Історія справи

Постанова КГС ВП від 05.08.2019 року у справі №914/2096/17
Ухвала КГС ВП від 05.06.2018 року у справі №914/2096/17
Ухвала КГС ВП від 04.06.2019 року у справі №914/2096/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/2096/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - Тандир Д.В.,

відповідача - Волощук П.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації "Львівгаз"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2018

(головуючий - Матущак О.І., судді: Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017

(суддя Синчук М.М.)

у справі №914/2096/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектргаз"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації "Львівгаз"

про стягнення заборгованості в розмірі 11 074 859,91 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектргаз" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації "Львівгаз" про стягнення 11 074 859,91 грн на відшкодування шкоди.

1.2. Позов мотивований тим, що відповідач з вересня 2014 року по грудень 2015 року включно без жодної правової підстави та без дозволу позивача фактично використовував газопровід, який належить на праві власності позивачу. У зв'язку з цим, відповідачем отримано дохід в сумі 11 074 859,91 грн як плата за прийняття до газопроводу та передання через нього споживачам газу, яку позивач просить стягнути з відповідача.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 01.01.2011 між ВАТ "Іскра" (орендодавець) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (орендар) було укладено договір оренди газопроводу ГРС Винники - ВАТ "Іскра" №0102111/8104, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (оренду) газопровід високого тиску ГРС Винники (нова) - ВАТ "Іскра" та катодні станції - 4 штуки (об'єкт оренди), які належать орендодавцю на праві власності.

Об'єкт оренди буде використовуватися орендарем для передачі природного газу споживачам по газопроводу (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 3.1 договору, цей договір укладається терміном на 3 (три) роки і діє з 01.01.2011 до 31.12.2013. Термін дії договору може бути продовжений за згодою сторін.

Договір припиняє свою дію, зокрема, у випадку закінчення терміну дії договору (п. 3.5 договору).

За користування об'єктом оренди орендарю встановлюється орендна плата, яка є еквівалентною вартості послуг по транспортуванню природного газу розподільними газопроводами згідно з договором №В-128 від 01.01.2011, та будь-яких інших договорів, які будуть укладені між сторонами про надання послуг по транспортуванню природного газу в період дії договору оренди (п. 5.1 договору).

2.2. На виконання умов договору ВАТ "Іскра" передано в користування, а ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" прийнято об'єкт оренди, про що сторонами складено акт приймання-передачі від 01.01.2011.

Позивач на підставі договору купівлі-продажу №060914/0703 від 20.08.2014, укладеного з ПАТ "Іскра", та акта приймання-передачі від 01.09.2014 до цього договору, набув у власність газопровід високого тиску ГРС Винники - ПАТ "Іскра"; Ру=6 кгс/кв.см; діаметром 500 мм; довжиною 8 868,5 п.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Вулецька, 14 та чотири станції катодного захисту (в с. Бережани Пустомитівського району, в м. Винники, вул. Стрілецька; в м. Винники (біля траси на Тернопіль); на хуторі Горішний) (далі - газопровід).

2.3. 13.02.2014 між ПАТ "Укртрансгаз" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" укладено Технічну угоду про умови приймання-передачі природного газу №ТУ022130214, на виконання умов якої оформлялись акти приймання-передачі природного газу, в тому числі в пункті приймання-передачі природного газу на ПАТ "Іскру" на ГРС Винники, обсяг газу, який подавався ПАТ "Укртрансгаз" до газопроводу та приймався ПАТ "Львівгаз".

2.4. В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2014, складений на виконання протоколу робочої наради під головуванням першого заступника голови правління НАК "Нафтогаз України", підписаний та засвідчений печатками зі сторони ПАТ "Укртрансгаз" та ПАТ "Львівгаз" про те, що у вересні 2014 року газотранспортне підприємство протранспортувало, а газорозподільне підприємство прийняло через ГРС для транспортування до споживачів природний газ, в тому числі через ГРС "Винники" в ПППГ "На Іскру" в обсязі 0 м3, а на межі газопроводу ГРС "Винники"- ПАТ "Іскра" та газопроводів ПАТ "Львівгаз" за даними вузлів обліку споживачів - 716 546 м3.

2.5. До матеріалів справи позивачем долучено акти приймання-передачі природного газу відповідно до Технічної угоди №ТУ022130214 від 13.02.2014, згідно з якими ПАТ "Укртрансгаз" протранспортував, а відповідач прийняв природний газ за період з вересня 2014 року по грудень 2015 року.

2.6. Постановою НКРЕ №598 від 30.04.2014 для відповідача з 01.05.2014 встановлено тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами в розмірі 313,90 грн за одну тис. м куб. без ПДВ.

Постановою НКРЕ та КП №520 від 03.03.2015 для відповідача з 01.04.2015 встановлено тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами в розмірі 622,40 грн за одну тис. м куб. без ПДВ.

Постановою НКРЕ та КП №1905 від 30.06.2015 для відповідача з 01.07.2015 встановлено тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами в розмірі 630,60 грн за одну тис. м куб. без ПДВ.

Постановою НКРЕ та КП №2403 від 24.09.2015 для відповідача з 01.10.2015 встановлено тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами в розмірі 684,60 грн за одну тис. м куб. без ПДВ.

2.7. Підставою для звернення позивача з позовом до суду стало те, що відповідач допустив порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає в тому, що з вересня 2014 року по грудень 2015 року включно без жодної правової підстави та без дозволу позивача фактично використовував газопровід шляхом передання через нього газу споживачам. Всього за вказаний період було передано 18 804,267 тис. куб. м газу, що підтверджується листом філії УМГ "Львівтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" №267/34-02 від 25.01.2016, тому враховуючи наведене вище позивач просить суд стягнути з відповідача 11 074 859,91 грн.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 11 грудня 2017 року рішенням Господарського суду Львівської області позов задоволено у повному обсязі.

3.2. 08 травня 2018 року постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 залишено без змін.

3.2.1. Приймаючи такі рішення, господарські суди виходили з того, що матеріалами справи доведена протиправна поведінка відповідача, яка полягає в порушенні відповідачем права власності позивача, а саме несанкціонованому фактичному використанні без відповідної правової підстави газорозподільної мережі (газопроводу) позивача та невчиненні дій, спрямованих на укладення відповідного договору оренди як правової підстави такого користування.

Упущена вигода позивача полягає у неотриманні ним грошових коштів за користування газопроводом, який належить йому на праві приватної власності, яка, відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України, не може бути меншою від доходів, одержаних відповідачем.

Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та упущеною вигодою позивача виявляється в тому, що у разі належного дотримання відповідачем вимог законодавства, додержання ним правил здійснення господарської діяльності, оплатний договір на користування газопроводом, за яким би позивач отримував грошові кошти, було б укладено.

Відповідач всупереч вимогам статті 1166 ЦК України не довів суду, що шкода позивачу завдана не з його вини. Враховуючи те, що законодавство покладає обов'язок мати на праві власності або користування газорозподільні мережі на особу, яка має намір здійснювати розподіл природного газу, то саме відповідач мав звернутися до позивача з пропозицією укладення договору оренди.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 23 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації "Львівгаз" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2018, рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. ТОВ "Спектргаз" подало до суду позовну заяву про стягнення грошових коштів і протягом розгляду справи наполягало, що саме суд має визначити правову природу цієї вимоги. Тобто заявило матеріальну вимогу без зазначення її правової природи (реальні збитки, збитки від упущеної вигоди, майнова шкода чи майно, набуте або збережене без правової підстави). Однак, предметом позову може бути тільки матеріально-правова вимога і суд не може самостійно визначати предмет позову з метою його задоволення, бо це порушує принцип рівності сторін перед судом.

4.2.2. На думку скаржника, вимоги ст.ст. 22, 1166, 1186, 1212 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України, є взаємовиключними. Застосування господарськими судами у своїх рішеннях всіх наведених норм одночасно свідчить про незаконність рішення.

4.2.3. Також суди не застосували ч. 4 ст. 623 ЦК України в той час як ця норма права підлягала застосуванню.

4.3. 19 червня 2018 року ТОВ "Спектргаз" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

4.3.1. На підтвердження правильності матеріально-правового обґрунтування оскаржуваних рішень, ТОВ "Спектргаз" зазначило правову позицію Вищого господарського суду України, наведену в постанові від 04.10.2017 у справі №922/210/15, згідно з якою правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення коштів має дати саме суд, виходячи з обставин справи.

4.3.2. ПАТ "Львівгаз" після припинення дії договору оренди користувалося газопроводом без правової підстави.

4.3.3. Вимоги позивача ґрунтуються на неправомірному використанні відповідачем майна позивача, відтак упущеною вигодою є неотримані доходи від надання в користування цього майна, які, в силу ст. 22 ЦК України, є не меншими, ніж доходи, отримані відповідачем.

4.4. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінювався відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02.07.2018, від 06.08.2018 та від 03.09.2018, які містяться у матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується стягнення з відповідача 11 074 859,91 грн на відшкодування шкоди.

5.2.2. Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що звертаючись до господарського суду з позовом у цій справі, позивач для визначення розміру неотриманого доходу по суті просив застосувати аналогію попередніх правовідносин, які існували на підставі договору оренди від 01.01.2011 між ВАТ "Іскра" як орендодавцем та ПАТ "Львівгаз" як орендарем.

Як встановлено господарськими судами, згідно з п. 3.5 договору він припиняє свою дію, зокрема, у випадку закінчення терміну дії договору.

При цьому, господарськими судами не взято до уваги, що п. 3.7 цього ж договору встановлено, що при переході права власності на об'єкт оренди від орендодавця до іншої особи, даний договір зберігає силу для нового власника.

Водночас господарськими судами не було встановлено чи припинив свою дію зазначений договір оренди від 01.01.2011 у зв'язку з закінченням строку його дії чи він був пролонгований сторонами на інший строк. У цьому ж зв'язку господарські суди не з'ясували обставин щодо можливості збереження сили договору оренди для нового власника (п. 3.7 договору).

5.2.3. Крім того, господарські суди, встановивши обставини набуття позивачем газопроводу у власність на підставі договору та акта приймання-передачі від 01.09.2014, не встановили обставин справи щодо фактичного використання у спірний період відповідачем газопроводу і якими доказами це підтверджується. У цьому зв'язку ні суд першої інстанцій, ні суд апеляційної інстанції не спростували доводів відповідача щодо неможливості користуватися цим газопроводом без згоди власника.

Отже, для правильного вирішення цього спору, господарським судам необхідно перш за все встановити або спростувати доводи сторін щодо фактичного користування газопроводом відповідачем. У випадку встановлення обставин щодо користування відповідачем газопроводом господарським судам також необхідно з'ясувати період такого користування.

5.2.4. Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

5.2.5. Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем заявлено позовні вимоги на підставі ст.ст. 22, 1166, 1212-1214 ЦК України, ст.ст. 224, 225, 226 ГК України у зв'язку з порушенням відповідачем права власності позивача.

При цьому, положення ст.ст. 1212-1214 ЦК України регулюють набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а положення щодо відшкодування збитків регулюються ст.ст. 22, 623, 1166 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України.

Тобто у цій справі важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме встановлення правовідносин, які склались між сторонами, дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

5.2.6. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ГПК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення суду першої інстанції) сторони мають однакові процесуальні права і рівною мірою ними користуються, що є реалізацією принципу рівності перед судом, викладеного у ст. 42 ГПК України. Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає обсяг прав, які належать тільки позивачу. Такі права певним чином визначають диспозитивність господарського процесу, а саме можливість суб'єктів самостійно впорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд.

Так, згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України (в редакції, чинній на час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції) основними засадами (принципами) господарського судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.

Статтею 7 ГПК України (в редакції, чинній на час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції) визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до ст. 13 ГПК України (в редакції, чинній на час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції) (змагальність сторін) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом ст. 14 ГПК України (диспозитивність господарського судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, за загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 та ст. 13 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017).

Оскільки суди не встановили всі обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, Верховний Суд не може погодитись з тим, що господарські суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин, що склалися між сторонами, та правовою нормою, яка їх регулює.

5.2.7. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецеденту практику ЄСПЛ, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Рішення суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності та відображено у судовому рішенні.

5.2.8. Отже, суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права, не дослідив усі зібрані у справі докази та не оцінив їх в сукупності, що унеможливило встановлення всіх істотних обставин справи. За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову. Указані порушення апеляційним господарським судом не усунуті.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 43, 47, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення першої інстанції) та вимог статей 2, 73, 86, 104 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови апеляційної інстанції) щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

6.2. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

6.4. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, дати належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, звернути увагу на підстави поданого позову; з'ясувати правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин; і в залежності від встановлених обставин визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації "Львівгаз" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі №914/2096/17 скасувати.

3. Справу №914/2096/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Ткач

Судді: О. Баранець

Г. Вронська