Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/1171/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

представники сторін в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024

та на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023

у справі № 912/1171/23

за позовом Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області

до 1) Фермерського господарства "Зернопродукт",

2) ОСОБА_1

про розірвання договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Піщанобрідська сільська рада звернулась до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до ФГ «Зернопродукт» та ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі від 29.12.2012, укладеного між Добровеличківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3521785300:02:000:9091 та зобов`язання ФГ «Зернопродукт» повернути земельну ділянку площею 52,0496 га з кадастровим номером 3521785300:02:000:9091.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що за умовами пункту 40 вказаного вище договору оренди земельної ділянки цей договір може бути розірваний у випадку переходу права власності на земельну ділянку до іншої особи. Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-3020/14-19-СГ від 18.06.2019 земельна ділянка передана до комунальної власності Піщанобрідської сільської ради, а тому ця обставина є підставою для розірвання договору за її ініціативи. Як на правову підставу для розірвання договору позивач посилався на положення ч. 4 ст.32 Закону України «Про оренду землі».

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 (суддя Закурін М.К.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 (колегія суддів у складі: Верхогляд Т.А. - головуючий, Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.), провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору оренди від 29.12.2012, заявлених до ФГ «Зернопродукт», закрито. В іншій частині позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, 29.12.2012 Добровеличківська районна державна адміністрація (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого:

- орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пункт 1);

- в оренду надається земельна ділянка площею 52,0496 га (пункт 2);

- договір укладено на 15 років; після закінчення строку орендар має переважне право поновлення його на новий строк (пункт 8);

- земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (пункт 15);

- після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельні ділянку у стані не гіршому з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 21);

- розірвання договору в односторонньому порядку допускається; умовами розірвання в односторонньому порядку є зміна цільового призначення та несвоєчасне внесення орендної плати (пункт 39);

- перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору (пункт 40);

Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Добровеличківському районі 29.12.2012 року за № 352178534005470.

Згідно з актом про передачу та прийом земельної ділянки без номера і дати Добровеличківська районна державна адміністрація передала, а ОСОБА_1 прийняла обумовлену договором оренду земельну ділянку площею 52,0496 га.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фермерське господарство «Зернопродукт» зареєстровано у якості суб`єкта господарської діяльності з 05.04.2013.

Відповідно до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-3020/14-19-СГ від 18.06.2019 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та пункту 46 Реєстру земельних ділянок, що передаються із державної власності у комунальну власність на території Піщанобрідської сільської ради, земельна ділянка площею 52,0496 га з кадастровим номером 3521785300:02:000:9091 передана у власність Піщанобрідській сільській раді.

20.12.2022 Піщанобрідська сільська рада прийняла рішення № 1296 «Про надання дозволу сільському голові щодо початку розірвання договору оренди землі від 29.12.2012 № 352178534005470». Цим рішенням Рада надала дозвіл сільському голові на початок процедури розірвання договору оренди землі від 29.12.2012, укладеного між Добровеличківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , а також доручила йому звернутися до останньої з угодою про розірвання договору.

Згідно з листами № 01-22/59 від 01.03.2023 та № 01-24/118/1 від 28.04.2023 Піщанобрідська сільська рада надіслала ОСОБА_1 підписаний зі своєї сторони проект угоди про розірвання договору.

Листом від 07.04.2023 ОСОБА_1 відмовилася від підписання угоди про розірвання договору оренди землі.

Викладені обставини слугували підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

В свою чергу під час розгляду позову місцевим господарським судом встановлено, що Господарським судом Кіровоградської області розглядалася справа № 387/365/21 за позовом Піщанобрідської сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа ФГ «Зернопродукт» про розірвання договору оренди землі від 29.12.2012, укладеного між Добровеличківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , тобто, про розірвання того ж самого договору, що є спірним у даній справі №912/1171/23.

В якості обґрунтування позовних вимог у справі №387/365/21 Піщанобрідська сільська рада зазначала, що договір підлягає розірванню на підставі його пункту 40 - у зв`язку зі зміною власника, а саме: за наслідками передачі земельної ділянки з державної до комунальної власності.

В процесі розгляду справи № 387/365/21 господарський суд Кіровоградської області ухвалою від 08.12.2021 року здійснив заміну первісного відповідача на належного, а саме з ОСОБА_1 на Фермерське господарство «Зернопродукт».

Тобто з цієї дати ОСОБА_1 вибула з провадження у справі, а ФГ «Зернопродукт» набуло статусу відповідача за позовними вимогами Піщанобрідської сільської ради про розірвання договору. При цьому підстави для розірвання договору залишені без змін, а саме - наявність обумовленої у пункті 40 договору оренди умови про можливість розірвання договору у зв`язку зі зміною власника земельної ділянки (з держави на територіальну громаду в особі Піщанобрідської сільської ради).

19.01.2023 Піщанобрідська сільська рада у межах справи № 387/365/21 подала клопотання про відмову від позову. Клопотання було задоволено судом та ухвалою від 19.01.2023 закрито провадження у справі, з одночасним роз`ясненням сторонам наслідків такої відмови, зокрема щодо неможливості повторного звернення до суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав.

Відтак, Піщанобрідська сільська рада відмовилася від позову, пред`явленого до Фермерського господарства «Зернопродукт» про розірвання договору оренди землі від 29.12.2012 з підстави зміни власника земельної ділянки (з держави на територіальну громаду в особі Піщанобрідської сільської ради), а суд закрив відповідне провадження у справі у зв`язку з такою відмовою від позову.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору оренди, заявлених до ФГ «Зернопродукт», місцевий господарський суд дійшов висновку, що наявність на момент відкриття провадження у цій справі ухвали Господарського суду Кіровоградської області у справі № 387/365/21, в якій вирішувався спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, та за якою провадження закрито у зв`язку з відмовою Піщанобрідської сільської ради від позову до ФГ «Зернопродукт», унеможливлює подальший розгляд вимог до господарства про розірвання договору оренди з підстав переходу права власності на земельну ділянку. Тому суд дійшов висновку, що провадження у справі №912/1171/23 підлягає закриттю у цій частині на підставі п. 3 ч.1 ст. 231 ГПК України. Також суд зазначив, що з моменту укладення спірного договору оренди землі та державної реєстрації ФГ «Зернопродукт», безпосередньо фермерське господарство набуло прав землекористувача (орендаря) земельної ділянки, на основі якого і було воно утворено. В свою чергу, ОСОБА_1 втратила правовий статус орендаря цієї ж земельної ділянки. З втратою прав землекористувача, ОСОБА_1 не має прав та обов`язків як щодо спірного договору, оскільки не є його стороною на даний час, так і щодо спірної земельної ділянки, а тому заявлені до неї вимоги про розірвання договору є необґрунтованими. При цьому суд зазначив про відсутність підстав для скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки, враховуючи вищевикладені обставини. З вказаними висновками погодився суд апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішення місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що з дати реєстрації фермерського господарства обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому земельна ділянка надавалася в оренду, тому орендарем за договором від 29.12.2012 стало ФГ «Зернопродукт». У п. 40 спірного договору оренди землі сторони дійшли згоди, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи є підставою для зміни його умов або розірвання договору, тому вимога позивача про розірвання цього договору відповідає чинному законодавству України та умовам договору. Підстава для захисту права Піщанобрідської сільської ради виникла тоді, коли відповідач своєю відмовою розірвати спірний договір оренди землі створив перешкоди у реалізації позивачем належного йому права вимагати такого розірвання. Чинні процесуальні норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання інших доказів, якими він обґрунтовує ці підстави. У даному випадку зобов`язання ФГ «Зернопродукт» повернути спірну земельну ділянку є новою вимогою, яка не розглядалася у рамках справи № 387/365/21. Крім того, підставою звернення до суду є виконання рішення сільради від 20.12.2022 №1296 «Про надання дозволу сільському голові щодо початку розірвання дії договору оренди землі від 29.12.2012 №352178534005470».

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.09.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 08.08.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло (02.09.2024 передано судді Могил С.К. після його виходу із відпустки) клопотання про направлення копії з додатками касаційної скарги Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 та на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 у справі № 912/1171/23, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень про відкриття касаційного провадження у справі № 912/1171/23 за касаційною скаргою Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 та на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 у справі № 912/1171/23, однак як зазначає заявник копії вказаної касаційної скаргами з додатками заявник не отримував, однак доказів на підтвердження вказаних доводів заявником надано не було.

В свою чергу, до матеріалів касаційної скарги Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області додано бланк опису вкладення та фіскальний чек з ідентифікатором поштових відправлень № 2500678288136 про направлення Піщанобрідською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області ОСОБА_1 касаційної скарги.

Поштове відправлення зі штрих-кодовим ідентифікатором № 2500678288136 вручено особисто 22.06.2024 відповідно роздруківки з офіційного сайту Укрпошти.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказів на підтвердження наведених заявником доводів про не отримання копії касаційної скарги Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 у справі № 912/1171/23 до суду надано не було.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтями 42 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Надіслання копії касаційної скарги з доданими до неї документами іншим учасникам справи листом з описом вкладення є обов`язком заявника касаційної скарги, а не суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, клопотання ОСОБА_1 про направлення копії з додатками касаційної скарги Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 у справі № 912/1171/23 задоволенню не підлягає.

Крім цього, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Фермерського господарства "Зернопродукт" надійшло (02.09.2024 передано судді Могил С.К. після його виходу із відпустки) клопотання про направлення копії з додатками касаційної скарги Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 та на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 у справі № 912/1171/23, яке обґрунтоване тим, що Фермерському господарству "Зернопродукт" стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень про відкриття касаційного провадження у справі № 912/1171/23 за касаційною скаргою Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 у справі № 912/1171/23, однак як зазначає заявник копії вказаної касаційної скаргами з додатками заявник не отримував, однак доказів на підтвердження вказаних доводів заявником надано не було.

В свою чергу, до матеріалів касаційної скарги Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області додано бланк опису вкладення та фіскальний чек з ідентифікатором поштових відправлень № 2500678288128 про направлення Піщанобрідською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області Фермерському господарству "Зернопродукт" касаційної скарги.

Поштове відправлення зі штрих-кодовим ідентифікатором № 2500678288128 вручено особисто 22.06.2024 відповідно роздруківки з офіційного сайту Укрпошти.

Доказів на підтвердження наведених заявником доводів про не отримання копії касаційної скарги Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 у справі № 912/1171/23 до суду надано не було.

Відтак, клопотання Фермерського господарства "Зернопродукт" про направлення копії з додатками касаційної скарги Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 у справі № 912/1171/23 задоволенню не підлягає.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження посилається на те, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 міститься висновок про те, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

У постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 375/278/20 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказала, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що змінився керівник підприємства-орендаря, і ця обставина передбачена умовами договору оренди, як підстава для його розірвання, при цьому орендодавець наполягає на розірванні договору, а орендар ухиляється від такого розірвання, дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки умовами договору у справі передбачена можливість його розірвання на вимогу однієї із сторін та визначенні підстави для такого розірвання, без необхідності встановлення будь-яких інших передумов, зокрема істотного порушення договору. Положення пунктів 8.3., 8.6. договору були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов`язковими для виконання сторонами правочину.

Також скаржник посилається на те, що зміна у спірних правовідносин власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить, що будь-яке суб`єктивне цивільне право та/або законний інтерес сторони цього договору (у тому числі й позивача у справі) якимось чином порушені, не визнаються чи оспорюються. Із наведеного випливає, що підстава для захисту права Піщанобрідської сільської ради виникла тоді, коли відповідач своєю відмовою розірвати спірний договір оренди землі створив перешкоди реалізації позивачем належного йому права вимагати такого розірвання. Зазначає, що подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 530/545/16-ц (провадження № 61-19484св18), від 03 лютого 2020 року (провадження № 61-4697св19), від 10 квітня 2020 року у справі № 624/317/18 (провадження № 61-12045св19), від 17 квітня 2020 року у справі № 402/204/18 (провадження № 41581св18).

Водночас Верховний Суд зауважує, що у справі № 912/1171/23 суди дійшли таких висновків:

- провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору оренди, заявлених до ФГ «Зернопродукт», підлягає закриттю на підставі п. 3 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки наявність на момент відкриття провадження у цій справі ухвали Господарського суду Кіровоградської області у справі № 387/365/21, в якій вирішувався спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, та за якою провадження закрито у зв`язку з відмовою Піщанобрідської сільської ради від позову до ФГ «Зернопродукт», унеможливлює подальший розгляд вимог до господарства про розірвання договору оренди з підстав переходу права власності на земельну ділянку;

- з моменту укладення спірного договору оренди землі та державної реєстрації ФГ «Зернопродукт», безпосередньо фермерське господарство набуло прав землекористувача (орендаря) земельної ділянки, на основі якого і було воно утворено. В свою чергу, ОСОБА_1 втратила правовий статус орендаря цієї ж земельної ділянки. З втратою прав землекористувача, ОСОБА_1 не має прав та обов`язків як щодо спірного договору, оскільки не є його стороною на даний час, так і щодо спірної земельної ділянки, а тому заявлені до неї вимоги про розірвання договору є необґрунтованими;

- враховуючи викладене, відсутні підстави для скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки, враховуючи вищевикладені обставини.

При цьому колегія суддів зазначає, що у касаційній скарзі не міститься жодних доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд у справі № 912/1171/23 приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Відтак, колегія суддів доходить висновків, що правовідносини у розглядуваній справі та тих, на висновки Верховного Суду у яких посилається скаржник в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не є подібними.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України порушеного за касаційною скаргою позивача за підставою, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Водночас скаржник в якості обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, взагалі не наводить доводів щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду, тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень в даному випадку є необґрунтованою.

Водночас, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. В свою чергу, правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу відповідними міркуваннями, оскільки вказане порушувало б принцип змагальності учасників справи.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вказує на необґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Інші доводи касаційної скарги підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки скаржником не обґрунтовано неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, передбачених п. 3. ч. 2 ст. 287 ГПК України, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні з цієї підстави також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін. В свою чергу, в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційне провадження підлягає закриттю.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 296 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 у справі № 912/1171/23, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, закрити.

Касаційну скаргу Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 у справі № 912/1171/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.