Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.03.2019 року у справі №910/4816/18
Ухвала КГС ВП від 20.02.2019 року у справі №910/4816/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/4816/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Губенко Н.М., Кролевець О.А.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;

за участю представників:

позивача - Григоренка О.М., Ковальчук Ю.В.,

відповідачів - 1 - Галдецького Я.А .,

- 2 - не з`явився,

- 3- не з`явився,

- 4- Пилипчука Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Завод «Маяк»

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ярмак О.М.)

від 17.07.2018,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Разіна Т.І., судді - Тищенко А.І., Чорна Л.В.)

від 22.05.2019,

за позовом публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк»,

до 1) публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку», 2) товарної біржі «Електронні торгові системи», 3) державної організації (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», 4) товариства з обмеженою відповідальністю «Агат»,

про визнання недійсними результатів торгів та договору,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2018 року публічне акціонерне товариство «Завод «Маяк» звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсними результатів електронних торгів з продажу прав вимоги за кредитним договором № KKPOD.137671.021 від 27.08.2014 та договорами забезпечення виконання зобов`язань (номер лоту FЗ7G4099), оформлених протоколом № UА-ЕА-2018-01-03-000040-с від 17.01.2018, організованих товарною біржею «Електронні торгові системи» на замовлення державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Просило визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 106 від 14.02.2018, укладеного між публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» і товариством з обмеженою відповідальністю «Агат».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.08.2014 між ПАТ «Завод «Маяк» (наразі - АТ «Завод «Маяк», позичальник) і ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» (банк) було укладено кредитний договір № ККPOD.137671.021, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 2 800 000 доларів США (кредит) на умовах, визначених цим договором. 21.12.2015 правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 914 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку». Згідно з цією постановою виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 234 від 22.12.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» та делегування повноважень ліквідатора банку». Товарною біржею «Електронні торгові системи» 17.01.2018 було проведено електронні торги з продажу прав вимоги за кредитним договором (номер лоту F37G4099), за результатами яких складено протокол № UA-EA-2018-01-03-000040-с від 17.01.2018. Згідно з цим протоколом переможцем торгів визнано ТОВ «Агат». За результатами аукціону, 14.02.2018 між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» і ТОВ «Агат» було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 106, за яким банк відступив новому кредитору права вимоги банку до позичальника (ПАТ «Завод «Маяк» (наразі - АТ «Завод «Маяк») за кредитним договором, договорами поруки, застави (зі змінами). На думку позивача, такі торги було проведено, а договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 106 від 14.02.2018, який є договором факторингу, укладено з порушенням вимог закону. Вважає, що електронні торги було проведено і з порушенням принципу забезпечення конкурентних торгів із залученням якомога більшої кількості потенційних покупців. Стверджує, що інформація про актив була оприлюднена неповно з самого початку та не оновлювалася перед торгами, що знизило кількість потенційних бажаючих придбати актив за найвищою ціною. Зазначає, що продаж активу за надзвичайно заниженою вартістю суперечить інтересам держави, порушує права вкладників та інших кредиторів банку. Посилається і на те, що ТОВ «Агат» не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не отримувало відповідну ліцензію на надання фінансових послуг, а, отже, не мало права на участь у торгах та на отримання плати (фінансової вигоди) у вигляді дисконту від фінансової операції. Вважає, що оскаржуваний договір суперечить ст. ст. 1077, 1078, 1079 ЦК України. Стверджує, що внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги за кредитним договором (на умовах значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, внаслідок чого відбулось зменшення ліквідаційної маси банку, недотримано принципу забезпечення конкурентності торгів із залученням якомога більшої кількості потенційних покупців) були порушені права і законні інтереси позивача щодо виконання зобов`язання перед належним кредитором. З урахуванням вказаного, на підставі ст. ст. 203, 215, 227, 228 ЦК України просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.

20.06.2019 позивач подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування прийнятих у справі судових рішень зазначає те, що господарськими судами було порушено норми процесуального права - ст. ст. 2, 86, 236 ГПК України та неправильно застосовано норми матеріального права - ст. ст. 203, 207, 215, 227, 228, 512, 514, 656, 1077-1079 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 1, ст. ст. 4, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч. 2 ст. 1, ст. ст. 47, 48, 50, 51, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вважає, що судами проігноровано доводи позивача та викладені у постановах Верховного Суду висновки щодо застосування норм права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Посилається на те, що на веб-сайті Фонду був розміщений публічний паспорт з продажу активу - права вимоги за кредитним договором № KKPOD. 137671.021 від 27.08.2014 та договором забезпечення виконання зобов`язань. Однак, в порушення додатку № 7 до Положення № 388 вказаний паспорт не містив таких відомостей: стан претензійно-позовної роботи та роботи щодо стягнення заборгованості. Зокрема, не зазначено про наявність рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2017 у справі 910/10965/17 про стягнення заборгованості та стан його примусового виконання; інформацію щодо забезпечення за активом - не зазначений опис предметів застави, а наявна лише назва виду застави (застава майнових прав); інші чинники, що впливають на якість активу (його забезпечення) - місце надання кредиту/місцезнаходження предмета застави. Зазначає про те, що в порушення п. 3 розділу V Положення № 388 Фонд не оновив паспорт відкритих торгів (зокрема, відомостей про актуальну суму заборгованості за кредитом, зміни у стані претензійно-позовній роботі. Фонд та банк не оприлюднили оновлений паспорт на своїх веб-сайтах). Отже, неоприлюднення повної інформації з самого початку та неоновлення її перед торгами знизило кількість потенційних бажаючих придбати активи за найвищою ціною. Стверджує, що остання оцінка майнових прав за кредитним договором проведена станом на 01.04.2016 і була неактуальна на момент продажу активу, адже з моменту її проведення минуло майже два роки (необхідно було або провести нову оцінку або оновити раніше підготовлений звіт, однак цього зроблено не було). Посилається на те, що на момент реалізації відповідного активу Методика оцінки активів банку, віднесеного до категорії проблемних або неплатоспроможних, затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2707 від 08.12.2016, була чинною і її вимоги підлягали застосуванню. Стверджує, що внаслідок неправильного тлумачення ст. ст. 512, 514, 656, 1077, 1078, 1079 ЦК України, суди дійшли помилкового висновку про те, що укладений між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» і ТОВ «Агат» договір № 106 від 14.02.2018 за своїм змістом і суттю є договором цесії (відступлення) права вимоги. Вказує, що за договором № 106 від 14.02.2018: ТОВ «Агат» здійснено фінансування ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» шляхом перерахування на користь останнього 21 165 884,00 грн (п. 4.1. договору № 106); ТОВ «Агат» набуло права грошової вимоги до боржника (ПАТ «Завод «Маяк») за договором № KKPOD. 137671.021 від 27.08.2014 (п. 2.1. договору № 106); ТОВ «Агат» отримало плату за користування грошовими коштами шляхом дисконтування суми боргу, адже за договором № 106 право грошової вимоги на суму 125 444 314,06 грн було відчужено лише за 21 165 884,00 грн (тобто мала місце різниця між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі). Така різниця і є платою за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження банку. Отже, на думку позивача, в оскаржуваному договорі безумовно присутня така обов`язкова умова договору факторингу як оплата. Стверджує, що такий договір за своїм змістом і правовою природою є саме договором факторингу (за умовами цього договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою, за рахунок передання останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). Зазначає, що ТОВ «Агат» не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу, не має ліцензії на такий вид діяльності як надання фінансових послуг, а тому ТОВ «Агат» уклало спірний договір поза межами господарської компетенції, що суперечить ст. ст. 1077, 1078, 1079 ЦК України. На думку позивача, такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16. Однак, судом апеляційної інстанції не було взято до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, чим порушено ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статут суддів», ч. 4 ст. 236 ГПК України. Вважає, що електронні торги від 17.01.2018 та укладений за їх результатами оспорюваний договір № 106 від 14.02.2018 порушують публічний порядок, направлені на заподіяння шкоди інтересам держави, вкладникам та іншим кредиторам банку і є недійсними в силу ст. 228 ЦК України. Вказуючи на ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 4 ГПК України, постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009, зазначає, що виконання позивачем зобов`язання за недійсним правочином відступлення права вимоги неналежному кредитору не ґрунтується на законі та зумовлює порушення прав та інтересів позивача про виконання ним своїх зобов`язань перед належним кредитором. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, постанову Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 916/2004/17, постанову Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 3-238гс16, постанови Вищого господарський суд України від 18.06.2016, від 20.06.2017 у справі № 910/11964/15, від 03.10.2017 у справі № 910/2341/17, від 21.03.2017 у справі № 910/6714/15-г.

У відзиві на касаційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вказує на те, що продаж права вимоги за кредитним договором № ККРОD. 137671.021 здійснювався неодноразово. Зниження початкової (стартової) ціни продажу активу (права вимоги за кредитним договором № ККРОD. 137671.021) здійснювалось відповідно до приписів Положення щодо організації продажу, а тому твердження позивача про те, що мало місце дисконтування ціни продажу активу є безпідставним. Зазначає про необґрунтованість посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, оскільки ця постанова не стосується предмету спору у цій справі. Стверджує, що законодавець не наділяє Фонд обов`язком здійснювати оновлення звіту про оцінку активів неплатоспроможного банку. Вважає, що позивачем не зазначено чим були порушені його права.

ТОВ «Агат» у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що між сторонами виникли правовідносини саме за договором купівлі-продажу права вимоги, до яких застосовується положення про відступлення права вимоги (цесії). Вважає, що господарськими судами були прийняті рішення відповідно до вимог законодавства України, з повним та всебічним з`ясування всіх обставин справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ «Завод «Маяк».

26.07.2019 від ТОВ «Агат» до Верховного Суду надійшли доповнення до відзиву на касаційну скаргу АТ «Завод «Маяк». Оскільки такі доповнення до відзиву було подано поза межами строку, встановленого Верховним Судом в ухвалі від 26.06.2019 для подання відзиву, то вони не беруться судом до уваги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 27.08.2014 між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» (банк) і ПАТ «Завод «Маяк» (наразі - АТ «Завод «Маяк», позичальник) було укладено кредитний договір № ККРОD. 137671.021, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 2 800 000 доларів США (кредит) на умовах, визначених цим договором. Кредит надається позичальнику на такі цілі: рефінансування заборгованості за кредитним договором № ККРОD.137671.005 від 30.07.2013. Вид кредиту - поновлювана кредитна лінія.

21.12.2015 правлінням Національного банку України було винесено постанову № 914 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку».

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 234 від 22.12.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 5039 про затвердження умов продажу активів ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку». Зокрема, було затверджено порядок оплати, місце, строки, початкову ціну реалізації права вимоги за кредитним договором № ККРОD. 137671.021 від 27.08.2014 відповідно до вимог законодавства та нормативних документів Фонду.

Суб`єктом оціночної діяльності ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» 01.04.2016 здійснено оцінку активу банку - право вимоги за кредитним договором № KKPOD. 137671.021 від 27.08.2014 та договорами забезпечення. Оцінено вартість активу в сумі 39 670 591, 34 грн.

Судами встановлено, що початкова ціна активу на перших торгах становила 66 000 000,00 грн. Згідно з рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 від 02.03.2017, № 3125 від 24.07.2017, № 3244 від 31.07.2017 відповідач-1 неодноразово виносив на відкриті торги (аукціон) актив щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № ККРОD. 137671.021 від 27.08.2014.

Товарною біржею «Електронні торгові системи» на веб-сайті https://prozorro.sale були проведені електронні торги з продажу прав вимоги за кредитним договором (номер лоту FЗ7G4099), за результатами яких складено протокол № UА-ЕА- 2018-01-03-000040-с від 17.01.2018, з якого вбачається, що участь в аукціоні приймали два учасника - ТОВ «Агат» і ТОВ «Аль Вкраїна Агро». Переможцем аукціону визнано ТОВ «Агат».

За результатами вказаних торгів, 14.02.2018 між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» (банк) і ТОВ «Агат» (новий кредитор) було укладено договір № 106 про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, за яким банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах визначених цим договором, права вимоги банку до позичальника (ПАТ «Завод «Маяк» (наразі - АТ «Завод «Маяк») та поручителів, зазначених в додатку № 1 до цього договору, за кредитним договором, договором поруки та договорами застави з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них згідно з реєстром у додатку № 1 до даного договору (основні договори). Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти в сумі та порядку, визначених цим договором.

ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» (відповідач-1) передав, а ТОВ «Агат» (відповідач-4) прийняв кредитний договір № ККРОD. 137671.021 від 27.08.2014, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 14.02.2018.

Процедура проведення аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, складається з чотирьох етапів її організації: попередня підготовка проведення аукціону (інвентаризація та оцінка майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку, затвердження способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси); підготовка до проведення аукціону (укладення договору з організатором аукціону, публікація оголошення, прийняття заяв на участь в аукціоні, внесення гарантійних внесків учасників аукціону); проведення аукціону та оформлення його результатів.

Оскільки порушення порядку організації будь-якого з етапів аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому, вирішуючи спір щодо визнання недійними результатів такого аукціону, суд має встановити факт дотримання порядку його проведення на кожному з етапів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 922/2784/17).

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, урегульовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл. Майно банку, що включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом. Перелік майна банку, що підлягає оцінці суб`єктами оціночної діяльності, встановлюється Фондом. Для проведення оцінки майна Фонд має право залучати суб`єктів оціночної діяльності з оплатою їх послуг за рахунок ліквідаційної маси банку. Інвентаризація майна банку та формування ліквідаційної маси мають бути завершені у строк до шести місяців з дня прийняття рішення про ліквідацію банку та відкликання банківської ліцензії. Результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

За ст. 51 цього Закону після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

24.03.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 388, яким затверджено Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються (Положення № 388), яким визначено порядок організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, крім майна, визначеного у ч. 30 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі визначення принципів та критеріїв черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозицій з продажу окремих активів/пулів активів (майна).

Відповідно до п. п. 1, 3 розділу V Положення № 388 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протягом п`яти робочих днів після рішення Фонду щодо затвердження умов продажу активу(ів) (майна) банк на своєму веб-сайті і Фонд на своєму офіційному веб-сайті оприлюднюють публічні паспорти активів (майна) та паспорти відкритих торгів (аукціонів) за формою та структурою інформації, визначеними у додатках 7 - 16 до цього Положення. Протягом п`яти робочих днів після оприлюднення банком, що ліквідується, на своєму веб-сайті і Фондом на своєму офіційному веб-сайті публічних паспортів активів (майна) та паспорта відкритих торгів (аукціонів) Фонд розміщує оголошення щодо продажу активів (майна) в друкованих засобах масової інформації, визначених виконавчою дирекцією Фонду.

Не менше ніж за три робочих дні до кожних повторних відкритих торгів (аукціону) по лоту Фонд оновлює паспорт відкритих торгів (аукціону). Фонд та банк, що ліквідується, оприлюднюють оновлений паспорт відкритих торгів (аукціону) на своїх веб-сайтах без оприлюднення оголошення щодо продажу активів (майна) в друкованих засобах масової інформації.

За п. 1 розділу VI Положення № 388 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження; дебіторська заборгованість; права вимоги.

Права вимоги - це права вимоги боргу за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання таких вимог.

Згідно з п. 3 розділу VI Положення № 388 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) початкова ціна активів (майна) банку, що ліквідується, не повинна бути нижчою за оціночну вартість, визначену незалежним суб`єктом оціночної діяльності на дату формування ліквідаційної маси, або на останню дату оцінки активів (майна).

Пунктом 9 розділу VII Положення № 388 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що банк, який ліквідується, має право продати активи (майно), які не були продані на попередніх відкритих торгах (аукціоні), зі зниженням їх початкової ціни/ціни реалізації на 10 відсотків від початкової ціни з можливістю подальшого зниження ціни реалізації на кожних наступних відкритих торгах (аукціоні) на 10 відсотків від початкової ціни, але сумарно не більше ніж на 30 відсотків від початкової ціни, без повторного затвердження Фондом початкової ціни реалізації на повторних відкритих торгах (аукціоні). При формуванні пропозиції щодо реалізації активів (майна) та/або проекту рішення Фонду про затвердження умов продажу активів (майна) на повторних відкритих торгах (аукціоні) їх нова ціна реалізації може встановлюватися нижче їх оціночної вартості, але не нижче ціни реалізації на останніх відкритих торгах (аукціоні), зниженої на 10 відсотків.

У разі, якщо відкриті торги (аукціон) відбулися, Фонд отримує від організатора торгів протокол відкритих торгів (аукціону) із зазначенням ціни продажу лота. Банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) не раніше трьох робочих днів та не пізніше 20 робочих днів з дати завершення відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду у разі отримання Фондом обґрунтованого подання від банку та здійснення переможцем таких відкритих торгів (аукціону) повної оплати коштів за лот (загальний строк не може перевищувати 132 робочих дня та не може закінчуватись пізніше завершення строку ліквідації банку), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду (п. 4 розділу VII Положення № 388).

На підставі дослідження всіх доказів згідно з ст. 86 ГПК України, суди встановили, що ціна продажу активу була визначена в ході проведення відкритих торгів в конкурентному середовищі, тобто у загальновизнаному порядку продажу майна, що відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначили, що Фондом були виконані передбачені законодавством вимоги щодо розміщення інформації, в паспорті активу та паспорті торгів у стислому вигляді була наявна вся передбачена законом інформація (зокрема і претензійно-позовна робота, вказаний вид застави). Паспорт відкритих торгів (аукціону) був оновлений відповідно до закону, був та є наявним на сайті Фонду. Вказали, що інформація щодо актуальної суми заборгованості за кредитом, зміни у претензійно-позовній роботі, тощо (яка, на думку позивача, мала бути оновлена разом з відкритим паспортом торгів) не передбачена затвердженою формою такого паспорту та вказується, зокрема, у публічному паспорті активу (які є різними документами). Також, суди дійшли до правильного висновку про те, що позивачем відповідно до ст. 74 ГПК України не було доведено як проведені товарною біржею «Електронні торгові системи» електронні торги з продажу прав вимоги за кредитним договором № ККРОD. 137671.021 від 27.08.2014 (номер лоту FЗ7G4099), в яких він не мав права приймати участь відповідно до п. 5 розділу VII Положення № 338, порушують права позивача.

Не встановлено факту порушення процедури торгів і рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2017 у справі № 910/10965/17 (про стягнення з позивача на користь відповідача-1 заборгованості за кредитним договором № ККРОD. 137671.021 від 27.08.2014).

Отже, встановивши, що позивачем не було доведено, що електронні торги з продажу прав вимоги за кредитним договором № KKPOD.137671.021 від 27.08.2014 були проведені з порушенням вимоги чинного законодавства (на момент їх проведення), порушують права позивача, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову в частині визнання недійсними результатів електронних торгів з продажу прав вимоги за кредитним договором № KKPOD.137671.021 від 27.08.2014 та договорами забезпечення виконання зобов`язань (номер лоту FЗ7G4099), оформлених протоколом № UА-ЕА-2018-01-03-000040-с від 17.01.2018, організованих товарною біржею «Електронні торгові системи» на замовлення державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 106 від 14.02.2018, укладеного між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» і ТОВ «Агат», то судами правомірно відмовлено і у цій частині позовних вимог з огляду на таке.

Як вбачається із протоколу № UА-ЕА- 2018-01-03-000040-с від 17.01.2018, переможець аукціону зобов`язувався, зокрема підписати договір про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення виконання зобов`язань.

14.02.2018 між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» (банк) і ТОВ «Агат» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 106, у п. 4.1. якого сторони погодились, що за відступлення права вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 21 165 884, 00 грн без ПДВ. Ціна договору сплачується новим кредитором банку в повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до п. 6.5 цього договору, на підставі протоколу № UА-ЕА- 2018-01-03-000040-с від 17.01.2018, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Отже, за вказаним договором ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ПАТ «Завод «Маяк» (наразі - АТ «Завод «Маяк» (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 21 165 884, 00 грн, які ТОВ «Агат» (новий кредитор) зобов`язалося сплатити первісному кредитору.

Відповідно до визначення договору купівлі - продажу, наведеному у ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Як вбачається із аналізу спірного договору № 106 від 14.02.2018, він містить всі ознаки договору купівлі - продажу права вимоги, а тому договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 106 від 14.02.2018 (не дивлячись на його назву) і є договором купівлі - продажу права вимоги.

Оскільки спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов містить лише вказівку на відступлення вимоги, не зазначаючи можливих правових підстав відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у ст. 1084 ЦК України - грошова вимога може відступатися у зв`язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

За змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст. 572 ЦК України передбачає заставу грошової вимоги до боржника.

Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов`язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.

З чого вбачається, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи.

Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що спірний договір за своїм змістом і правовою природою є саме договором факторингу та, що ТОВ «Агат» уклало цей договір поза межами своєї компетенції.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Встановивши, що укладений між відповідачами 1, 4 договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 106 від 14.02.2018 за своєю правовою природою є саме договором відступлення права вимоги (цесії), а не договором факторингу, на що помилково посилається позивач, не суперечить вимогам чинного законодавства, не порушує права позивача, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову про визнання недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 106 від 14.02.2018, укладеного між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» і ТОВ «Агат».

Щодо доводів касаційної скарги про те, що господарськими судами було порушено норми процесуального права - ст. ст. 2, 86, 236 ГПК України та неправильно застосовано норми матеріального права - ст. ст. 203, 207, 215, 227, 228, 512, 514, 656, 1077-1079 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 1, ст. ст. 4, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч. 2 ст. 1, ст. ст. 47, 48, 50, 51, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то необхідно зазначити, що судами були прийняті рішення при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода позивача з рішеннями господарських судів не є доказом неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції вказаних позивачем норм права.

Щодо посилань позивача на Методику оцінки активів банку, затверджену рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів від 08.12.2016, то суди вказали на безпідставність послання позивача на цю Методику з огляду на те, що вказана Методика була затверджена після формування ліквідаційної маси відповідача-1 та не розповсюджується на порядок оцінки активів банку, яка здійснювалася до моменту затвердження його ліквідаційної маси.

Недоречними є доводи касаційної скарги і про те, що судами проігноровано доводи позивача, адже господарськими судами при прийнятті рішень було забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги доводи всіх учасників справи та почуто їх, що відповідає як ст. 7 ГПК України, так і узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України») і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, чим порушено ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статут суддів», ч. 4 ст. 236 ГПК України, то необхідно зазначити, що судом апеляційної інстанції було правильно вказано на те, що, оскільки ці правовідносини стосуються реалізації активу саме неплатоспроможного банку, на які поширюється Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення № 388, що є спеціальними нормами регулювання спірних відносин, чого не було встановлено у справі № 909/968/16, то відсутні підстави для застосування до цих правовідносин постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Також позивач не довів яким чином постановлені у справі рішення суперечать та не відповідають постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 916/2004/17, постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 3-238гс16, постанові Вищого господарський суд України від 18.06.2016, від 20.06.2017 у справі № 910/11964/15, від 03.10.2017 у справі № 910/2341/17, від 21.03.2017 у справі № 910/6714/15-г, адже у цих справах суди виходили з інших фактичних обставин встановлених судами, ніж ті, що були встановлені при розгляді цієї справи судами.

Крім того, в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Також доводами касаційної скарги не спростовано висновки господарських судів про те, що позивачем не було доведено як проведення електронних торгів від 17.01.2018 та укладений за їх результатами оспорюваний договір № 106 від 14.02.2018 порушують права позивача. Не доведено позивачем і того, як заміна кредитора в зобов`язанні (в цьому випадку) порушує права позивача як боржника за кредитним договором № ККРОD. 137671.021.

Фактично всі доводи касаційної скарги зводять до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції та небажання позивача виконувати умови кредитного договору № ККРОD. 137671.021, за яким право грошової вимоги до боржника банк уступив в обмін на грошові кошти в сумі 21 165 884, 00 грн.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням передбачених ст. 3 ЦК України принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу акціонерного товариства «Завод «Маяк» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17 липня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року у справі за № 910/4816/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Н. Губенко

О. Кролевець