Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.02.2018 року у справі №914/2583/15
Постанова ВГСУ від 14.11.2016 року у справі №914/2583/15
Постанова ВГСУ від 21.03.2016 року у справі №914/2583/15
Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №914/2583/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/2583/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 (колегія суддів Бойко С.М. - головуючий, Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.) та ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.02.2019 (суддя Кітаєва С.Б.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" на дії приватного виконавця Пиць А.А.

за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізична особа - підприємець Новоженов Олександр Олександровича

про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу та зобов`язання повернути об`єкт оренди,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" (далі - ТОВ "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра", або відповідач), просило розірвати договір оренди цілісного майнового комплексу №10 від 26.06.2001 та зобов`язати повернути об`єкт оренди.

1.2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 позов було задоволено, розірвано договір оренди цілісного майнового комплексу №10 від 26.06.2001, укладений між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ТОВ "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра", зобов`язано відповідача повернути позивачеві цілісний майновий комплекс Державного комунального підприємства "Кіновідеоцентр "Кассандра", розташований за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 6/7; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 436,00 грн. судового збору.

1.3. На виконання вказаного рішення видано виконавчий документ - наказ №914/2583/15 від 31.03.2016.

1.4. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 у справі № 914/2583/15 в частині зобов`язання відповідача повернути позивачеві цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства "Кіновідеоцентр "Кассандра", шляхом виселення ТОВ "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" з цілісного майнового комплексу Державного комунального підприємства "Кіновідеоцентр "Кассандра", розташованого за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 6/7.

1.5. 12.09.2018 відповідач звернувся до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії приватного виконавця Пиць А.А. та постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.09.2018 у справі №914/2583/15, у якій просив:

- скасувати постанову приватного виконавця Пиць Андрія Андрійовича про відкриття виконавчого провадження ВП №55842047 від 20.02.2018;

- визнати протиправними дії приватного виконавця Пиць Андрія Андрійовича щодо складання акту від 23.08.2018 у виконавчому провадженні ВП №55842047;

- скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №55842047 від 07.09.2018.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.02.2019, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2019, у задоволенні скарги відповідача відмовлено повністю.

2.2. Судів рішення мотивовано тим, що оскільки ухвала Господарського суду Львівської області від 28.07.2016, якою змінено спосіб виконання наказу Господарського суду Львівської області від 31.03.2016, є виконавчим документом, виконання якого не потребує видачі окремого наказу, тому дії приватного виконавця відповідали вимогам закону, перевищень повноважень, наданих законом приватному виконавцю, не встановлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення скасувати і прийняти нове, яким задовольнити його скаргу на дії приватного виконавця Пиць А.А. та на постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.09.2018.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилався на те, що судами попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не надано належної правової оцінки тим обставинам, що приватний виконавець здійснював виконання двох виконавчих документів: наказу від 31.03.2016 №914/2583/15 та ухвали Господарського суду Львівської області від 28.07.2016, якою змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 у справі №914/2583/15, що, на думку заявника, не можна вважати правомірним, оскільки внесенням змін до наказу на підставі вказаної ухвали судом констатовано неможливість виконання цього наказу; при цьому, розглядаючи скаргу на дії приватного виконавця по виконанню наказу №914/2583/15 від 31.03.2016, судами не враховано, що зазначений наказ постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 визнано таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з чим у боржника відсутній обов`язок з виконання цього наказу. Скаржником також зазначено, що судом апеляційної інстанції взагалі неправильно з`ясовані аргументи апеляційної скарги, що призвело до неправильних висновків у мотивувальній частині оскаржуваної постанови та як наслідок, на його думку, до ухвалення незаконного рішення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 у справі №914/2583/15 судом видано виконавчий документ - наказ від 31.03.2016 №914/2583/15 (№044399), яким зобов`язано ТОВ "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства "Кіновідеоцентр "Кассандра", розташований за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 6/7.

4.2. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 в частині зобов`язання відповідача повернути позивачеві цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства "Кіновідеоцентр "Кассандра", на виселення ТОВ "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" з цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства "Кіновідеоцентр "Кассандра", розташованого за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 6/7.

4.3. 19.02.2018 приватним виконавцем Пиць А.А. отримано заяву Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської області №2302-вих-1200 від 16.02.2018, про примусове виконання рішення суду разом із оригіналом наказу Господарського суду Львівської області від 31.03.2016 та оригіналом платіжного доручення №49 від 06.02.2018 про сплату авансового внеску.

4.5. Приватним виконавцем Пиць А.А. постановою від 20.02.2018 відкрито виконавче провадження ВП №55842047 за заявою стягувача про примусове виконання наказу №914/2583/15, виданого 31.03.2016 Господарським судом Львівської області, у якій боржнику встановлено строк для добровільного виконання рішення суду - протягом 10 робочих днів, до 06.03.2018 включно.

4.6. Боржником рішення суду у добровільному порядку не виконано.

4.7. 21.03.2018 приватним виконавцем Пиць А.А. отримано листа Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 19.03.2018 №2302-вих-1868, яким надіслано ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 про зміну способу виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2015.

4.8. Приватним виконавцем Пиць А.А. повідомлено боржника про зміну способу виконання рішення суду, про що останньому направлено вимогу за вих. №855 від 29.03.2018, у якій пропонувалось з метою добровільного виконання наказу протягом 10 робочих днів, тобто до 10.04.2018 включно, виселитись з цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства "Кіновідеоцентр "Кассандра", розташованого за адресою: м.Львів, пл. Міцкевича, 6/7.

4.9. В межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу №914/2583/15, виданого 31.03.2016 приватним виконавцем складено акт від 16.07.2018, яким зафіксовано не виконання боржником у добровільному порядку рішення суду, винесено постанову від 17.07.2018 про накладення на боржника штрафу в розмірі 10 200,00 грн. та зобов`язано виконати рішення суду протягом 10-ти днів, складено акт від 08.08.2018, яким встановлено, що рішення суду не виконано, виконання перенесено на 23.08.2018.

4.10. 10.08.2018 приватним виконавцем скеровано боржнику повідомлення про призначення виконання на 23.08.2018 на 11:00 год. в приміщенні цілісного майнового комплексу за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 6/7

4.11. Враховуючи невиконання боржником рішення суду без поважних причин, приватним виконавцем здійснено примусове виконання наказу №914/2583/15 від 31.03.2016 без участі боржника, про що складено акт від 23.08.2018 зі змісту якого вбачається, що за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 6/7 - цілісний майновий комплекс виконавчі дії вчинялись у присутності понятих, працівників Львівської міської ради та балансоутримувача майна, у присутності працівника поліції, були присутніми особи, які назвали себе суборендарями та їх представники. З присутніх осіб ніхто не повідомив про наявність майна, яке належить боржнику. Одне з приміщень комплексу перебуває в стані ремонту, тому визначити предмети і майно, яке не є конструктивом приміщення та належить боржнику не є можливим. Присутніх попереджено про можливість забрати власне майно, яке їм належить. В приміщенні майна боржника не виявлено, боржника і його майна теж немає, домашні тварини відсутні, боржнику встановлена заборона на користування приміщенням. Виконавчі дії з майном суборендарів не проводились, жодних заходів примусового виконання до суборендарів не застосовувалось. Права й обов`язки роз`яснено, в письмовому вигляді не поступило заперечень. Всі речі, осіб, які не є сторонами, залишились на місці. Стягувач має доступ до всього приміщення, зазначеного в рішенні. Акт складається в одному екземплярі, надсилається сторонам копія, та за необхідністю учасникам. Інших запитів, клопотань не поступало. Здійснюється фотофіксація.

4.12. 06.09.2018 приватним виконавцем Пиць А.А. зареєстровано лист (вх.№1053) від Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку (за №2302-вих-5437 від 05.09.2018), у якому стягувач повідомляв про наявність у нього доступу до приміщень за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 6/7 , та просив закрити виконавче провадження.

4.13. 07.09.2018 приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частина 1 ст. 39 Закону "Про виконавче провадження").

4.14. Скарга відповідача на дії приватного виконавця Пиць А.А. з примусового виконання наказу №914/2583/15 від 31.03.2016 обґрунтована тим, що на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 двічі видавався виконавчий документ, а саме: наказ №914/2583/15 від 31.03.2016 та ухвала Господарського суду Львівської області від 28.07.2016, якою змінено спосіб виконання вказаного рішення. При цьому, приватним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання наказу, однак у постановах умисно зазначено, що наказ виданий про виселення боржника, хоча наказу з таким формулюванням не існує.

4.15. Крім цього, скаржник зазначив, що виконання рішення про виселення боржника здійснюється виключно державним виконавцем, а тому приватний виконавець Пиць А.А., виконуючи рішення про виселення, грубо порушив вимоги Закону України "Про виконавче провадження" та вийшов за межі повноважень, наданих йому законом, оскільки відкрив виконавче провадження з примусового виконання неіснуючого наказу Господарського суду Львівської області, порушив порядок виконання, визначений статтею 66 вказаного Закону, та протиправно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.09.2018 на підставі акту від 23.08.2018.

4.16. В оскаржуваних судових рішеннях встановлено, що відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №914/2583/15 від 31.03.2016 здійснено з дотриманням положень статей 3, 4, 5, 10, 18, 24, 26, 66, 75 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки приватний виконавець за наявності всіх зазначених законодавчих підстав, зобов`язаний за заявою стягувача відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа шляхом винесення відповідної постанови, а отже відсутня неправомірність дій приватного виконавця щодо винесення постанови про відкриття спірного виконавчого провадження. З дотриманням вказаних положень Закону вжито усіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення суду, у тому числі у спосіб та в порядку, які встановлені ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 про зміну способу виконання вказаного рішення, за наявності законодавчих підстав для виселення юридичної особи з комунального майна, оскільки зазначеним Законом не заборонено приватному виконавцю вчиняти виконавчі дії на користь державних підприємств та органів місцевого самоврядування, які є стягувачами. Отже, при виконанні наказу приватним виконавцем вчинено всі необхідні виконавчі дії, які підтверджені належними доказами та не спростовані такими ж доказами скаржником, у зв`язку з чим суди дійшли висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення скарги на дії приватного виконавця.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

5.2. Згідно із статтями 129, 1291 Конституції України обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

5.3. Конституційний Суд України у пунктах 2 та 3 мотивувальної частини рішення №18-рп/2012 від 13.12.2012 констатував, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

5.4. Відповідно до статей 18, 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

5.5. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

5.6. Відповідно частин 1, 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження", крім: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

5.7. Правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави дійти висновку, що приватному виконавцю не заборонено вчиняти виконавчі дії на користь державних підприємств та органів місцевого самоврядування, в тому числі спрямовані на примусове виселення юридичних осіб з державного чи комунального нерухомого майна.

5.8. Частиною 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

5.9. Положеннями пункту 1 частини 1 статті 26 вказаного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

5.10. З огляду на викладене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини колегія суддів касаційної інстанції погоджується з їх висновками, що відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №914/2583/15, виданого 31.03.2016 Господарським судом Львівської області, приватним виконавцем здійснено з дотриманням чинного законодавства, оскільки виконавчі дії з примусового виконання рішення зводилась до встановлення факту відсутності боржника і його майна у приміщенні комунальної власності та, з урахуванням зміни способу виконання прийнятого до виконання наказу згідно ухвали Господарського суду Львівської області від 28.07.2016, звільнення цього приміщення шляхом виселення боржника, тобто виконавчі дії вчинялись виключно щодо боржника - юридичної особи і його майна, що не заборонено вищенаведеними правовими нормами, при цьому, приватним виконавцем було вжито всіх передбачених Законом заходів до примусового виконання рішення з урахуванням особливостей виконання даного типу рішень, з дотриманням процедури шляхом складанням передбачених законом процесуальних документів, з обов`язковим повідомленням учасників виконавчого провадження щодо вчинення таких дій та роз`ясненням їхніх прав і обов`язків.

5.11. Відповідно до частин 1, 2 статті 18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

5.12. Згідно з частиною 1 статті 121 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017 на момент винесення ухвали Господарського суду Львівської області від 28.07.2016), за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

5.13. Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час постановлення ухвали від 28.07.2016) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

5.14. Зміна способу виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до зазначених норм процесуального права. За заявою сторони така ухвала долучається до виконавчого документа та з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, примусове виконання наказу здійснюється у спосіб встановлений такою ухвалою.

5.15.За змістом частини 1, 7 статті 327 ГПК України виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого судом наказу, який є виконавчим документом. У разі вирішення питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання виконавчого документу суд вносить відповідну ухвалу, яка також є виконавчим документом.

5.16. Отже, аргументи скаржника щодо здійснення приватним виконавцем виконавчого провадження на підставі ухвали ґрунтуються на невірному розумінні та тлумачення норм процесуального права, якими регламентується порядок примусового виконання судових рішень.

5.17. Відповідно до приписів частин 1 - 5 статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово (ч. 1).

Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення (ч. 2).

Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі (ч. 3).

Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції (ч. 4).

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов`язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем (ч. 5).

5.18. Здійснюючи примусове виконання з виселення боржника приватним виконавцем Пиць А.А. складено акт від 23.08.2018 у виконавчому провадженні ВП №55842047, який відповідає вимогам законодавства, при цьому протилежного скаржником не доведено, у зв`язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності дій приватного виконавця.

5.19. В свою чергу, пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що у цій справі було оформлено постановою приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження №55842047 від 07.09.2018, правомірність винесення якої не спростовано скаржником.

5.20. Таким чином встановивши відсутність обставин щодо неправомірності дій приватного виконавця Пиць А.А. при здійсненні примусового виконання наказу №914/2583/15, виданого 31.03.2016 Господарським судом Львівської області, з урахуванням ухвали про зміну способу виконання, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні скарги ТОВ "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра".

5.21. Судом відхиляється посилання, викладені у касаційній скарзі, на не надання судами попередніх інстанцій належної правової оцінки постанові Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018, якою визнано таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Львівської області від 31.03.2016 у справі №914/2583/15, оскільки, по-перше, зазначена обставина виникла після закінчення виконавчого провадження з примусового виконання вказаного наказу, а за відсутності цієї постанови суду на час виконання приватним виконавцем судового рішення, дії останнього не можуть вважатися неправомірними та незаконними, отже скасування наказу не впливає на законність дій приватного виконавця; по-друге, порушує принцип диспозитивності, з огляду на те, що зазначена обставина не заявлялась скаржником як підстава при оскарженні дій приватного виконавця.

5.22. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення скарги боржника на дії приватного виконавця.

5.23. Крім того, з огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", частину 1 статті 3 і частину 4 статті 11 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

5.24. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів NN 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

5.25. Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

5.26. Отже, у зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, можливо застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

5.27. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 у справі "Півень проти України" судом вказано, що право на судовий розгляд, гарантовано статтею 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України).

5.28. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України".

5.29. Окрім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008) принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (принцип юридичної визначеності), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

5.30. З врахуванням викладеного та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, доводи, наведені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законних постанови апеляційного та ухвали місцевого господарських судів Верховний Суд не вбачає.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з частиною 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

6.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду скарги на дії приватного виконавця фактичні обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів попередніх інстанцій відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

6.5. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга залишається без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 304, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 у справі Господарського суду Львівської області №914/2583/15, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов