Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.06.2018 року у справі №17/019-12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 17/019-12

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Ткач І.В., судді Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02.05.2018

(головуючий - Станік С.Р., судді: Куксов В.В., Гончаров С.А.)

у справі №17/019-12 Господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельної фірми "Монолітбуд"

до Державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт"

про стягнення 175 214,49 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельної фірми "Монолітбуд" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" про стягнення 175 214,49 грн заборгованості по оплаті підрядних робіт за договором підряду №21/03-10 від 21.03.2010.

10 травня 2012 року між сторонами у справі укладено мирову угоду про врегулювання спору у справі №17/019-12, яку затверджено судом, про що винесено ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012.

2. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

2.1. 09 березня 2018 року Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просило ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 про затвердження мирової угоди скасувати.

2.2. 26 березня 2018 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду відмовлено Міністерству оборони України у відкритті апеляційного провадження у справі №17/019-12 на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012, апеляційну скаргу на зазначену ухвалу повернуто скаржнику, а матеріали справи повернуто до суду першої інстанції.

2.3. 17 квітня 2018 року Міністерство оборони України повторно подало апеляційну скаргу, в якій просило ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 про затвердження мирової угоди скасувати.

2.4. 02 травня 2018 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду відмовлено Міністерству оборони України у відкритті апеляційного провадження у справі №17/019-12 на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012.

2.5. Приймаючи ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що строки на апеляційне оскарження та можливість їх поновлення повинно визначатись саме тими нормами процесуального законодавства, яке діяло в період ухвалення оспорюваного рішення.

Оскільки ухвала Господарського суду Київської області винесена 11.05.2012, то враховуючи приписи ст.ст. 50, 51, 93 ГПК України (в редакції Закону від 07.07.2010 №2453-VI, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваної ухвали), встановлений ст. 86 ГПК України п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду сплив 16.05.2012. Однак, Міністерство оборони України звернулось з апеляційною скаргою тільки 09.03.2018, тобто з пропуском процесуального строку у шість років. При цьому, скаржником не наведено об'єктивних обставин та не надано на їх підтвердження відповідних доказів, існування яких перешкоджали б Міністерству оборони України в розумний період часу подати апеляційну скаргу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. 11 травня 2018 року Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного господарського суду від 02.05.2018, а справу направити на апеляційний розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

3.1.1. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що про ухвалу від 11.05.2012, якою затверджено мирову угоду, Міністерству оборони України не було відомо та його не було залучено до участі у справі як третю особу, вважає поважною причину пропуску строку на апеляційне оскарження та на підставі п. 1 ч. 2 ст. 261 ГПК України просить поновити пропущений строк на оскарження ухвали місцевого господарського суду та відкрити апеляційне провадження.

При цьому, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не вирішено процесуального питання щодо поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги, в порушення статті 261 ГПК України.

3.1.2. Відповідно до ст. 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

На думку Міністерства оборони України, п. 13 ч. 1 Перехідних положень ГПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017), згідно з яким судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу - суперечить Конституції України та не підлягають застосуванню. При цьому, норми ГПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017) значно пом'якшують становище сторін у господарському судочинстві.

3.2. 31 травня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить винести ухвалу про закриття касаційного провадження по справі. При цьому позивач зазначив про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки скаржником не наведено поважних причин пропуску строку на оскарження ухвали суду протягом шести років.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

4.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

4.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Щодо суті касаційної скарги

4.2.1. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №17/019-12 за апеляційною скаргою Міністерства оборони України.

4.2.2. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".

Статтею 129 Конституції України закріплено серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

4.2.3. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Разом з цим, як правильно зауважено судом апеляційної інстанції, п. 13 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) встановлює, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з підпунктом 9 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ГПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

4.2.4. Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України в редакції Закону від 07.07.2010 №2453-VI, яка була чинною на момент прийняття ухвали від 10.05.2012, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення (ухвали) місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 ГПК України.

Згідно з ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття ухвали судом першої інстанції) апеляційна скарга подається на ухвалу місцевого господарського суду протягом п'яти днів з дня її оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.

Отже, згідно з ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційні скарги, подані прокурором, органом державної влади або органом місцевого самоврядування.

У цьому зв'язку Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу від 10.05.2012, Міністерство оборони зазначало про те, що Міністерство оборони відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №406/201, є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України.

Міноборони України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України, а також цим Положенням.

Отже, Міністерство оборони України є органом державної влади.

Враховуючи викладене, на скаржника розповсюджувалися норми ч. 2 ст. 93 ГПК України, згідно з якою апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.

При цьому, такі обмеження встановлені для подання скарг прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування навіть якщо ці особи не брали участь у справі і їм не було відомо про прийняте рішення.

Метою встановлення для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, прокурора та інших суб'єктів владних повноважень граничного строку, із спливом якого апеляційна чи касаційна скарга не може бути прийнята до провадження суду було запровадження правового механізму, який мав сприяти дотриманню принципу правової визначеності, зокрема в частині, яка стосується незмінюваності судових рішень та можливості їх фактичного перегляду упродовж невизначеного проміжку часу.

4.2.5. Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ч. 2 ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення ухвали від 11.05.2012) щодо присічного строку (одного року) протягом якого можливо відновлення такого строку органу державної влади. Однак наведене не вплинуло на правомірність висновків суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті апеляційного провадження з підстав, що скаржником не наведено об'єктивних обставин та не надано на їх підтвердження відповідних доказів, існування яких перешкоджали б Міністерству оборони України в розумний період часу подати апеляційну скаргу.

4.2.6. Щодо тверджень скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не вирішено процесуального питання щодо поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги в порушення статті 261 ГПК України, то вони не беруться Верховним Судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 261 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, та незалежно від поважності причин пропуску такого строку, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня винесення ухвали.

Отже, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині ухвали дійшов висновку про те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними, та відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі, що узгоджується з ст. 261 ГПК України.

4.2.7. Щодо аргументу Міністерства оборони України про те, що п. 13 ч. 1 Перехідних положень ГПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017) суперечить Конституції України та не підлягає застосуванню, оскільки ГПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017) значно пом'якшує становище сторін у господарському судочинстві, то Верховний Суд вважає такі аргументи безпідставними, оскільки цим пунктом Перехідних положень ГПК України врегульовано строки оскарження в апеляційному порядку судових рішень, які ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

4.2.8. Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 Міністерству оборони України вже було відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі № 17/019-12 на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012, апеляційну скаргу на зазначену ухвалу повернуто скаржнику, а матеріали справи повернуто до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Враховуючи й ту обставину, що судом апеляційної інстанції вже було відмовлено Міністерству оборони України у відкритті апеляційного провадження у справі №17/019-12 на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012, Верховний Суд погоджується з обґрунтованістю ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження від 02.05.2018.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Верховний Суд вважає висновок суду апеляційної інстанції про відмову Міністерству оборони України у відкритті апеляційного провадження обґрунтованим. Скаржником не доведено, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

5.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Міністерству оборони України без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін.

6. Судові витрати

6.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Міністерству оборони України без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерству оборони України залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 у справі №17/019-12 залишити без змін з підстав, наведених у цій постанові.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Мамалуй

Л. Стратієнко