Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.02.2018 року у справі №912/3429/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 912/3429/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Вронська Г.О.,

розглянувши без повідомлення учасників справи заяву публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

(головуючий - Плюшко І.А., судді - Картере В.І., Малетич М.М.)

від 06.06.2017,

за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

до приватного підприємства фірма "Агрокапітал",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватне підприємство "СпецЗовнішКомплект",

про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

31.08.2015 Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (надалі - ПАТ Державний ощадний банк України", позивач, заявник) звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовом до приватного підприємства фірми "Агрокапітал" (надалі - ПП фірма "Агрокапітал", відповідач), в якому, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог № 24-10/1433 від 02.11.2015 та від 12.07.2016, що були прийняті судом до розгляду, просив звернути стягнення на предмет іпотеки за укладеним між ним та відповідачем іпотечним договором № 2 від 22.05.2013, посвідченим приватним нотаріусом Світловодського нотаріального округу Кіровоградської області, зареєстрованим в реєстрі за № 697, що належить приватному підприємству фірмі "Агрокапітал" на праві власності, а саме на цілий комплекс будівель, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Заводська, 4Д, до складу якого входять: - нежитлова будівля адміністративного призначення, літера А, загальною площею 5 857,0 кв.м., - нежитлова будівля, корпус 1, літери Б, б, б1, загальною площею 37 982,0 кв.м., - навіс, літера В, - трансформаторна підстанція, літера Г, загальною площею 148,4 кв.м., - нежитлова будівля ливарного цеху, літери Д, Ж, Ж1, загальною площею 2 910,7 кв.м., - склад, літери З, К, Л, М, Н, О, П, загальною площею 2 400,7 кв.м., - склад хімікатів, літери Р, Р1, Р2, загальною площею 603,6 кв.м., - нежитлова будівля експериментального цеху, літера С, загальною площею 1 083,4 кв.м., - сарай, літера Т, загальною площею 14,6 кв.м., - нежитлова будівля контрольно-пропускного пункту, КПП, загальною площею 15,8 кв.м., - огорожа та ворота, літера N, - вимощення, літера І, загальною вартістю 19 879 000,00 грн. без ПДВ згідно з висновком про вартість майна суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Кредитне Брокерське Агентство", що діє на підставі сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 312/15 від 10 квітня 2015 року, шляхом набуття публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" права власності на предмет іпотеки, в рахунок часткового погашення заборгованості боржника - приватного підприємства "СпецЗовнішКомплект" за договором кредитної лінії № 5 від 07 жовтня 2011 року.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 19.07.2016 позовні вимоги задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.07.2016 у справі № 912/3429/15 - скасовано. У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2017 касаційну скарги ПАТ "Державний ощадний банк України" залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 - без змін.

13.11.2017 публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" подало до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 06.06.2017 у справі № 912/3429/15.

Зазначена заява подана з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження підстав для подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 06.06.2017 у справі № 912/3429/15 до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 19.09.2017 у справі № 908/1395/16, від 20.09.2017 у справі № 917/59/17 та копії постанов Верховного Суду України від 26.12.2011 у справі № 4/1 (3-139гс11), від 19.08.2014 у справі № 5011-32/10471-2012 (3-43гс14), від 14.09.2016 у справі № 6-1219цс16, від 12.10.2016 у справі № 6-504цс16, від 26.10.2016 у справі 6-1625цс16, від 24.05.2017 у справі № 6-1388цс16, від 13.09.2017 у справі № 761/32495/15-ц.

28.12.2017 на підставі підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, заяву публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про перегляд судового рішення передано до Касаційного господарського суду.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 08.02.2018 справу № 912/3429/15 допущено до провадження та відкрито провадження за заявою публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 06.06.2017.

21.02.2018 та 26.02.2018 відповідач подав заперечення на заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 06.06.2017 у справі № 912/3429/15, відповідно до яких просив відмовити в задоволенні заяви та розглянути справу в судовому засіданні за участю представників сторін.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Ухвалою від 18.06.2018 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, з урахуванням Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України заяву публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 06.06.2017 у справі № 912/3429/15 призначено без повідомлення та виклику учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві доводи та перевіривши матеріали справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 07.10.2011 між ПАТ "Державний Ощадний банк України" (банк, позивач) та ПП "СпецЗовнішКомплект" (позичальник, третя особа) укладено договір кредитної лінії № 5, до якого в подальшому були внесені зміни та доповнення на підставі додаткових договорів № 1 від 04 липня 2012 року, № 3 від 05 жовтня 2012 року, № 4 від 22 травня 2013 року, № 5 від 28 серпня 2013 року (далі за текстом - кредитний договір). На виконання кредитного договору банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37 500 000,00 грн. окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 06.10.2015 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою у розмірі 17% річних за частиною заборгованості у гривнях, а позичальник зобов'язався отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах , визначених цим договором.

