Історія справи

Постанова КГС ВП від 03.11.2025 року у справі №910/6339/25
Постанова ВСУ від 13.04.2026 року у справі №910/6339/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 910/6339/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Ессетс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

(суддя - Шкурдова Л.М.)

від 22.05.2025

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.)

від 08.09.2025

за заявою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про забезпечення позову

у справі № 910/6339/25

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Ессетс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 21 871,20 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Ессетс" (далі - ТОВ "Спектрум Ессетс") про стягнення 21 871,20 грн штрафу.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу від 18.07.2024, укладеного в межах аукціону по лоту №GL19N1025527 з продажу активів Банку, оскільки відповідачем надано недостовірну інформацію стосовно пов`язаності із державою-агресором у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 (зі змінами).

1.3. Разом із позовною заявою Банк подав до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми 21 871,20 грн.

1.4. Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що відповідач у добровільному порядку не виконав вимогу Банку про сплату 21 871,20 грн штрафу. 24.02.2025 Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг Національного банку України прийняв рішення №21/198-рк "Про застосування до ТОВ "Спектрум Ессетс" заходів впливу у вигляді відкликання ліцензії на діяльність фінансових компаній" з огляду на визнання ділової репутації цієї установи небездоганною, внаслідок чого відповідачем проведено державну реєстрацію змін до відомостей, виключивши КВЕД 64.99 надання фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), (основний), 64.92 Інші види кредитування. Таким чином, єдиним видом діяльності відповідача є КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного та орендованого нерухомого майна, що може відобразитись на його фінансовому стані та створює ризики його подальшої платоспроможності.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 заяву Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про забезпечення позову у справі № 910/6339/25 задоволено, вжито заходи забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми 21 871,20 грн.

2.2. Постановляючи ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви Банку про забезпечення позову у справі № 910/6339/25 та накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми 21 871,20 грн.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним; у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, які мають суто процесуальний забезпечувальний характер, і їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо задоволення заяви про забезпечення позову, виходячи з того, що сфера діяльності відповідача значно звузилася, відтак вжиття заходів забезпечення позову у цій справі та обраний позивачем спосіб накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми заявленого позову, відповідає фактичним обставинам справи та вимогам процесуального законодавства.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що станом на дату звернення Банку із вимогою (21.02.2025) ОСОБА_1 вже вибула із складу учасників відповідача внаслідок укладення Договору відступлення частки у капіталі від 17.02.2025, про що відповідач повідомив Банк у відповідь на вимогу від 21.02.2025, обґрунтовуючи відхилення тим, що наведені обставини стосуються розгляду справи по суті, тоді як під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову справа по суті не розглядається.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі №910/6339/25, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектрум Ессетс" 29.09.2025 подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

3.2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектрум Ессетс" посилається на порушення судами попередніх інстанцій процесуальних норм права, а саме: статті 136, частин четвертої та п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначаючи про порушення судами частини четвертої статті 136 Господарського процесуального кодексу України, вказує, що суди попередніх інстанцій не вимагали від Банку доведення конкретних дій товариства, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання, обмежилися припущеннями, не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами.

Також, посилаючись на порушення судами частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що суди не врахували, що як на момент звернення банку із вимогою про сплату штрафу, так і на момент прийняття ухвали судом першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, товариство не мало жодного зв`язку із ОСОБА_1.

Крім того зазначає, що судами не враховано правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

3.3. У відзивах на касаційну скаргу Банк та Фонд гарантування вкладів проти вимог та доводів останньої заперечують, просять оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відзиви мотивовані тим, що існує об`єктивний ризик фінансової неспроможності в подальшому виконати рішення суду про стягнення з товариства штрафу. При цьому у відзивах також зазначено, що загальний розмір стягнення, який становить 124 648 305,34 грн значно перевищує розмір статутного капіталу відповідача, який згідно даних з реєстру становить 13 600 000,00 грн та існує ризик фінансової неспроможності в подальшому виконати рішення суду про стягнення з товариства сум штрафів на користь Банку.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі 21 871,20 грн.

4.4. Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

4.5. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

Верховний Суд зазначає, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22.

4.6. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у низці постанов зазначав щодо суті цих критеріїв.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

4.7. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).

Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

4.8. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 виклала позицію, відповідно до якої у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Аналогічні висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у постановах Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 14.10.2025 у справі №916/5177/24.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

4.9. Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Отже, положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

4.10. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, якою задоволено заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти і на майно, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- предметом позову є стягнення з відповідача 21 871,20 грн штрафу за порушення умов договору купівлі-продажу від 18.07.2024, укладеного в межах аукціону по лоту №GL19N1025527 з продажу активів Банку, оскільки відповідачем надано недостовірну інформацію стосовно пов`язаності із державою-агресором у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 (зі змінами);

- за умовами пункту 6.1 договору купівлі-продажу від 18.07.2024 покупець (відповідач у цій справі) підтверджує та запевняє, що він станом на дату укладення договору не є особою, пов`язаною з державою-агресором в розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 (зі змінами), зокрема, не є громадянином російської федерації (крім того, що проживає на території України на законних підставах), юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства російської федерації, або юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;

- Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг Національного банку України 24.02.2025 прийняв рішення № 21/198-рк "Про застосування до ТОВ "Спектрум Ессетс" заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії на діяльність фінансових компаній" з огляду на визнання ділової репутації цієї установи небездоганною;

- враховуючи дане рішення та вимоги чинного законодавства України, відповідач 05.03.2025 здійснив державну реєстрацію змін до відомостей про своє товариство, виключивши КВЕД 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), (основний), 64.92 Інші види кредитування;

- відповідач з 25.02.2025 не має права здійснювати діяльність з надання фінансових послуг за ліцензією на діяльність фінансової компанії (у тому числі укладати нові договори з надання фінансових послуг та/або продовжувати строк дії укладених договорів з надання фінансових послуг, та/або збільшувати розмір зобов`язань за укладеними договорами з надання фінансових послуг);

- з огляду на викладене заявник вважає, що сфера діяльності відповідача звузилась, єдиним видом діяльності компанії є КВЕД 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", що може негативно відобразитися на фінансовому стані ТОВ "Спектрум Ессетс" та створює ризики подальшої щодо платоспроможності;

- наведені обставини, на переконання Банку, дають підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у зв`язку з чим просив накласти арешт на грошові кошти та майно ТОВ "Спектрум Ессетс" в межах суми 21 871,20 грн.

Вирішуючи питання щодо доцільності забезпечення позову, суди попередніх інстанцій врахували, як, зазначено заявником, що 24.02.2025 Комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг Національного банку України прийнято рішення №21/198-рк "Про застосування до ТОВ "Спектрум Ессетс" заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії на діяльність фінансових компаній" з огляду на визнання ділової репутації цієї установи небездоганною, оскільки відповідач пов`язаний із рф, про що він надав недостовірну інформацію для участі в аукціоні та під час підписання договору.

Також суди попередніх інстанцій, дослідивши заяву позивача про забезпечення позову, дійшли висновку про існування реальної загрози ефективному захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а не вжиття заходу забезпечення позову щодо накладення арешту та подальші ймовірні дії відповідача щодо розпорядження грошовими коштами та майном можуть унеможливити ефективний захист порушеного права.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах предмета позову у цій справі, оскільки вжиті судом заходи є розумними, адекватними та співмірними з предметом спору, сприятимуть досягненню балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечать ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Скаржник у касаційній скарзі не спростовує висновки судів попередніх інстанцій, які стали передумовами для задоволення заяви.

Отже, доводи касаційної скарги про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 136 236 Господарського процесуального кодексу України не знайшли підтвердження.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до положень частин першої та третьої статті 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.4. Переглядаючи у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не встановив порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 240 300 301 304 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Ессетс" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі №910/6339/25 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко