Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.05.2021 року у справі №818/1264/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 818/1264/16

адміністративне провадження № К/9901/44641/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука А. І.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИГАЗ ЗБУТ" постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року (головуючий суддя Осіпова О. О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року (колегія суддів: Бондар В. О., Калиновський В. А., Калитка О. М. ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИГАЗ ЗБУТ" до Головного управління Держпродспоживслужби у Сумській області про визнання протиправним та скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис, який є розділом IV акту №000009 від 11.07.2016 про результати перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів, складений головним спеціалістом Головного управління Держпроспоживслужби в Сумській області Землюком Я. М., яким зобов'язано виправити та надати рахунки за газ та послуги з газопостачання, що не містять інформації про загальну суму перерахунку через різницю норм споживання, та встановити вартість роботи з обліку та надання інформації споживачам про надану послугу (надання рахунку) в загальній вартості послуг та провести перерахунок за два місяці за відсутності цього показника.

Свої вимоги мотивувало тим, що перерахунок здійснено на підставі судового рішення у справі №826/16447/15, яким визнано незаконною та нечинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників". Крім того, на думку позивача, оскаржуваним приписом неправомірно зобов'язано товариство встановити вартість роботи з обліку та надання інформації споживачам про надану послугу (надання рахунку) в загальній вартості послуг та провести перерахунок за два місяці за відсутності цього показника, оскільки такі дії фактично спрямовані на зміну формули реалізації газу для населення, що суперечить вимогам Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, залишеною без змін Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з указаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не надано належної правової оцінки тому факту, що всі питання щодо правильності визначення обсягу спожитого газу споживачами відноситься до компетенції ПАТ "Сумигаз". Також наголошував, що, зокрема, встановлення вартості роботи та надання інформації споживачам про надану послугу в загальній вартості послуги з проведення перерахунку - компетенція КМУ та ПАТ "Сумигаз".

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просив в задоволенні касаційної скарги відмовити повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

У зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в письмовому провадженні.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що посадовою особою Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області на підставі звернення гр. ОСОБА_1 № 28/04-15 щодо порушення прав споживачів при отриманні послуг з газопостачання, в якому було вказано, що протягом березня та квітня 2016 року він не отримував платіжне доручення про оплату послуг з газопостачання, які надаються ТОВ "Сумигаз збут", а рахунок за лютий місяць 2016 року, на його думку, містить безпідставні нарахування, а саме загальну суму перерахунку 591,86грн., розподілену на дев'ять місяців по 65,76 грн., проведено позапланову перевірку, за результатами якої складено акт №000009 від 11.07.2016.

Перевіркою встановлено, що підприємством-надавачем послуг з газопостачання рахунок за газ та за послуги з газопостачання в березні та квітні 2016 року не надавався, чим порушено вимоги пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 №2246, ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункт 24 Постанови НКРЕКП від 30.09.2015р. №2496, а також встановлено, що рахунки за лютий 2016 року містить загальну суму перерахунку за відсутності підстав для його проведення, що порушує вимоги ст.22, 31, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

За результатами перевірки винесено припис, що міститься в розділі акту, яким ТОВ "Сумигаз збут" зобов'язано виправити та надати рахунки за газ та послуги з газопостачання, що не містять інформації про загальну суму перерахунку через різницю норм споживання, та встановити вартість роботи з обліку та надання інформації споживачам про надану послугу (надання рахунку) в загальній вартості послуг та провести перерахунок за два місяці за відсутності цього показника.

Вважаючи такий припис неправомірним, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодилась колегія суддів апеляційного суду, дійшов висновку про наявність в діях позивача порушень, які інкриміновано ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ" та виявлено в ході проведення позапланової перевірки Головним управлінням Держпродспоживслужби у Сумській області.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується з наступних мотивів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів регулює Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 за № 1023-XII (далі-Закон № 1023-XII).

Відповідно до положень Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 за № 1023-XII (далі-Закон № 1023-XII, послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

~law9~ передбачено, що ~law10~ регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено ~law11~), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;

6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів (~law12~).

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України "Про захист прав споживачів" захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди.

Положеннями частини 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі-Закон № 877-V) передбачено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

При цьому заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Дія частини 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі-Закон № 877-V поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (~law16~).

~law17~ зазначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є: подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності, поданих суб'єктом господарювання; перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю); обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення; неподання у встановлений термін суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів; настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.

Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).

Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.

Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом.

Так, положеннями статті 7 закріплено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Резюмуючи наведене можна дійти висновку, що Держпродспоживслужба, як контролюючий орган має право, на підставі звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав, провести позапланову перевірку такого суб'єкта господарювання та у разі виявлення порушень законодавства у сфері захисту прав споживачів, зобов'язати усунути таке порушення, шляхом винесення такому суб'єкту господарювання обов'язкового для виконання припису.

Як установлено судами та убачається з матеріалів справи, підставою для проведення позапланового заходу контролю з боку контролюючих органів стало звернення ОСОБА_1 № 28/04-15 щодо порушення прав споживачів при отриманні послуг з газопостачання.

В подальшому, за результатами проведення перевірки, відповідачем винесено припис, що міститься в розділі акту, яким ТОВ "Сумигаз збут" зобов'язано виправити та надати рахунки за газ та послуги з газопостачання, що не містять інформації про загальну суму перерахунку через різницю норм споживання, та встановити вартість роботи з обліку та надання інформації споживачам про надану послугу (надання рахунку) в загальній вартості послуг та провести перерахунок за два місяці за відсутності цього показника.

Як вбачається з матеріалів справи, з копії рахунку за газ та послуги з газопостачання за лютий 2016 року, який є додатком №2 до звернення від
03.06.2016 №28/04-15, споживачу ОСОБА_1 нараховано 65,75 грн. внаслідок погашення різниці норм споживання та вказано загальну суму перерахунку через різницю норм споживання 591,86грн.

З повідомлення ТОВ "Сумигаз збут" слідує, що перерахунок вартості фактично спожитого, але неоплаченого споживачами без лічильників природного газу за період з травня 2015 року до січня 2016 року проведено на виконання судового рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2015 у справі №826/16447/15.

Так, норми споживання природного газу були встановлені чинною на час виникнення спірних правовідносин постановою Кабінету Міністрів від 08 червня 1996 року № 619 "Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", а саме при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 6 куб. м людино-місяць, при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 9 куб. м людино-місяць, при використанні газової плити та водонагрівача - 18 куб. м людино-місяць.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" вдвічі зменшено вказані вище норми споживання природного газу.

Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, у справі № 826/16447/15, визнано незаконною постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року залишено без змін.

У вказаній ухвалі Вищий адміністративний суд України зазначив, що з огляду на те, що проект регуляторного акта не був у жодний спосіб оприлюднений, за умови відсутності аналізу регуляторного впливу акту та погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, а також зважаючи на порушення відповідачем принципу передбачуваності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що наведені порушення, допущені Кабінетом Міністрів України під час прийняття спірної постанови, у сукупності є достатньою підставою для визнання її незаконною, нечинною з моменту прийняття, що означає, що така постанова не породжує правових наслідків з моменту її прийняття.

У разі визнання незаконним, протиправним, скасування індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не визначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Разом з цим, 23.06.2016 прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", пунктом 2 якої встановлювалось, що "перерахунок вартості природного газу, спожитого населенням у період застосування норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (Офіційний вісник України, 2015р., № 36, ст. 1075), здійснюється в порядку, затвердженому Міністерством енергетики та вугільної промисловості".

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року №316 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203, згідно яких пункт 2 викладено у наступній редакції: "установити, що застосування норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 1 лютого 2016 року".

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що зазначення в рахунках сум перерахунку через різницю норм споживання у зв'язку із визнанням нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №237 є безпідставним.

Так, Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV (далі-Закон № 1875-IV) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Положеннями Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV (далі-Закон № 1875-IV передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу

~law20~ встановлено, що предметом регулювання ~law21~ є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (~law22~).

Разом з цим, відповідно до п.12 Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 року № 2246 "Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання" (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), які регулюють відносини між газопостачальними підприємствами, газорозподільними підприємствами та фізичними особами (населенням) - споживачами газу, розрахунки за надані послуги з газопостачання можуть провадитися: за розрахунковими книжками; за платіжними документами, які виписуються газопостачальним підприємством. Порядок і форма розрахунку визначаються у договорі.

Так, ОСОБА_1 є побутовим споживачем без газового лічильника (газова плита, централізоване гаряче водопостачання), який уклав із ТОВ "Сумигаз збут" договір постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах та обсягах, а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором (п.2.1).

Відповідно до п. 4.2 договору ціна на газ має зазначатися постачальником у платіжних документах (рахунках та/або квитанціях абонентської книжки) про надання послуг за цим договором, у тому числі у разі її зміни. Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.4.3). Розрахунки споживача за цим договором здійснюються за рахунками постачальника (п.4.5). Усі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору (п.4.6).

Також, відповідно до розділу 5 договору споживач має право у чіткий та прозорий спосіб безоплатно отримувати всю інформацію стосовно його прав та послуг, що надаються постачальником, та інформацію про ціну природного газу, порядок оплати за спожитий природний газ, а розділом 6 договору закріплений обов'язок постачальника обчислювати і виставляти рахунки споживачу за поставлений природний газ, надавати споживачу інформацію про свої послуги, ціни на природний газ, порядок оплати за спожитий природний газ.

Крім того, п. 6 ч. 2 ст.22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачений обов'язок виробника надавати в установленому порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо.

Положеннями п. 6 ч. 2 ст.22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

У разі зміни цін/тарифів на житлово-комунальні послуги виконавець/виробник не менше ніж за 15 днів до введення їх у дію повідомляє про це споживачів з посиланням на рішення відповідних органів.

Платіжний документ може містити графи, в яких зазначаються суми до сплати за надані послуги, не проплачені повністю споживачем у попередній розрахунковий період. Платіжний документ не може містити графи, в яких зазначаються суми за оплату послуг, не передбачених договором, або суми доплат за надані послуги понад ті, що передбачені діючими тарифами.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки посадовою особою відповідача було встановлено, що рахунок за газ та послуги з газопостачання в березні та квітні 2016 року не надавався, що є порушенням п.12 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.1999р. №2246, ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.15 Закону України "Про захист прав споживачів", п. 24 Постанови НКРЕКП від 30.09.2015р. №2496.

Крім того, відповідно до ч. ч. 7,8 статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні

послуги" встановлено, що саме центральні органи виконавчої влади, національні комісії, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, несуть відповідальність за наслідки встановлення або регулювання цін/тарифів, що змінюються ними відповідно до їхніх повноважень.

У разі зміни цін/тарифів на послуги/товари центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, які призвели до непередбачених витрат виконавців/виробників, центральні органи виконавчої влади зобов'язані відшкодувати в повному обсязі збитки, зумовлені такими змінами, протягом поточного фінансового року та до затвердження нового бюджету.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з огляду на встановлені порушення вимог законодавства з боку позивача спірний припис скасуванню не підлягає.

Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову є вірними та вмотивованими.

Не дають підстав для скасування судових рішень також інші, зазначені у касаційній скарзі, аргументи позивача, позаяк вони не применшують і не змінюють основних правових висновків та мотивів судів.

Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИГАЗ ЗБУТ" відмовити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук