Історія справи

Постанова КГС ВП від 06.12.2023 року у справі №910/14389/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/14389/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Хомуйло Павліни Семенівни - Крестинської Л. А.,

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях - Качан О. М.,

Національної поліції України - Старощук М. В.,

Головного управління Національної поліції в Рівненській області - Раєвської В. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Хомуйло Павліни Семенівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023

(суддя Приходько І. В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023

(судді Євсіков О. О., Корсак В. А., Ходаківська І. П.)

у справі за позовом Хомуйло Павліни Семенівни

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях і Національної поліції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Рівненській області,

про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору:

1. Позивачка мала намір приватизувати орендовану нею з 2018 року будівлю, що є державною власністю, і подала про це відповідну заяву до Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - РВ ФДМУ).

2. Однак РВ ФДМУ відмовив у приватизації, пояснивши, що задоволенню заяви перешкоджає наявність вмотивованої відмови Національної поліції України (далі - Нацполіції), як органу, уповноваженого управляти спірним державним майном.

3. Позивачка ж подала позов у цій справі, вважаючи відмову у її заяві незаконною та протиправною з тих підстав, що РВ ФДМУ як орган приватизації не міг покладатися на мотивацію відмови Нацполіцією без відповідного її обґрунтування та доведення, чого не дотримано.

4. Суди попередніх інстанцій відмовили у позові.

5. Не примирившись з судовими рішеннями, позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

6. Перед Верховним Судом постало питання того, коли відмова органу приватизації, зумовлена відмовою органу, уповноваженого управляти майном, у погодженні щодо включення майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, може вважатися обґрунтованою.

7. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Хомуйло Павліна Семенівна (далі - Хомуйло П. С. ) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення РВ ФДМУ і Нацполіції, в якому просила:

- визнати протиправною відмову Нацполіції, викладену у листі від 07.09.2022 №6281/09/31-2622, у погодженні внесення об`єкта - Будівлі інспекції у справах неповнолітніх загальною площею 86,3 кв. м, що розташована за адресою: вул. Грушевського, 65, смт Володимирець, Рівненська обл. - до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (далі - Перелік), та відмову РВ ФДМУ, викладену в листі від 08.09.2022 № 18-03-2091, у внесенні вищезазначеного об`єкта до Переліку;

- зобов`язати РВ ФДМУ прийняти рішення про внесення об`єкта - Будівлі інспекції у справах неповнолітніх загальною площею 86,3 кв. м, що розташована за адресою: вул. Грушевського, 65, смт Володимирець, Рівненська обл. до Переліку.

1.2. На обґрунтування заявлених вимог Хомуйло П. С. посилається на протиправність та необґрунтованість відмови РВ ФДМУ та Нацполіції у включенні орендованого Хомуйло П. С. нерухомого майна до Переліку.

1.3. Позивачка вважає, що спірне майно не забезпечує виконання органами поліції передбачених законом завдань. Нацполіція жодним чином не обґрунтувала, що саме змінилося у її діяльності з часу передання майна в оренду та викликало потребу у додатковій площі. При цьому орган приватизації не зв?язаний позицією органу, уповноваженого на управління державним майном, що додатково свідчить про обов?язок Нацполіції як суб?єкта господарських правовідносин довести потребу у використанні спірного майна.

1.4. Відповідачі у своїх відзивах на позовну заяву вказали на безпідставність доводів позивачки та просили повністю відмовити у задоволенні вимог позову. За доводами відповідачів, вони діяли на підставі та у спосіб, що визначені законом. Зокрема, Нацполіція належним чином мотивувала відмову у наданні дозволу щодо приватизації спірного майна, тоді як відповідно до чинного законодавства відсутні чіткі критерії мотивування відмови, що висловлюється уповноваженим органом управління, щодо потреби у використанні підпорядкованого йому майна.

1.5. Головне управління Національної поліції в Рівненській області (далі - ГУНП України в Рівненській області) вважає суб`єктивною думкою Хомуйло П. С твердження про те, що передане в оренду майно не використовувалося Нацполіцією для здійснення своїх функцій, а також про відсутність раніше у Нацполіції потреби у використанні цього майна. На баланс спірне майно було передано ГУНП України в Рівненській області 11.01.2019, а до того було у сфері управління МВС України. Крім того, умовами договору оренди вказано про неможливість приватизації орендованого майна, про що Хомуйло П. С. була обізнана.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. 16.07.2018 ФОП Хомуйло П. С. (орендар) та РВ ФДМУ (орендодавець) уклали договір оренди державного майна від 16.07.2018 № 1619-2018, за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно) - будівлю ІДН площею 86,3 кв. м, що розташована за адресою: вул. Грушевського, 65, смт Володимирець, Рівненська обл. , та перебуває на балансі Кузнецовського МВ (з обслуговування м. Кузнецовськ та Володимирецького району) УМВС України в Рівненській області (балансоутримувач). Вартість будівлі визначена згідно з висновком про вартість майна на 30.04.2018 і становить за незалежною оцінкою 233 700,00 грн без урахування ПДВ.

2.2. Сторони у договорі також передбачили такі умови:

- майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкта з продажу непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (пункт 1.2 договору);

- передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Забороняється приватизація орендованого майна, передача в суборенду, перехід права власності на майно третім особам (пункт 2.2 договору);

- орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 № 786 (зі змінами та доповненнями) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2018 року - 3505,50 грн (пункт 3.1 договору);

- договір укладено строком на 2 (два) роки 11 місяців, що діє з 16.07.2018 до 16.06.2021 включно (пункт 10.1 договору).

2.3. Сторони підписали 16.07.2018 акт прийому-передачі нерухомого майна, згідно з яким РВ ФДМУ передало, а ФОП Хомуйло П. С. прийняла майно, яке є предметом договору оренди. Зазначений акт підписаний сторонами без заперечень та зауважень.

2.4. 28.08.2019 внесені зміни до пункту 1.1. договору оренди, якими визначено балансоутримувачем майна - ГУНП України в Рівненській області.

2.5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 у справі № 918/567/21 внесені зміни до договору оренди державного майна від 16.07.2018 № 1619-2018, укладеного ФОП Хомуйло П. С. та РВ ФДМУ, та викладено пункт 10.1 в редакції, за якою цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 16.07.2018 до 15.07.2023 включно. Постановлено вважати договір зміненим з 16.06.2021.

2.6. 15.08.2022 Хомуйло П. С. звернулася до РВ ФДМУ із заявою від 11.08.2022 про включення об?єкта права державної власності - будівлі площею 86,3 кв. м, розташованої за адресою: вул. Грушевського, 65, смт Володимирець, Рівненська обл. - до Переліку.

2.7. РВ ФДМУ листом від 08.09.2022 № 18-03-2091 повідомило Хомуйло П. С. , що звернулося до уповноваженого органу управління спірним державним майном - Нацполіції - з листом про надання згоди на включення об`єкта права державної власності до Переліку.

2.8. Відповідно до пункту 7 Порядку подання та розгляду заяв про включення об`єктів права державної та комунальної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, що затверджений наказом Фонду державного майна України 22.05.2018 № 675 (далі - Порядок № 675), у зв`язку з надходженням вмотивованої відмови від органу управління (лист від 07.09.2022 № 6281/09/31-2622) щодо погодження включення об`єкта до Переліку, РВ ФДМУ повідомило Хомуйло П. С. про відмову у включенні зазначеного об`єкта до Переліку.

2.9. У листі від 07.09.2022 № 6281/09/31-2622 Нацполіція повідомила, що відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" майно правоохоронних органів не підлягає приватизації. Крім того, на цей час є потреба в подальшому використанні зазначеного приміщення у службовій діяльності. Тому відсутні правові та фактичні підстави для надання згоди на включення вказаного об`єкта до Переліку.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 31.05.2023 відмовив у задоволенні позову.

3.2. Суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення власних прав та інтересів незаконними діями відповідачів, які діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 11.09.2023 залишив рішення суду без змін. Зазначив додатково, що зобов`язання судом лише РВ ФДМУ включити відповідне майно до Переліку не є ефективним способом захисту порушеного права і це також свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. Хомуйло П. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

4.2. Скаржниця зазначає, що суди порушили норми матеріального права і висновок Верховного Суду щодо питання їх застосування у подібних правовідносинах відсутній. Такою нормою є частина дев`ята статті 11 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", якою передбачено, що державний орган приватизації може відмовити у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, у разі, зокрема, мотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації.

4.3. Йдеться про відмову органу приватизації у включенні об`єкта до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, у разі, коли орган, уповноважений управляти державним майном, вказав у загальному про потребу у власному використанні майна без надання відповідних доказів, що підтверджують таку потребу.

4.4. На думку скаржниці, Нацполіція не обґрунтувала належним чином потребу у подальшому використанні спірного приміщення у службовій діяльності. Орендоване приміщення знаходиться поруч Володимирецького відділення поліції Вараського району Рівненської області, яке налічує у собі три поверхи службових приміщень, в яких є фойє, актові зали та багато інших приміщень, що не використовуються. Принаймні Нацполіція жодним чином не вмотивувала такої нововиниклої потреби: що саме змінилося у діяльності цього органу з часу передання майна в оренду, що викликало потребу у додатковій площі. Площа орендованого приміщення мізерно мала у порівнянні до тої площі, яка наразі є у використанні місцевого відділку поліції.

4.5. Не взявши це до уваги, суди порушили принцип захисту економічної конкуренції, принцип рівності всіх учасників господарських відносин (стаття 7 ГПК України) та принцип змагальності, що передбачає обов`язковість доказування обставин, на які посилається кожна сторона (частина третя статті 13 ГПК України), у той час як відповідачі були необґрунтовано звільнені судами від обов`язку доказувати обставини щодо потреби у використанні спірного майна та від наслідків недоведення такої обставини.

4.6. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково врахував позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 911/1642/21, мотивуючи, що обґрунтованою може вважатися відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, яка містить посилання на норми законодавства України. Однак такий висновок касаційного суду не можна вважати як такий, що зроблений у подібних правовідносинах, оскільки предметом розгляду в справі №911/1642/21 була лише обґрунтованість/необґрунтованість відмови органу приватизації, в той час як в цій справі оскаржується як відмова органу приватизації, так і відмова уповноваженого органу на управління державним майном.

4.7. Водночас суд апеляційної інстанції не врахував пункт 64 постанови Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 911/1642/21, у якому протлумачено, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону про приватизацію у разі якщо майно … правоохоронних органів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктом, що підлягає приватизації. Отже, пункт 2.2 договору оренди, яким забороняється приватизація орендованого майна, є нікчемним, так як суперечить нормам Закону, тому суд не міг обґрунтовувати своє рішення серед іншого і наявністю такої норми у договорі.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзивах на касаційну скаргу відповідачі та третя особа просять судові рішення залишити без змін. Зазначають, що відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

5.2. Нацполіція також зазначила, що Верховний Суд вже формував висновки у подібних правовідносинах щодо питання застосування частини дев?ятої статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" у постанові від 16.02.2022 у справі № 911/1642/21.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

6.2. Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна врегульовані Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за змістом частини першої статті 4 якого до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

6.3. За змістом частини другої статті 4 цього Закону, крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (військове майно), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, майно закладів охорони здоров`я системи екстреної медичної допомоги.

6.4. Частина третя статті 4 зазначеного Закону встановлює випадки виключень із загального правила про заборону приватизації певних об`єктів. Так, у разі якщо майно, зокрема, що належить до сфери управління правоохоронних органів, не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно належить до об`єктів, що підлягають приватизації.

6.5. Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації, які здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства (частина перша статті 7 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

6.6. Статтями 10, 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" врегульовані питання порядку приватизації, формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації.

6.7. Так, відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" порядок приватизації державного і комунального майна передбачає:

формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації;

опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на офіційному вебсайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі;

прийняття рішення про приватизацію;

прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності;

опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта;

проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства;

проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації;

перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом;

затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання;

затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією;

опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації;

проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу;

укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу;

опублікування інформації про результати приватизації;

прийняття рішення про завершення приватизації.

6.8. За частиною третьою статті 11 цього Закону перелік об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.

6.9. Заяви про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України (абзац перший частини сьомої статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

6.10. Процедуру подання та розгляду заяв про включення об`єктів права державної власності до переліків об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації визначено Порядком № 675.

6.11. Так, Порядком № 675 врегульовано, що:

- уповноважені органи управління державним майном надають до Фонду та державного органу приватизації, до якого надійшла заява, згоду на приватизацію об`єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з дати надходження звернення від державних органів приватизації (пункт 5 розділу IV);

- у разі надходження від органу, уповноваженого управляти державним майном, вмотивованої відмови погодити включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, результати розгляду заяви доводить до заявника державний орган приватизації, до якого надійшла заява, у письмовій формі або за проханням заявника - засобами електронного зв`язку (пункт 7 розділу IV);

- державний орган приватизації, який прийняв рішення про включення об?єкта до переліку об?єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, не пізніше наступного дня інформує Фонд про прийняте рішення (пункт 9 розділу IV);

- Фонд за поданням державних органів приватизації, які прийняли рішення про включення об?єкта до переліку об?єктів малої приватизації, у разі відсутності підстав для відмови затверджує переліки об?єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (пункт 10 розділу IV);

- об?єкт вважається включеним до переліку об?єктів малої приватизації з дати затвердження такого переліку Фондом (пункт 11 розділу IV).

6.12. Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації (абзац третій частини сьомої статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

6.13. Таким чином, аналізуючи викладені правові норми, можна дійти висновку про те, що для включення до переліку об?єктів малої приватизації державного майна, органом управління якого є правоохоронний орган, не достатньо лише поданої заяви потенційного покупця до державного органу приватизації, поряд з цим також необхідною умовою є надання згоди уповноваженого органу управлінням майном, що таке майно не забезпечує виконання ним встановлених законодавством завдань і подальше використання майна не планується.

6.14. Відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації (частина дев?ята статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

6.15. Законодавство України не передбачає окремих вимог щодо критеріїв вмотивованості у разі відмови органу управління державним майном щодо погодження включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

6.16. Разом з тим за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", приватизація державного або комунального майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

6.17. До принципів, на основі яких здійснюється приватизація, належать зокрема, законність, відкритість та прозорість, рівність та змагальність, державне регулювання та контроль.

6.18. У межах належної та законної поведінки орган, що представляє державу у правовідносинах приватизації, може взагалі відмовити потенційному покупцю у включенні об`єкта до переліку об?'єктів малої приватизації державного майна, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про відмову органу управління державним майном щодо погодження включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

6.19. За положеннями частини другої статті 105 Закону України "Про Національну поліцію" майно поліції є державною власністю і належить їй на праві оперативного управління; органи поліції здійснюють володіння, користування та розпорядження майном у порядку, визначеному законом.

6.20. Майно Нацполіції може бути приватизовано тільки у разі, якщо це майно безпосередньо не забезпечує виконання поліцією встановлених законодавством завдань, про що свідчить частина третя статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна". Натомість якщо майно поліції безпосередньо забезпечує виконання поліцією встановлених законодавством завдань, воно не може бути об?єктом приватизацію у силу частини другої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

6.21. Суди попередніх інстанцій встановили, що Нацполіція як уповноважений орган управління спірним майном у своєму листі від 07.09.2022 № 6281/09/31-2622 вказала про наявність потреби у використанні спірного нерухомого майна з посиланням на приписи частини другої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", дійшовши висновку, що така відмова органу управління майном, як підстава відмови органу приватизації потенційному покупцю у включенні об`єкта до переліку об?єктів малої приватизації державного майна вважається вмотивованою.

6.22. На користь такого висновку свідчить також положення абзацу 4 частини сьомої статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки закон не вимагає від уповноваженого органу управління державним майном надання документального підтвердження причин відмови у погодженні щодо включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

6.23. З огляду на що колегія суддів зазначає про відсутність підстав для формування висновку Верховного Суду у цій справі щодо зазначеної скаржницею у касаційній скарзі норми права, адже суди попередніх інстанцій правильно застосували абзаци перший та четвертий частини дев?ятої статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" у спірних правовідносинах.

6.24. При цьому суд апеляційної інстанції при застосуванні абзаців першого та четвертого частини дев?ятої статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" врахував постанову Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 911/1642/21, однак колегія суддів погоджується з доводами скаржника у цій частині про неподібність правовідносин з огляду на те, що у справі № 911/1642/21 позивач не оспорював відмову органу управління державним майном на включення об?єкта до переліку об`єктів приватизації, що підлягають приватизації.

6.25. Колегія суддів звертає увагу на те, що орган приватизації не наділений правом державного контролю та оцінки достатності, законності мотивування рішення органу управління майном та прийняття замість нього іншого рішення, яке орган приватизації особисто чи з урахуванням думки потенційного покупця, вважає правильним, не має права вимагати у органу управління майном докази на підтвердження прийнятого рішення та потреби у використанні майна.

6.26. Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 08.11.2022 у справі № 911/1991/21 в правовідносинах, що виникли у зв?язку з відмовою державного органу приватизації у включенні майна до переліку об?єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

6.27. У касаційній скарзі позивачка посилається також на неврахування судами попередніх інстанцій пункту 64 постанови Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 911/1642/21. Проте колегія суддів зазначає, що у справі №911/1642/21 Верховний Суд вказав про незастосовність частини третьої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" у зв?язку з тим, що державне підприємство, про включення якого до переліку об?єктів, що підлягають приватизації, просив позивач у справі № 911/1642/21, перебуває в управлінні Національної академії наук України, яка не відноситься до переліку суб?єктів, зазначених у цій частині статті.

6.28. Натомість у справі, що розглядається, орган управління державним майном - Нацполіція - відноситься до переліку суб?єктів, зазначених у частині третій статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", однак орган управління державним майном вмотивовано відмовив у погодженні включення об`єкта до Переліку, що є правовою підставою для відмови державного органу приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

6.29. Що ж до доводів позивачки про необґрунтованість відмови уповноваженого органу управління державним майном у погодженні в приватизації спірного об`єкта, судова колегія погоджується з тим, що сама по собі наявність такої відмови не позбавляє потенційного покупця домагатися в судовому порядку реалізації його права на приватизацію і викладення мотивів відмови є гарантією запобігання порушенню таких принципів приватизації, як законність, відкритість та прозорість.

6.30. Водночас і з`ясування судом питання обґрунтованості відмови у такому випадку має не лише формальний характер та не зводиться до оцінки змісту листа про відмову.

6.31. Зі змісту судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дослідили наявні у справі докази, перевірили доводи та заперечення учасників спору та, керуючись принципом змагальності сторін, дійшли висновку про те, що Нацполіція мотивувала свою відмову і таким мотивом є наміри у подальшому використовувати спірне майно - будівлю інспекції у справах неповнолітніх - для своїх потреб.

6.32. Можливість органу управління державним майном в подальшому використовувати це майно у своїй діяльності випливає із наданих йому повноважень і за таких умов вимога надати докази щодо доведення такої можливості чи реалізації майбутнього наміру спричинить застосування судом завищеного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. У свою чергу, позивачка не надала доказів про те, що орган управління державним майном, не надавши згоду на його приватизацію у відповідь на її заяву, змінив у подальшому свою поведінку.

6.33. Судова колегія зазначає, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

6.34. Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

6.35. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачка належними та допустимими доказами не довела правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачами у справі. При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на неефективність обраного позивачкою способу захисту порушеного права шляхом зобов`язання судом лише державного органу приватизації включити відповідне майно до Переліку.

6.36. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

6.37. Зобов?язання та обов?язки держави в найбільш загальному розумінні означають вид та міру належної поведінки держави в особі її представників щодо поваги, захисту та сприяння реалізації прав людини, що кореспондує відповідним вимогам носіїв прав і свобод.

6.38. Основні права і свободи не тільки визнаються державою, а й захищаються нею як необхідна умова її існування. В Україні основні (природні) права закріплені в Основному Законі держави - Конституції України. Особисті права - невід?ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість з них носить абсолютний характер, ступінь охорони і забезпеченості і держава зобов?язана утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на їх порушення або втручання в їх реалізацію.

6.39. Виконання державою обов?язку забезпечення і захисту прав людини, тобто, позитивних зобов?язань, вимагає натомість активного втручання держави в реалізацію прав людини (переважно соціальних, культурних та економічних прав) і в такому випадку порушення прав людини відбуватиметься через відсутність активних дій з боку держави, які унеможливлюють їх реалізацію.

6.40. За статтею 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

6.41. Таким чином, укладення договору оренди державного майна від 16.07.2018 № 1619-2018 між ФОП Хомуйло П. С. та РВ ФДМУ є способом реалізації конституційного права громадянки на користування об`єктом права державної власності на певний строк.

6.42. Водночас право Хомуйло П. С. на приватизацію державного майна, яким вона користується на правах оренди, не є абсолютним, а може бути реалізоване тільки у передбачених законом випадках.

6.43. Так, держава законодавчо закріпила правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна у Законі України "Про приватизацію державного і комунального майна". За положеннями цього закону майно правоохоронних органів може бути об?єктом приватизації у тому випадку, якщо воно безпосередньо не забезпечує виконання поліцією встановлених законодавством завдань і орган управління майном надав відповідну згоду або якщо у встановлений законом строк орган приватизації не одержав дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном.

6.44. Колегія суддів зазначає, що особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права (зокрема приватизації державного майна), коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 50).

6.45. Оскільки держава встановила порядок приватизації державного майна за наявності певних умов і уповноважений орган управління державним майном надав вмотивовану відмову у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, відсутні підстави вважати про наявність у такому разі у позивачки "легітимних очікувань" успішної реалізації її права на приватизацію державного майна шляхом продажу його на аукціоні, адже за наявності встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи такі очікування не мають у законодавстві України юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачки.

6.46. При цьому Хомуйло П. С. під час розгляду цієї справи не довела, що врегульовані законодавством підстави приватизації державного майна є неспівмірним обмеженням на реалізацію її права приватизувати державне майно, яким вона користується на умовах оренди.

6.47. Натомість відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6.48. Таким чином, відсутність у позивачки того права чи законного інтересу, про який вона стверджує, є підставою для відмови у позові.

6.49. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

6.50. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

6.51. Саме лише прагнення скаржниці здійснити переоцінку наявних в матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням її власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, як вже зазначалося, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржницю.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Хомуйло Павліни Семенівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 у справі №910/14389/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський