Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.04.2020 року у справі №910/9219/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9219/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - Криворучко Т. В., Кузнецова К. С.,

відповідача - Родіна Т. М.,

третьої особи - Немирівської А. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 (судді: Пономаренко Є. Ю. - головуючий, Поляк О. І., Дідиченко М. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 (суддя Князьков В. В.) у справі

за позовом Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України,

про визнання договору частково недійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2019 року Жванецька сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Жванецька сільська рада), яка є правонаступником Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Сокільська сільська рада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") про визнання частково недійсним договору від 11.03.2011 № 14/544/11 (далі - договір від 11.03.2011), укладеного між Сокільською сільською радою та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України", наразі - АТ "НАК "Нафтогаз України") щодо фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області", у частині предмета договору, а саме щодо зобов`язання замовника "повернути грошові кошти, отримані від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) об`єкта" (пункт 1.1 договору); у частині обов`язку замовника "протягом бюджетного року із дати закінчення фінансування добудови (будівництва) об`єкта повернути НАК "Нафтогаз України" шляхом перерахування коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій із державного бюджету" (пункт 2.3.13 договору), а також про визнання недійсними відповідних пунктів додаткової угоди від 05.06.2012 № 1 до договору від 11.03.2011 у частині взятих замовником зобов`язань із повернення грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) об`єкта газопостачання (пункти 2.3.15, 4.6 і 4.7).

В обґрунтування позовних вимог Жванецька сільська рада наголосила, що оспорювані умови спірного договору не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме Бюджетного кодексу України, оскільки передбачають взяття Сокільською сільською радою (правонаступником якої є позивач) бюджетних зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань. Крім того, такі умови суперечать принципу належного урядування.

1.2. АТ "НАК "Нафтогаз України" у відзиві на позов проти його задоволення заперечило; акцентувало, що відповідач у повному обсязі виконав зобов`язання з фінансування об`єкта будівництва за договором від 11.03.2011 і має право на повернення сільською радою грошових коштів, перерахованих на будівництво об`єкта; відносини, що виникли між сторонами договору, є не бюджетними, а господарськими, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. Водночас відповідач наголосив на принципі правової визначеності та обов`язковості виконання судового рішення, звернувши увагу на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.03.2017 у справі № 924/29/17, залишене в силі постановою Верховного Суду від 03.04.2018, згідно з яким із Сокільської сільської ради було стягнуто заборгованість за договором від 11.03.2011 (який є предметом спору у цій справі) на користь АТ "НАК "Нафтогаз України".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020, позов задоволено частково. Визнано недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 і пункти 4.6, 4.7 додаткової угоди від 05.06.2012 № 1 до договору від 11.03.2011, укладеного між НАК "Нафтогаз України" та Сокільською сільською радою. У решті позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

2.2. Аргументуючи судове рішення в частині задоволення позову, місцевий господарський суд виходив із того, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, тому зміна нормативних умов у процесі реалізації проєкту, що стало наслідком покладення на Сокільську сільську раду обов`язку із відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Мотивуючи відмову у задоволенні позову про визнання недійсним пункту 1.1 спірного договору, суд виходив із того, що зміст цього пункту не суперечить чинному законодавству. Суд також визнав необґрунтованою вимогу позивача про визнання недійсним договору від 11.03.2011 у частині обов`язку замовника "протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) об`єкта повернути НАК "Нафтогаз України" шляхом перерахування коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету" (пункт 2.3.13 договору в редакції, чинній до внесення змін згідно з додатковою угодою від 05.06.2012 № 1) та зазначив про відсутність підстав для визнання недійсним господарського зобов`язання у разі відсутності відповідних видатків державного бюджету.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. АТ "НАК "Нафтогаз України", не погоджуючись із рішенням і постановою у справі, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 та ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю.

АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17, оскільки, на думку скаржника, фактичні обставини та суб`єктний склад сторін у справах № 918/33/17 і № 910/9219/19 є різними. Водночас скаржник наголошує на відсутності висновку Великої Палати Верховного Суду із відповідного питання та зазначає про наявність протилежної судової практики, а саме посилається на постанову Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 922/74/19. АТ "НАК "Нафтогаз України" акцентує на відсутності правових підстав для визнання частково недійсним спірного договору та безпідставності висновку судів про порушення прав та інтересів Жванецької об`єднаної територіальної громади, від імені якої діє позивач у справі; наголошує на чинності судового рішення у справі № 924/29/17 щодо стягнення із Сокільської сільської ради заборгованості за договором, який є предметом спору у справі № 910/9219/19. Отже, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права та ухвалили судові рішення без урахування дійсних обставин справи.

3.2. Від Жванецької сільської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач акцентує необґрунтованість наведених у касаційній скарзі доводів і правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржених судових рішеннях.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає про таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, згідно з пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році" (далі - розпорядження № 1001-р) погоджено пропозицію Міністерства палива та енергетики України (далі - Мінпаливенерго) та НАК "Нафтогаз України" щодо фінансування компанією робіт із добудови підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році, відповідно до затвердженого НАК "Нафтогаз України" переліку.

Згідно з пунктом 5 розпорядження № 1001-р доручено Мінпаливенерго, Міністерству економіки України, Фонду державного майна, НАК "Нафтогаз України" забезпечити передачу в установленому законом порядку зазначених газопроводів у державну власність і на баланс Дочірнього підприємства "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України".

У подальшому згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2010 № 43 до розпорядження №1001-р внесено зміни в частині продовження строків будівництва газопроводів до 01.07.2010.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р до розпорядження № 1001-р було внесено зміни та доповнення. Зокрема:

- погоджено пропозицію Мінпаливенерго та НАК "Нафтогаз України" щодо фінансування компанією робіт із добудови підвідних газопроводів відповідно до затвердженого НАК "Нафтогаз України" переліку (пункт 1);

- наголошено, що для забезпечення добудови газопроводів НАК "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом НАК "Нафтогаз України" (пункт 2);

- передбачено, що замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством (пункт 3);

- доручено Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській держадміністраціям сприяти відведенню земельних ділянок для добудови газопроводів та підготовці необхідних дозвільних документів, а також введенню добудованих газопроводів в експлуатацію та передачі їх у державну власність (пункт 4);

- доручено Мінпаливенерго забезпечити передачу профінансованих за рахунок коштів НАК "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств об`єктів незавершеного будівництва газопроводів або їх часток у державну власність із подальшим введенням в установленому законодавством порядку цілісних об`єктів в експлуатацію (пункт 5);

- доручено Мінпаливенерго забезпечити контроль за обґрунтованістю та цільовим використанням коштів, виділених на добудову зазначених газопроводів (пункт 6);

- доручено Мінпаливенерго забезпечити включення до фінансових планів НАК "Нафтогаз України" видатків на добудову газопроводів відповідно до затвердженого компанією переліку (пункт 7).

На виконання розпорядження № 1001-р між НАК "Нафтогаз України" та Сокільською сільською радою - замовником 11.03.2011 укладено договір № 14/544/11, за змістом пункту 1 якого НАК "Нафтогаз України" фінансує добудову (будівництво) об`єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області" (об`єкт), а замовник зобов`язується здійснити добудову (будівництво) об`єкта, забезпечити передачу його як цілісного об`єкта у державну власність та введення його в експлуатацію згідно з чинним законодавством України та умовами договору і повернути грошові кошти, отримані від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) об`єкта.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору НАК "Нафтогаз України" зобов`язалося за наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови (будівництва) об`єкта в обсягах, передбачених фінансовим планом НАК "Нафтогаз України" на відповідний період, згідно з додатком 1; фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок замовника або іншими способами, що не суперечать чинному законодавству.

Замовник, у свою чергу, зобов`язався, зокрема, після завершення робіт із добудови (будівництва) об`єкта забезпечити виконання пункту 5 розпорядження № 1001-р, а саме: в обов`язковому порядку забезпечити прийняття у власність усіх часток незавершеного будівництва об`єкта, що будувалися відповідно до затвердженої проєктно-кошторисної документації на об`єкт, із подальшою їх передачею як цілісного об`єкта у державну власність та введенням в експлуатацію у термін, що не перевищує 60 (шістдесяти) календарних днів від дати виконання НАК "Нафтогаз України" зобов`язань за цим договором щодо фінансування добудови (будівництва) об`єкта (пункт 2.3.12 договору від 11.03.2011); протягом бюджетного року із дати закінчення фінансування НАК "Нафтогаз України" добудови (будівництва) об`єкта повернути цій компанії шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок НАК "Нафтогаз України" грошові кошти, отримані від цієї компанії на добудову (будівництво) об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій із державного бюджету (пункт 2.3.13 цього договору).

У пункті 3.1 зазначеного договору сторони погодили, що загальний обсяг фінансування за цим договором (ціна договору) становить 5 326 633,00 грн, у тому числі ПДВ - 20 %.

Вартість добудови визначається замовником на підставі проєктно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому чинним законодавством порядку, та не може перевищувати вартості добудови, затвердженої згідно з переліком (пункт 3.2 договору від 11.03.2011).

У пункті 4.7 спірного договору зазначено, що замовник не несе відповідальності перед НАК "Нафтогаз України" за невиконання договору в разі відсутності субвенцій із державного бюджету.

Строк дії договору встановлено сторонами з дати його підписання представниками сторін і скріплення їх підписів печатками до повного повернення НАК "Нафтогаз України" суми грошових коштів, перерахованих компанією як фінансування добудови об`єкта згідно з договором (пункт 7.1 договору від 11.03.2011).

У подальшому 05.06.2012 між НАК "Нафтогаз України" та Сокільською сільською радою укладено додаткову угоду № 1 до договору від 11.03.2011, згідно з якою викладено його умови у новій редакції. Зокрема, за змістом пункту 2.3.15 договору замовник зобов`язаний протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію, повернути НАК "Нафтогаз України" шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок цієї компанії суму грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову об`єкта.

Згідно з пунктом 4.6 договору (у відповідній редакції) у разі невиконання пунктів 2.3.12, 2.3.13 договору або непідтвердження суми заборгованості замовника перед НАК "Нафтогаз України" у сумі здійсненого цією компанією фінансування, замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги НАК "Нафтогаз України", повертає всю суму грошових коштів, отриманих від цієї компанії згідно з договором.

Водночас у пункті 4.7 договору в новій редакції визначено, що невиконання замовником вимог пункту 2.3.15 договору через відсутність бюджетного фінансування у зв`язку із відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до державного бюджету видатків на погашення заборгованості замовника перед НАК "Нафтогаз України" не може бути підставою для нарахування цією компанією пені та штрафів і звернення до суду, проте не позбавляє замовника обов`язку повернути НАК "Нафтогаз України" кошти, отримані згідно з договором.

На виконання умов спірного договору Сокільська сільська рада отримала від НАК "Нафтогаз України" грошові кошти на фінансування будівництва об`єкта газопостачання, вчинила дії із добудови об`єкта газопостачання та отримала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яку зареєстровано Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області 03.10.2012 за № ХМ14312180465; майно передано у державну власність.

Під час вирішення спору господарські суди попередніх інстанцій також установили, що згідно з рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.03.2017 у справі № 924/29/17 стягнуто із Сокільської сільської ради на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 5 305 328,00 грн основного боргу, 464 433,63 грн - 3 % річних, 5 246 139,51 грн інфляційних витрат у зв`язку із неналежним виконанням радою умов договору від 11.03.2011 у частині повернення позивачеві грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 зазначене рішення місцевого господарського суду у справі № 924/29/17 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові, однак згідно з постановою Верховного Суду від 12.10.2018 цю постанову апеляційного господарського суду скасовано, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.03.2017 у справі № 924/29/17 залишено в силі.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 924-р "Про затвердження плану формування територій громад Хмельницької області" затверджено перспективний план формування територіальних громад Хмельницької області, відповідно до якого Сокільська територіальна громада увійшла до складу Жванецької територіальної громади.

Рішенням ХХІІ (позачергової) сесії VII скликання Сокільської сільської ради від 08.09.2017 № 1 "Про добровільне об`єднання територіальних громад" вирішено об`єднати територіальні громади сіл, у тому числі села Сокіл, у Жванецьку об`єднану територіальну громаду Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Адміністративним центром Жванецької об`єднаної територіальної громади визначено село Жванець Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 924/29/17 задоволено заяву АТ "НАК "Нафтогаз України" про заміну боржника у виконавчому документі, замінено у наказі Господарського суду Хмельницької області від 01.06.2018 у справі № 924/29/17 первісного боржника - Сокільську сільську раду його правонаступником - Жванецькою сільською радою, оскільки Жванецька сільська рада є правонаступником за законом прав та обов`язків всіх сільських рад, які увійшли до Жванецької сільської об`єднаної територіальної громади, в тому числі Сокільської сільської ради.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, Жванецька сільська рада як правонаступник Сокільської сільської ради звернулася до суду з позовом про визнання недійсними окремих пунктів договору від 11.03.2011 і додаткової угоди № 1 до нього.

4.4. Такі вимоги позивача місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив частково; визнав недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 і пункти 4.6, 4.7 додаткової угоди від 05.06.2012 № 1 до договору від 11.03.2011, укладеного між НАК "Нафтогаз України" і Сокільською сільською радою; у решті позову відмовив. Під час вирішення спору суди попередніх інстанцій урахували висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17.

4.5. АТ "НАК "Нафтогаз України" оскаржило судові рішення у справі до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просило їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю.

4.6. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 29.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.7. За змістом частини 1 статті 300 зазначеного Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.8. Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі зазначав про необґрунтованість застосування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17.

Розглянувши такі доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів їх відхиляє та наголошує на відсутності підстав для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у зазначеній постанові, з огляду на таке.

4.9. Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 викладено висновок, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, тому зміна нормативних умов у процесі реалізації проєкту, що стало наслідком покладення на сільську раду (позивача) обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Держава з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження № 1001-р, згідно з яким НАК "Нафтогаз України" була уповноважена державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

Водночас ПАТ "НАК "Нафтогаз України" створена відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 № 151 "Про реформування нафтогазового комплексу України" і постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Засновником та єдиним акціонером компанії є Держава.

Аналізуючи зміст спірного договору, місцевий господарський суд у цій справі, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що сільська рада не є "замовником" у розумінні поняття, вжитого у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт і його подальшої передачі Державі у власність.

Згідно з розпорядженням на сільську раду, по суті, покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів. Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність.

Наразі позивач не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов`язок із добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що отримало прояв у виданому Кабінетом Міністрів України розпорядженні № 1001-р, на підставі якого, власне, і було укладено спірний договір між Сокільською сільською радою і НАК "Нафтогаз України".

Суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи установили, що учасником відносин із добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава і спірний договір укладено на виконання виданого повноважним державним органом нормативного акта - розпорядження Кабінету Міністрів України. Крім того, газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, які НАК "Нафтогаз України" перерахувала сільській раді, отримала у власність Держава.

За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується із твердженням скаржника про правомірність покладення на сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, оскільки до розпорядження № 1001-р, на виконання якого укладено договір, змін щодо фінансування будівництва газопроводу внесено не було, а норми, яка би визначала обов`язок сільської ради як замовника будівництва компенсувати відповідачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (коштів місцевого бюджету), немає.

Поряд із цим колегія суддів зазначає, що у касаційній скарзі не наведено аргументів, якими скаржник вмотивовано обґрунтував би необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17; підстав із власної ініціативи відступати від висновку, наведеного у зазначеній постанові Верховного Суду, колегія суддів не виявила, оскільки покладення на сільську раду відповідних зобов`язань щодо компенсації відповідачеві витрат, понесених на добудову об`єкта, як то передбачено в оспорюваних пунктах спірного договору з урахуванням змін, є безпідставним, позаяк саме Держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної Держави; саме Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проєкту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", уповноваженої здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Сокільської сільської ради, яка виконувала технічні функції з будівництва газопроводу; згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" і підзаконних нормативних актів. Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 918/33/17, урахованою судами попередніх інстанцій під час вирішення спору у справі № 910/9219/19, що розглядається, як то передбачено згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спірні питання виникли у подібних правовідносинах, а також у постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 910/8857/19.

Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів скаржника про те, що питання дійсності спірного договору було розглянуто у межах справи № 924/29/17, колегія суддів зазначає, що спір у справі № 924/29/17 за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до Сокільської сільської ради (правонаступником якої є Жванецька сільська рада) стосувався стягнення 11 015 901,14 грн заборгованості за неналежне виконання Сокільською сільською радою зобов`язань за договором від 11.03.2011 у частині повернення отриманих від ПАТ "НАК "Нафтогаз України" коштів на добудову об`єкта газопостачання, вимоги про визнання недійсними окремих положень цього договору позивач не пред`являв і оцінки таким положенням стосовно їх законності та відповідності вимогам законодавства суди не надавали. Крім того, передаючи справу № 918/33/17 на розгляд об`єднаної палати, суд касаційної інстанції зазначив про необхідність відступлення від висновків, викладених у деяких постановах Верховного Суду, зокрема і в постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 924/29/17.

Водночас колегія суддів не може взяти до уваги наведені у касаційній скарзі посилання на постанову Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 922/74/19, згідно з якою було скасовано ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, позаяк скасування судових рішень у справі і направлення справи на новий розгляд до суду не означає остаточного вирішення спору і формування остаточних правових висновків суду у відповідній справі, адже за результатами такого розгляду мають бути встановлені обставини та досліджені докази, які не були, відповідно, встановлені та досліджені у попередньому судовому розгляді, що вплине і на правові висновки суду в такій справі.

Також не можна взяти до уваги і постанову Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, посилання на яку також наведено у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у цій справі та у справі № 910/9219/19, що розглядається, не є подібними. Так, згідно із зазначеною постановою Верховного Суду у справі № 910/22319/16 було відмовлено у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18.09.2017 у справі № 910/22319/16 за позовом Харківського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9951) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп-3000" про визнання недійсним договору про закупівлю від 15.09.2014 № 218-14 у частині включення в оплату за товар податку на додану вартість та про стягнення 18 679,40 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 і постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2017, у задоволенні позову відмовлено. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові, Вищий господарський суд України виходив із того, що позивач не довів невідповідності оспорюваного пункту договору чинним нормативно-правовим актам, зокрема положенням абзаців 1-2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України; у матеріалах справи немає доказів того, що спірний товар відповідає зазначеним у наведеній нормі кодам УКТ ЗЕД; договір від 15.09.2014 № 218-14 повністю виконано сторонами і відповідну суму податку на додану вартість перераховано до Державного бюджету України.

Отже, доводи, викладені у касаційній скарзі, у наведеній частині не отримали підтвердження.

З огляду на зазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позову у справі, що розглядається, оскільки господарські суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають сталій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах, підстав від відступу від якої у цьому випадку немає. Із цих же підстав суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на відсутність правового висновку Верхового Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржених судових рішеннях у цій справі, не суперечать висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, посилання на яку також є у касаційній скарзі.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Оскільки доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій прийнято з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Водночас, зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу також дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/9219/19 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Закрити касаційне провадження у справі № 910/9219/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 у справі № 910/9219/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак