Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.03.2021 року у справі №918/917/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 918/917/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

представники сторін у судове засідання не з'явилися,

розглянув касаційну скаргу Вараської міської ради Рівненської області

на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.10.2020, додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 12.10.2020 (суддя Качур А.

М. ) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від
25.01.2021 (судді: Демидюк О. О. - головуючий, Савченко Г. І., Павлюк І. Ю.) у справі

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОСББ Будівельників 5/1"

до:
1. Вараської міської ради, 2. Виконавчого комітету Вараської міської ради

про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОСББ Будівельників 5/1" (далі - ОСББ) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Вараської міської ради та виконавчого комітету Вараської міської ради про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підставою для оформлення права власності на спірне нежитлове приміщення було рішення виконавчого комітету Кузнецовської (на теперішній час Вараської) міської ради Рівненської області від 20.04.2007 № 158 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості - нежитлові приміщення в житлових будинках", тому позивач вважає, що таке рішення є неправомірним та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, оскільки спірне приміщення є допоміжним приміщенням будинку, а оспорюване рішення виконавчого комітету Кузнецовської (на теперішній час Вараської) міської ради суперечить висновкам Конституційного Суду України, що висвітлені в рішеннях від 09.11.2011 (справа № 14-рп/2011) та від 02.03.2004 (справа № 1-2/2004). Недійсним, на переконання позивача, має бути визнано і свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно, за яким право власності зареєстровано за територіальною громадою міста Кузнецовська на праві оперативного управління Кузнецовсього міського комунального підприємства.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.10.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
25.01.2021, позов задоволено: визнано недійсним рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради від 20.04.2007 № 158 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості - нежитлові приміщення в житлових будинках", в частині оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, видачі свідоцтва про право власності територіальній громаді міста Кузнецовська на нежитлове приміщення № 91 в житловому будинку, розташованому за адресою: Рівненька обл., м. Кузнецовськ, мікрорайон Будівельників, буд. 5, корп. 1 (далі - спірне приміщення), на праві оперативного управління Кузнецовським міським комунальним підприємством. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.04.2007 (серія ЯЯЯ № 360128) на спірне приміщення.

4. Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.10.2020 стягнуто з Вараської міської ради на користь ОСББ 19 750 грн витрат, понесених у зв'язку з наданням правової допомоги, та 5 883,84 грн витрат, понесених у зв'язку з проведенням судової експертизи; стягнуто з виконавчого комітету Вараської міської ради на користь ОСББ 19 750 грн витрат, понесених у зв'язку з наданням правової допомоги, та 5 883,84 грн витрат, понесених у зв'язку з проведенням судової експертизи.

5. Судові рішення обґрунтовано тим, що згідно з висновком експертів Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від
21.08.2020 № 8111 спірне приміщення за своїм призначенням відноситься до підсобних приміщень багатоквартирного житлового будинку. В матеріалах справи відсутні докази, що це приміщення було запроектовано як самостійний об'єкт нерухомого майна. Оскільки наслідком ухвалення рішення від 20.04.2007 № 158 в оскаржуваній частині стало недотримання положень статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та порушення майнових прав співмешканців багатоквартирного будинку на підсобне приміщення, яке відповідач-1 зареєстрував за собою, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність заявлених позивачем вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У касаційній скарзі Вараська міська рада просить рішення, додаткове рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСББ у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від
11.12.2018 у справі №910/2170/18, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.02.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18 щодо застосування вимог статті 126 ГПК України.

8. Щодо обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, то скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо неправильного визначення позивачем юрисдикції суду; щодо скасування судом першої інстанції рішення органу владних повноважень з посиланням при цьому на пункт 6 частини 1 статті 20 та пункт 1 частини 1 статті 22 ГПК України; щодо не порушення на момент прийняття спірного рішення в 2007 році органом місцевого самоврядування чинного на той час законодавства; щодо відсутності потреби у спеціальних знаннях експерта під час скасування судом рішення органу владних повноважень; щодо поновлення провадження у справі 26.08.2020 за наявності висновку експерта від 21.08.2020, хоча суд своєю ухвалою призначив проведення експертизи на 04.09.2020; щодо відмови у призначенні повторної експертизи; щодо неможливості підсобного приміщення поєднуватися із лоджією (на внутрішнє переконання скаржника, хоча експерт вважає протилежне); щодо не відображення у оскаржуваних судових рішеннях відмови у задоволенні клопотання про виклик експерта та призначенні повторної експертизи.

Узагальнені доводи інших учасників справи

9. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити В її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
12.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вараської міської ради Рівненської області на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.10.2020, додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 12.10.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 918/917/19 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 18.05.2021.

11. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 16.04.2021 у зв'язку із запланованою відпусткою судді Зуєва В. А. визначено у справі № 918/917/19 колегію суддів у складі: Чумака Ю. Я. - головуючий, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. Постановою Верховної Ради України "Про перейменування окремих населених пунктів та районів" від 19.05.2016 № 1377-VIII перейменовано у Рівненській області місто Кузнецовськ у місто Вараш.

13.04.06.2018 між ОСББ, Кузнецовським міським комунальним підприємством і Вараською міською радою було підписано акт прийняття-передачі технічної документації на житловий будинок № 5/1 у мікрорайоні Будівельників, відповідно до якого ОСББ було передано технічну документацію, а саме: копію витягу з технічного паспорта та виконавчу документацію на зазначений будинок.

14. За інформацією з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, приміщення загального користування, що згідно з пунктом 1 статті 382 Цивільного кодексу України є спільною сумісною власністю власників житлових квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку № 5 корпус 1 у мікрорайоні Будівельнків міста Кузнецовська Рівненської області перебувають на праві оперативного управління в ОСББ.

15. Після прийняття будинку в оперативне управління ОСББ довідалося про існування оспорюваного рішення.

16. За даними з технічного паспорта на будинок квартирного типу спірне приміщення є службовою кімнатою площею 17,3 м2.

17. Відповідно до рішення Кузнецовської міської ради від 24.09.2002 № 36 "Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" міська рада вирішила встановити, що рішення про оформлення права власності на нерухоме майно на території Кузнецовської міської ради приймає виконком міської ради.

18. Згідно з рішенням виконавчого комітету Кузнецовської міської ради "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості - нежитлові приміщення в житлових будинках" від 20.04.2007 № 158, виконавчий комітет Кузнецовської міської ради вирішив:

- доручити Кузнецовському міському бюро технічної інвентаризації оформити право власності на об'єкт нерухомого майна, зокрема на спірне приміщення, на праві оперативного управління Кузнецовським міським комунальним підприємством;

- видати свідоцтво про право власності територіальній громаді міста Кузнецовська на зазначені об'єкти у встановленому законом порядку;

- Кузнецовському міському комунальному підприємству здійснити відповідні обліково-реєстраційні дії щодо зазначених об'єктів нерухомості.

19. За змістом свідоцтва від 23.04.2007 серія ЯЯЯ № 360128, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради від 20.04.2007 № 158, спірне приміщення належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Кузнецовська на праві оперативного управління Кузнецовським міським комунальним підприємством, загальна площа 18,4 м2.

20. Згідно з даними з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.07.2007 № 14400460 спірне приміщення належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Кузнецовська на підставі свідоцтва про право власності від 23.04.2007 серія ЯЯЯ № 360128.

21. З метою досудового врегулювання спору голова правління ОСББ звернулася із заявою (лист від 30.01.2018 № 35/18) до міського голови міста Вараша Рівненської області про скасування рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Рівненської області від 20.04.2007 № 158 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.04.2007 серія ЯЯЯ № 360128.

22. У відповідь на зазначений лист виконавчий комітет Вараської міської ради листом від 09.02.2018 №вих183/02.3-28/05 повідомив позивача, що нежитлове приміщення - ізольоване приміщення багатоквартирного будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна (спірне приміщення) є власністю територіальної громади міста Кузнецовська, а територіальна громада міста не має права приймати рішення про скасування рішень виконавчого комітету міської ради.

