Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.01.2018 року у справі №344/8122/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2019 року

м. Київ

справа №344/8122/17

адміністративне провадження №К/9901/2980/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року (головуючий суддя Запотічний І.І., судді: Довга О.І., Сапіга В.П.) у справі № 344/8122/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання відмови неправомірною та призначення пенсії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі по тексту - відповідач), в якому просив:

- визнати неправомірною відмову відповідача в призначенні йому пенсії за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і виплачувати її з часу звернення до відповідача, тобто з 27 грудня 2016 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що безпідставність висновків пенсійного органу щодо не зарахування до стажу за вислугу років періоду роботи з 19 серпня 2004 року по 26 грудня 2016 року, вважаючи, що позивач у цей період був керівником ТОВ «Сеті», а не директором аптеки, і нібито те, що позивачем не надано сертифікати та документи на підтвердження акредитації фармацевтичного закладу аптеки ТзОВ «Сеті».

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - неправомірною. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і виплачувати йому з часу звернення до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську - 27 грудня 2016 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську задоволено. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2017 року у справі № 344/8122/17 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2017 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що аптечний заклад набуває статусу закладу охорони здоров'я шляхом ліцензування, а не проходження добровільної державної акредитації, як помилково послався суд апеляційної інстанції.

У поданому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як законну та обґрунтовану. Наголошено на тому, що у період з 2004 року по 2016 рік акредитація ТОВ «Сеті» не проводилась, а лише видавались ліцензії для здійснення діяльності товариства, тобто за свою правовою суттю ТОВ «Сеті» не є аптечним закладом охорони здоров'я. Посилання позивача на внесення змін до Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою КМУ № 765 від 15 липня 1997 року, є недоречними, оскільки позивач просить зарахувати стаж роботи на посаді директора ТОВ «Сеті» за період з 19 серпня 2004 року по 26 грудня 2016 року, а в цей період чинною була попередня редакція вказаного Порядку, яка передбачала обов'язковість державної акредитації.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір, суди встановили, що позивач в період з 19 серпня 2004 року по 26 грудня 2016 року працював на посаді директора аптеки ТзОВ «Сеті».

27 грудня 2016 року ОСОБА_1 досягнувши 56-річного віку та маючи трудовий стаж понад 31 рік роботи в фармацевтичній сфері, звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську за призначенням пенсії за вислугою років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідач листом № 1106/3 від 04 квітня 2017 року повідомив позивача про відмову позивачу у призначенні пенсії. Причиною відмови зазначено, що до стажу за вислугу років не зараховано період роботи з 19 серпня 2004 року по 26 грудня 2016 року вважаючи, що він не надав сертифікати та документи щодо підтвердження акредитації фармацевтичного закладу аптеки ТзОВ «Сеті».

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що аптечні заклади відносяться до закладів охорони здоров'я, а тому робота за спеціальністю в аптечному закладі дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації. В той же час, в матеріалах справи відсутні докази проходження ТОВ «Сеті», де позивач працював у спірний період, державної акредитації, а отже таке товариство не має офіційного визнання статусу закладу охорони здоров'я і робота в цьому закладі не може бути зарахована до спеціального стажу, який дає право на вислугу років.

Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними з огляду на наступне.

Зі змісту статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) вбачається, що одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років. Вони встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (стаття 51 Закону № 1788-ХІІ).

Частиною другою статті 7 Закону № 1788-ХІІ визначено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них. Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

У пункті «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення за призначенням пенсії - грудень 2016 року) визначено право на пенсію за вислугу років, зокрема, працівників охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи: від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином, для набуття особою, яка працювала у сфері охорони здоров'я, права на пенсію за вислугу років необхідною є наявність сукупності умов, а саме: факту роботи на відповідних посадах та у закладах, віднесених до закладів охорони здоров'я, та залишення роботи, яка дає право на таку пенсію.

За позицією відповідача, підставами для відмови пенсійним органом у призначенні позивачу пенсії за вислугу років за статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» стало, по-перше, те, що ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Сеті», а не директором аптеки, по-друге, ненадання сертифікатів та документів щодо підтвердження акредитації фармацевтичного закладу аптеки ТзОВ «Сеті».

Надаючи оцінку правомірності рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років в частині необхідності проходження відповідним аптечним закладом державної акредитації, касаційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині з огляду на наступне.

