Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року

м. Київ

справа № 905/1273/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Петрук Я.Ю., адвокат (довіреність від 29.12.2018 № 14-354, свідоцтво від 26.04.2018 № 6591/10),

відповідач - публічне акціонерне товариство "По газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз",

представник відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2018 (головуючий суддя Сковородіна О.М.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 (головуючий Мартюхіна Н.О., судді: Геза Т.Д. і Плахов О.В.)

у справі № 905/1273/18

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

до публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" (далі - Товариство)

про стягнення 1 505 793,37 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 22.08.2016 № 16-408-РО (далі - Договір) у розмірі 1 505 793,37 грн., з яких 1 219 718,07 грн. - основний борг, 79 315,70 грн. - пеня, 168 405,96 грн. - інфляційні втрати та 38 353,64 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством було порушено умови Договору, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі здійснено оплату за поставлений Компанією природний газ.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.09.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% задоволено повністю, а в частині стягнення пені задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Компанії основний борг - 1 219 718,07 грн., 3% річних - 38 353,64 грн., інфляційні втрати - 168 405,96 грн. та пеню - 39 675,85 грн. В іншій частині стягнення пені відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими. Водночас, враховуючи клопотання Товариства про зменшення розміру пені, суди на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зменшили розмір пені на 50%.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені та у скасованій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 39 639,85 грн.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- судами не враховано інтереси Компанії та особливі обставини її діяльності;

- матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану Товариства;

- посилання Товариства на важкий фінансовий стан не можуть вважатися винятковими обставинами для зменшення пені в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Компанії, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 22.08.2016 Компанією (продавець) та Товариством (покупець) був укладений Договір (з додатковими угодами від 28.10.2016 № 1 та від 07.02.2017 № 2, які є невід'ємними частинами цього договору), за умовами якого продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупцеві у 2016-2017 роках природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Обсяги природного газу, що передається покупцеві, та період поставки визначені пунктом 2.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 07.02.2017 № 2), а саме: обсяг - до 449 116 тис. куб. м; період - з 01.10.2016 по 31.03.2017 включно.

Відповідно до пункту 1.2 Договору (у редакції додаткової угоди від 28.10.2016 № 1) природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності).

Згідно з пунктом 3.2 Договору (у редакції додаткової угоди від 28.10.2016 № 1) приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці, оформляється актом приймання-передачі.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 7.2 Договору (у редакції додаткової угоди від 28.10.2016 № 1) у разі невиконання покупцем пункту 6.1 Договору на суму заборгованості нараховується пеня в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.

Згідно з пунктом 11.1 Договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016 до 31.03.2017, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 1 505 793,37 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору Компанією у період жовтень 2016 - березень 2017 було поставлено, а Товариством прийнято природний газ на загальну суму 1 219 718,07 грн., що підтверджується актами приймання-передачі: від 31.10.2016 на суму 48 714,76 грн.; від 30.11.2016 на суму 163 686,56 грн.; від 31.12.2016 на суму 259 893,16 грн.; від 31.01.2017 на суму 286 283,77 грн.; від 28.02.2017 на суму 289 872,38 грн.; від 31.03.2017 на суму 171 267,44 грн.

У свою чергу, Товариство не виконало покладеного на нього Договором обов'язку з оплати отриманого товару у передбачений договором строк, а саме Товариством не здійснено повної оплати вартості природного газу у передбачений пунктом 6.1 Договору строк:

- за актом приймання-передачі від 31.10.2016 - до 25.11.2016 включно;

- за актом приймання-передачі від 30.11.2016 - до 26.12.2016 включно з урахуванням того, що останній день строку (25.11.2016) припадав на вихідний день;

- за актом приймання-передачі від 31.12.2016 - до 25.01.2017 включно;

- за актом приймання-передачі від 31.01.2017 - до 27.02.2017 включно з урахуванням того, що останній день строку (25.02.2017) припадав на вихідний день;

- за актом приймання-передачі від 28.02.2017 - до 27.03.2017 включно з урахуванням того, що останній день строку (25.03.2017) припадав на вихідний день;

- за актом приймання-передачі від 31.03.2017 - до 25.04.2017 включно, внаслідок чого у Товариства виникла заборгованість за Договором у сумі 1 219 718,07 грн.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів виконання Товариством покладених на нього Договором грошових зобов'язань щодо оплати вартості за поставлений природний газ, суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення основної заборгованості за Договором у розмірі 1 219 718,07 грн.

Статтями 549, 611, 625 ЦК України передбачено, що наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, крім сплати заборгованості, також і нараховані впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційні втрати, а нарахування пені, передбачено пунктом 7.2 Договору.

Таким чином, суди, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, визнали їх арифметично вірними, у зв'язку з чим дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині та стягнення з Товариства 3% річних у розмірі 38 353,64 грн. і інфляційних втрат у розмірі 168 405,96 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство на підставі статті 551 ЦК України та статті 223 ГК України просило суд зменшити розмір пені.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Водночас Товариство посилається на скрутне фінансове становище підприємства, дебіторську заборгованість споживачів - фізичних та юридичних осіб, проведення антитерористичної операції на території його місцезнаходження.

На підтвердження свого скрутного становища Товариством було надано наказ від 27.02.2017 № 51 "Про переведення Товариства на неповний робочий тиждень, встановлення графіку роботи" та наказ від 29.01.2018 № 23 "Про переведення Товариства на неповний робочий тиждень, встановлення графіку роботи", відповідно до якого затверджено внести, на період з 01.05.2018 до моменту фінансово-економічної стабілізації, зміну в організації виробництва і праці, а саме перевести на роботу в режимі неповного робочого часу.

Крім того, на банківські рахунки Товариства було накладено арешт, що підтверджується постановою про арешт коштів боржника від 05.02.2018.

Також Товариство посилалось на те, що його майно знаходиться в податковій заставі. Тобто вказані обставини та збитковість можуть призвести до визнання Товариства неплатоспроможним.

Враховуючи викладене, порядок та черговість погашення заборгованості відповідно до пункту 6.4 Договору, а також обставину, пов'язану із здійсненням на всій території Донецької області Антитерористичної операції та Операції Об'єднаних сил, які неможливо вважати звичайними умовами господарювання для Товариства, суди дійшли висновку про винятковість обставин, на які посилається Товариство та можливості застосування статті 233 ГК України до спірних правовідносин.

Посилання в касаційній скарзі на те, що: судами не враховано інтереси Компанії та особливі обставини його діяльності; матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану Товариства; посилання Товариства на важкий фінансовий стан не можуть вважатися винятковими обставинами для зменшення пені в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави для залишення їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі № 905/1273/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко