Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3015/17

Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" Луньо І.В.

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Велфест Трейдінг"

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" Луньо І.В.

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду у складі Скрипки І.М. - головуючого, Гончарова С.А., Тищенко А.І. від 01 листопада 2017 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Публічне акціонерне товариство "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" Луньо І.В. (далі - позивач) подало позовну заяву до товариство з обмеженою відповідальністю "Велфест Трейдінг" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 489 933,60 Євро.

2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 09 жовтня 2017 року відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а вказану позовну заяву повернуто позивачу без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) .

Короткий зміст оскаржуваної Ухвали, винесеної судом апеляційної інстанції

3. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору та його апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 09 жовтня 2017 року повернуто без розгляду відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

4. Суд апеляційної інстанції не визнав посилання позивача на відсутність коштів на накопичувальному рахунку та надані докази достатніми для вирішення питання про відстрочення сплати судового збору з огляду на імперативні положення статті 8 Закону України "Про судовий збір". Так, судом зазначено, що позивачем документально не доведено факт перебування у скрутному фінансовому становищі, яке унеможливлює сплату судового збору у встановленому порядку, а сама по собі обставина перебування заявника в процедурі ліквідації такого факту не підтверджує.

5. Більше того, з огляду на приписи статті 129 Конституції України, якою визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, сама по собі обставина відсутності коштів у юридичної особи, яка є господарюючим суб'єктом та звертається до суду з метою примусового стягнення грошових коштів на значну суму на свою користь, не може вважатися достатньою підставою для відстрочення сплати судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У листопаді 2017 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просить:

6.1. скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року та передати апеляційну скаргу на розгляд суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

7. Усі видатки у ліквідаційній процедурі, у тому числі по сплаті судового збору, здійснюються позивачем в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виключно з єдиного накопичувального рахунку, на якому відсутні кошти у достатньому розмірі, про що свідчать долучені до клопотання позивача довідки Національного банку України.

7.1. Вказані обставини, на думку, позивача, очевидно свідчать про його скрутний матеріальний стан, який перешкоджає сплаті судового збору.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

8. Верховний Суд зазначає, що при здійсненні правосуддя у господарських справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з іншого боку.

9. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній до 15.12.2017, тобто на момент звернення з апеляційною та касаційною скаргами), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі.

10. Єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

10.1. Отже, особа, яка заявляє відповідне клопотання, на виконання вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан об'єктивно перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

11. При цьому відстрочка сплати судового збору за змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній до 15.12.2017) є правом, а не обов'язком суду, який вирішує це питання за своїм внутрішнім переконанням у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних встановлених обставин справи (майнового стану заявника, розміру належного до сплати судового збору тощо), які Верховний Суд в силу своїх повноважень переоцінювати не може.

12. Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" №28249/95 від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пелевін проти України" №24402/02 від 20.05.2010 також вказано на те, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг.

13. З огляду на вказані положення чинного законодавства та практику Європейського суду з прав людини Верховний Суд констатує, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

14. У даному випадку розмір судового збору за подання апеляційної скарги становив лише 1 600 грн. (п.п. 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір"), тобто був не значним. При цьому судом апеляційної інстанції не встановлено наявності доказів неможливості сплати позивачем навіть такої незначної суми судового збору, про що вказано в пункті 4 цієї Постанови.

15. У зв'язку з чим висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для відстрочення сплати судового збору, що має безумовним наслідком повернення оформленої з порушенням вимог процесуального законодавства апеляційної скарги, є обгрунтованим та узгоджується з приписами статті 8 Закону України "Про судовий збір".

16. Більше того, Верховний Суд також вважає доречним наведене у пункті 5 цієї Постанови посилання на те, що у контексті закріпленої в Конституції України рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом сама по собі обставина відсутності коштів у юридичної особи, яка є господарюючим суб'єктом та звертається до суду з метою примусового стягнення грошових коштів на значну суму на свою користь, не може вважатися достатньою підставою для відстрочення сплати судового збору.

17. З огляду на наведене та з урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції викладені в пункті 7 цієї Постанови доводи касаційної скарги є безпідставними.

18. Більше того, Верховний Суд звертає увагу на те, що, посилаючись на відсутність коштів, позивач у той же час та за тотожних обставин (перебування в стані ліквідаційної процедури) знайшов можливість сплати судового збору в сумі 1 600 грн. за подання касаційної скарги. Зазначене може бути розцінене як намагання позивача ввести суд в оману стосовно свого фінансового стану.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

19. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін як така, що винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ), суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" Луньо І.В. залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року у справі № 911/3015/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.