підстав не було;

- відсутність на тілі ОСОБА_6 тілесних ушкоджень жодним чином не свідчить про те, що обвинувачений не наносив тілесних ушкоджень потерпілому, оскільки його вина доводиться сукупністю зібраних у справі доказів;

- свідок ОСОБА_11 була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а її показання щодо перебування ОСОБА_6 у стані сп`яніння повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_19 ;

- ОСОБА_9 підтвердила, що вона зверталася із заявою про вчинення кримінального правопорушення, зі змістом протоколу про прийняття її заяви ознайомилася, повністю з ним погодилася та його підписала;

- з ухвали Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 19 липня 2022 року вбачається, що суддя ОСОБА_12 розглядав лише заяву ОСОБА_6 про відвід судді ОСОБА_13 , отже вирішував лише процесуальне питання та не розглядав по суті кримінального провадження, а матеріали справи не містять відомостей про те, що суддя ОСОБА_12 брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування чи під його головуванням скасовано вирок чи ухвалу, у зв`язку із чим не встановлено визначених ст. 76 КПК підстав, які б перешкодили головуючому судді ОСОБА_12 ухвалити цей вирок, при цьому ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 січня 2024 року в задоволенні відводу із цих підстав відмовлено;

- у судовому засіданні місцевого суду в присутності ОСОБА_6 , його захисника та перекладача був допитаний експерт ОСОБА_15 , який роз`яснив висновки СМЕ, надав вичерпні відповіді на поставлені йому запитання суду та сторони захисту, при цьому ОСОБА_6 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив, що він проживає в Україні з 1995 року, тобто 28 років, його мати українка, як у місцевому суді, так і в суді апеляційної інстанції надавав відповіді на поставлені йому запитання українською мовою, а тому він не міг не розуміти висновків експерта, які складені українською мовою;

- у судовому засіданні 27 грудня 2023 року під час допиту свідка ОСОБА_11 головуючий з`ясовував обставини кримінального провадження, як суд, так і сторона захисту задавали їй запитання, суд уточнював її пояснення для з`ясування обставин справи, зокрема, на її показання про те, що в обвинуваченого, який сидів на сходах, був «перегар», головуючий уточнив «запах з порожнини рота», однак захисник ОСОБА_7 не погодився з такими уточненнями судді, вважав, що він перекручує пояснення свідка та одразу заявив головуючому відвід із цих підстав, у задоволенні якого ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 січня 2024 року було відмовлено з посиланням на те, що суддя ОСОБА_12 здійснював свої повноваження відповідно до вимог ст. 321 КПК.

Наведені вище висновки судів попередніх інстанцій є належним чином обґрунтованими та вмотивованими.

З огляду на зазначене вище доводи касаційної скарги в цій частині (які є аналогічними з доводами апеляційних скарг захисника й обвинуваченого) не свідчать про наявність таких порушень, які перешкодили судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні рішення.

Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

У касаційній скарзі захисник вказує, що ОСОБА_6 заявляв відвід судді суду апеляційної інстанції ОСОБА_16 , оскільки вона раніше розглядала апеляційну скаргу щодо його попереднього ув`язнення.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви обвинуваченого ОСОБА_6 про відвід колегії суддів у складі ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 .

Мотивуючи своє рішення, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що відповідно до змісту ухвали Хмельницького апеляційного суду від 02 червня 2023 року у справі № 686/1775/21 (провадження № 11-кп/4820/477/23) судді ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 брали участь під час перегляду ухвали Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 травня 2023 року про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу.

Разом з тим колегія суддів суду апеляційної інстанції, зауваживши, що вказана ухвала постановлена під час судового розгляду, дійшла висновку про відсутність передбачених ч. 1 ст. 76 КПК підстав для задоволення відводу.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги в цій частині не свідчать про наявність порушення КПК.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_6 надано копію вироку без перекладу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до супровідного листа від 24 липня 2024 року, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області направив на адресу ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» для вручення ОСОБА_6 копію вироку цього суду від 03 липня 2024 року, перекладеного з української мови російською мовою (т. 4, а. с. 274).

Водночас, як убачається зі змісту відповіді ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» на запит Хмельницького апеляційного суду (т. 5, а. с. 23 - 25), відповідно до даних, що містяться в особовій справі ОСОБА_6 , копію вказаного вироку, перекладеного російською мовою, йому було вручено 31 липня 2024 року.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги захисника в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду матеріалів провадження.

У касаційній скарзі захисник також посилається на те, що під час досудового розслідування в ході ознайомлення ОСОБА_6 з матеріалами провадження був відсутній перекладач, у зв`язку із чим, на його думку, стадія досудового розслідування є незавершеною дотепер.

Однак колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що, посилаючись на вказані обставини, захисник не вказує, які положення КПК було порушено і як зазначене виплинуло на доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій.

Водночас, як уже було зазначено вище, суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційних скарг сторони захисту, зауважив, що ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційного суду підтвердив, що він проживає в Україні з 1995 року, тобто 28 років, його мати українка, як у місцевому суді, так і в суді апеляційної інстанції надавав відповіді на поставлені йому запитання українською мовою.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги в цій частині не свідчать про допущення судами попередніх інстанцій таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити цим судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.

У касаційній скарзі захисник також посилається на те, що під час стягнення з ОСОБА_6 витрат на лікування потерпілого не було досліджено підстав такого стягнення, а також не допитано представника медичної установи, у тому числі щодо витрачених ліків.

Відповідно до ч. 3 ст. 128 КПК цивільний позов в інтересах держави пред`являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо кримінальне правопорушення вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178і 1179 цього Кодексу.

Вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 липня 2024 року задоволено цивільний позов прокурора та стягнуто з ОСОБА_6 на користь Старокостянтинівської міської ради Хмельницького району Хмельницької області для зарахування в бюджет КНП «Старокостянтинівська багатопрофільна лікарня» Старокостянтинівської міської ради витрати на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення в розмірі 6544,01 грн.

Мотивуючи своє рішення в цій частині, суд апеляційної інстанції послався на те, що з довідки директора КНП «Старокостянтинівська багатопрофільна лікарня» від 31 травня 2021 року № 960 вбачається, що потерпілий ОСОБА_10 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії з 19 год 25 хв 28 квітня 2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 і на його лікування, з урахуванням медикаментів, які використовувалися для лікування та діагностичного обстеження, а також з урахування одного ліжко-дня щодо перебування потерпілого в лікарні, лікарнею понесено витрати у сумі 6544,01 грн.

Отже, зважаючи на те, що місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахував дані, які стали підставою для стягнення з ОСОБА_6 витрат на стаціонарне лікування потерпілого, а також беручи до уваги зміст касаційної скарги захисника, у якій останній не наводить обґрунтованих доводів про те, яким саме чином, з огляду на зазначені вище обставини, допит представника медичної установи щодо витрачених ліків міг би вплинути на висновки суду першої інстанції під час розгляду цивільного позову прокурора, то касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що заявлене в суді апеляційної інстанції клопотання сторони захисту про часткове повторне слідство було відхилено, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному разі заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої в п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надав суд першої інстанції, крім випадку, якщо докази, надані сторонами у кримінальному провадженні, були безпосередньо досліджено під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами.

При цьому обвинувачений і його захисник не заявляли у апеляційних скаргах клопотання в порядку ч. 3 ст. 404 КПК про повторне дослідження доказів та не наводили доводів стосовно того, що такі докази досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Водночас, як убачається з матеріалів провадження та аудіозапису судового засідання від 10 вересня 2024 року:

- захисник ОСОБА_7 заявив клопотання про допит обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_9 , експерта ОСОБА_15 , свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_11 ;

- колегія суддів Хмельницького апеляційного суду, заслухавши позиції учасників провадження, порадившись на місці, ухвалила відмовити в задоволенні клопотання про допит обвинуваченого, експерта і свідків, наголосивши на тому, що ані в клопотанні, ані захисником у судовому засіданні не наведено передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав для їх повторного допиту.

Обмежившись у рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих місцевим судом, суд апеляційної інстанції не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки, з огляду на зазначене вище, не було встановлено підстав для їх повторного дослідження та іншої оцінки цим доказам, ніж та, яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд не давав.

Таким чином, у ході касаційного розгляду колегією суддів суду касаційної інстанції встановлено, щосуд апеляційної інстанції, переглядаючи апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, дав належну оцінку викладеним у них доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення їх без задоволення. До того ж тих істотних порушень процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, установлено не було.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Водночас Верховний Суд ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами попередніх інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ указав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, § 58).

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Разом з тим, посилаючись на незаконність і необґрунтованість судових рішень з наведених вище підстав, захисник не ставить вимоги про їх скасування, а просить їх змінити лише в частині призначеного ОСОБА_6 покарання.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями частин 1, 2 ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Таким чином, питання стосовно призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409 414 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (постанова Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к, провадження № 51-2335 км 18).

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 вид і строк покарання, урахував те, що останній на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.

Поряд із цим місцевий суд урахував, що ОСОБА_6 :

- будучи засудженим за злочин проти життя і здоров`я, маючи непогашені судимості, на шлях виправлення не став та належних висновків для себе не зробив, удруге вчинив аналогічний злочин проти життя і здоров`я особи;

- вини у скоєному не визнав;

- завдану шкоду не відшкодував;

- не працює;

- зловживає спиртними напоями та порушує громадський порядок, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, що підтверджувалося постановою Старокостянтинівського районного суду від 23 червня 2020 року про встановлення йому адміністративного нагляду.

Також судом першої інстанції було взято до уваги думку потерпілої ОСОБА_9 , яка просила призначити обвинуваченому найсуворіше покарання.

Обставинами, що обтяжують ОСОБА_6 покарання (ст. 67 КК), суд визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, а також рецидив злочину.

Обставин, які пом`якшують обвинуваченому покарання (ст. 66 КК), суд не встановив.

З огляду на наведене вище суд першої інстанції дійшов висновку щодо призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, оскільки таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду щодо виду і строку призначеного обвинуваченому покарання, зазначив, що таке покарання в достатній мірі відповідає ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та тяжкості негативних наслідків, що настали в результаті протиправних дій стосовно потерпілого.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд.

Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

Положеннями ч. 1 ст. 67 КК визначено, що при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, з-поміж іншого, визнається вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що чинне кримінальне процесуальне законодавство не позбавляє суд права встановити факт перебування осіб у стані алкогольного сп`яніння в момент вчинення кримінального правопорушення шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду, та не визначає, що такий факт має бути доведений якимось певним видом доказів, у тому числі показаннями свідків.

Така позиція колегії суддів узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 15 березня 2018 року у справі № 372/2291/16-к (провадження № 51-138 км 18), 22 травня 2018 року у справі № 459/3331/16-к (провадження № 51-43 км 18), 16 квітня 2019 року у справі № 739/1367/17 (провадження № 51-6181 км 18), 10 листопада 2020 року у справі № 442/66/16-к (провадження № 51-4756 км 18).

Одночасно Верховний Суд звертає увагу, що відсутність у матеріалах провадження письмових доказів на підтвердження в обвинуваченого стану алкогольного сп`яніння, за наявності іншої доказової бази, жодним чином не спростовує такого факту та не свідчить про безпідставність висновків суду в цій частині (постанови Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 236/2563/20 (провадження № 51-3792 км 21), 06 жовтня 2022 року у справі № 182/7570/19 (провадження № 51-6136 км 21) та 08 грудня 2022 року у справі № 161/3720/20 (провадження № 51-2639 км 22).

Так, визнаючи обтяжуючою покарання обставиною вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, суд першої інстанції зазначив, що доказами, які у своїй сукупності та взаємозв`язку доводять перебування ОСОБА_6 в стані алкогольного сп`яніння в момент вчинення кримінального правопорушення, є показання свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_19 , які вказували на перебування його 27 квітня 2021 року з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а також протокол огляду місця події, у ході проведення якого у квартирі обвинуваченого виявлено два скляних стакани та пляшку з алкогольним напоєм.

При цьому місцевий суд звернув увагу, що перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп`яніння не можна не враховувати під час призначення покарання (постанова Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 484/3291/16-к (провадження № 51-2658 км 18).

На переконання колегія суддів, такі висновки місцевого суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими.

За таких обставин Верховний Суд відхиляє твердження захисника, які зводяться до безпідставності висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності такої обтяжуючої покарання обставини як вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Що стосується посилань захисника на те, що:

- саме ОСОБА_6 викликав потерпілому швидку допомогу, допомагав фельдшеру робити електрокардіограму та переносити потерпілого до карети швидкої допомоги;

- наявна в матеріалах провадження позитивна характеристика ОСОБА_6 , видана органом місцевого самоврядування, не була врахована під час призначення йому покарання,

то колегія суддів уважає їх необґрунтованими, оскільки такі доводи, з огляду на матеріали провадження, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та зміст касаційної скарги, у цілому лише характеризують особу засудженого, проте не спростовують висновків оскаржуваних судових рішень у частині відсутності обставин, передбачених ст. 66 КК.

Таким чином, Верховний Суд не вбачає належних аргументів захисника щодо наявності обставин, які пом`якшують засудженому покарання, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Отже, колегія суддів вважає, що з огляду на:

- тяжкість вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК є тяжким;

- дані про особу засудженого, зокрема враховані судами попередніх інстанцій і наведені в касаційній скарзі;

- наявність двох обставин, які обтяжують покарання, та відсутність обставин, що його пом`якшують;

- те, що позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер, втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню, а життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті,

призначене ОСОБА_6 судами попередніх інстанцій остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, з урахуванням вимог статей 50 65 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу.

За таких обставин підстав вважати призначене ОСОБА_6 покарання невідповідним ступеню тяжкості злочину, про що захисник указує в касаційній скарзі, не вбачається.

При цьому колегія суддів звертає увагу на суперечливість доводів касаційної скарги захисника, оскільки доводи щодо невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість не узгоджуються з позицією ОСОБА_6 щодо його невинуватості.

З урахуванням наведених вище обставин інші доводи касаційної скарги в цілому не спростовують законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень судів попередніх інстанцій.

Таким чином, у касаційній скарзі захисника не наведено доводів про допущення судами попередніх інстанцій таких істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення або свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, правильність кваліфікації його дій та призначення покарання.

З огляду на зазначене відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369, 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , залишити без задоволення, авирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 липня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Популярні новини