Відповідно до п.п. 5.3.1, 5.3.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний належним чином виконувати всі умови договору та взяті на себе зобов'язання, точно в строки, обумовлені кредитним договором, погашати кредит та своєчасно у визначені кредитним договором строки сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором на першу вимогу Банку сплатити штрафні санкції, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за зазначеним кредитним договором 22.05.2013 між ПАТ "Державний ощадний банк України" як іпотекодержателем, та ПП фірмою "Агрокапітал" (відповідач), як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір № 2, посвідчений приватним нотаріусом Світловодського міського нотаріального округу Кіровоградської області Васильченком В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 697, відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання позичальника - ПП "СпецЗовнішКомплект" за кредитним договором № 5 від 07 жовтня 2011 року передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: цілий комплекс будівель, що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Заводська, № 4Д, до складу якого входять нежитлова будівля адміністративного призначення, літера А, загальною площею 5 857,0 кв.м., нежитлова будівля, корпус 1, літери Б, б, б1, загальною площею 37 982,0 кв.м., навіс, літера В, трансформаторна підстанція, літера Г, загальною площею 148,4 кв.м., нежитлова будівля ливарного цеху, літери Д, Ж, Ж1, загальною площею 2 910,7 кв.м., склад, літери З, К, Л, М, Н, О, П, загальною площею 2 400,7 кв.м., склад хімікатів, літери Р, Р1, Р2, загальною площею 603,6 кв.м., нежитлова будівля експериментального цеху, літера С, загальною площею 1 083,4 кв.м., сарай, літера Т, загальною площею 14,6 кв.м., нежитлова будівля контрольно-пропускного пункту, КПП, загальною площею 15,8 кв.м., огорожа та ворота, літера N, вимощення, літера І, які разом складають предмет іпотеки.

Згідно з п.п. 1.3, 1.4 договору іпотеки за взаємною згодою сторін вартість предмету іпотеки, яка була визначена згідно зі звітом про оцінку майна від 01 серпня 2011 року суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Кредитне Брокерське Агентство", становить 21 469 000,00 грн.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що визнання права власності на предмет іпотеки за відповідним застереженням, передбаченим в іпотечному договорі, як спосіб захисту вимог кредитора, є позасудовим способом захисту, яке іпотекодержатель може реалізувати шляхом звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки. На підставі судового рішення можливо звернути стягнення на предмет іпотеки лише з дотриманням порядку, встановленому ст.ст. 38,39 Закону України "Про іпотеку".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, відповідні докази такого звернення відсутні в матеріалах справи, як і відсутні докази відмови позивачу у такій реєстрації.

Вищий господарський суд України також погодився з висновком Дніпропетровського апеляційного господарського суду про те, що місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", у зв'язку з чим правильно та обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду з прийняттям нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-1219цс16, від 24.05.2017 у справі № 6-1388цс16, від 26.10.2016 у справі № 6-1625цс16, від 13.09.2017 у справі № 761/32495/15-ц, від 12.10.2016 у справі № 6-504цс16 Верховний Суд України підтвердив свої висновки, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України).

Крім того, Верховний Суд України зазначив, що стаття 392 Цивільного кодексу України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Суд також указав, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові, а саме на підставі виконавчого напису нотаріуса та відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зазначив, що позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

У всіх наведених вище постановах Верховний Суд України вказав на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", оскільки у цих справах суди задовольнили позовні вимоги про визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

У справі № 4/1 (3-139гс11), судове рішення у якій надано для порівняння, Верховний Суд України виходив з того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону

Відповідно ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Тобто, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги пятої Цивільного кодексу України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Верховний Суд України при розгляді заяви зробив висновок, що у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст 16 Цивільного кодексу України має право вимагати застосування його судом. Звернення стягнення і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду може застосовуватися, якщо це передбачено договором.

У справі № 5011-32/10471-2012 (3-43гс14) Верховний Суд України вказав, що виходячи з положень частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, статей 33, 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

У постановах Вищого господарського суду України від 20.09.2017 у справі № 917/59/17 та від 19.09.2017 у справі № 908/1395/16, за результатами розгляду залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про звернення стягнення на майно шляхом визнання права власності, застосовано аналогічні норми та викладено правові позиції, що відповідають висновкам вказаним у зазначених вище постановах Верховного Суду України.

Проаналізувавши зазначені правові позиції та висновки, Касаційний господарський суд зазначає.

У частині першій статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 3.1.5 іпотечного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги в повному обсязі, включаючи: основну суму боргу (кредитні кошти), проценти за користування кредитними коштами, комісії, неустойки (пені, штрафи) та інші платежі і санкції, що передбачені та/або які випливають із зобов'язання.

Згідно з абзацом 5 п. 3.1.6 договору іпотеки банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою за договорами іпотеки, а якщо вимога не буде задоволена, незалежно від настання строку виконання зобов'язання, звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі у разі невиконання та/або неналежного виконання Позичальником кредитного договору (у тому числі й щодо сплати будь-яких платежів, які повинні здійснюватися відповідно до кредитного договору).

Пунктом 6.1 договору іпотеки передбачено, що банк набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, якщо в строки, встановлені кредитним договором позичальник не поверне (повністю або частково) суму кредитних коштів, та/або не сплатить проценти за користування кредитними коштами, та/або не сплатить комісії та/або іншу заборгованість, платежі, неустойки (пені, штрафи), що передбачені та/або випливають із зобов'язання за кредитним договором. При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання та/ або зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом зазначеного тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання або вчинення виконавчого напису нотаріуса відповідно до умов цього договору.

Тобто, в іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.

В абзаці третьому підпункту 6.2.3.1 іпотечного договору передбачено, що сторони з розумінням Закону України "Про іпотеку" свідчать про те, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що зобов'язання виконане повністю та належним чином.

Таким чином сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, Касаційний господарський суд погоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним в постанові № 760/14438/15-ц від 21.03.2018 з огляду на таке.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Тобто, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Проаналізувавши наведені норми, суд вважає, що для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Цивільного кодексу України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується з обґрунтованими висновками Вищого господарського суду України про відсутність правових підстав для задоволення скарги публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 Цивільного кодексу України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Згідно з ч. 1 ст. 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на те, що норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно, заява публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 06.06.2017 у справі № 912/3429/15 задоволенню не підлягає.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, статтями 11116, 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 06.06.2017 у справі № 912/3429/15 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

Г. Вронська