У відповідності до статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII від 19 листопада 1992 року (далі - Закон № 2801-XII), заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

У чинній редакції частини п'ятої статті 16 Закону № 2801-XII (зі змінами, внесеними законами України від 9 квітня 2015 року № 326-VІІІ, від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII) установлено добровільне проходження закладами охорони здоров'я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов'язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

Таким чином, установлений частиною першою статті 19 Закону України від 04 квітня 1996 року № 123/96-ВР «Про лікарські засоби» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок торгівлі лікарськими засобами, як і наведене в статті 3 Закону № 2801-XII визначення поняття «заклад охорони здоров'я», також пов'язує здійснення оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами на території України підприємствами, установами, організаціями та ФОП виключно з отриманням ліцензії, яка має видаватися в порядку, встановленому законодавством, а не з отриманням ще й акредитаційного сертифіката.

При цьому в частині другій статті 19 вказаного Закону підставою для видачі зазначеної ліцензії визначалося наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких установленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов'язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування або його територіальними підрозділами у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Проходження першої акредитації закладу охорони здоров'я (офіційного визнання наявності у нього для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров'я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам) Порядком акредитації, чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося лише через два роки від початку провадження діяльності у цій сфері.

Отже, на підставі системного аналізу вищенаведених норм законодавства України приходить до висновку, що особи, які працювали на провізорських посадах в аптечних закладах, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 355/632/17.

В той же час, суд касаційної інстанції зауважує, що суди досліджували та приймали рішення у справі, виходячи тільки із з'ясування факту наявності акредитації у аптеки, де працював позивач, тобто чи мала вона статус закладу охорони здоров'я.

Разом з тим, другою обов'язковою складовою права на пільгову пенсію є наявність стажу саме на посаді, яка дає право на отримання такої пенсії.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909).

У розділі 2 «Охорона здоров'я» Переліку № 909 визначено, що робота на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів дає право на пенсію за вислугу років.

Втім, суди не з'ясовували питання того, чи належить займана позивачем у період з 19 серпня 2004 року по 26 грудня 2016 року посада, а саме «директор аптеки» до визначених розділом 2 Переліку №909 посад провізорів, фармацевтів, лаборантів.

Слід зауважити, що з огляду на те, що робота на таких посадах відноситься до роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від найменування такої посади, з'ясуванню підлягає питання щодо безпосереднього здійснення на займаній посаді фармацевтичної чи провізорської діяльності.

Крім того, суди залишили поза увагою питання того, чи залишив позивач роботу на посаді, що дає право на пенсію за вислугу років, що є обов'язковою умовою призначення пільгової пенсії у відповідності до положень статті 7 Закону № 1788-ХІІ.

При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про переведення його на посаду директора ТзОВ «Сеті» з посади директора аптеки ТзОВ «Сеті» здійснено 26 грудня 2016 року відповідно до наказу від цієї ж дати № 86, з чим позивач і пов'язує набуття свого права на пільгову пенсію. Разом з тим, матеріали справи містять відомості про анулювання ліцензії АВ79369 від 20 вересня 2011 року, виданої ТзОВ «Сеті» на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, ще 25 жовтня 2016 року відповідно до наказу Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками №444. При цьому також залишилось нез'ясованим, які зміни відбулись у організаційній структурі Товариства, які обумовили зміну посади позивача та чи вплинули вони на характер виконуваної ним роботи, щоб стверджувати, що з 26 грудня 2016 року він припинив провізорську діяльність, якщо він дійсно таку здійснював до цієї дати. Без з'ясування цих обставин неможливо зробити висновок про роботу позивача на відповідних посадах.

З огляду на вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що суди дійшли передчасного висновку про наявність підстав для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, оскільки не встановлено усі фактичні обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Під час нового розгляду суду слід з'ясувати, чи належить займана позивачем у період з 19 серпня 2004 року по 26 грудня 2016 року посада, а саме «директор аптеки» до визначених розділом 2 Переліку №909 посад провізорів, фармацевтів, лаборантів, з урахуванням виконуваних обов'язків, чи залишив позивач станом на час звернення із заявою про призначення пільгової пенсії посаду, яка дає право на таку пенсію, та з якого часу, які зміни відбулись у організаційній структурі Товариства, що обумовили зміну посади позивача та чи вплинули вони на характер виконуваної ним роботи, щоб стверджувати, що з 26 грудня 2016 року він припинив провізорську діяльність, якщо він дійсно таку здійснював до цієї дати.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду