Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.10.2020 року у справі №910/7013/20
Постанова КГС ВП від 25.10.2022 року у справі №910/7013/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/7013/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача -Саєнко Ю. М. (адвокат),

відповідача - Кузовлева Р. В. (адвокат),

третьої особи-1 - Романюк Х. П. (адвокат),

третьої особи-2 - не з`явилися,

третьої особи-3 - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 (суддя Лиськов М. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 (судді: Буравльов С. І. - головуючий, Шапран В. В., Демидова А. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект"

до Акціонерного товариства "Альфа-банк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Міністерство юстиції України,

2) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович,

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним акта державного виконавця, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації та відновлення запису про право власності,

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" (далі - ТОВ "ТММ-Будкомплект") звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"; Банк), з позовними вимогами про:

- визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 7859, вчиненого 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем;

- визнання недійсним акта від 27.11.2018 № 55614508 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки - майнового комплексу загальною площею 8526,3 м2, реєстраційний номер 371305280000, розташованого за адресою: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 22;

- визнання недійсним з моменту видачі свідоцтва про право власності № 1408, виданого 27.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- скасування державної реєстрації права власності Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на майновий комплекс загальною площею 8526,3 м2, реєстраційний номер 371305280000, розташований за адресою: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 22 (номер запису про право власності 29136420) з моменту її вчинення, із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності ТОВ "ТММ-Будкомплект" на майновий комплекс загальною площею 8526,3 м2, реєстраційний номер 371305280000, розташований за адресою: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 22, від 28.05.2014 № 5813897, здійсненого на підставі рішення від 28.05.2014 № 13376515, з моменту його вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що приватним нотаріусом вчинено спірний виконавчий напис з порушенням вимог статей 87-88 Закону України "Про нотаріат", оскільки за вчиненням виконавчого напису Банк звернувся з пропуском встановленого строку, а сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, не є безспірною, оскільки не відповідає дійсному розміру заборгованості і є явно завищеною, відповідно спірний виконавчий напис не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022, позов задоволено повністю.

4. Судові рішення мотивовано тим, що визначений в кредитному договорі № 252-СВ у новій редакції від 30.03.2007 (з врахуванням положень п. 1.1 додаткової угоди № 46) строк фінансування сплив 31.01.2014 та з врахуванням правової позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, суди визнали обґрунтованими доводи позивача про те, що станом на день вчинення виконавчого напису нотаріусом сума заборгованості за кредитним договором № 252-СВ у новій редакції від 30.03.2007 була меншою, ніж заявлена відповідачем у розрахунку та на яку вчинено виконавчий напис, оскільки зазначена без урахування стягнутих з позивача 2439988,18 євро.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі АТ "Альфа-банк" просить рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19 щодо застосування статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та фактично нівельовано поняття свободи договору. Скаржник також зазначив підставу для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 1052 ЦК України у контексті встановлення моменту виникнення у кредитора права вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Альфа-банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 у справі № 910/7013/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 27.09.2022.

9. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.09.2022 та від 11.10.2022 у судових засіданнях оголошувалися перерви до 11.10.2022 та до 25.10.2022 відповідно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. 04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю укладено кредитний договір № 252-СВ, за яким банк відповідно до умов та на термін цього договору надав позичальнику револьверну кредитну лінію.

11. 21.07.2004 між ТОВ "ТММ-Будкомплект" та АТ "Альфа-банк" укладено договір застави, за змістом якого виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 03.04.2004 № 252-СВ забезпечується заставою майнового комплексу, загальною площею 8526,3 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 22.

12. 30.03.2007 між АТ "Альфа-банк" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду № 26 до кредитного договору від 04.03.2004 № 252-СВ, за умовами якої сторони вирішили викласти кредитний договір у новій редакції.

13. 16.12.2013 між сторонами укладено додаткову угоду № 46 до кредитного договору № 252-СВ, згідно з положеннями якої банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію із загальною сумою фінансування 15376721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 р.

14. 29.04.2014 між АТ "Альфа-банк" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду № 47 до кредитного договору № 252-СВ, якою викладено умови кредитного договору у новій редакції.

15. 30.09.2016 між АТ "Альфа-банк" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду № 48 до кредитного договору від 04.03.2004 № 252-СВ, якою змінено умови кредитного договору щодо графіку погашення кредиту, процентного періоду та процентної ставки.

16. 06.04.2017 між АТ "Альфа-банк" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду № 49 до кредитного договору від 04.03.2004 № 252-СВ, в якій сторони виклали пункти 4.3, 6.1,10.1 кредитного договору у новій редакції.

17. 13.11.2017 АТ "Альфа-банк" звернулось до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю із листом-вимогою № 02-29/67-15419 про усунення порушеного зобов`язання в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", в якій просило достроково повернути кредит.

18. 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, за заявою АТ "Альфа-банк", було вчинено виконавчий напис № 7859, яким звернуто стягнення на зазначений майновий комплекс, в рахунок погашення заборгованості виключно за тілом кредиту (без врахування заборгованості за відсотками) у сумі 14 857 932 євро 43 євроценти, нараховані за період з 31.10.2017 по 13.11.2017 включно.

19. На підставі виконавчого напису № 7859 Відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України 23.01.2018 відкрито виконавче провадження № 55614508.

20. Відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 356692 торги, призначені на 10.09.2018, не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників.

21. Керуючись правом, передбаченим частиною 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку", відповідач залишив за собою нереалізоване майно, про що державним виконавцем видано акт від 27.11.2018 № 55614508.

22. 27.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком І. Л. видано свідоцтво про право власності № 1408 на зазначений майновий комплекс.

23. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, виконавчий напис № 7859, вчинений 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, здійснено останнім з порушенням положень Закону України "Про нотаріат", оскільки відповідач пропустив строк звернення за вчиненням виконавчого напису, який сплив 01.02.2015, та сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, не є безспірною. Відповідач проти цього заперечував, стверджуючи про правомірність вчинення оспорюваного виконавчого напису.

Позиція Верховного Суду

24. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

26. Предметом спору у цій справі є виконавчий напис нотаріуса, за вчиненням якого звернувся відповідач з пропуском, на думку позивача, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строку. Крім того, позивач наполягав на тому, що сума заборгованості, зазначена в оспорюваному виконавчому написі, не є безспірною.

27. Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

28. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

29. Згідно з пунктом 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.

30. Відповідно до статті 90 Закону України "Про нотаріат" та статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий напис є виконавчим документом, а стягнення за ним провадиться в порядку, встановленому законодавством для виконання судових рішень.

31. Частиною 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису) передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 виклала правовий висновок про застосування наведеної норми права та зазначила, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

У Рішенні від 01.07.2020 № 7-р(I)/2020 Конституційний Суд України визнав положення частини першої статті 88 Закону України "Про нотаріат" такими, що відповідають Конституції України. При цьому Конституційний Суд України виходив з такого змісту частини 1 статті 88 цього Закону: "Відповідно до частини першої статті 88 Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Із дослідження наведених положень Закону вбачається, що строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом є відмінними залежно від кола учасників правовідносин: у відносинах між юридичними особами строк скорочений порівняно зі строком, який застосовується у відносинах між фізичними особами. Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання діяльності нотаріату в частині визначення строків, у межах яких нотаріус може вчинити виконавчий напис, законодавець запровадив чітку їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин. Наведене дає підстави стверджувати, що передбачене оспорюваними положеннями Закону регулювання є реалізацією Верховною Радою України виключних повноважень визначати організацію і діяльність, у тому числі нотаріату, як це встановлено в пункті 14 частини першої статті 92 Конституції України. Конституційний Суд України вважає, що положення частини першої статті 88 Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності".

Також у постанові зазначено, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування у відносинах між юридичними особами норм частин першої, другої статті 88 Закону України "Про нотаріат" у системному зв`язку з нормою статті 257 ЦК України та висновок Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту саме частини першої статті 88 Закону України "Про нотаріат" не суперечать один одному та не виключають один одного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 підтвердила висновок, викладений у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, що норми частини першої статті 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній на час вчинення спірних виконавчих написів) слід застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 916/313/18.

32. Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

33. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

34. Отже, за результатами аналізу наведених норм можна дійти висновку, що виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

35. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц зазначила, що відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такої.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішеного по суті спору щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами без будь-яких заперечень було підписано додаткову угоду № 48 до кредитного договору, в якій вони узгодили розмір основної заборгованості позичальника в сумі саме 14 857 932,43 євро. Додаткова угода № 48 є чинною.

37. Статтею 50 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

38. З урахуванням положень статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

39. Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України). Як унормовано частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

40. Згідно із частиною 1 статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина1 статті 653 ЦК України). За змістом частини 1 статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Наслідками зміни договору є збереження його дії, але у зміненому вигляді (зі зміненими умовами). Ці зміни можуть стосуватися предмета, місця, строків виконання тощо. Зміна договору діє лише на майбутнє (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 400/190/19).

41. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, з моменту укладення кредитного договору сторонами до нього неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод.

42. Судом у межах справи № 910/7933/16 досліджувався як кредитний договір, так і додаткові угоди до нього №№ 47, 48 та саме за результатами їх оцінки як доказів було ухвалено рішення про закриття провадження у справі № 910/7933/16 у зв`язку з відсутністю предмету позову, так як право вимоги у Банку до Фірми "Т.М.М." внаслідок укладення додаткової угоди № 48 ще не наступило, оскільки в ній було погоджено нові строки кредитування за договором, а саме до 31.03.2021.

Зі змісту постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 910/7933/16 вбачається, що Фірма "Т.М.М." під час розгляду цієї справи, предметом дослідження якої було, в тому числі, питання настання строку повернення грошових коштів, отриманих за кредитним договором, з урахуванням внесених змін до нього, не заперечувала того факту, що додаткові угоди № 47 та № 48 є невід`ємною частиною кредитного договору.

Підставою припинення провадження у справі № 910/7933/16 стало саме те, що сторонами було досягнуто домовленостей на проведення реструктуризації заборгованості відповідача шляхом укладення договорів про внесення змін до кредитного договору (в новій редакції від 29.04.2014) та договорів іпотеки.

43. Колегія суддів крім іншого звертає увагу на те, що "термін фінансування" означає максимальний термін, протягом якого загальна сума фінансування (загальна сума всіх часток, що залишились непогашеними відповідно до кредитного договору) повинна бути повернута позивачем відповідачу.

У свою чергу, частинами 1 та 4 статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Так, пунктом 11.11 кредитного договору у редакції додаткової угоди № 26 передбачено, що цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином та зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Дія кредитного договору в новій редакції від 30.03.2007 припиняється за письмовим повідомленням банком позичальника при невиконанні позичальником вимог розділу 2 договору протягом періоду, зазначеного в пункті 2.1 цього договору. У такому випадку сторони застосовуватимуть положення договору, які діяли до 29.03.2007 включно, та положення додаткової угоди № 26 від 30.03.2007 до договору, за виключенням положень кредитного договору в новій редакції від 30.03.2007.

У додатковій угоді № 44 сторони погодили строк повернення кредиту у сумі 15 376 721,00 грн до 31.07.2013. Умови щодо строку дії кредитного договору, враховуючи зміст пункту 4.4 додаткової угоди № 44, не змінювались.

У додатковій угоді № 46 до кредитного договору (у редакції від 30.03.2007) сторони погодили, що банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 (пункт 1.1).

Водночас, у пункті 4.4 додаткової угоди № 46 встановлено, що "Всі інші положення Договору залишаються без змін. У випадках протиріччя положень цієї Додаткової угоди та Договору застосовуються положення Додаткової угоди, якщо інше не передбачено умовами цієї Додаткової угоди".

Оскільки у тексті додаткової угоди № 46 відсутні положення, які окремо регулюють строк дії кредитного договору, тому мають застосовуватись відповідні положення пункту 11.11 кредитного договору у редакції додаткової угоди № 26, тобто кредитний договір зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором.

При цьому, колегія суддів вважає, що термін фінансування (кредитування) - це конкретна дата, яку попередньо було визначено сторонами до 31.01.2014, а в подальшому додатковими угодами № 47 та № 48 визначено кінцевий термін користування та погашення кредиту - 31.03.2021, із закінченням терміну фінансування (кредитування) у відповідача зникло право нараховувати та стягувати відсотки за кредитним договором; а строк дії кредитного договору - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 11.11 договору у редакції від 30.03.2007).

44. У справі № 910/1580/18 за позовами Фірма "Т.М.М.", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, зокрема, й виконавчого напису № 7861, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, яка залишена без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2018, рішення суду першої інстанції було скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Фірма "Т.М.М." за умовами додаткової угоди № 48 була зобов`язана повернути частину кредиту у сумі 1 125 000,00 євро в строк до 30.09.2017, однак не виконала цього зобов`язання, а з виписки з рахунку, з листа від 14.11.2017 № 564/11-д/в та зі змісту позовної заяви вбачається, що Фірмою "Т.М.М." визнається факт прострочення нею виконання зобов`язання з повернення кредиту на суму 1 125 000,00 євро. З огляду на зазначені обставини, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, дійшли висновку про те, що у зв`язку з простроченням боржника Банк набув право на дострокове повернення кредиту, яким скористався, надіславши боржнику 30.10.2017 вимогу про повне дострокове погашення боргу, яка була отримана Фірмою "Т.М.М." 31.10.2017, а тому право вимоги на повне дострокове повернення усього тіла кредиту виникло у Банку 31.10.2017.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 у справі № 910/1580/18 також встановлено преюдиційні обставини, що Банком при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, зокрема: кредитний договір з усіма додатками; договори застави та іпотеки зі змінами та доповненнями по кожному об`єкту; копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю, з відміткою стягувача про непогашення заборгованості (а також докази їх отримання адресатами); розрахункові документи про надання послуг поштового зв`язку та описи вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка про ненадходження платежу та виписки по рахунку, що підтверджують надання кредитних коштів. Згідно з наданими Банком виписками сума основного боргу (тіла кредиту) становить саме 14 857 932,43 євро.

45. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Так, дії позивача, який уклав кредитний договір та додаткові угоди до нього, протягом тривалого часу визнавав ці додаткові угоди, посилався на них в обґрунтування позовних вимог та своєї правової позиції у інших справах, які розглядались судами раніше, підтверджуючи, що строк виконання зобов`язання не настав, а в подальшому подав позов та наполягав на тому, що додаткові угоди до кредитного договору є самостійним кредитним договором, а строк виконання зобов`язань у нього настав 01.02.2014, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

46. При цьому, висновки суду касаційної інстанції, зроблені у справі № 873/41/19 під час розгляду заяви позивача про скасування рішення третейського суду та які були помилково враховані апеляційною інстанцією, не мають преюдиціального значення для розгляду цієї справи, оскільки є лише оцінкою касаційним судом умов кредитного договору в контексті правомірності передачі спору на розгляд третейського суду.

До аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 02.12.2020 у справі № 910/6753/20 та від 08.12.2020 у справі № 910/7013/20, в яких касаційний суд визнав помилковими посилання на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 14.04.2020 у справі № 873/41/19.

47. Верховний Суд у постанові від 27.09.2022 у справі № 910/6820/20 за аналогічних спірних правовідносин, що стосуються того самого кредитного договору та додаткових угод до нього, як і у справі, яка переглядається (№ 910/7013/20), дійшов схожих правових висновків (пункти 6.19- 6.26, 6.30, 6.31). Постанову Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 910/6820/20 було оприлюднено у Єдиному державної реєстрі судових рішень 14.10.2022, тобто після подання касаційної скарги у цій справі, тоді як відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що право вимоги на дострокове стягнення з боржника всієї суми заборгованості виникло з 01.02.2014, а строком, протягом якого відповідач мав право звернутись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, був період з 01.02.2014 по 01.02.2015, оскільки суди попередніх інстанцій не здійснили системного аналіз правовідносин, які склались між сторонами щодо умов, порядку та строків повернення кредиту, отриманого за кредитним договором, з урахуванням неодноразових змін до нього та з огляду на зміст умов додаткових угод №№ 47, 48.

48. До того ж, судами попередніх інстанцій не спростовано, що позивач визнавав наявну у нього перед Банком суму заборгованості за кредитним договором у сумі 14 857 932,43 євро, про що свідчить додаткова угода № 48 до кредитного договору, в якій сторони узгодили між собою розмір основної заборгованості (за тілом кредиту) в сумі 14 857 932,43 євро.

За таких обставин колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що в порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, а суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку у справі, що порушення нотаріусом порядку (умов) вчинення виконавчого напису (в даному випадку - вимог щодо строку, у межах якого нотаріус може вчинити виконавчий напис) є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що ухвалені у справі судові рішення не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з неповним встановленням та з`ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

49. Як свідчать матеріали справи, відповідач упродовж усього розгляду справи наголошував, зокрема, на тому, що між сторонами кредитного договору від 04.03.2004 було укладено додаткову угоду № 47 до нього, якою строк кредитування (повернення кредиту) визначено до 31.03.2021, та додаткову угоду № 48, в якій сторонами погоджено новий графік повернення кредиту (тіла та процентів), а також зафіксовано розмір основної заборгованості (за тілом кредиту) у сумі 14 857 932,43 євро, однак належна оцінка зазначеним доводам судами надана не була, тому висновки судів попередніх інстанцій у цій справі, яка переглядається, про наявність підстав для задоволення позову є передчасними.

50. Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України), оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність необхідності формування правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 1052 ЦК України у подібних правовідносинах, застосування якої у даному випадку фактично не є предметом спор, у зв`язку із викладеним Верховний Суд дійшов висновку про непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

51. Оскільки допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України), то оскаржені судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

52. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

53. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

54. Зважаючи на те, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86 236 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваних у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції і часткового задоволення касаційної скарги.

55. Під час нового розгляду справи суду слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Розподіл судових витрат

56. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-банк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 у справі № 910/7013/20 скасувати.

Справу № 910/7013/20 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді: Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай