Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.05.2019 року у справі №921/315/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 921/315/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Селіваненко В. П.

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду Тернопільської області

(суддя - Гирила І. М. )

від 10.10.2018

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Желік М. Б., судді: Галушко Н. А., Орищин Г. В. )

від 13.02.2019

у справі № 921/315/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Фізичної особи-підприємця Сендецького Богдана Михайловича

про стягнення 181 757,46 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Сендецького Богдана Михайловича (далі - ФОП Сендецький Б. М. ) про стягнення заборгованості в загальній сумі 181 757,46 грн, з якої: 77 800,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 27 354,69 5 грн заборгованість по процентам (нарахованим за період з 30.09.2008 по 29.10.2009 та з 01.01.2010 по
14.08.2011), 33 537,86 грн заборгованість по процентам за прострочений кредит за період з 01.01.2010 по 14.08.2011,18 623,16 грн 3% річних по простроченому кредиту (нарахованих за період з 02.11.2009 по 01.07.2018) та 24 441,75 грн збільшення боргу по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення за період з 02.11.2009 по 31.12.2014.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням позичальником зобов'язань за кредитним договором №03-1/62 від 15.08.2008 та невиконанням судового рішення у справі №6/110-1976, яким було звернуто стягнення на предмет застави за договором застави №05-37 від 18 вересня 2008 року, а саме - борону БГР-4,2 "СОЛОХА", реєстраційний номер 20-02218 (свідоцтво про реєстрацію машини АБ 583076 від 12 вересня 2008 року), що належить на праві власності суб'єкту підприємницької діяльності Сендецькому Богдану Михайловичу, на користь Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку України в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Тернопіль" на погашення 77 800,00 грн заборгованості по кредиту, 16 326,63 грн заборгованості по відсотках згідно з кредитним договором №03-1/62 від 15.08.2008, внаслідок чого на підставі пункту 3.4 кредитного договору, статей 536, 1048, 1056-1 Цивільного кодексу України Банк має право нараховувати відсотки за неправомірне користування кредитом до дня повного погашення кредиту, а також - передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні збитки за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.10.2018 у справі №921/315/18 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 17.10.2018 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи підприємця Сендецького Богдана Михайловича на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 77 800,00 грн заборгованості по кредиту; 50 580,68 грн заборгованості по процентам, з яких 17 042,82 грн відсотки за користування кредитом та 33 537,86 грн відсотки за неправомірне користування кредитом; 24 441,75 грн - збільшення боргу по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 02.11.2009 по 31.12.2014; 316,80 грн 3% річних за період з 02.11.2009 по 31.12.2009. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Додатковим рішенням від 17.10.2018 у справі № 921/315/18 стягнуто з Фізичної особи підприємця Сендецького Богдана Михайловича на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 16 056,64 грн 3% річних за період 15.08.2011 по 01.07.2018.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.10.2018 з врахуванням ухвали Господарського суду Тернопільської області від 17.10.2018 про виправлення описки та додаткового рішення Господарського суду Тернопільської області від
17.10.2018 у справі № 921/315/18 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", що підтверджується витягом із статуту (Банк), та Суб'єктом підприємницької діяльності Сендецьким Богданом Михайловичем (позичальник) 15.08.2008 було укладено кредитний договір № 03-1/62 (далі - кредитний договір) на придбання дискової борони в комплекті з катком. При цьому, кредит надається Банком позичальнику шляхом оплати протягом дії цього договору розрахункових документів (платіжних доручень) позичальника безпосередньо з позичкового рахунку № НОМЕР_1, відкритого Банком в філії "Відділення Промінвестбанку в м. Тернопіль", код Банку ~organization0~, на рахунки контрагентів позичальника відповідно до цільового призначення кредиту;

- сторонами погоджено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 14.08.2011 та графіки погашення заборгованості;

- відповідно до пунктів 3.2-3.3 кредитного договору відсотки за користування кредитом сплачується позичальником, виходячи із встановленої Банком відсоткової ставки у розмірі 21% річних у валюті кредиту. Нарахування Банком відсотків починається з дати першої оплати розрахункових документів Позичальника з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. Проценти за користування кредитом нараховуються Банком в останній робочий день поточного місяця та сплачуються позичальником щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця;

- сторони пунктом 3.5 кредитного договору передбачили, що у випадку порушення позичальником встановленого в пункті 2.2 цього договору строку погашення одержаного кредиту позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 42% відсотки річних у валюті кредиту, порядок нарахування та сплати яких встановлюється відповідно до пунктів 3.3,3.4 цього договору;

- між сторонами 18.09.2008 укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору № 03-1/62 від 15.08.2008, яким, зокрема, пункт 3.10 викладено у новій редакції: "в забезпечення повернення кредиту оформлено власне майно Сендецького Б. М. - борона марки БГР-4,2 "Солоха", 2007 року випуску, реєстраційний №20-02218 заставною вартістю 77 800,00 грн";

- строк, у межах якого Банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у 10 років (пункт 6.9 кредитного договору);

- у зв'язку із порушенням відповідачем порядку погашення кредиту та відсотків в обумовлені у кредитному договорі строки, 16.10.2009 Банк звернувся до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою про стягнення 94
126,63 грн, з яких: 77 800,00 грн - неповернутий кредит та 16 326,63 грн - заборгованість по несплачених відсотках, шляхом звернення стягнення на заставне майно. Рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі № 6/110-1976 від 11.12.2009 позовні вимоги Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку до відповідача - суб'єкта підприємницької діяльності Сендецького Богдана Михайловича задоволено повністю; звернуто стягнення на предмет застави за договором застави №05-37 від 18.09.2008, що належить на праві власності суб'єкту підприємницької діяльності Сендецькому Богдану Михайловичу на користь Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку України на погашення 77 800 грн заборгованості по кредиту, 16 326,63 грн заборгованості по відсотках згідно з кредитним договором №03-1/62 від 15.08.2008;

- Господарським судом Тернопільської області 11.01.2010 видано наказ на примусове виконання рішення у справі №6/110-1976 від 11.12.2009, що був пред'явлений стягувачем до примусового виконання. Головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області при примусовому виконанні наказу №6/110-1976 31.03.2017 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку із відсутністю у боржника майна, а саме: предмету застави - борона БГР - 4,2 "Солоха", а здійснені заходи щодо розшуку майна виявились без результативними;

- судами встановлено, що станом на день звернення позивача із даним позовом до суду рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2009 у справі №6/110-1976 боржником не виконано, відповідачем заборгованість за вказаним вище правочином не погашена. Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

2.4. Задовольняючи позовні вимоги Банку в частині стягнення заборгованості по кредиту, місцевий господарський суд визнав доведеними обставини неналежного виконання ФОП Сендецьким Б. М. умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту, з огляду на що визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 17 042,82 грн, місцевий господарський суд виходив із правомірності нарахування відсотків за період з 30.09.2008 по 15.10.2009, та безпідставним нарахуванням відсотків за користування кредитом в сумі 10 311,87
грн, оскільки нарахування відсотків за користування кредитом за відсотковою ставкою 21% річних, а відповідно і вимога про сплату відсотків від суми позики передбачена частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України має застосовуватися до дня звернення позивача із позовом про дострокове стягнення усієї суми кредиту - 16.10.2009.

Задовольняючи вимоги в частині стягнення відсотків в сумі 33 537,86 грн за неправомірне користування кредитом за період з 01.01.2010 по 14.08.2011, місцевий господарський суд виходив з того, що визначені умовами кредитного договору відсотки за неправомірне користування кредитом після настання строку його повернення за відсотковою ставкою 42% є платою за прострочення виконання грошового зобов'язання в розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Також правомірним суд визнав і нарахування інфляційних витрат в заявленій сумі 24 441,75 грн за період з 02.11.2009 по 31.12.2014.

Приймаючи рішення щодо часткового задоволення та стягнення 3% річних в сумі 16
373,44 грн місцевий господарський виходив з того, що сума 3% річних 2 249,72 грн за період з 01.01.2010 по 14.08.2011 нарахована безпідставно з огляду на заявлені в цей період відсотки за неправомірне користування кредитом.

2.5. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що рішення місцевого суду є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Тернопільської області від
10.10.2018 та постановою Західного апеляційного господарського суду від
13.02.2019 у справі №921/315/18, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за період з 16.10.2009 по 29.10.2009 та з 01.01.2010 по 14.08.2011 в сумі 10 311,87 грн, 3% річних по простроченому кредиту за період з 01.01.2010 по 14.08.2011 в сумі 2 249,72 грн та прийняти нове рішення, яким в цій частині вимоги задовольнити. В іншій частині рішення та постанову просить залишити без змін.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк":

- суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України при відмові у задоволенні позовних вимог на суму 12 561,59 грн допустили порушення норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях дійсним обставинам справи;

- встановлені судами обставини про те, що на підставі рішення суду позивач позовом про дострокове повернення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору на власний розсуд і що така зміна умов засвідчується прийнятим судовим рішенням є безпідставними;

- за переконанням скаржника, останній має право на одержання від відповідача процентів від суми позики/кредиту із їх нарахуванням по день повного погашення кредиту, так як інше не встановлено кредитним договором або законом, розмір і порядок одержання процентів встановлених кредитним договором згідно зі статтею 1050 Цивільного кодексу України;

- суди помилково врахували правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/2, від 04.04.2018 у справі №14-154цс18, та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного від 08.08.2018 у справі № 359/12694/14-ц;

- судами не надано належної правової оцінки юридичній природі відсотків за користування кредитом, відсотків за неправомірне користування кредитом та 3% річних; у зв'язку з відсутністю у чинному законодавстві обмежень на одночасне стягнення процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України та іншими статтями, відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата 3% річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних у спірний період є правомірним.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

4.2. Згідно з частинами 1 , 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

4.3. Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

4.4. Згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

4.5. Відповідно до підпункту 4.3.4 пункту 4.3 кредитного договору Банк має право, зокрема, у випадках: невиконання позичальником у строк своїх зобов'язань по поверненню кредиту та/або сплаті відсотків за користування кредитом, та/або інших обов'язків по сплаті грошових коштів, передбачених цим договором; порушення позичальником графіку погашення кредиту вимагати від позичальника (незалежно від настання строку погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або відсотків за користування ним, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом, та/або суму неустойки, передбачених цим договором.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від
11.12.2009 у справі №6/110-1976, яке набрало законної сили встановлено факт неналежного виконання позичальником (відповідачем у даній справі) зобов'язань за кредитним договором №03-1/62 від 15.08.2008 щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та наявність у останнього заборгованості по тілу кредиту в розмірі 77 800,00 грн та заборгованості по відсотках в розмірі 16 326,63 грн (нарахованих за період з 30.09.2008 по
29.09.2009), які в порядку положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню у даній справі.

З врахуванням відсутності доказів добровільної сплати боржником зазначених вище сум, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів щодо задоволення позову в цій частині.

4.6. Щодо вимог позивача про стягнення з ФОП Сендецького Б. М. відсотків за користування кредитом нарахованих в сумі 11 028,06 грн за період з 30.09.2009 по
29.10.2009 та з 01.01.2010 по 14.08.2011, відсотків за неправомірне користування кредитом нарахованих в сумі 33 357,86 грн за період з 01.01.2010 по 14.08.2011 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору відсотки за користування кредитом - плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом, та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені цим договором. Пунктом 1.4 кредитного договору визначено, що відсотки за неправомірне користування кредитом - плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені цим договором. При сплаті відсотків за неправомірне користування кредитом відсотки за користування кредитом не сплачуються.

Сторонами також погоджено, що нарахування відсотків за користування кредитом починається з дати оплати платіжних документів з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту. Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше
14.08.2011.

Згідно із пунктом 3.5 кредитного договору сторони передбачили, що у випадку порушення позичальником встановленого в пункті 2.2 цього договору строку погашення кредиту позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 42% річних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, Банк скористався наданим йому частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та підпунктом 4.3.4 кредитного договору правом вимоги дострокового виконання зобов'язань за договором, та 16.10.2009 звернувся до господарського суду із позовом про дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитним договором за рахунок заставного майна.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у справі №916/4693/15 зазначила, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред'явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України.

Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Аналогічні висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо нарахування відсотків за користування кредитом за відсотковою ставкою 21% річних, а відповідно і вимогу про сплату процентів від суми позики, передбаченої частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України до дня звернення позивача із позовом про дострокове стягнення усієї суми кредиту - 16.10.2009, оскільки саме з моменту пред'явлення вказаного позову припинилось право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та, відповідно, виникло право на нарахування врегульованої приписами статті 625 Цивільного кодексу України плати за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Тобто суди дійшли обґрунтованого висновку щодо стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 17 042,82 грн по 15.10.2009, та безпідставного нарахування відсотків за користування кредитом за період з 16.10.2009 по
29.10.2009 та за період з 01.01.2010 по 14.08.2011 в сумі 10 311,87 грн.

4.7. Доводи скаржника, що умовами договору передбачено нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення кредиту, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Верховний Суд у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 зазначив про можливість нарахування відсотків за частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України у випадку прострочення боржника (після реалізації кредитором права на дострокове повне погашення заборгованості) у разі, якщо сторони у кредитному договорі передбачили іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши про те, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

4.8. Також Банком було заявлено вимогу про стягнення 18 623,16 грн 3% річних по простроченому кредиту (нарахованих за період з 02.11.2009 по 01.07.2018).

Приймаючи рішення щодо часткового задоволення та стягнення 3% річних в сумі 16
373,44 грн місцевий господарський виходив з того, що сума 3% річних 2 249,72 грн за період з 01.01.2010 по 14.08.2011 нарахована безпідставно з огляду на заявлені в цей період відсотки за неправомірне користування кредитом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зазначила, що плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказане узгоджується з висновками про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та з висновками про застосування норм права, які викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.

З огляду на викладене, у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку юридичній природі відсотків за неправомірне користування кредитом та обґрунтовано відмовлено у стягненні 3% річних в сумі 2

249,72 грн за період з 01.01.2010 по 14.08.2011.

4.9. Доводів стосовно стягнення інфляційних в сумі 24 441,75 грн та 33 537,86
грн відсотків за неправомірне користування кредитом касаційна скарга не містить.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.10.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 921/315/18 залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

В. Селіваненко