Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/4240/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Ткаченко Б.О., Пашкіна С.А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 (суддя Ващенко Т.М.)

у справі №910/4240/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

до Фізичної особи-підприємця Євдокимової Людмили Миколаївни

про стягнення 52 244,50 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Євдокимової Людмили Миколаївни (далі - Відповідач) про стягнення 52 244,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 04.03.2013 в частині повернення Позивачу грошових коштів, витрачених останнім на поліпшення орендованого приміщення, що призвело до виникнення у Відповідача перед Позивачем заборгованості в сумі 52 244,50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 у задоволені позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивовано тим, що здійснені орендарем за рахунок власних коштів та за письмовою згодою орендодавця поліпшення орендованого приміщення згідно з п. 8.5 договору оренди нежитлового приміщення від 04.03.2013 не підлягають поверненню орендарю. Крім того суд зазначив, що Позивачем не доведено наявності у нього порушеного суб'єктивного права з боку Відповідача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що: роботи виконані Позивачем, а саме встановлення охоронної та пожежної сигналізації, виготовлення та монтаж металевих конструкцій касових вузлів, узгоджуються з п.8.2 договору оренди нежитлового приміщення від 04.03.2013 та здійснені Позивачем для пристосування приміщення для свого використання, отже не підлягають компенсації з боку Відповідача; Позивачем не отримано письмового дозволу на встановлення металевих конструкцій касових вузлів та не доведено належними та допустимими доказами, в цій частині, підставність віднесення таких робіт до поліпшення орендованого майна.

Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій, посилаючись на те, що протягом дії договору ним здійснені поліпшення приміщення, вартість яких, відповідно до частини 3 статті 776 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підлягає поверненню, і про відшкодування їх вартості Відповідачу надіслано лист, який залишений без відповіді, що свідчить про невиконання ним зобов'язань за договором оренди. Крім того, Позивач вважає, що ним, як орендарем, підставно проведено ряд робіт відповідно до наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд" № 150 від 10.08.2004, в результаті чого відбулася модернізація, удосконалення та збільшення вартості орендованого приміщення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між сторонами 14.03.2013 укладено договір оренди нежитлового приміщення (далі - Договір) строком до 13.02.2015.

Відповідно до положень п. 8.1 Договору під поліпшенням приміщення у рамках Договору сторони розуміють проведення будь-яких робіт, пов'язаних з модернізацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо, з використанням будь-яких матеріалів, що призводять до збільшення майбутніх економічних вимог, які очікується одержати в майбутньому при використанні приміщення, крім опоряджувальних робіт та робіт з поточного ремонту приміщень.

Орендар з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі Приміщення в оренду здійснює роботи із пристосування приміщення для свого використання (далі - опоряджувальні роботи) своїми силами і за рахунок власних коштів (п. 8.2 Договору).

Згідно з п. 8.3 Договору сторони домовились, що здійснення опоряджувальних робіт в приміщенні та здійснення поточного ремонту приміщень є поточними витратами орендаря і не можуть вважатися поліпшенням приміщення у значенні чинного законодавства України.

В п. 8.4 Договору сторони узгодили, що будь-які поліпшення приміщення можливі тільки за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п. 8.5 Договору встановлено, що поліпшення орендованого приміщення, що здійснені орендарем за рахунок власних коштів та за письмовою згодою орендодавця, не підлягають поверненню орендарю. У разі можливості їх відокремлення без завдання шкоди Приміщенню, такі поліпшення можуть бути відокремлені та забрані Орендарем після закінчення Договору.

Господарські суди дослідили, що при зверненні з позовом, Позивач послався на здійснення ним поліпшення орендованого майна, що значно покращило технічний стан приміщення та підвищило його вартість, на загальну суму 126 326,06 грн, а з урахуванням залишкової вартості, сума таких поліпшень складає 52 244,50 грн. Проте, звернувшись з вимогою до Відповідача про відшкодування вартості поліпшень, останній залишив вимогу без відповідного реагування, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідач Листом від 27.05.13 погодив Позивачу проведення робіт по поліпшенню орендованого приміщення, а саме: демонтажні роботи, виготовлення стін з ГКС, облицювання стін, монтаж столярних виробів, електромонтажні роботи, сантехнічні роботи, встановлення банківського обладнання.

В обґрунтування позовних вимог Позивачем надано копії первинних документів, що засвідчують придбання, встановлення та монтаж обладнання охоронної та пожежної сигналізації, роботи з проектування, виготовлення та монтаж металевих конструкцій касових вузлів на загальну суму 126 362,06 грн.

Водночас, апеляційним господарським судом встановлено, що роботи, виконані, Позивачем, а саме встановлення охоронної та пожежної сигналізації, а також виготовлення та монтаж металевих конструкцій касових вузлів узгоджуються з п. 8.2 Договору та здійснені Позивачем для пристосування приміщення для свого використання, отже не підлягають компенсації з боку Відповідача.

Окрім того, судом апеляційної інстанції досліджено, що відповідно до акту приймання-передачі орендованого майна від 13.02.2015, вартість приміщення після передачі його орендодавцю не змінилася з часу укладання договору оренди, та становить 4 098 000,00 грн. Будь-яких зауважень, застережень чи вимог з приводу відшкодування поліпшень при передачі об'єкта з боку Позивача не було. Акт підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Частиною 3 статті 773 ЦК України визначено, що наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Частинами 1 та 3 статті 778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дослідивши умови розділу 8 Договору, встановивши, що заявлені Позивачем до відшкодування роботи в розумінні п.п. 8.1, 8.2, 8.3 Договору не є поліпшенням приміщення, а здійснені Позивачем для пристосування приміщення для свого використання, тобто є опоряджувальними роботами та поточними витратами орендаря, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Розцінення судом першої інстанції заявлених Позивачем до відшкодування робіт як поліпшення орендованого приміщення, що здійснені орендарем за рахунок власних коштів та за письмовою згодою орендодавця і не підлягають поверненню орендарю на підставі п.8.5 Договору, не вплинуло на правильність рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання Позивача в касаційній скарзі на частину 3 статті 776 ЦК України, колегією суддів не береться до уваги, оскільки позов було заявлено про відшкодування вартості поліпшення наймачем орендованого майна, а не про відшкодування вартості ремонту на підставі вказаної статті.

Стосовно доводів скаржника про виконання ним робіт відповідно до наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд" № 150 від 10.08.2004, в результаті чого відбулася модернізація, удосконалення та збільшення вартості орендованого приміщення, то вони не приймаються колегією суддів, оскільки дослідження даних обставин виходить за межі касаційного перегляду. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що вартість орендованого приміщення після повернення орендодавцю не змінилась.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 у справі №910/4240/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.