Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.07.2016 року у справі №917/1177/15
Ухвала КГС ВП від 19.02.2018 року у справі №917/1177/15
Постанова ВГСУ від 24.11.2015 року у справі №917/1177/15
Постанова ВГСУ від 24.11.2015 року у справі №917/1177/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 917/1177/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Корпусенка А.О.

за участю: скаржники: (представники АТ "Банк Кредит Дніпро"): Левченко Ю.В. (дов №583 від 27.12.2017), Новосар Т.О. (дов. №95 від 05.02.2019); кредитори: (представники Україно-американського спільного підприємства у формі ТОВ "КАІС"): Гура О.В. (адвокат), ОСОБА_8 (директор); (представник ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") -Махиніч Н.В.(дов. №729 від 18.12.2018).

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Центральним апеляційним господарським судом касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018

(Головуючий суддя - Пуль О.А.; судді - Здоровко Л.М., Плахов О.В.)

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-Утр"

про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні господарського суду Полтавської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР", село Юсківці, Лохвицький район, Полтавська область (Далі - ТОВ "Луксор-УТР", боржник), порушена за заявою останнього відповідно до вимог ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Далі - Закон про банкрутство).

1.1. Постановою господарського суду Полтавської області від 24.02.2016 ТОВ "Луксор-УТР" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Голейну Л.Ю.

1.2. У ході ліквідаційної процедури до господарського суду Полтавської області із заявою від 03.03.2016, б/н (вх. № 400/16 від 09.03.2016) (з урахуванням доповнення до заяви (вх. № 3823 від 28.03.2016)) з грошовими вимогами до ТОВ "Луксор-УТР" звернулось, зокрема, Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.06.2018 визнано разом з іншими кредиторами грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро": - у сумі 361464953,81 грн (основний борг), - у сумі 15610040,53 грн (забезпечені вимоги), витрати по сплаті судового збору у сумі 2756,00 грн, сплаченого заявником при зверненні із заявою про грошові вимоги до боржника.

3 Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що кредиторські вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" підтверджені належними доказами, не заперечуються ліквідатором та визнаються судом у повному обсязі.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 апеляційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" задоволено.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 12.06.2018 у справі №917/1177/15 скасовано у частині визнання грошових вимог Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» у розмірі 361464953,81 грн (основний борг), - 15610040,53 грн (забезпечені вимоги); -витрати по сплаті судового збору у сумі 2756,00 грн, сплаченого заявником при зверненні із заявою про грошові вимоги до боржника.

Прийнято у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» з грошовими вимогами від 09.03.2016 вх.№400/16 (з урахуванням заяв від 28.03.2016 вх.№3823, від 15.10.2016 вх.№12598, від 31.05.2018 вх.№5359).

5. Постанова апеляційного господарського суду обґрунтована тим, що ухвала господарського суду прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд безпідставно визнав у повному обсязі кредиторські вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" через недоведеність суми заборгованості боржника перед банком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

6. Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у даній справі з проханням її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції від 12.06.2018 у оскаржуваній частині залишити без змін та розподілити судові витрати.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Підставою для скасування ліквідатор вважає невірне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 75, 236, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України (Далі - ГПК України).

7.1. Скаржник доводить, що апеляційний господарський суд не прийняв встановлені судом у інших справах факти надання кредиту та його розміри;

7.2. Скаржник вважає, що під час прийняття оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд, не навівши жодної правової підстави, не зазначивши мотивів, повністю відмовив кредитору у задоволенні заяви з грошовими вимогами до боржника, зважаючи на те, що АТ "Банк Кредит Дніпро" лише частково звернув стягнення на предмет забезпечувального обтяження до початку ліквідаційної процедури, а доказів повного погашення заборгованості перед скаржником матеріали справи не містять.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

8. ТОВ "КАІС" подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити оскаржувану постанову суду другої інстанції без змін, а касаційну скаргу Банку без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Відповідно протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 31.01.2019 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г., - передано касаційну скаргу Акціонернеого товариства "Банк Кредит Дніпро".

9.1. Ухвалою касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2019 відкрито касаційне провадження у справі №917/1177/15 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у вказаній справі.

9.2. Призначено до розгляду касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на 13 березня 2019 року о 12 год 15 хв. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м.Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.

10. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

11. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

12. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

13. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

14. У ч. 3 ст. 95 Закону про банкрутство передбачено, що кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

15. Заяви кредиторів про грошові вимоги до боржника, що ліквідується власником, подаються безпосередньо до господарського суду та оплачуються судовим збором. Розгляд грошових вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі здійснюється господарським судом в тому ж порядку, що і грошових вимог, заявлених на підставі ст. 23 Закону. За результатами розгляду грошових вимог кредиторів господарським судом затверджується реєстр вимог кредиторів.

16. В межах строку для звернення кредиторів з грошовими вимогами до боржника, визначеного ст. 95 Закону про банкрутство, до господарського суду Полтавської області із заявою про грошові вимоги до боржника, з урахуванням доповнення до заяви звернулось ПАТ "Банк Кредит Дніпро".

17. Кредитор, обґрунтовуючи свої грошові вимоги до боржника посилався на існування кредитних правовідносин між банком та боржником. Внаслідок порушення боржником умов кредитного договору №230410-КЛВ від 23.04.2010 банк звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ з позовом про стягнення коштів, який розглянув цивільну справу №201/14097/14-ц та виніс рішення на користь банку. У заяві банком вказані наступні вимоги основного богу: - 12253524,19 дол.США - заборгованість за тілом по кредиту,- 2851489,58 дол.США - заборгованість за процентами, разом 15105013,77 дол.США, що еквівалентно 404976929,19 грн. У доповненій заяві від 25.03.2016 заявлено ще 74298,00 грн судового збору за рішенням №917/457/17, усього - 405051227,19 грн.

17.1. На підтвердження заявлених грошових вимог до боржника ПАТ «Банк Кредит Дніпро» надав укладені з боржником: договір застави №260212-ЗТО від 26.06.2012, договір застави №040811-З від 04.08.2011, договір застави №131211-З від 13.12.2011, договір застави №031110-З від 03.11.2010, договір застави №100910-З від 10.09.2010, договір застави №2304100-З1 від 23.04.2010, договір застави №220313-З0 від 22.03.2013, договір іпотеки №210513 від 21.05.2013, договір іпотеки №260612-1 від 26.06.2012, договір іпотеки №260612-1/1 від 26.06.2012, договір іпотеки №230410-1/1 від 23.04.2010.

17.2. Також до заяви банк надав розрахунок заборгованості ТОВ «Луксор-УТЛ» за кредитним договором №230410-КЛВ від 23.04.2010 станом на 23.02.2016.

18. У подальшому, 15.10.2018 банк на виконання ухвали суду від 06.09.2016 звернувся до господарського суду Полтавської області з поясненнями (вх.№12598) до заяви від 03.03.2016 про грошові вимоги до боржника, в яких обґрунтовував зменшення розміру вимог та зазначав, що після подання заяви з грошовими вимогами відбулося часткове погашення заборгованості за рахунок предметів іпотеки та застави право власності на які було визнано за банком на підставі рішень господарського суду Полтавської області у справах №917/457/15, №917/456/15, №917/454/15. За рахунок майна, право власності на яке перейшло до банку, відбулося часткове погашення заборгованості у сумі, що на дату постановлення майна на баланс складала суму у доларах США (валюта кредиту) 2668233,34 долари США. Станом на 23.02.2016 (включно) загальний розмір заборгованості боржника перед банком за кредитним договором складає 16746516,97 доларів США, з них: 12253524,19 дол. США -заборгованість за тілом кредиту, 2851489,58 дол. США - заборгованість за процентами, 1395226,13 дол. США - пеня за прострочення повернення тіла кредиту, 246277,07 дол. США -пеня за прострочення сплати процентів.

18.1. З посиланням на ст.534 Цивільного кодексу України банк зазначав, що після часткового погашення за рахунок предметів іпотеки та застави, сума заборгованості зменшилась наступним чином: було погашено усю пеню (1641503,20 доларів США) та частина процентів у сумі 1026730,10 доларів США.

18.2. Після часткового погашення сума заборгованості складає 14078283,67 доларів США, яка складається з 12253524,19 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 1824759,48 дол. США - заборгованість за процентами.

18.3. Беручи до уваги встановлений НБУ офіційний курс гривні до долару США на 03.03.2016, який дорівнював 26,810762 грн, розмір грошових вимог банку до ТОВ "Луксор-УТР" у гривнях станом на 03.03.2016 складає, усього - 377523 810,84 грн, у тому числі: 328526 320,72 грн - гривневий еквівалент заборгованості за тілом кредиту; 48 923 192,12 грн - гривневий еквівалент заборгованості за процентами; 74 298,00 грн - судовий збір, стягнутий рішенням у справі № 917/457/15.

18.4. Щодо договорів іпотеки та застави, банк зазначав, що на даний час діючими договорами застави є договір застави №260612-ЗТО від 26.06.2012, заставна вартість згідно з пунктом 1.3 якого становить 15610040,53 грн та договір застави №230410-З від 23.04.2010, заставна вартість якого згідно з пунктом 1.7 договору становить 64224,00 грн.

18.5. До своєї заяви (вх.№12598 від 15.10.2016) банк надавав копії рішень господарського суду Полтавської області №917/456/15 від 17.05.2016, та №917/454/15 від 10.06.2016.

19. Апеляційний господарський суд встановив, що ліквідатор не погодився з розрахунком заявлених кредиторських вимог, з огляду на те, що банком на власний розсуд було обрано спосіб захисту своїх інтересів шляхом визнання за ним права власності на предмет застави - рухоме майно та на предмет іпотеки - нерухоме майно. Оскільки судові рішення набрали законної сили, кредитор за рахунок майна, право власності на яке перейшло до нього на підставі рішень суду у справах №917/454/15, №917/455/15, №917/456/15, №917/457/15, отримав погашення заборгованості за тілом кредиту у сумі 72661108,00 грн. Ліквідатор вважає, що розрахунок процентів за користування кредитом за період з 01.07.2014 по 23.02.2016 має бути здійснений з урахуванням зменшення тіла кредиту згідно з рішеннями у справі №917/457/15 та №917/455/15, які набрали законної сили.

20. Як з'ясував у оскаржуваній постанові суд другої інстанції, ухвалою господарського суду Полтавської області від 13.10.2016 відкладався розгляд заяви ПАТ «Банк Кредит Дніпро» про грошові вимоги до боржника. Зокрема, зобов'язано заявника надати суду рішення господарського суду Полтавської області про визнання права власності на заставне (іпотечне) майно, - документальні докази реєстрації за банком права власності на майно згідно з вищевказаним рішенням господарського суду Полтавської області; у разі наявності солідарних боржників згідно з рішенням господарського суду Полтавської області надати суду відомості про стан виконавчого провадження з примусового виконання щодо кожного з солідарних боржників.

21. Крім того, ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.12.2016 розгляд заяви банку про грошові вимоги до боржника відкладався. Зокрема, зобов'язано банк повідомити письмово про всі існуючі рішення судів щодо стягнення кредитної заборгованості згідно з кредитним договором №230410-КЛВ від 23.04.2010 (у тому числі із майнових поручителів); надати суду перелік заставного майна, що належить боржнику і на яке банком не звернуто стягнення, окремо надати перелік заставного майна боржника, на яке банком звернуто стягнення (рішення суду, виконавчий напис нотаріуса); документальні докази наявності чи відсутності виконання у рамках виконавчого провадження рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2015 у справі №917/455/15 про звернення стягнення на майно майнового поручителя ПАСП «Батьківщина» шляхом визнання права власності на предмет заставим 45).

22. На виконання наведених судових ухвал, банк надав пояснення про те, що з метою погашення заборгованості за кредитним договором №230410-КЛВ від 23.04.2010 банк звертався з позовами, за результатами розгляду яких були винесені наступні рішення: рішення господарського суду Полтавської області від 10.06.2016 у справі №917/454/17; від 29.09.2015 у справі №917/455/15, від 17.05.2016 у справі №917/456/15, від 12.11.2015 у справі №917/457/15, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2015 у справі №201/14097/14-ц. Банк зазначив, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ні боржником, ні майновим поручителем не виконано. Щодо заставного майна, що належить боржнику і на яке банком не звернуто стягнення, банк повідомив, що не володіє переліком майна боржника, яке передавалося у заставу, таку інформацію може надати ліквідатор. Щодо переліку майна боржника, на яке банком звернуто стягнення, зазначає, що такий перелік зазначений у рішенні господарського суду Полтавської області у справі №917/457/15 від 10.06.2016. Усі виконавчі написи, які вчинялися з метою звернення стягнення на майно боржника визнані судами такими, що не підлягають виконанню, будь-якого звернення стягнення на підставі виконавчих написів нотаріуса не здійснено. Діючими договорами застави є договір застави №260612-ЗТО від 26.06.2012, за яким звернення стягнення не здійснювалося. Рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2016 у справі №917/455/15 не пред'являлося банком до виконавчої служби для виконання у рамках виконавчого провадження. Документальним підтвердженням набуття права власності на майно, що було предметом застави у кількості 117 одиниць є рішення господарського суду Полтавської області від 10.06.2016 у справі №917/456/15, яке набрало законної сили.

23. Крім того, 27.02.2018 та 05.03.2018 ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на виконання ухвали господарського суду Полтавської області від 14.12.2017 у своїх поясненнях зазначив, що усі пояснення банком надані ще у січні 2017 року, а також надав довідку №34-847 від 26.02.2018 та довідку №34-848 від 26.02.2018.

24. У подальшому, 31.05.2018 ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернувся до суду із відзивом на зауваження ліквідатора від 23.04.2018 (вх.№5359 від 31.05.2018), в якому заявник обґрунтовував свою заяву ще однією зміною його вимог та зазначав, що після подання заяви з грошовими вимогами відбулося часткове погашення заборгованості за рахунок предметів іпотеки та застави, право власності на які визнано за банком на підставі рішень господарського суду Полтавської області №917/457/15, №917/456/17, №917/454/15. За рахунок майна, яке перейшло до банку, відбулося часткове погашення заборгованості у сумі, що на дату постановки майна на баланс складала 2668233,34 доларів США.

25. Апеляційний господарський суд встановив, що у зв'язку з тим, що банком не надано документів, необхідних для проведення контррозрахунку, такий розрахунок ліквідатором не надано. Ліквідатором повідомлено про відсутність предмету застави за договором застави №260612-ЗТО від 26.06.2012, згідно з яким заставою є товари в обороті, а саме: соняшник у кількості 4613,496 тон, який знаходиться за адресою: вул.Комарова, 1в, 1г, вул.Жовтнева, 1а,с.Вирішальне, Лохвицький район, Полтавської області, тобто у приміщеннях, які належать на праві власності банку.

26. Суд апеляційної інстанції встановивши, що банк у даній справі є заставним кредитором, його вимоги за спірним кредитним договором забезпечені майном боржника та підлягають погашенню позачергово за рахунок забезпеченого майна та врахувавши, що у період з 23.02.2016 до 03.03.2016 відбулось значне зменшення розміру його вимог майже на 56 мільйонів гривень, оскільки 25.02.2016 банк став власником відповідної частини майна, дійшов висновку, що на момент звернення з заявою з грошовими вимогами до боржника (03.03.2016) банк мав надати розрахунок станом як на 23.02.2016, так і станом на 03.03.2016.

27. Крім того, суд другої інстанції встановив, що банк у заявах (первісній та уточнених) про визнання грошових вимог до боржника зазначав про часткове погашення боргу, при цьому не конкретизував, яка саме частка боргу сплачена за кредитним договором, і у якому порядку відбувалось погашення за кожним із судових рішень.

28. Суд другої інстанції між тим встановив, що у судових справах №917/455/15, №917/456/15, №917/454/15, №917/457/15 судом не розглядався спір між боржником та банком щодо кредитних правовідносин, у цих справах на підставі даних банку, а саме його довідки щодо заборгованості станом на певну дату, встановлювалась наявність заборгованості за спірним кредитним договором. За результатами розгляду зазначених справ судом прийнято рішення про стягнення у загальній сумі 72661108,00 грн у рахунок погашення заборгованості шляхом визнання права власності на іпотечне та заставне майно за банком. Такий спір між банком та боржником розглядався саме Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, яким у рішенні від 29.04.2015 у справі №201/14097/14-ц встановлено, що внаслідок невиконання позичальником умов договору станом на 24.10.2014 виникла заборгованість перед банком за кредитним договором у загальному розмірі 12468769,93 доларів США, що складається з несплаченої частки кредиту 12078000,00 доларів США та несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 390769,93 доларів США. Судом стягнуто несплачену частку кредиту у розмірі 12078000,00 доларів США, оскільки банк скористався правом на дострокове повернення кредиту у зв'язку з простроченням платежів за відсотками.

29. Апеляційний господарський суд відзначив, що внаслідок дострокового стягнення судом кредитної заборгованості та відсотків сума заборгованості по кредиту не може змінюватися у бік збільшення та повинна зменшуватися.

30. Судом другої інстанції встановлено, що згідно з наданою банком довідкою визначено суму несплаченої заборгованості у розмірі 12078000,00 доларів США станом на 24.10.2014, водночас, банк, звертаючись 09.03.2016 до суду з заявою з грошовими вимоги до боржника вказує суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12253524,19 дол. США, яку підтверджує заборгованість за тими ж меморіальними ордерами №810, 811 від 28.02.2013.

31. Матеріали справи містять розрахунок заборгованості ТОВ «Луксор УТР» за кредитним договором №230410-КЛВ від 23.04.2010, який надано банком до первісної заяви, з нього убачається, що загальна заборгованість за кредитом у валюті кредиту становить 12253524,19 дол. США (тоді як у судовому рішенні встановлено суму 12078000,00 доларів США. Саме на цю суму основного боргу нараховані проценти та пеня. Пеня, як встановлено судом апеляційної інстанції у порушення норм чинного законодавства нарахована в іноземній валюті (у доларах США) та за період, більший ніж 6 місяців.

32. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Верховного Суду України у справі №6-2667цс16 від 16.08.2017, де Суд зауважив, що максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

33. Апеляційним господарським судом встановлено, що звертаючись до господарського суду з заявою з поясненнями (вх.№12598) до заяви від 03.03.2016 про грошові вимоги до боржника щодо часткового погашення заборгованості за рахунок предметів іпотеки та застави, право власності на які було визнано за банком на підставі рішень господарського суду Полтавської області у справах №917/457/15, №917/456/15, №917/454/15, які набули законної сили у сумі 2668233,34 дол. США, банк не конкретизував з чого саме складалася зазначена сума заборгованості у доларах США та за рахунок якого саме майна, право власності на яке перейшло до банку, відбулося часткове погашення заборгованості, при тому, що воно відбулось у гривневому еквіваленті. Обґрунтованого розрахунку зміненої банком суми грошових вимог надано не було.

34. Крім того, судом другої інстанції встановлено, що на підтвердження виконання судових рішень №917/454/15, №917/456/15 банком надано довідку №34-847 від 26.02.2018, з якої убачається, що вона видана про те, що право власності на майно, яке було предметом застави за договором №230410-З/2 від 23.04.2010, укладеного між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Полтав - Агро», було визнано за ПАТ «Банк Кредит Дніпро» рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/456/15.

35. Проаналізувавши наданий доказ, суд другої інстанції встановив, що у судовому рішенні №917/456/15 в рахунок погашення заборгованості боржника перед банком звернуто стягнення шляхом визнання права власності на предмет іпотеки та застави, а, отже, не тільки за вказаним у довідці договором застави, а і за договором іпотеки №230410-І/2 від 23.04.2010.

36. Крім того, у довідці №34-848 від 26.02.2018 зазначено, що за банком визнано право власності на майно, що було предметом застави у договорі №131211-З/1, натомість рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/454/15 визнано право власності за банком на майно, яке було предметом іпотеки за договором №131211-І від 13.12.2011 на птахокомплекс.

37. Аналіз наведених доказів дав підстави суду другої інстанції встановити, що з наданих банком довідок не убачається, яке саме майно, у якій кількості та за якою вартістю перейшло у власність банку та коли поставлено на баланс банку.

38. Не надано банком, в порушення ст. ст. 2, 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», як встановив апеляційний господарський суд, і доказів, на підставі яких у бухгалтерському обліку банком оприбутковані на баланс банком активи або майно, отримання виконання рішень суду та зменшення розміру заборгованості за кредитним договором.

39. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що під час прийняття оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд, не навівши жодної правової підстави, не зазначивши мотивів, повністю відмовив кредитору у задоволенні заяви з грошовими вимогами до боржника.

40. Підлягають відхиленню доводи касаційної скарги і про те, що апеляційний господарський суд не прийняв встановлені судом у інших справах факти надання кредиту та його розміри, оскільки як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови судом другої інстанції не заперечувався факт надання кредиту.

41. Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що аналіз положень ч. ч. 1-2 ст. 23 Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем покладено обов'язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство саме на кредитора. До такого обов'язку також належить подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. А неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора. (Висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 909/1056/15).

42. Отже, принцип змагальності у поданні доказів, який характерний для позовного провадження, не є властивим для розгляду спірних вимог кредиторів у справах про банкрутство, з огляду на особливості правового регулювання згідно з частиною 1 статті 23 Закону про банкрутство, якими обов'язок з подання доказів на обґрунтування вимог покладено саме на кредитора, який звертається у справу про банкрутство.

43. Згідно ч. 6 ст. 23 та ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство, обов'язком господарського суду є розгляд у попередньому судовому засіданні грошових вимог конкурсних кредиторів до боржника на предмет їх правомірності та обґрунтованості незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні.

44. Отже, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду в частині визнання кредиторських вимог скаржника, апеляційний господарський суд дійшов вірних висновків, що остання прийнята при неповному з'ясуванні обставин та недоведеності обставин що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, у зв'язку з чим правомірно скасував ухвалу суду першої інстанції у оскаржуваній частині.

45. Беручи до уваги вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла вірного висновку про та відхилення кредиторських вимог Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" через недоведеність суми заборгованості боржника перед банком.

46. З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

47. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

48. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

49. З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

50. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

51. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

52. Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" та залишення постанови Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у справі № 917/1177/15 без змін.

53. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 3 09, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 про часткове скасування ухвали Господарського суду Полтавської області від 12.06.2018 у справі №917/1177/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений та підписаний 18 березня 2019 року.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко