Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.04.2018 року у справі №815/3420/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2019 року

Київ

справа №815/3420/17

адміністративне провадження №К/9901/46987/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів - Губської О. А., Калашнікової О. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Левчук О. А.)

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року (головуючий суддя - Зуєва Л. Є., судді: Шевчук О. А., Федусик А. Г. )

у справі №815/3420/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №5/3 303907 від 20 лютого 2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та зобов'язати поновити посвідку на постійне проживання.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що є громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам та прибула в Україну в 1996 році, документована посвідкою на постійне проживання, виданою ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області №303907 від 27 лютого 2008 року з терміном дії - безстроково. Однак, рішенням відповідача від 20 лютого 2017 року на підставі пункту 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. Вона є матір'ю малолітньої дитини, яка проживає разом з нею на території України, а тому рішення ДМС про скасування дозволу на імміграцію порушує також права та інтереси дитини. Крім того, прийняття такого рішення майже через десять років після надання права постійного проживання на території України, протягом якого ОСОБА_1 в Україні створила сім'ю, працює, не вчиняє дій, які б відповідно до законодавства могли бути самостійною підставою для скасування дозволу на імміграцію, є невиправданими та несвоєчасними, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію підтвердив правильність надання нею необхідних документів та наявність підстав для надання дозволу на імміграцію в Україну.

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року, залишеною без змін постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 20 лютого 2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 9 липня 2006 року ОСОБА_1 звернулась до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні, до якої додано ксерокопію паспорту громадянина СРВ, переклад паспорту, довідку з Посольства СРВ, копію свідоцтва про народження дітей, довідку з місця мешкання, довідку з місця навчання, довідку про доходи, форму №1 та квитанції держмита.

6.7 лютого 2008 року за результатами розгляду матеріалів заяви громадянки СРВ - ОСОБА_1 щодо отримання дозволу на імміграцію в Україні інспектором ВГІРФО УМВС України в Одеській області складено висновок, затверджений начальником ВГІРФО УМВС України в Одеській області, відповідно до якого перебування на території Яукраїни ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано законним та згідно з пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" вона має право на отримання дозволу на імміграцію, як батько, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти та пунктом 3 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" (як особа, яка має право набуття громадянства України за територіальним походженням).

7. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" видано дозвіл на імміграцію в Україну.

8.13 лютого 2008 року відповідно до заяви ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1, терміном дії - безстроково.

9.20 лютого 2017 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1.

10. Вказаним висновком, згідно з вимогами пунктів 1та 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасовано, посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 видану 13 лютого 2008 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області визнано недійсною, в паспортних документах громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 штамп "Дозволено постійне проживання в Україні" - анульовано.

11. Також у висновку вказано, що дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 отримала згідно з пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" (як мати іммігранта), проте неповнолітня дитина заявниці ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент прийняття документів у її матері, не мала дозволу на імміграцію в Україні. Крім цього, відповідно до пункту 6 частини 7 статті 9 Закону України "Про імміграцію", для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. Отже, у даному випадку вимога статті 9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто, громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 не могла бути визнана матір'ю іммігранта.

12. Крім того, у висновку вказано, що з матеріалів справи вбачається ряд порушень Закону України "Про імміграцію" та відсутність у заявниці підстав для імміграції в Україну як на момент подання клопотання, так і на момент надання їй дозволу на імміграцію. Згідно з обліків Головного управління ДМС України в Одеській області неповнолітні діти заявниці ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент надання матері дозволу на імміграцію у громадянстві України не перебували. Отже, громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України "Про імміграцію" та посвідкою на постійне проживання був документований безпідставно.

13.20 лютого 2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №5/3-303907 про скасування дозволу на імміграцію в України, видане громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено наявності підстав, передбачених пунктом 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що спірне рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну В'єтнаму ОСОБА_1 прийнято із дотриманням законних підстав, відповідно до пунктів 1 та 6 частини першої статті 12 ЗУ "Про імміграцію", оскільки неповнолітня дитина позивачки на момент прийняття документів не мала дозволу на імміграцію та в громадянстві України не перебувала, а тому підстав для прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 не існувало.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

17. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Статтею 3 Закону України від 7 червня 2001 року №2491-III "Про імміграцію" (далі - ~law18~, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, ~law19~, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

19. Відповідно до ~law20~ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

20. Згідно з абзацом 6 ~law21~ посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

21. Відповідно до ~law22~ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

22. Згідно з ~law23~ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

23. Відповідно до підпунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

24. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

25. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ~law24~. Копія рішення надсилається Держкомкордон.

26. ~law25~ встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну.

27. ~law26~ встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, а відповідно до ~law27~ - в інших випадках, передбачених законами України.

28. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не надано доказів отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, що є підставою для скасування дозволу відповідно до ~law28~.

29. Судами встановлено, що при посиланні у спірному рішенні на ~law29~ відповідачем не зазначена відповідна норма Закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну, крім тих, що наведені у ~law30~.

30. Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_1 має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною, адже в Україні проживають її чоловік, який документований посвідкою на постійне проживання, термін дії - безстроково, діти, які народилися на території України, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5. Позивач зареєстрована, як фізична особа-підприємець та є платником податків, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис № 25560000000118203 від 22 вересня 2015 року.

31. Також встановлено, що 15 травня 2006 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

32.9 серпня 2007 року ОСОБА_5 надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання, термін дії - безстроково.

33. Отже, станом на дату видачі дозволу на імміграцію в України та посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, якому було видано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні.

34. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не порушено вимоги законодавства про імміграцію, а відтак визнали протиправним та скасували рішення ГУ ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1.

35. Отже, суди попередніх інстанцій дослідивши обставини справи у своїй сукупності, дійшли правильного висновку про задоволення позову.

36. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

37. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

38. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 356 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у справі №815/3420/17- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

М. В. Білак

О. А. Губська

О. В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду