Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.03.2018 року у справі №908/2322/16

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/2322/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

за участю помічника судді Тарасюк Ю.А., яка за дорученням головуючого у судовому засіданні виконує обов'язки секретаря судового засідання,

представників учасників справи:

позивача - Никеруй Т.М.,

відповідача - Волощук П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.12.2017

(головуючий - Стойка О.В., судді: Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2017

(суддя Дроздова С.С.)

у справі № 908/2322/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

про стягнення 21 217 254,03 грн заборгованості, 3 069 274,35 грн пені, 270 834,77 грн 3% річних, 921 586,90 грн інфляційних втрат та 1 382 987,09 грн 7% штрафу,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" про стягнення 22 480 014,39 грн заборгованості за договором №1512000705 від 17.12.2015, з яких: 18 412 960,02 грн заборгованості за надані у лютому, травні, червні 2016 року послуги з балансування обсягів природного газу, 2 128 590,10 грн пені, 178 284,05 грн 3% річних, 565 961,65 грн інфляційних втрат та 1 194 218,57 грн 7% штрафу.

1.2. Протягом розгляду справи у суді першої інстанції позивачем в порядку ст.22 ГПК України неодноразово збільшувався розмір позовних вимог. Остаточно позивач просив стягнути 21 217 254,03 грн заборгованості за надані позивачем за період: лютий, травень, червень, липень, серпень 2016 року включно, послуги з балансування обсягів природного газу, 3 069 274,35 грн пені, 270 834,77 грн 3% річних, 921 586,90 грн інфляційних втрат та 1 382 987,09 грн 7% штрафу.

1.3. Позов обґрунтовано тим, що на виконання укладеного між ПАТ "Укртрансгаз" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" договору №1512000705 від 17.12.2015 позивачем надано відповідачу послуги з балансування обсягів природного газу у лютому, травні, червні 2016 року у належний спосіб та в строки. Відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг з балансування обсягів природного газу у лютому, травні, червні 2016 року не виконано, чим порушено умови договору та положення чинного законодавства України.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.11.2016 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 21 217 254,03 грн основного боргу, 3 045 686,14 грн пені, 269 095,63 грн 3% річних, 819 347,08 грн інфляційних втрат та 195 076,43 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.2. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2016 скасовано в частині стягнення 2 804 294,01 грн заборгованості за надані в липні, серпні 2016 року послуги з балансування обсягів природного газу, 587 852,32 грн інфляційної індексації, 50 626,90 грн 3% річних, 765 082,79 грн пені та в частині відмови у задоволені вимог щодо стягнення 94 079,89 грн штрафу за липень 2016 року.

2.3. Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2017 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення господарського суду Запорізької області в частині стягнення 2 280 603,35 грн пені, 218 468,73 грн 3% річних, 231 494,76 грн інфляційних втрат скасовано. В цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області. В решті постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

2.4. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.09.2017 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 231 494,76 грн інфляційних втрат, 217 921,51 грн 3% річних, 2 374 610,97 грн пені та 42 360,41 грн судового збору.

2.5. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.12.2017 рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2017 залишено без змін.

2.6. Частково задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків.

2.6.1. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 в частині, що залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2017, встановлений факт укладення між сторонами 17.12.2015 договору транспортування природного газу № 1512000705.

Вищезазначеним судовим рішенням встановлений факт наявності у відповідача заборгованості за надані позивачем в лютому, травні, червні 2016 року послуги з балансування обсягів природного газу в розмірі 18 412 960,02 грн.

Відповідно до частини 3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

2.6.2. Згідно з п. 9.4 Договору позивач до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає Відповідачу на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Відповідач зобов'язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п'яти банківських днів.

2.6.3. З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати отриманих послуг балансування від позивача, останнім були нараховані та заявлені до стягнення пеня в сумі 3 069 274,35 грн за період з 01.02.2016 по 13.10.2016, інфляційні за період квітень - серпень 2016 року в розмірі 565 961,65 грн та 270 834,77 грн 3% річних за період з 01.02.2016 по 13.10.2016.

2.6.4. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суди визнали його обґрунтованим в частині стягнення з відповідача 2 374 610,97 грн пені, 217 921,76 грн - 3% річних та 231 494,76 грн інфляційних втрат.

2.6.5. Суди попередніх інстанцій відхилили доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування та відповідно стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних з посиланням на підписання спільних протокольних рішень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, зазначивши, що спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України №1/УТГ від 12.01.2017, № 8/УТГ від 18.01.2017, № 409/у від 19.01.2017 та № 54/УТГ від 03.02.2017 були підписані всіма учасниками взаєморозрахунків та скріплені їх печатками вже після прийняття постанови Донецьким апеляційним господарським судом від 06.12.2016 у справі № 908/2322/16 та під час перегляду даної постанови в суді касаційної інстанції, тобто після набрання законної сили судового рішення, яким встановлено факт порушення грошового зобов'язання.

Відтак, за висновком судів, визначені позивачем періоди нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, що є предметом спору у цій справі, не охоплюються підписаними спільними протокольними рішеннями, рішення підписані значно пізніше, ніж періоди, за які нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.12.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству "Укртрансгаз" у задоволенні позову повністю. Стягнути з позивача судовий збір за подачу касаційної скарги.

3.2. В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає про те, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки порядку та способу розрахунків між сторонами, а саме те, що розрахунки за договором були здійснені не за рахунок власних коштів позивача, а за рахунок пільг та субсидій, що виділялись бюджетом для пільгових категорій населення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005.

3.3. Скаржник вважає, що підписавши спільні протокольні рішення, позивач погодився на зміну строків виконання ПАТ «Запоріжгаз» своїх обов'язків з оплати наданих за Договором №1512000705 від 17.12.2015 послуг, зокрема, і послуг з балансування. Таким чином, внаслідок укладення спільних протокольних рішень сторони фактично змінили порядок здійснення розрахунків за договором у межах заборгованості, яка підлягає відшкодуванню за рахунок державних субвенцій в загальному розмірі 58 993 816,74 грн., з яких за рішенням №1/УТГ від 12.01.2017 на загальну суму 405 000,00 грн, №8/УТГ від 18.01.2017 на 5 000 000,00 грн, №409/у від 19.01.2017 на суму 13 000 000,00 грн та №56 від 03.02.2017 на загальну суму 40 588 816,74 грн.

Відтак, оскільки відповідач належним чином виконав зобов'язання в порядку, визначеному спільними протокольними рішеннями, відсутніми є підстави для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму, яка була предметом спільних протокольних рішень. При цьому, скаржник наголошує, що послуги з балансування природного газу за Договором №1512000705 від 17.12.2015 у період лютого, травня, червня 2016 року були оплачені відповідачем виключно коштами, виділеними бюджетом на фінансування пільг та субсидій та охоплюються умовами Спільних протокольних рішень, тому в цій частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені є необґрунтованим.

3.4. Зазначену у п.3.3 цієї постанови позицію скаржник підтверджує посиланням на судову практику в аналогічних справах. А саме, постанови Вищого господарського суду України у справах №908/440/16, 908/2215/15-г, 922/364/15, а також постанови Верховного Суду України у справах №5011-35/1272-2012-42/527-2012,5011-1/1043-2012-42/528-2012 та 917/2519/14.

3.5. Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав.

3.6. Під час розгляду справи у суді касаційної інстанції у справі оголошувалась перерва до 10.05.2018.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

4.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

4.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.1.2. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4 ст.300 Господарського процесуального кодексу України).

4.2. Щодо суті касаційної скарги

4.2.1. Спір у справі, що переглядається, стосується стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання відповідачем свого зобов'язання за Договором №1512000705 від 17.12.2015 з оплати отриманих послуг з балансування обсягів природного газу у лютому, травні та червні 2016 року, факт наявності заборгованості за які встановлено постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016.

4.2.2. Відповідно до ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

За змістом ст. ст. 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

4.2.3. Статтею 7 ГК України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз». Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі - Порядок).

Аналіз змісту Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Пунктом 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема, на оплату природного газу.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, як вірно вказує скаржник, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, як то Постанова КМУ від 11.01.2005 № 20.

Отже, як вірно вказує скаржник, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тобто, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків.

4.2.4. Як зазначено у п.2.6.5 цієї постанови, частково задовольнивши позовні вимоги позивача, суди попередніх інстанцій зазначили, що спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України №1/УТГ від 12.01.2017, №8/УТГ від 18.01.2017, № 409/у від 19.01.2017 та № 54/УТГ від 03.02.2017 були підписані сторонами після прийняття постанови Донецьким апеляційним господарським судом від 06.12.2016 у справі № 908/2322/16. Відтак, їх підписання не охоплює періоди, за які позивачем нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Проте суд касаційної інстанції не погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанції, оскільки вони є помилковими з огляду на таке.

4.2.5. Спір у справі №908/2322/16 стосувався стягнення з відповідача заборгованості за лютий, травень, червень 2016 року.

Судами встановлено, що згідно з спільними протокольними рішеннями №1/УТГ від 12.01.2017, № 8/УТГ від 18.01.2017, № 409/у від 19.01.2017 та № 54/УТГ від 03.02.2017 відповідач перераховує позивачу грошові кошти за надані послуги за договором транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512000705 за 2016 рік.

У розділах 3 спільних протокольних рішень передбачено, що сторони зобов'язались перераховувати кошти іншій стороні не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок. Згідно з п. 5.2 спільних протокольних рішень вони набирають чинності з моменту їх підписання всіма сторонами й діють до повного виконання сторонами зобов'язань за ними.

Тобто, підписавши зазначені протокольні рішення, сторони спору по суті погодили зміну порядку і строку проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу за Договором №1512000705 від 17.12.2015.

При цьому Верховний Суд відзначає, що ухвалення постанови Донецьким апеляційним господарським судом від 06.12.2016 у справі №908/2322/16 про стягнення основного боргу за надані у відповідний період послуги з балансування не позбавило права сторін на зміну зобов'язання в частині строків та порядку розрахунків за Договором в цілому. Тобто позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, у такий спосіб виявив своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодився зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за надані ним послуги у 2016 році за Договором від 17.12.2015 №1512000705.

Обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що господарські суди допустили неправильне застосування норм матеріального права та дали невірну правову оцінку взаємовідносинам сторін у зв'язку з укладенням сторонами зазначених вище спільних протокольних рішень. Отже, аргумент відповідача про те, що уклавши спільні протокольні рішення сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги згідно з Договором, є таким, що заслуговує на увагу.

4.2.6. Водночас суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та не встановили, чи виконав відповідач положення Договору від 17.12.2015 №1512000705 з урахуванням порядку і строків, визначених на підставі спільних протокольних рішень. Тобто неправильне визначення правової природи спільних протокольних рішень, стало наслідком неповного з'ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, які стосуються виконання сторонами таких протокольних рішень. А саме, поза увагою судів залишено питання встановлення термінів оплати відповідачем послуг з балансування природного газу за спірний період відповідно до строків виконання зобов'язань, визначених у спільних протокольних рішеннях, а відтак, і наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, 3% та інфляційних втрат.

Оскільки суди не з'ясували зазначених обставин, це свідчить про порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та є підставою для скасування судових рішень у справі з направленням справи на новий розгляд.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.2. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у суді касаційної інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

5.3. Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

6. Судові витрати

6.1. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

6.2. Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2017 у справі №908/2322/16 скасувати.

3. Справу №908/2322/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець