Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.08.2021 року у справі №910/8531/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/8531/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Уркевич В. Ю.- головуючий, Чумак Ю. Я., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 (головуючий суддя Буравльов С. І., судді Андрієнко В. В., Шапран В. В. ) і рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 (суддя Алєєва І. В. ) у справі

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва"

до фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича

про стягнення 46 551,01 грн

та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича

до Комунального підприємств "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за первісним позовом та на стороні відповідача за зустрічним позовом - 1) Київська міська рада, 2) Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація

про стягнення 411 876,50 грн та визнання договору частково недійсним,

за участю представників:

позивача за первісним позовом - не з'явився,

відповідача за первісним позовом - Алпатьєвої Н. Ю. (адвокат),

третьої особи-1 - не з'явився,

третьої особи-2 -Лисенко Ю. А. (у порядку самопредставництва),

СУТЬ СПОРУ:

1. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" (далі - Комунальне підприємство) звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича (далі - ФОП Каралоп А. В. ) про стягнення заборгованості з орендної плати за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від
22.06.2015 № 394/1 (далі - договір оренди).

2. В свою чергу ФОП Каралоп А. В. звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання договору оренди частково недійсним та стягнення надмірно сплаченої суми орендних платежів.

3. Позивач за первісним позовом стверджує, що відповідач за первісним позовом користується нерухомим майном на підставі договору оренди, однак не сплачує належні орендні платежі.

4. Натомість позивач за зустрічним позовом стверджує, що відповідач за зустрічним позовом уклав із ним договір оренди, розмір орендної плати за яким ґрунтується на нечинному нормативному акті.

5. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, первісний позов задовольнили частково, в задоволенні зустрічного - відмовили повністю. ФОП Каралоп А. В. звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

6. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, виходячи з таких міркувань.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом

7.12.06.2020 Комунальне підприємство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Каралоп А. В. про стягнення з нього заборгованості за користування нежитловим приміщенням згідно з договором оренди в розмірі основного боргу - 45 704,55 грн, пені - 121,46 грн, 3% річних - 729,00 грн.

Заборгованість з орендної плати була розрахована за період з 30.11.2019 по
30.06.2020.

8. Позовні вимоги мотивовані тим, що ФОП Каралоп А. В. користується нежитловим приміщеннями, однак не сплачує належної орендної плати, що призвело до виникнення заборгованості. Позивач також зазначає, що термін дії договору оренди встановлений з 22.06.2015 по 20.06.2018, однак оскільки відповідач не повертає об'єкт оренди за актом приймання-передачі, то його зобов'язання за договором оренди не припинено і він зобов'язаний сплачувати за користування об'єктом оренди орендну плату.

Короткий зміст позовних вимог за зустрічним позовом

9.03.09.2020 ФОП Каралоп А. В. звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Комунального підприємства, в якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:

- визнати договір оренди недійсним в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність, а саме визнати недійсними:

п. 3.1. За користування об'єктом оренди Орендар сплачує оренду плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яка на дату підписання Договору за перший місяць оренди (без ПДВ) становить 226 грн. 07 коп. за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому складає 6 397,63 грн (шість тисяч триста дев'яносто сім гривень 63 копійки);

розрахунок орендної плати до договору № 394/1 від 22 червня 2015 року за нежиле приміщення на 10.06.2015, яке знаходиться за адресою: вул. Якіра 20а, літ Б, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Анатолій Васильович;

розрахунок орендної плати до договору № 394/1 від 22 червня 2015 року за нежиле приміщення на 15.07.2015, яке знаходиться за адресою вул. Якіра 20а, літ Б, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Анатолій Васильович.

- стягнути з відповідача на користь позивача ФОП Каралопа Анатолія Васильовича (ІПН НОМЕР_1) надмірно сплачену суму орендних платежів у розмірі 205 938
гривень 25 копійок (двісті п'ять тисяч дев'ятсот тридцять вісім гривень 25 копійок).

10. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в договорі оренди міститься посилання на нормативний акт Київської міської ради, який вже втратив чинність на момент підписання договору на підставі рішення Київської міської ради, за яким нова ставка орендної плати була встановлена на рівні 5%. Натомість за умовами договору оренди ставка орендної плати встановлювалася в розмірі 15%. У зв'язку з цим, пункт 3.1., в якому встановлений розмір орендної плати, підлягає визнанню недійсним, а переплата в розмірі 205 938,25 грн підлягає стягненню з Комунального підприємства.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

11.22.06.2015 між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), ФОП Каралоп А. В. (орендар) та Комунальним підприємством був укладений договір оренди.

12. Відповідно до пункту 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно нежиле приміщення загальною площею 28,3 кв. м, а саме господарську споруду з орендованою площею 28,3 кв. м, згідно з поверховим планом приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якіра, 20а, літ. Б, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

13. Згідно з пунктом 3.1 договору оренди за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі пункту 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яка на дату підписання договору оренди становила за перший місяць оренди (без ПДВ) 226,07 грн за 1 кв. м орендної площі, що в цілому складає 6 397,63 грн.

14. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікований у поточному місяці (пункт
3.2 договору оренди).

15. Як передбачено пунктом 3.3 договору оренди, розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

16. Згідно з пунктом 3.5 договору оренди орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме на рахунок Комунального підприємства.

17. У відповідності до пункту 3.6 договору оренди орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

18. За пунктом 3.5 договору оренди останнім днем сплати орендної плати є підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

19. Договір оренди діє з 22.06.2015 по 20.06.2018 (пункт 9.1 договору оренди).

20. Відповідно до пункту 9.2 договору оренди усі зміни та доповнення до цього договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.

21. Згідно з пунктом 9.7 договору оренди, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.

22.18.12.2019 ФОП Каралоп А. В. звернувся до Комунального підприємства з листом, у якому повідомив про тимчасове зупинення орендних платежів за користування нежитловими приміщеннями до встановлення розміру орендних платежів у відповідності до норм чинного законодавства.

23. У відповідь Комунальне підприємство листом від 26.12.2019 № 6614/3 попередило орендаря, що одностороння відмова від зобов'язань не допускається і такі дії можуть призвести до припинення орендних відносин.

24. Спір у справі виник у зв'язку з тим, що ФОП Каралоп А. В., на думку позивача за первісним позовом, порушив умови укладеного договору в частині сплати орендних платежів за користування нежитловими приміщеннями, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед орендодавцем у розмірі 45 704,55 грн.

25. ФОП Каралоп А. В. звернувся із зустрічною позовною заявою до Комунального підприємства, у якій, з урахуванням заяв про збільшення та зменшення розміру позовних вимог, просив визнати недійсним договір оренди в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність, а саме, визнати недійсним пункт 3.1 договору оренди, та стягнути з відповідача надмірно сплачену суму орендних платежів в розмірі 205 938,25 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

26. Господарський суд міста Києва рішенням від 29.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021, позовні вимоги за первісним позовом задовольнив частково, стягнув з ФОП Каралопа А. В. на користь Комунального підприємства заборгованість по орендній платі в розмірі 45 702,15 грн, пеню у розмірі 121,46 грн, 3% річних у розмірі 729,00 грн. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

27. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що у відповідача за первісним позовом виникла належним чином доведена та документально підтверджена заборгованість за договором оренди, яка не була оплачена у встановлені строки.

28. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що на час укладення договору оренди Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, було правомірно застосоване, оскільки воно втратило чинність 08.07.2015. Крім того, після цієї дати розмір орендної плати за договором оренди був перерахований відповідно до рішення Київської міської ради від 21.04.2014 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва".

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

29. У липні 2021 року ФОП Каралоп А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від
29.06.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги та заперечень на неї

30. Підставою звернення з касаційною скаргою є пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

31. На обґрунтування підстав касаційного оскарження ФОП Каралоп А. В. посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно одночасного застосування нормативного акту, який втратив чинність, та чинного нормативного акта до відносин, врегульованих договором.

32. Скаржник зазначає, що в розрахунку орендної плати до договору оренди за нежиле приміщення на 15.07.2015 одночасно зазначені і Методика розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затверджена рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яка втратила чинність, і Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280.

33. ФОП Каралоп А. В. не погоджується з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні зустрічного позову, стверджує, що вони є необґрунтованими та у зв'язку з цим просить їх скасувати та направити справу для нового розгляду до суду першої інстанції.

34. У судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

35. Учасники справи, правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

36. Представник Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

37. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке

Щодо підстави касаційного оскарження

39. Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

40. Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно одночасного застосування нормативного акту, який втратив чинність, та чинного нормативного акта до відносин, врегульованих договором.

41. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

42. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

43. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

44. Предметом позову у справі, що перегладається, за первісним позовом була вимога про стягнення заборгованості з орендної плати, а за зустрічним - вимога про визнання договору оренди частково недійсним та стягненню надмірно сплаченої суми орендних платежів.

45. Звертаючись з касаційною скаргою, ФОП Каралоп А. В. стверджує, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку розрахунку орендної плати до договору оренди за нежиле приміщення на 15.07.2015, в якому одночасно застосовано як нормативний акт, що втратив чинність, так і чинний нормативний акт.

46. Судами попередніх інстанцій встановлено, що зі змісту пункту 3.1 договору оренди вбачається, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі пункту 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яка на дату підписання договору оренди становила за перший місяць оренди (без ПДВ) 226,07 грн за 1 кв. м орендної площі, що в цілому складає 6 397,63 грн.

47. Судами також установлено, що вказане рішення Київської міської ради від
22.09.2011 № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" втратило чинність на підставі рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" (пункт 12).

48. При цьому, відповідно до пунктів 15,16 рішення Київської міської ради від
21.04.2015 р. № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", воно набуло чинності з дня його офіційного оприлюднення у газеті Київської міської ради "Хрещатик" (випуск № 96 (4692) -
08.07.2015.

49. Відповідно до частини 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

50. Як передбачено статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

51. Вказана норма означає, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності, у зв'язку із чим це слід розуміти так, що чинність починається з моменту набрання цим актом сили і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 р. у справі № 1-зп/1997 про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України).

52. Звідси Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, підлягало застосуванню на момент укладення договору оренди землі. Починаючи з 08.07.2015 до правовідносин сторін підлягало застосуванню Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 р. № 415/1280.

53. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що договір оренди було укладено 22.06.2015, відтак сторонами було правомірно застосовано Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради № 34/6250 від 22.09.2011, яке було чинним на час укладення договору, оскільки рішення Київської міської ради, яким його було скасовано, ще не набуло чинності.

54. Також, як зазначено судами попередніх інстанцій, після набрання чинності новим Положенням, Комунальним підприємством було здійснено перерахунок орендної плати (зменшено її розмір на 50%) у відповідності до вищевказаного Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 р. № 415/1280.

55. Згідно з пунктом 3.3. договору оренди розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м.

Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

56. Відповідно до обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, сторони не вносили до договору оренди землі зміни щодо розміру орендної плати.

57. Отже, враховуючи викладене та умови договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість встановленого в договорі розміру орендної плати та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання договору оренди частково недійсними та стягнення надмірно сплаченої суми орендних платежів.

Щодо стягнення орендної плати

58. Предметом первісного позову було стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди.

59. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 9.1. договору оренди він діє з 22.06.2015 по 20.06.2018.

60. У той же час пунктом 9.7. договору оренди передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

61. Статтею 764 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

62. Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинний на момент укладення договору та закінчення терміну його дії) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

63. Водночас частиною 1 статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до частиною 1 статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статтею 627 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

64. Також частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

65. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

66. Таким чином, нормами законодавства передбачено, що договір оренди продовжується на той самий термін, на який його було укладено, у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення, поданої протягом визначеного законом строку. Проте позивач та відповідач у договорі оренди визначили такий спосіб оформлення продовження договору оренди, як укладення додаткової угоди до нього.

67. Як вже зазначалося, суди стягнули з ФОП Каралопа А. В. орендну плату за період з 30.11.2019 по 30.06.2020, а також нараховані за несвоєчасну її сплату пеню та три проценти річних.

68. Водночас судами питання наявності або відсутності додаткової угоди до договору оренди щодо його продовження на новий термін після 20.06.2018 не досліджувалося. У матеріалах справи будь-які додаткові угоди до договору оренди відсутні.

69. Згідно з частиною 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частиною 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

70.13.09.2021, тобто після подання касаційної скарги ФОП Каралопом А. В. у цій справі, в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена постанова Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1050/20 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллея" про стягнення 2 212 123,06 грн заборгованості та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллея" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання договору оренди таким, що продовжив свою дію на той самий термін та на тих самих умовах (в ЄДРСР № ~organization0~).

71. Верховний Суд у справі № 914/1050/20 зазначив, що відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

72. Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

73. Зі змісту наведених норм вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору, а припинення такого договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

74. Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.

75. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

76. Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

77. З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.

78. Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним.

79. Подібний правовий висновок викладений в постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 904/342/19, від
08.07.2021 у справі № 904/6063/19, від 23.06.2021 у справі № 908/3593/19.

80. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали правової оцінки умовам договору оренди щодо продовження терміну його дії, а звідси дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати.

81. Крім того, суди відмовили у вимозі за зустрічним позовом про стягнення надмірно сплачених орендних платежів, оскільки вони дійшли висновку щодо відсутності підстав для визнання частково недійсним договору оренди з огляду на правомірне застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яке було чинним на момент укладення договору оренди. Проте судами попередніх інстанцій, з огляду на не дослідження ними питання продовження терміну дії договору оренди, не було з'ясовано та не надано правової оцінки характеру платежів, стягнення яких вимагав ФОП Каралоп А. В.

82. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

83. Таким чином, Верховний Суд позбавлений можливості з'ясувати усі істотні обставини справи щодо продовження дії договору оренди або ж його припинення у зв'язку із закінченням терміну на який його було укладено, від чого безпосередньо залежить вирішення питання про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача орендної плати, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

84. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

85. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу ФОП Каралопа А. В. слід задовольнити, судові рішення попередніх інстанцій - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

86. З огляду на направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі № 910/8531/20 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Ю. Я. Чумак

С. К. Могил