23.10.06.2019 ОСББ звернулося до міського голови та Виконавчого комітету Вараської міської ради зі зверненням, в якому позивач зазначив, що при дослідженні технічної документації та технічного стану будинку було встановлено, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням та не є житловим, а тому не може бути предметом приватизації чи іншого способу набуття права власності на нього як на об'єкт нерухомого майна. Співвласники багатоквартирного будинку є співвласниками усього спільного майна, у тому числі підвальних та допоміжних приміщень як невід'ємних конструкцій елементів будинку.

З огляду на викладене заявник у своєму листі просив визнати протиправним і скасувати пункт 1.1. частини 1 рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради від 20.04.2007 №158 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості - нежитлові приміщення в житлових будинках" в частині оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме спірне приміщення, визнати неправомірним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від
27.04.2007 серія ЯЯЯ № 360128, скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного приміщення.

24. У відповіді на зазначений лист виконавчий комітет Вараської міської ради повідомив про відсутність повноважень щодо визнання неправомірними та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про право власності у державному реєстрі, здійснити наведені дії можливо лише в судовому порядку.

Позиція Верховного Суду

25. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ОСББ визнати недійсними рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради та свідоцтва про право власності на спірне приміщення.

27. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, ураховуючи положення законодавства та правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача.

28. Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", офіційне тлумачення положень якого наведено у Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 (зі змінами), власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін. ) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно та окремо приватизації не підлягають.

29. У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України визначено, що допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін. ) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

30. Допоміжні приміщення згідно з пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

31. Згідно із частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

32. За змістом статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" під допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку розуміють приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), в той час як нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.

33. Так, Верховний Суд у правовій позиції, викладеній, зокрема, у постанові від
15.05.2019 справі № 906/1169/17, зазначив, що "При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься спірне приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень".

34. Скасовуючи судові рішення у справі № 916/2069/17 і направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 18.07.2018, урахувавши наведені положення законодавства, виходив із того, що судами попередніх інстанцій допущена неповнота судового дослідження, зокрема, щодо встановлення правового статусу спірного приміщення, мети, з якою воно будувалося (як допоміжне чи використання його з самого початку мало інше призначення).

До того ж Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові від
18.07.2018 у справі № 916/2069/17, зазначив, що: "Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте відсутність реєстрації як такої не спростовує наявності права власності відповідно до встановлених судами у справі обставин на підставі чинного законодавства".

35. За змістом постанови Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 904/10402/18 суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, які, задовольняючи позов про визнання незаконним і скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 29.01.2014 в частині визначення об'єктом права комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська нежитлового приміщення № 75 загальною площею 149,6 м2 у житловому будинку літ.

А-6 за адресою: вул. Гоголя, 14-А у м. Дніпропетровську, та про скасування зареєстрованого за реєстраційним номером 104405112101 права власності на зазначене нерухоме майно за територіальною громадою м. Дніпра, установили, що спірне приміщення відноситься до приміщень загального користування, а тому є власністю співвласників багатоквартирного будинку № 14-А на вул. Гоголя у м.

Дніпрі.

При цьому Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові від
22.11.2018 у справі № 904/1040/18, зазначив, що: "Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Відтак відповідне рішення Ради, яке посвідчує право власності на спірне приміщення, не змінює його правового статусу за умови встановлення у справі належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а отже, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку".

36. З огляду на викладені висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанції щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог, оскільки у відповідачів не було підстав для віднесення спірного приміщення до числа об'єктів нерухомого майна, що є власністю територіальної громади міста Вараша (раніше міста Кузнецовська).

37. Що ж до доводів позивача про те, що судами не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.02.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18 щодо застосування положень статті 126 ГПК України, то колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду з приводу застосування норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не у будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на прийняте рішення по суті.

38. Верховний Суд враховує, що зазначені скаржником судові рішення не містять протилежної позиції щодо застосування положень статті 126 ГПК України порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, а лише зазначають про необхідність суду виходити з критерію реальності витрат та розумності їхнього розміру, а також про право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

39. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частини 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка стверджує про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

40. Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, зміст якої не містить жодного розрахунку чи доказу, якими б Вараська міська рада обґрунтовувала свою незгоду з розрахунком витрат позивача.

41. Як зазначено вище, у разі недотримання заявником вимог частини 4 статті 126 ГПК України щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

42. Дослідивши наявні у справі докази, перевіривши обставини фактичної участі адвоката позивача під час розгляду цієї справи, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують надання адвокатом послуг професійної правничої допомоги під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції на загальну суму 39 500
грн. Відповідно до статті 74 ГПК України суд визнав цей розмір судових витрат доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

43. Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

44. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у позові позивач просив стягнути солідарно з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу, яку сторона понесе у зв'язку із розглядом справи, які за попереднім розрахунком становили 1
000,00 грн за оформлення заяв, клопотань, 2 500,00 грн оформлення позовної заяви та 5 000,00 грн за кожне судове засідання.

45. Зі змісту рішення Господарського суду Рівненської області від 01.10.2020 у справі №918/917/19 вбачається, що судом не вирішено питання про розподіл понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

46.10.10.2020 позивач звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 39 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 11 767,68 грн судових витрат за проведення будівельно-технічної експертизи.

47. Згідно з договором про надання правової допомоги від 06.06.2019 № 16/01, відповідно до якого адвокат зобов'язується надавати позивачеві правову допомогу з питань, пов'язаних із скасуванням права власності на спірне приміщення. Розмір гонорару за надання правової допомоги згідно з договором визначено сторонами у додатку № 1, зі змісту якого убачається, що консультації коштують 1 000,00 грн за кожну годину, оформлення заяв, запитів, звернень, пояснень 2 500,00 грн за кожний документ, оформлення адміністративних позовів, відзивів, відповідей на відзив 2 500,00 грн за кожний документ, супровід справ у судах першої інстанції 5 000,00 грн за кожне судове засідання.

48. За розрахунком позивача, останній поніс 39 500,00 грн витрат з оплати послуг адвоката, як доказ таких витрат позивачем долучено рахунки фактури, акти надання-передачі наданих послуг та квитанції до прибуткового касового ордеру, які підтверджують оплату наданих послуг.

49. Доводи скаржника про те, що стягнення витрат на оплату послуг адвоката під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції на загальну суму 39 500 грн є необґрунтованим, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони суперечать матеріалам справи та не спростовують протилежні висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

50. Оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

При цьому обставини щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судами оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо на предмет їх відповідності статті 129 ГПК України, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

51. Щодо наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Вараська міська рада посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо неправильного визначення позивачем юрисдикцію суду; щодо скасування судом першої інстанції рішення органу владних повноважень з посиланням при цьому на пункт 6 частини 1 статті 20 та пункт 1 частини 1 статті 22 ГПК України; щодо не порушення на момент прийняття спірного рішення в 2007 році органом місцевого самоврядування чинного на той час законодавства; щодо відсутності потреби у спеціальних знаннях експерта під час скасування судом рішення органу владних повноважень; щодо поновлення провадження у справі 26.08.2020 за наявності висновку експерта від 21.08.2020, хоча суд своєю ухвалою призначив проведення експертизи на 04.09.2020; щодо відмови у призначенні повторної експертизи; щодо не можливості підсобного приміщення поєднуватися із лоджією (на внутрішнє переконання скаржника, хоча експерт вважає протилежне); щодо не відображення у оскаржуваних судових рішеннях відмови у задоволенні клопотання про виклик експерта та призначенні повторної експертизи.

52. Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену позивачем підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

53. Натомість у поданій касаційній скарзі Вараська міська рада взагалі не зазначила будь-якої конкретної норми матеріального або процесуального права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що свідчить про непідтвердження позивачем підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та, як наслідок, виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

54. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

55. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. З огляду на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

57. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вараської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 01.10.2020, додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 12.10.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 918/917/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай