Ухвала КГС ВП від 25.04.2018 року у справі №925/1219/17

Друк

Пошук

275

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.04.2018 року у справі №925/1219/17

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/1219/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 (суддя Грачов В.М.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 (головуючий: Михальська Ю.Б., судді: Майданевич А.Г., Яковлєв М.Л.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1.Публічного акціонерного товариства "Азот", 2. Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство "Енергоринок"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 : Фонд Державного майна України,

про визнання угоди недійсною,

За участю представників:

позивача - Семенчук М.А. - представник, довіреність, посвідчення

відповідача-1 - Бруль А.С. - адвокат, довіреність, посвідчення

відповідача-2 - не з'явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_6 - представник, адвокат, довіреність, посвідчення

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - ОСОБА_7 - представник, довіреність, посвідчення

ВСТАНОВИВ:

26.09.2017 до Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява Національного антикорупційного бюро України до Публічного акціонерного товариства "Азот" та Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/68 від 07.11.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що угода у формі заяви ПАТ "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/68 від 07.11.2016 суперечить порядку проведення розрахунків на оптовому ринку електроенергії, встановленому статтями 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", та пунктом 6.3. Правил користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28, а також суперечить інтересам держави та суспільства, що є підставою для визнання її недійсною з огляду на норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України. Водночас, позивач, з посиланням на приписи статей 1, 16, 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, зазначав про наявність підстав для звернення з даним позовом про визнання угоди недійсною у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення. При цьому вказував, що антикорупційним бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Енергоринок".

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 02.11.2017 (із урахуванням ухвали від 29.11.2017 про виправлення описки) до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні на стороні відповідача-2 - Фонд державного майна України.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 у справі №925/1219/17 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 у справі №925/1219/17 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 у справі №925/1219/17 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що НАБУ є належним позивачем у даній справі з огляду на положення Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", а здійснене за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" №202-09/68 від 07.11.2016 зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3. Правил користування електричною енергією, порушує порядок розрахунків за поставлену електричну енергію та не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

29.03.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Публічним акціонерним товариством "Азот" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 925/1219/17 до Касаційного господарського суду.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати рішення Господарського Черкаської області від 29.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 925/1219/17 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2018 року у справі №925/1219/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

20.04.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення її до розгляду на 14.06.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 10.05.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Азот" (скаржник, відповідач-1) зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права щодо наявності у позивача права на оскарження спірного договору, враховуючи суб'єктний склад сторін, повноваження і правоохоронний (антикорупційний) орган позивача.

На думку Публічного акціонерного товариства "Азот", сама лише підозра або обвинувачення в скоєнні корупційного правопорушення ще не є тією обставиною, яка дає позивачу право на позов про визнання угоди недійсною. Оскільки кримінальне провадження перебуває лише на стадії досудового розслідування, а враховуючи, що закінчення досудового розслідування не має безумовним наслідком встановлення вини особи, щодо якої воно провадилось, скаржник вважає, що посилання позивача в цьому випадку на здійснення досудового розслідування не може бути підтвердженням умислу вказаних осіб в укладенні правочину, що не відповідає ч.3 ст. 228 ЦК України.

Відповідач-1 зазначає, що НАБУ не може подати позов про визнання будь-якої угоди недійсною, а лише тієї, яка має відношення до обмеженого законом кола осіб, визначеного частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України (розмір частки державної або комунальної власності у статутних капіталах підприємств повинен перевищувати 50 %).

Скаржник вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права щодо порушення приписів ч.2 ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3 Правил користування електричною енергією. Відповідач-1 вказує, що нормами статей 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" не передбачені положення щодо заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, отже спеціальне законодавство не містить заборони на припинення зобов'язань шляхом проведення заліків зустрічних вимог. При цьому, скаржник посилається на висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 24.06.2015 №3-255гс15, відповідно до якого зобов'язання з оплати заборгованості за договором, який передбачає сплату коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання, може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також на думку відповідача-1, судами неправильно застосовано норми матеріального права та неправильного тлумачення закону щодо порушення інтересів держави. Скаржник вказує, що відповідачем-1 дотримано загальні вимоги для чинності правочину, зокрема: реалізовано право на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, встановлене ч.3 ст.203 ГК України, відповідач-1 є самостійним учасником відносин у сфері господарювання та має необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин здійснений у встановленій формі, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, внаслідок проведення взаємозаліку зменшилась кредиторська заборгованість відповідача-1 перед відповідачем-2. Скаржник вважає, що позивач не довів, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, наявність вини у формі умислу на вчинення даного правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а також відсутність наслідків оспорюваної угоди для держави.

Крім того, скаржник вважає, що судами належним чином не були досліджені доводи відповідача-1.

Національне антикорупційне бюро України, Державне підприємство "Енергоринок", Фонд державного майна України, Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" надали відзиви на касаційну скаргу, у яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

У судове засідання з'явилися представники позивача, відповідача-1 та третіх осіб.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, хоча відповідач-2 про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні представник відповідача-1 підтримав касаційну скаргу.

Представники позивача та третіх осіб виклали заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача-1 та третіх осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24.05.2005 відповідач-2 - Відкрите акціонерне товариство "Черкасиобленерго", як постачальник електричної енергії, і відповідач-1 - Відкрите акціонерне товариство "Азот", як споживач, уклали між собою договір постачання електричної енергії №524-213/24 (далі Договір №524-213/24), за яким постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

У подальшому Відкрите акціонерне товариство "Черкасиобленерго" та Відкрите акціонерне товариство "Азот" на вимогу пункту 5 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" були перейменовані у Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" та Публічне акціонерне товариство "Азот" відповідно.

Згідно з пунктом 2.1.2. Договору №524-213/24 постачальник електричної енергії зобов'язався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору.

Пунктом 2.2.3. Договору №524-213/24 передбачено, що споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Згідно з умовами пункту 2 Додатку 3 до Договору №524-213/24 споживач зобов'язаний здійснювати оплату виключно коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії, що відкритий в уповноваженому банку.

Відповідно до пункту 9.4. Договору №524-213/24 цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2005 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

07.03.2007 сторонами була укладена Додаткова угода №1 до Договору №524-213/24, згідно з якою у зв'язку із введенням з 01.01.2007 в роботу програмного блоку розрахунку балансу реактивної енергії в складі АСКОЕ ВАТ "Азот" до Договору №524-213/24 та додатків до договору були внесені зміни щодо порядку розрахунків за надання послуг перетікання реактивної електроенергії; розрахунку втрат електричної енергії в межах споживача; перелік місць встановлення електролічильників.

На підставі пункту 9.4. Договору №524-213/24 строк дії цього договору протягом 2005 - 2016 років щорічно продовжувався.

На виконання умов Договору №524-213/24 відповідач-2 поставляв, а відповідач-1 споживав електроенергію, однак оплату спожитої електроенергії не здійснював, за спожиту в лютому 2016 року електроенергію виник борг на суму 40 000 000 грн., що представниками відповідачів не заперечувалось.

07.10.2016 відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство "Азот", як позикодавець, та відповідач-2 - Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго", як позичальник, уклали між собою Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №310-304 (далі, Договір №310-304). Відповідно до пунктів 2.1., 4.2. Договору №310-304 розмір фінансової допомоги становив 40 000 000 грн., строк повернення фінансової допомоги встановлений до 31.10.2016.

Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі 40 000 000 грн. по Договору №310-304 отримало на свій поточний рахунок із загальним режимом використання коштів на ньому і у строк до 31.10.2016 Публічному акціонерному товариству "Азот" не повернуло.

07.11.2016 Публічне акціонерне товариство "Азот" направило на адресу Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" заяву №202-09/68 про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій повідомило ПАТ "Черкасиобленерго", що станом на 07.11.2016 ним не виконано зобов'язання про повернення безпроцентної фінансової допомоги по договору №310-304 від 07.10.2016, а у ПАТ "Азот" станом на 07.11.2016 наявна заборгованість перед ПАТ "Черкасиобленерго" за поставлену електричну енергію в лютому 2016 року на суму 40 000 000 грн. Зазначені вимоги заявник визнав зустрічними однорідними та, на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 203 Господарського кодексу України, заявив про припинення зобов'язань: 1. ПАТ "Черкасиобленерго" перед ПАТ "Азот" щодо повернення отриманої за Договором №310-304 від 07.10.2016 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги грошових коштів в сумі 40 000 000 грн.; 2. ПАТ "Азот" перед ПАТ "Черкасиобленерго" за Договором №524-213/24 від 24.05.2005 по оплаті активної електричної енергії за лютий 2016 року в сумі 40 000 000 грн.

Судом встановлено, що ПАТ "Черкасиобленерго" заяву ПАТ "Азот" №202-09/68 від 07.11.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог отримало 09.11.2016 і після цієї дати отримані від Публічного акціонерного товариства "Азот" кошти безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в сумі 4 000 0000 грн. на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання, передбачений для розрахунків споживачів за поставлену їм електричну енергію, не перевело, не повернуло їх Публічному акціонерному товариству "Азот" і не оскаржило вказане вище зарахування зустрічних однорідних вимог у судовому порядку.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Національного антикорупційного бюро України з огляду на наступне.

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на момент подання позову в даній справі та на момент розгляду справи судом першої інстанції, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це, суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Так, слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому, необхідно брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

Таким чином, Національне бюро, як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Національне антикорупційне бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач вбачає у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.

Таким чином, Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", про що вірно зазначив суд першої інстанції в оскарженому рішенні.

Крім того, як вірно встановив місцевий господарський суд, враховуючи вищевикладене, у даному випадку немає необхідності у доведенні Національним антикорупційним бюро України порушення своїх особистих цивільних (господарських) прав та інтересів, оскільки НАБУ звернулось до суду із даним позовом не для захисту своїх особистих, як юридичної особи, цивільних (господарських) прав та інтересів, а для захисту інтересів держави і суспільства як державний орган, уповноважений на це пунктом 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", що кореспондується із частиною 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України у відповідній редакції.

Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що НАБУ не може подати позов про визнання будь-якої угоди недійсною, а лише тієї, яка має відношення до обмеженого законом кола осіб, визначеного частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України (розмір частки державної або комунальної власності у статутних капіталах підприємств повинен перевищувати 50%), то вони також є безпідставними, оскільки судом встановлено, що ПАТ "Черкасиобленерго" є юридичною особою, частка державної власності у статутному капіталі якої складає 71% (46% - Фонд державного майна України та 25% - Приватне акціонерне товариство "Українська енергозберігаюча сервісна компанія", єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України).

Твердження ПАТ "Азот" про те, що підозра або обвинувачення у скоєнні корупційного правопорушення не є тією обставиною, яка надає право позивачу на звернення до суду, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки при вирішенні спору суду необхідно було встановити наявність чи відсутність наміру сторони, спрямованого на порушення інтересів держави і суспільства.

Отже, твердження ПАТ "Азот" про те, що НАБУ не доведено правомірність свого звернення з позовом про визнання недійсною угоди є безпідставними та спростовуються вищезазначеними правовими нормами.

Також, колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції, що у Цивільному та у Господарському кодексах України від 16.01.2003 відсутнє визначення терміну "угода", проте, цей термін вживається у цих Кодексах як тотожний термінам правочин, договір, контракт, зобов'язання тощо, тому у даному спорі вимога позивача про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.11.2016 №202-09/68 є тотожною вимозі про визнання недійсним вчиненого Публічним акціонерним товариством "Азот" згідно з його заявою від 07.11.2016 №202-09/68 одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Отже таке формулювання позивачем позовної вимоги, яке він вказав у позовній заяві, є правильним.

Під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди Цивільному кодексу України та Господарському кодексу України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому, суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 №6-923цс15).

Стаття 601 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачають можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги і, що таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Із викладених вище обставин справи та норм Цивільного і Господарського кодексів України вбачається, що зарахуванням між відповідачами зустрічних однорідних вимог за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" від 07.11.2016 №202-09/68, як дія цього товариства, внаслідок якої припиняються зобов'язання обох відповідачів, є одностороннім правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, для вчинення якого достатньо вказаної заяви.

Стаття 602 Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік випадків, коли зарахування зустрічних вимог не допускається:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 5 статті 203 Господарського кодексу України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Цивільний та Господарський кодекси України безпосередньо не забороняють зарахування вказаних у заяві Публічного акціонерного товариства "Азот" від 07.11.2016 №202-09/68 зустрічних однорідних вимог, які є такими, проте, передбачають можливість такої заборони у випадках, встановлених договором або законом.

Заперечуючи проти позову, скаржник зазначає, що спеціальним законодавством у сфері електроенергетики не передбачено заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Такі доводи апелянта є безпідставними та спростовуються наступним.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади організації та експлуатації енергосистем.

Таким законом, на момент виникнення спірних правовідносин, був Закон України "Про електроенергетику", який на даний час частково втратив чинність у зв'язку з прийняттям 13.04.2017 Закону України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" були спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Закон України "Про електроенергетику" (у відповідній редакції), як зазначено у його преамбулі, визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" термін "поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії" визначає як рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін "алгоритм оптового ринку електричної енергії" - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про електроенергетику" купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Частиною 2 статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що Споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Подібні вказаним нормам частини 2 статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" містив і пункт 6.3. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28 з урахуванням внесених до них у подальшому змін і доповнень.

Відповідно до частини 3 статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на:

- поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії;

- поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами;

- поточний рахунок енергопостачальника;

- поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.

Аналогічний порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії стаття 15-1 Закону України "Про електроенергетику" передбачає і для енергопостачальників, підприємств, що здійснюють передачу електричної енергії, та всіх підприємствами, що здійснюють розподіл електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що внаслідок здійсненого за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" №202-09/68 від 07.11.2016 зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачі зігнорували вимоги Закону України "Про електроенергетику" і Правил користування електричною енергією щодо оплати поставленої електричної енергії виключно шляхом перерахування коштів споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника і фактично провели розрахунки за поставлену електричну енергію в іншому порядку без використання поточного рахунку зі спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнули перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що в силу статті 26 Закону України "Про електроенергетику" не вважається оплатою спожитої Публічним акціонерним товариством "Азот" у лютому 2016 року електричної енергії.

Таким чином, здійснене за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" №202-09/68 від 07.11.2016 зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3. Правил користування електричною енергією.

Зі змісту Закону України "Про електроенергетику" вбачається, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Враховуючи вищевстановлені обставини справи, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог і його наслідки полягала у тому, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії та залишити усю отриману Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" суму коштів фінансової допомоги у своєму розпорядженні, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

При цьому, відповідачі усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків.

Посилання відповідача-1 на ту обставину, що доказом вини сторін правочину, яка виражається у намірі порушити публічний порядок, повинен був бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, не прийняті судом до уваги, оскільки Вищий господарський суд України в інформаційному листі "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначив про те, що вирок суду, постановлений у кримінальній справі, є лише одним із доказів вини особи. У свою чергу, питання чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням норм чинного законодавства, а саме частини 2 статті 15-1, статті 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3. Правил користування електричною енергією та суперечить інтересам держави, а тому підлягає визнанню недійсною.

Разом з тим, є помилковими посилання ПАТ "Азот" на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення не було взято до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24.06.2015 №3-255гс15 щодо можливості припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд України зазначив наступне: "висновок Господарського суду Львівської області, наведений у рішенні від 11 вересня 2014 року та у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2015 року, з яким погодився і Вищий господарський суд України, про те, що ні Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", ні договором від 01 січня 2012 року №В128 не передбачено розрахунку за спожитий газ у порядку взаємозаліку грошових вимог, є безпідставним, оскільки згідно з укладеними договорами сторони прямо передбачили таку можливість, а Закон не містить прямої заборони стосовно подібних розрахунків".

Отже, Верховним Судом України у вказаній справі досліджувались правовідносини суб'єктів господарювання в контексті положень Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", та відповідність правочину саме нормам вказаного закону, в той час як у справі №925/6/17 правочин було визнано судом недійсним у зв'язку з його невідповідністю положенням Закону України "Про електроенергетику", інтересам держави.

Відтак, правовідносини та предмет спору, які досліджувались у вказаній справі Верховним Судом України, не є аналогічними тим, що досліджуються у справі №925/1219/17.

Доводи відповідача-1 про те, що судом не враховано встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.12.2016 у справі №925/965/16 за позовом ПАТ "Черкасиобленерго" до ПАТ "Азот" та ПАТ "ХК "Еенргомережа" про стягнення коштів обставини і факти, які мають преюдиційне значення, а саме: правомірність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/68 від 07.11.2016 не прийняті судом до уваги, оскільки правова оцінка заяви ПАТ "Азот" №202-09/68 від 07.11.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснена господарським судом у господарській справі №925/965/16, для вирішення справи №925/1219/17 не є у відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діяла на момент розгляду справи судом першої інстанції, преюдицією.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не прийняті колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Розглядаючи доводи касаційної скарги колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Викладені у касаційній скарзі доводи відповідача-1 про те, що судами попередніх інстанцій не досліджено норми чинного законодавства щодо наявності у позивача права на оскарження спірного договору, є безпідставними, адже суди, керуючись приписами статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статей 15, 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 ПКЕЕ, статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" в редакції, чинній на момент вчинення правочину, з'ясувавши обставини, пов'язані з суперечністю оспорюваної угоди згаданим нормам Закону України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ та з наявністю у НАБУ права на звернення з позовом про визнання цієї угоди недійсною, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Так, згідно з пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" НАБУ та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" до обов'язків НАБУ віднесено, зокрема, здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, та проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у визначених законом випадках.

При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено та не заперечується сторонами, наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних (до яких належать і НАБУ) та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами У країни.

Таким чином, аналіз вказаних норм у сукупності із встановленими обставинами справи свідчить про правильність висновків судів щодо наявності у НАБУ права на звернення з позовом у цій справі.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що НАБУ не може подати позов про визнання будь-якої угоди недійсною, а лише тієї, яка має відношення до обмеженого законом кола осіб, визначеного частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України (розмір частки державної або комунальної власності у статутних капіталах підприємств повинен перевищувати 50 %), то вони також є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ "Черкасиобленерго" є юридичною особою, частка державної власності у статутному капіталі якої складає 71% (46%-Фонд державного майна України та 25% - Приватне акціонерне товариство "Українська енергозберігаюча сервісна компанія", єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України).

Твердження ПАТ "Азот" про те, що підозра або обвинувачення у скоєнні корупційного правопорушення не є тією обставиною, яка надає право позивачу на звернення до суду, судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, при вирішенні спору суду необхідно було встановити наявність чи відсутність наміру сторони, спрямованого на порушення інтересів держави і суспільства.

Колегія суддів касаційного господарського суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що внаслідок здійсненого за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" №202-09/68 від 07.11.2016 зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачі проігнорували вимоги Закону України "Про електроенергетику" і Правил користування електричною енергією щодо оплати поставленої електричної енергії виключно шляхом перерахування коштів споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника і фактично провели розрахунки за поставлену електричну енергію в іншому порядку без використання поточного рахунку зі спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнули перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що в силу статті 26 Закону України "Про електроенергетику" не вважається оплатою спожитої Публічним акціонерним товариством "Азот" у лютому 2016 року електричної енергії.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/131/17, від 13.02.2018 у справі №910/24265/16, від 13.02.2018 у справі №910/24262/16, від 02.05.2018 у справі №925/1218/17.

Колегія суддів касаційного суду по даній справі повністю погоджується з правовими позиціями, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду, та не вбачає підстав для відступу від них.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24.06.2015 №3-255гс15, щодо можливості припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог судом касаційної інстанції не приймаються, виходячи з такого.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що є помилковими посилання ПАТ "Азот" на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення не було взято до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24.06.2015 №3-255гс15 щодо можливості припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року та від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07 листопада 2017 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 18 травня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справі № 3-255гс15 предметом спору було стягнення заборгованості за поставлений природний газ, де суд застосував норми права, які регулюють відносини у сфері постачання-споживання природного газу, а саме положення Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", в той час як у справах, які переглядаються, виникли відносини щодо невідповідності угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог вимогам Закону України "Про електроенергетику" та ПКЕЕ, а отже, правовідносини у цих справах не є подібними, а звідси й відсутні підстави для врахування судом висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 24 червня 2015 року. За таких обставин, правовий висновок суду касаційної інстанції у цих справах не суперечить викладеному у постанові Верховного Суду України № 3-255гс15 висновку щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначеній справі та у справі, які переглядаються, не є аналогічними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду по даній справі вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" без задоволення, а судові рішення - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на Публічне акціонерне товариство "Азот" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" на рішення Господарського Черкаської області від 29.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 925/1219/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського Черкаської області від 29.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 925/1219/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський

Популярні новини