Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.12.2020 року у справі №904/1641/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 904/1641/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ - Інвест" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 (головуючий суддя Кощеєва І. М., судді Кузнецова І. Л., Чус О. В. )

та Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 (головуючий суддя Кощеєва І. М., судді Кузнецова І. Л., Чус О. В. ) та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2020 (головуючий суддя Кощеєва І. М., судді Кузнецова І. Л., Чус О. В. ) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до 1) Державного реєстратора Приватного нотаріуса Зінкової Юлії Євгенівни, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Інвест",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ - Інвест"

про визнання протиправним та скасування рішення № 49225515 від 18.10.2019 про внесення змін до запису про право власності № 28475016 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна реєстраційний № 1672575012101,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2020 року Дніпровська міська рада звернулась до господарського суду з позовом до Державного реєстратора Приватного нотаріуса Зінкової Юлії Євгенівни (далі - Державний реєстратор, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Інвест" (далі - ТОВ "АТБ-Інвест", відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення № 49225515 від 18.10.2019 про внесення змін до запису про право власності № 28475016 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна реєстраційний № 1672575012101.

2. Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваним рішенням здійснено реєстрацію огорожі № 28 (паркан) та мостіння ІІ, ІІІ, які чинним законодавством віднесено до тимчасових споруд, які не підлягають державній реєстрації, а отже, реєстрацію таких споруд здійснено з порушенням положень статей 5, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що, окрім цього, призвело до порушення цивільних прав позивача, як власника земельної ділянки, оскільки розміщення тимчасових споруд (огорожі та мостіння) здійснено поза волею власника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2020 позов задоволено. Скасовано рішення Державного реєстратора Приватного нотаріуса Зінкової Юлії Євгенівни № 49225515 від 18.10.2019 про внесення змін до запису про право власності №28475016 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна реєстраційний №1672575012101 (адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Петра Калнишевського, буд. 1А). Стягнуто з відповідачів по 1 051,00 грн витрат зі сплати судового збору.

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням положень статті 181 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 1, статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", частини 4 статті 5, частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" спірні мостіння та огорожа є не капітальними, а інженерними спорудами, у зв'язку з чим не підлягають державній реєстрації, тому у державного реєстратора були відсутні правові підстави для внесення змін до складу раніше зареєстрованого нерухомого майна шляхом внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за номером 28475016, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1672575012101.

5. При цьому суд зазначив, що наявність чи відсутність у ТОВ "АТБ-Інвест" права оренди земельної ділянки, на якій розміщені спірні огорожі та мостіння, не є вирішальною обставиною для вирішення саме цього спору, тому результати розгляду іншої справи № 904/2003/20 не впливають на розгляд цієї справи.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

6. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2020 скасовано.

Прийнято нове рішення. В позові відмовлено. Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ТОВ "АТБ-Інвест" суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 153,00 грн.

7. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що місцевий господарський суд не оцінив належність обраного позивачем способу захисту і дійшов передчасного висновку про задоволення позову, оскільки внесення змін в опис об'єкта нерухомості ТОВ "АТБ-Інвест" не порушує права Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, оскільки огорожа № 28 та мостіння ІІ, ІІІ не внесені як складова частина об'єктy нерухомого майна, за рахунок якої збільшено площу об'єкту нерухомості, що може вплинути на права власника земельної ділянки, та не зареєстровано, як самостійний об'єкти нерухомості, що не призводить до порушення прав власності позивача на земельну ділянку, а отже Дніпровська міська рада не надала доказів на підтвердження порушення своїх прав оскаржуваним рішенням Державного реєстратора, зокрема, як саме рішення Державного реєстратора перешкоджає розпорядженню земельною ділянкою, у зв'язку з чим позовні вимоги власника земельної ділянки про визнання неправомірними дій Державного реєстратора та визнання недійсним його рішення не відповідають ефективним способам захисту прав та інтересів позивача.

8. Також, судом встановлено, що оскаржуваним рішенням державного реєстратора не здійснювалася державна реєстрація права власності на тимчасові споруди (огорожу та мостіння), а вносились зміни до технічних характеристик вже зареєстрованого об'єкту нерухомого майна, власником якого є ТОВ "АТБ-Інвест", розміщеного на земельній ділянці, яка знаходиться в користуванні останнього на підставі Договору оренди, дія якого продовжена рішенням господарського суду, тому приписи частини 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

9. Крім цього, судом апеляційної інстанції враховано, що дії Державного реєстратора було оскаржено до Міністерства юстиції України, яким було надано правову оцінку діям Державного реєстратора зі спірного питання та встановлено, що оскаржуване рішення реєстратора прийнято відповідно до чинного законодавства.

При цьому у Державного реєстратора були відсутні законні підстави для відмови відповідачу-2 у внесенні змін до Державного реєстру.

Короткий зміст оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції

10. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від
05.11.2020 заяву ТОВ "АТБ-Інвест" про відшкодування судових витрат у справі задоволено частково. Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ТОВ "АТБ-Інвест" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 21 000,00 грн.

11. Додаткова постанова мотивована підтвердженням судових витрат належними та достатніми доказами, розмір яких обґрунтовано в детальному описі робіт, який відповідає критерію розумної необхідності витрат на правничу допомогу у забезпеченні реалізації прав та обов'язків відповідача-2; при цьому судом встановлено, що в розрахунок наданих послуг двічі включено сума ПДВ у розмірі 4
200,00 грн, а тому заявлений до стягнення розмір судових витрат зменшено на зазначену суму.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-Інвест"

12. ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" подало касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанцій, в якій просить її скасувати та передати справу на новий апеляційний розгляд.

13. Касаційну скаргу подано відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з підстав порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, положень статей 13, 20, 21, 26-1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду землі", статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", частин 1, 5 статті 236 ГПК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від
23.01.2020 у справі № 924/147/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19 та від
23.06.2020 у справі № 922/2589/19.

14. Також, судом апеляційної інстанції не досліджено належним чином зібрані у справі докази, які підтверджують проведення відповідачем-2 робіт з капітального ремонту об'єктів благоустрою з порушенням вказаних спеціальних норм, які регулюють виконання таких робіт, за відсутності належної правової підстави щодо використання земельної ділянки, на якій здійснюються роботи з благоустрою, а також встановлено обставини справи на підставі недопустимих доказів, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги Дніпровської міської ради

15. Дніпровська міська рада звернулась з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанцій, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2020 залишити в силі.

16. Касаційна скарга обґрунтована пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, положення статей 5, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 924/147/19 та від
30.06.2020 у справі № 922/3031/19.

17. Також, Дніпровською міською радою подано касаційну скаргу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, в якій скаржник просить її скасувати, а заяву ТОВ "АТБ-Інвест" про відшкодування судових витрат залишити без задоволення.

18. Касаційну скаргу на додаткову постанову обґрунтовано порушенням апеляційною інстанцією норм процесуального права, зокрема, положення статей 114, 124, 126, 129, 238, 244 ГПК України, оскільки судом не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 908/2614/19, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19 (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України).

19. За доводами ради, судом апеляційної інстанції порушено принцип диспозитивності, оскільки ухвала про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення не була отримана позивачем у розумні строки, що позбавило останнього можливості на подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу професійну допомогу.

20. Відповідачем-2, в порушення частини 8 статті 129, частин 1, 2 статті 124 ГПК України, не було подано під час розгляду його апеляційної скарги попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, тому суд мав відмовити у розгляді зазначеної заяви про розподіл судових витрат.

21. Судом не надано належної правової оцінки реальності, дійсності та необхідності адвокатських витрат, а також розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, оскільки витрати зазначені у акті здавання-приймання наданих послуг, і зокрема, з урахуванням судової практики, повинні охоплюватись послугою при підготовці апеляційної скарги, а надання послуг з підготовки заперечень та пояснень не передбачено процесуальним законодавством при розгляді апеляційної скарги.

22. Стягнення "гонорару успіху" у розмірі 9 000,00 грн не передбачено умовами договору на правову допомогу, що не враховано судом апеляційної інстанції та не надано належної оцінки щодо розумності та співмірності цих витрат з ціною позову, складністю справи та її значенням для відповідача.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

23. Відповідач-2 - ТОВ "АТБ - Інвест" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касаційних скарг, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що оскаржуваними діями державного реєстратора не здійснювалась реєстрація тимчасових споруд як об'єктів нерухомості, а вносились зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна, і вчинення таких дій здійснюється поза процедурою державної реєстрації, тому суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у обраний позивачем спосіб.

24. Посилання скаржників у касаційних скаргах на неврахування судами висновків про застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не може братися судом до уваги, з огляду на не подібність правовідносин, оскільки підстави позовних вимог у цих справах є різними. Більш того, вказаними постановами касаційний суд направив справи на новий розгляд для встановлення додаткових обставин, що виключає подібність правовідносин, у розумінні статті 287 ГПК України.

25. Судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку усім обставинам справи, які входять до предмету доказування, з правильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення касаційних скарг Дніпровської міської ради та ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест", тому просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

26. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

27. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення міської ради від 19.11.2003 № 155/13 між Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) та ТОВ "АТБ-Інвест" (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки від
29.12.2003 (далі - Договір оренди), за умовами якого Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти у строкове платне володіння і користування на умовах оренди земельну ділянку площею 0,7010 га, що знаходиться за адресою: м.

Дніпропетровськ, Індустріальний район, вул. Косіора, 1-А, і зареєстрована в Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 1210100000:04:021:028, з цільовим використанням: для фактичного розміщення будівель та споруд ринку.

Термін дії договору до 19.11.2018 (пункти 1.1,1.3,2.1 Договору оренди).

28. Згідно з умовами пунктів 2.3,2.4 Договору оренди підписаний сторонами та посвідчений в установленому порядку цей Договір набуває чинності після його державної реєстрації. По закінченню терміну дії Договору орендар має право на поновлення Договору на новий термін з урахуванням умов, визначених чинним законодавством.

29. Вказаний договір зареєстровано 09.01.2004, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 4652.

30. Відповідно до акту від 29.12.2003 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду земельну ділянку, яка є предметом Договору оренди.

31. Судом апеляційної інстанції встановлено, що з метою реалізації права на укладення Договору оренди на новий строк, 16.08.2018 ТОВ "АТБ-Інвест" до Дніпровської міської ради подано клопотання про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 29.12.2003 площею 0,7010 га, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, пр. П. Калнишевського (раніше вул. Косіора), 1-А, кадастровий номер 1210100000:04:021:0028, цільове призначення: код згідно з УКЦВЗ 1.11.4 (ринкова інфраструктура), код згідно КВЦПЗ 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), що підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 у справі № 904/2003/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2020.

32. Вказаним рішенням суду від 30.06.2020 задоволено позов ТОВ "АТБ-Інвест" до Дніпровської міської ради, визнано укладеною Додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 29.12.2003, укладеного між ТОВ "АТБ-Інвест" та Дніпропетровською міською радою, поновлено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б. 29.12.2003, зареєстрований в реєстрі за № 9790 (державна реєстрація від 09.01.2004, номер державної реєстрації 4652), укладений між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "АТБ-Інвест", на 15 (п'ятнадцять) років, починаючи з 19.11.2018, тобто до 19.11.2033.

33. Відповідно до свідоцтва про право власності від 31.07.2008, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, за ТОВ АТБ-Інвест зареєстровано на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 28.07.2008 № 2418 право власності на будівлю магазину продовольчих товарів літ. А-1, А1-1, А2-1 по вул. Косіора (пр. Петра Калнишевського), 1-А у м.

Дніпропетровську.

34. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 24.10.2018 приватним нотаріусом Зінковою Юлією Євгенівною прийнято рішення № 43605574 про проведення державної реєстрації права власності на магазин продовольчих та непродовольчих товарів по просп. Петра Калнишевського, 1-А, за реєстраційним № 30653301.

35. Згідно з актом від 06.08.2019, який складено за результатами проведеної інвентаризації нерухомого майна належного ТОВ "АТБ-Інвест" визначено, що ганок літ. а, вхід у підвал літ. а2, ґанок з навісом літ. а6, навіс літ. М входять в загальну площу магазину продовольчих та непродовольчих товарів.

36.19.08.2019 Приватним нотаріусом Зінковою Ю. Є. прийнято рішення № 48302846 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та внесено зміни до запису про право власності за номером 28475016 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1672575012101 на підставі пункту 38 Порядку ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 (далі - Порядок), шляхом внесення інформації про ганок літ. а, вхід у підвал літ. а2, ґанок з навісом літ. а6, навіс літ. М.

37. Згідно з актом від 10.10.2019, який складено за результатами проведеної інвентаризації магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м.

Дніпро, просп. Петра Калнишевського, 1-А, визначено, що роботи з будівництва огорожі № 28 та мостіння ІІ, ІІІ не потребують документів, що дають право на їх виконання та не підлягають прийняттю в експлуатацію.

38.18.10.2019 Приватним нотаріусом Зінковою Ю. Є. прийнято рішення № 49225515 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким внесено зміни до запису про право власності за номером 28475016 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1672575012101 на підставі пункту 38 Порядку та зареєстровано огорожу № 28 та мостіння ІІ, ІІІ за ТОВ "АТБ-Інвест".

39. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ТОВ "НЗ-Інвест" оскаржило дії державного реєстратора до Міністерства юстиції України.

40. Наказом Міністерства юстиції України № 440/7 від 19.02.2020 прийнято рішення про відмову в задоволенні скарг ТОВ "Н3-Інвест" від 22.11.2019, від 28.12.2019 № 235 на рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме манію від 18.10.2019 № 49225515, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зінковою Ю. Є., оскільки оскаржуване рішення приватним нотаріусом прийнято у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 45,58 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

41. За вказаних обставин, Дніпровська міська рада, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення № 49225515 від
18.10.2019, посилалась на те, що державна реєстрація здійснена без документів, визначених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки зареєстровані споруди є тимчасовими і, в силу положень статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не підлягають державній реєстрації. З огляду на те, що зареєстровані спірні об'єкти (тимчасові споруди) розміщено на земельній ділянці, яка знаходиться у комунальній власності, така реєстрація призводить до порушення інтересів органу місцевого самоврядування, оскільки рада не може розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

42. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

43. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

44. Щодо оскарження ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" та Дніпровською міською радою постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, які в своїх скаргах посилаються на незастосування судом одних і тих же висновків, викладених у постановах Верховного Суду, колегія суддів виходить з такого.

45. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" та Дніпровської міської ради відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

46. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

47. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

48. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

49. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

50. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

51. Так, предметом спору у даній справі є вимога власника земельної ділянки - Дніпровської міської ради до державного реєстратора та власника майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності, про визнання протиправним та скасування рішення № 49225515 від 18.10.2019 щодо внесення змін до запису про право власності, відкритого на об'єкт нерухомого майна реєстраційний № 1672575012101. Підставами цього позову визначено порушення державним реєстратором норм матеріального права, зокрема, положень статті 5, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки, за доводами позивача, оскаржуваним рішенням зареєстровано речове право на некапітальні споруди (огорожу та мостіння), що призвело до обмеження прав міської ради щодо вільного розпорядження земельною ділянкою, на якій розміщені спірні некапітальні споруди.

52. У касаційній скарзі ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положень статей 13, 20, 21, 26-1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду землі", статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", частин 1, 5 статті 236 ГПК України, без урахування висновку щодо застосування цих норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 924/147/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19 та від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19.

53. В той же час, Дніпровська міська рада у касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме, положень статей 5, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 924/147/19 та від 30.06.2020 у справі № 922/3031/19.

54. Зі змісту постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 924/147/19, вбачається, що предметом розгляду у цій справі був позов ТОВ "Хмельницьке підприємство "Облагропостач" до Комунального підприємства Сахновецької сільської ради та ПП "Кармель" про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про внесення змін до запису про право власності № 24902575, яким, за посиланням позивача, шляхом внесення зміни до вказаного запису, зареєстровано право власності за ПП "Кармель" на рампу та асфальтну площадку, проте, зазначені об'єкти не входили до нерухомого майна - господарського приміщення, на яке за ПП "Кармель" було визнано право власності на підставі рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.10.2004 у справі №19/3820.

55. Судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що з урахуванням договору купівлі-продажу від 30.10.2001, предметом якого було господарське приміщення і рампа з прилеглою до неї асфальтовою площадкою 1142 кв. м, рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.10.2004 у справі №19/3820 та положень частини 1 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою визначено, що реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об'єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта; а враховуючи, що при внесенні змін до реєстраційного запису про право власності, індивідуальний номер об'єкта нерухомості (господарського приміщення) не змінився, то рампа з прилеглою асфальтною площадкою є одним об'єктом нерухомості з господарським приміщенням.

56. За результатами касаційного перегляду справи № 924/147/19, судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, за висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що площа зареєстрованого об'єкта нерухомості з прилеглими частинами, відрізняється від площі об'єктів, які є предметом Договору купівлі-продажу від 30.10.2001. Крім того, Верховний Суд зауважив, що з урахуванням положень статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суди не надали належної правової оцінки питанню чи підлягають спірні об'єкти державній реєстрації та в якому порядку.

57. Предметом розгляду у справі № 922/3130/19 були вимоги Харківської міської ради до ТОВ "Фортуна" про скасування рішення про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - нежитлові будівлі, які було реконструйовано зі збільшенням загальної площі об'єкту нерухомості (шляхом об'єднання в одну єдину будівлю), що свідчить про самочинне будівництво (без належним чином затвердженої проектної документації). За результатами розгляду спору у справі № 922/3130/19 судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки оскаржуване рішення вже вичерпало свою дію шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому скасування зазначеного рішення, після внесення такого запису, не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача, оскільки не відбудеться нівелювання негативних наслідків для позивача, не припиниться порушення його прав та не призведе до відновлення його порушеного права (відсутній позитивний результат для позивача).

58. Переглядаючи справу № 922/3130/19 у касаційному порядку, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та скасовуючи оскаржувані судові рішення вказав на те, що апеляційним господарським судом належним чином не було спростовано висновок місцевого суду про прийняття державним реєстратором оспорюваних рішень з метою легалізації спірного нежитлового приміщення (нежитлової будівлі літ. "Б-1") як об'єкта самочинного будівництва, оскільки спірний об'єкт не було прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. Крім того судами не перевірено і не надано правової оцінки доводам скаржника про те, що зазначений спір виник у зв'язку із захистом Харківською міською радою прав територіальної громади м. Харкова на земельну ділянку, на якій Товариство неправомірно збільшило загальну площу її забудови з 139,9 кв. м до 409,2 кв. м за рахунок спорудження спірної будівлі без дозволів міськради. Також, Верховний Суд вказав на те, що пред'явивши позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора, Товариство скористалось належним і ефективним способом захисту своїх прав, враховуючи те, що з 16.01.2020 до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було внесено зміни та виключено такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, та встановлено способи судового захисту порушених прав та інтересів особи як, зокрема, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а отже, обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту відповідного права та є цілком конкретним способом захисту порушеного права, який призведе до відновлення прав, що існували до їх порушення.

59. Отже, у справі № 922/3130/19 спір щодо правомірності реєстрації самочинного нерухомого майна по суті вирішено не було, а лише констатовано правильність та ефективність обраного позивачем способу захисту, який кореспондується з приписами статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції Закону від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020.

60. У справі № 922/2589/19 предметом розгляду був позов Харківської міської ради до ТОВ "ВОЯЖОР" про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію змін до об'єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. А-1, яким, за доводами позивача, здійснено реєстрацію самочинно побудованих навісів літ.

Б-1, літ. Г-1, літ. Д-1 без прийняття їх до експлуатації; при цьому, вчиненою реєстраційною дією спірні об'єкти набули статусу нерухомого майна в обхід порядку прийняття об'єктів містобудування в експлуатацію, внаслідок чого Харківська міська рада позбавлена можливості вжиття будь-яких заходів державного архітектурно-будівельного контролю стосовно спірних навісів. Судом першої інстанції, з посиланням на положення статей 16, 181, 182, 331, 334 Цивільного кодексу України, статей 26, 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 2, 3, 5, 18, 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній до
16.01.2020), пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та ї обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
25.12.2015 № 1127, позов задоволено виходячи з того, що реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомого майна здійснено без документів, які підтверджують факт прийняття їх в експлуатацію; така реєстрація фактично легалізувала самочинне будівництво, яке порушує права власника земельної ділянки, тому, за висновком суду першої інстанції, така реєстрація прав проведена з порушенням вимог чинного законодавства, а також прав територіальної громади м. Харкова в особі позивача, як власника земель комунальної власності.

61. Судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та, з посиланням на положення статей 13, 15, 16 Цивільного кодексу України, статей 4, 269 ГПК України, відмовлено у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не узгоджується з нормами чинного законодавства та не спроможний призвести до відновлення порушеного права, а також позивач не довів належними доказами порушення відповідачем прав і законних інтересів Харківської міськради як власника земельної ділянки та органу, якому делеговано повноваження зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

62. За результатами касаційного перегляду справи № 922/2589/19, Верховний Суд скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції вказав на те, що зазначений спір виник у зв'язку із захистом Харківською міськрадою прав територіальної громади м. Харкова на земельну ділянку, на якій відповідачем неправомірно збільшено загальну площу її забудови за рахунок спорудження спірних навісів без дозволів Міськради. Також, вказано на те, що відмовляючи у позові з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, судом апеляційної інстанції не враховано законодавчі зміни, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з
16.01.2020, до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак, апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав, у зв'язку з чим справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

63. У даній справі ( № 904/1641/20) апеляційний суд дійшов висновку, що рішення державного реєстратора не перешкоджає позивачу розпоряджатися земельною ділянкою, а його право, як власника земельної ділянки, не підлягає захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора щодо внесення змін до запису про право власності, оскільки позивач захищає своє право не на об'єкт нерухомого майна, який зареєстровано, а як власник земельної ділянки, розміщення на якій тимчасових споруд не обмежує права власника після того, як строк користування земельною ділянкою закінчився.

64. Отже, хоча предмет розгляду у справах № 924/147/19, № 922/3130/19 та № 922/2589/19 є тотожним предмету розгляду у даній справі ( № 904/1641/20) (про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації змін до об'єкта нерухомого майна), втім, суб'єктний склад, підстави позову, встановлені судами обставини, що характеризують зміст правовідносин учасників спору та впливають на застосування норм права, є іншими, що не свідчить про неоднакове застосування норм матеріального права, оскільки у справах № 922/3130/19 та № 922/2589/19 вирішувався спір щодо реєстрації прав власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, у справі № 924/147/19 вирішувався спір щодо приналежності рампи з прилеглою асфальтовою площадкою до господарського приміщення та площі цих частин, а у даній справі, що розглядається, спір стосується правомірності внесення відомостей про тимчасові споруди (огорожі та мостіння) у складі нерухомого майна, без дозволу власника земельної ділянки - міської ради.

65. При цьому, слід зауважити, що за результатами касаційного перегляду зазначених скаржниками справ, Верховним Судом не зроблено висновків щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 13, 20, 21, 26-1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду землі", статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 5, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", про неврахування яких зазначається у касаційних скаргах.

66. Крім цього, за результатами касаційного перегляду справ № 924/147/19, № 922/3130/19 та № 922/2589/19, Верховним Судом, постановами від 23.01.2020, від
30.06.2020, від 23.06.2020 відповідно, було скасовано ухвалені у цих справах судові рішення судів попередніх інстанцій, а справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (апеляційної інстанції) з підстав неповного дослідження судами зібраних у справі доказів та ненадання належної правової оцінки спірним правовідносинам, а також належності та ефективності способу захисту, з урахуванням законодавчих змін (справи № 922/3130/19 та № 922/2589/19). А отже, за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база у справі може істотно змінитися, оскільки направлення справи на новий розгляд стало наслідком неповного дослідження зібраних у справі доказів.

67. Водночас, наведені у касаційних скаргах цитати з постанов Верховного Суду по суті є викладенням висновків судів, які стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.

68. З огляду на викладене, Суд дійшов виноску, що доводи скаржників про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

69. За таких обставин, наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, з огляду на що, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

70. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

71. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

72. За таких обставин, касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" та Дніпровської міської ради у частині пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

73. Щодо оскарження ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на пункти 1 та 4 частини 3 статті 310 ГПК України, що судом не досліджено наявні у справі докази та встановлено обставини справи на підставі недопустимих доказів, колегія суддів зазначає таке.

74. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

75. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

76. Тобто, процесуальний закон пов'язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав не дослідження зібраних у справі доказів за обов'язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

77. З урахуванням того, що підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, щодо застосування судами норми права без урахування висновку про її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, не підтвердилась, а підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України з підстав, передбачених пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з доводами касаційної скарги стало саме не дослідження судами зібраних у справі доказів, то підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постановлених у справі судових рішень згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України - відсутні.

78. Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

79. Щодо доводів касаційної скарги про встановлення апеляційним судом обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, на підставі недопустимих доказів, то такі доводи є безпідставними з огляду на те, що у касаційній скарзі ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" не наведено обґрунтування на підставі яких саме недопустимих доказів судом апеляційної інстанції встановлено обставини справи та які саме. Також не зазначено, який саме доказ згідно з положеннями закону може вважатися допустимим та стосовно якої саме обставини

80. Відтак, доводи ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, на підставі недопустимих доказів, є неаргументованими та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

81. Отже, зміст поданої ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України свідчить про не спростування скаржником фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

82. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест", касаційне провадження за якою відкрито з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки скаржником не доведено порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.

83. З огляду на викладене, жодна із зазначених вище підстав оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржниками не доведена.

84. Касаційний господарський суд у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України ", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від
19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржниками не обґрунтовано.

Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови в частині перегляду додаткової постанови суду апеляційної інстанції

83. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

84. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

85. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

86. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - ~law98~) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

87. ~law99~ встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

88. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (~law100~).

89. Відповідно до ~law101~ № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

90. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (~law102~).

91. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

92. Разом із тим, господарським процесуальним законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

93. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

94. Частинами 2, 3, 4 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

95. Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

96. У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

97. За змістом положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

98. Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

99. Судом апеляційної інстанції з урахуванням положень статті 124, частини 8 статті 129 ГПК України встановлено, що під час апеляційного провадження відповідачем-2 було подано заяву про розподіл судових витрат від 29.09.2020, в якій останній зазначав, що планує понести додаткові витрати на оплату правової допомоги, докази чого будуть надані додатково. При цьому такі докази були надані після винесення постанови з дотриманням процесуальних строків.

100. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами укладеного між Адвокатським об'єднанням "Альянс" (Об'єднання) та ТОВ "АТБ-Інвест" (Клієнт) Договору № 17/20 про надання правової (правничої) допомоги від 22.07.2020 (далі - Договір), Об'єднання зобов'язується надавати Клієнту правову (правничу) допомогу під час розгляду у судах апеляційної та касаційної інстанцій справи № 904/1641/20.

101. За змістом пункту 1.2 Договору Об'єднанням надається Клієнту правова (правнича) допомога за цим договором у виді, зокрема: представництво - правова (правнича) допомога, що полягає у забезпеченні реалізації прав та обов'язків Клієнта в господарській справі № 904/1641/20 та інші види правової (правничої) допомоги - надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань по справі № 904/1641/20, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, під час розгляду справи № 904/1641/20.

102. Відповідно до пункту 3.1 Договору за надання Об'єднанням правової допомоги (правничої) допомоги за цим договором, Клієнт сплачує Об'єднанню гонорар, розмір якого визначається за згодою Сторін залежно від обсягу правової (правничої) допомоги, наданої Об'єднанням Клієнту, та зазначається в актах здавання-приймання наданих послуг, підписаних обома сторонами.

103. Гонорар сплачується Клієнтом Об'єднанню не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту підписання відповідного акту здавання-приймання наданих послуг, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Об'єднання, зазначених у наданому Об'єднанню рахунку на сплату гонорару (пункт
3.2 Договору).

104. Сторони домовились, що у випадку отримання позитивного для Клієнта судового рішення у справі № 904/1641/20 в суді апеляційної інстанції, касаційної інстанції, Клієнт зобов'язується сплатити Об'єднанню не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту підписання відповідного акту здавання-приймання наданих послуг гонорар успіху, розмір якого визначається за згодою Сторін та зазначається у відповідних актах здавання-приймання наданих послуг, підписаних обома Сторонами (пункт 3.5 Договору).

105. Також, 22.07.2020 між Адвокатським об'єднанням "Альянс" (Об'єднання) та ТОВ "АТБ-Інвест" (Клієнт) укладено Додаткову угоду до Договору № 17/20 про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якої сторони погодили, що орієнтовна вартість Послуг (гонорар) Об'єднання за цією Додатковою угодою складає 25 000,00
грн. Остаточна вартість наданих Послуг Об'єднанням та порядок розрахунків між сторонами за цією Додатковою угодою буде визначена в Акті здачі-приймання наданих Послуг (пункти 2,3 Додаткової угоди).

106. Відповідачем-2 на підтвердження понесених витрат, необхідних для надання правової допомоги під час апеляційного перегляду справи № 904/1641/20, у сумі 25
200,00 грн надано копії таких документів: Додаткової угоди від 22.07.2020 до Договору № 22/07-20/1 про надання правової (правничої) допомоги від 22.07.2020, Акта здавання-приймання наданих послуг від 22.10.2020, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання професійної правової (правничої) допомоги до Договору № 22/07-20/1 про надання правової (правничої) допомоги від
22.07.2020, копія платіжного доручення № 11919 від 22.10.2020 про сплату 25
200,00 грн за послуги по Договору № 22/07-20/1 22.07.2020, докази відправлення копії заяви про ухвалення додаткового рішення з додатками іншій сторонам у справі (опис вкладення та чеки).

107. В детальному описі зазначено вид наданої правової (правничої) допомоги із зазначенням вартості наданої послуги з урахуванням ПДВ, у тому числі і гонорар успіху у розмірі 9 000,00 грн, погоджений сторонами у пункті 3.5 Договору № 22/07-20/1 та Акті здавання-приймання наданих послуг від 22.10.2020, а всього загальна сума цих послуг становить 21 000,00 грн, окремо ПДВ (20 %) - 4 200 грн

108. Враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, узгоджена винагорода за надання правничої (правової) допомоги у відповідності до Додаткової угоди від 22.07.2020 до Договору № 22/07-20/1 від 22.07.2020 складає 25 200,00 грн з ПДВ.

109. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, судом апеляційної інстанції враховано умови договору щодо розміру та порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" та встановлено, що позивачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, відповідачем-2 надано докази на підтвердження понесених останнім витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи, проте у вартість наданих послуг двічі включена сума ПДВ у розмірі 4 200,00 грн, оскільки ПДВ включено в суму по кожному виду наданих послуг, а потім окремо на загальну суму наданих послуг, що свідчить про штучне завищення розміру витрат, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості витрат на надання правої допомоги в сумі 21 000,00 грн, в частині стягнення ПДВ у розмірі 4 200,00 грн відмовлено.

110. Отже, приймаючи рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, у системному зв'язку із вищенаведеними правовими положеннями, наведеним відповідачем-2 розрахунком витрат на правову допомогу, наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на фактичні обсяги наданих стороні, як Клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва його інтересів у суді апеляційної інстанції під час розгляду справи, враховуючи принцип диспозитивності та змагальності, з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, відсутністю належних заперечень щодо їх розподілу, при цьому встановивши завищення витрат відповідача-2 на правову допомогу за рахунок подвійного нарахування ПДВ, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена сума цих витрат у розмірі 21 000,00 грн є такою, що підтверджена наданими доказами, загальна сума витрат на адвокатські послуги, не виходить за розумні межі визначення гонорару, з урахуванням гонорару успуху, є співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на їх виконання, та обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для сторони, у зв'язку із чим заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

111. Що ж до доводів позивача про те, що судами не враховано висновків, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від
27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 908/2614/19, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, то колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду з приводу застосування норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не у будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на прийняте рішення по суті. В свою чергу, у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вирішувалося питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції, а не перегляду відповідних судових рішень, якими стягнуто такі витрати. При цьому обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судами оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо на предмет їх відповідності статті 129 ГПК України, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

112. При цьому, Судом відхиляються доводи скаржника, викладені у пункті 19 цієї постанови, виходячи з того, що, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач-2 у строки, передбачені процесуальним законом, заявив про відшкодування на його користь судових витрат, при цьому заява про винесення додаткового рішення щодо стягнення із позивача витрат на професійну правничу допомогу з додатками була направлена на адресу позивача, тому, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності (статті 13, 14 ГПК України), а також процесуальні строки розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення про судові витрати, позивач не був позбавлений можливості у розумні строки звернутися до суду з клопотанням про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, оскільки саме на останнього покладається обов'язок доведення обставин, які мають значення для вирішення справи і на які він посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

113. Як зазначено вище, у разі недотримання заявником вимог частини 4 статті 126 ГПК України щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

114. Вказана правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

115. Оцінюючи аргументи позивача щодо порушення судом частини 8 статті 129, частин 1, 2 статті 124 ГПК України, колегія суддів вважає їх безпідставними зважаючи на те, що положення статті 124 ГПК України не містить імперативних приписів про те, що у випадку неподання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, суд зобов'язаний відмовити у відшкодуванні судових витрат.

116. Натомість, частиною 2 статті 124 ГПК України, передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто, застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників, зокрема, дій або бездіяльності сторони або її представника під час розгляду справи.

117. Разом з тим, враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України, яким передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, метою впровадження якого є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, а також положення частини 8 статті 129 ГПК України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.

118. Доводи щодо безпідставності включення до розрахунку деяких послуг (пункт 21 цієї постанови), Судом відхиляються виходячи з того, що дії щодо вивчення судової практики, складання процесуальних та інших документів правового характеру тощо, відповідають умовам Договору № 22/07-20/1 про надання правової (правничої) допомоги від 22.07.2020, при цьому, виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. В той же час, вчинення таких дій підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а отже є доведеними та не спростовані позивачем.

119. Доводи касаційної скарги щодо неналежної оцінки судом розміру заявленого до стягнення "гонорару успіху" спрямовані на заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи та переоцінку доказів у ній, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, який відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

120. З огляду на викладене та враховуючи те, що при визначенні сум відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із критеріїв реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та доведеності того, що такі витрати були фактичними, а їхній розмір - обґрунтованим, що узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, зокрема, викладеної у справі "East/West Alliance Limited" проти України", Верховний Суд дійшов висновку, що додаткову постанову суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

121. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування прийнятої у справі додаткової постанови суду апеляційної інстанції з оскаржуваних підстав, у зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Висновки Верховного Суду

122. Зважаючи на те, що наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" та Дніпровської міської ради у зазначеній частині.

123. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

124. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни судових актів попередніх інстанцій ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" не доведено.

125. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" з посиланням на приписи пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу у цій частині без задоволення.

Щодо судових витрат

126. Понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" та Дніпровську міську раду, оскільки касаційне провадження у справі № 904/1641/20 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, - касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ - Інвест" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити, в іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ - Інвест" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від
20.10.2020 у справі № 904/1641/20 залишити без змін.

3. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2020 залишити без задоволення, а додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2020 у справі № 904/1641/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В. Г.

Судді Берднік І. С.

Міщенко І. С.