Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.08.2018 року у справі №818/157/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа №818/157/18

адміністративне провадження №К/9901/58811/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Кравчука В. М., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду (суддя Шаповал М. М. ) від 13 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Русанова В. Б., судді: Присяжнюк О. В., Курило Л. В. ) від 12 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Перекопівської сільської ради Роменського району Сумської області про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

У січні 20118 року ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Перекопівської сільської ради Роменського району Сумської області (далі - Перекопівська сільрада), у якому просила зобов'язати відповідача надати згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Перекопівської сільради.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, у задоволені позову відмовлено.

Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. У даному випадку таким органом є Головне управління Держгеокадастру у Сумській області. Перекопівська сільрада не наділена повноваженнями щодо передачі у власність громадян земельних ділянок державної власності. При цьому, суди зазначили, що ненадання відповідачем відповіді чи висловлення своєї незгоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Перекопівської сільради, не може бути підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні її клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а тому дії відповідача жодним чином не порушують її прав та законні інтереси у виниклих правовідносинах.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року і прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

У касаційній скарзі позивачка зазначає, що при неодноразовому зверненні до Перекопівської сільради до теперішнього часу вона не отримала земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

21 серпня 2018 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження у цій справі.

13 листопада 2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява про прискорення розгляду цієї справи.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 листопада 2019 року призначив дану справу до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.

Як убачається з матеріалів справи, у 2012 році ОСОБА_1 звернулася до Перекопівської сільради із заявою про виділ їй земельної ділянки, як працівнику соціальної сфери.

Листом від 28 травня 2012 року № 02-16/88 відповідач повідомив, що така заява не може бути задоволена, оскільки земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства розташовані за межами населеного пункту та знаходяться в розпорядженні Роменської районної державної адміністрації.

У подальшому, в січні 2017 року позивачка звернулася до Роменської районної державної адміністрації, Національного антикорупційного бюро України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з аналогічними заявами, на які надавалися відповіді та було роз'яснено, що для отримання земельної ділянки їй необхідно звернутися до Головного управління Дерджгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області).

У березні 2017 року позивачка звернулася до ГУ Держгеокадастру у Сумській області щодо виділення земельної ділянки.

Листом від 11 жовтня 2017 року № В-12324-5347/6-17 ГУ Держгеокадастру у Сумській області Волошиній А. С. відмовлено в задоволенні її заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, мотивуючи тим, що під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок ГУ Держгеокадастру у Сумській області повинно приймати до уваги позицію органів місцевого самоврядування, однак на запит ГУ Держгеокадастру у Сумській області колегіальної, обґрунтованої та мотивованої відповіді щодо погодження або непогодження зазначеного землевідведення Перекопівська сільрада не висловила.

01 грудня 2017 року позивачка звернулася до Перекопівської сільради із заявою надати відповідь, зокрема, чому на запит ГУ Держгеокадастру у Сумській області відповідачем не було висловлено колегіальної, обґрунтованої та мотивованої відповіді щодо погодження або непогодження зазначеного землевідведення.

11 грудня 2017 року листом № 02-16/513 Перекопівська сільрада повідомила ОСОБА_1, що її включено до списку працівників і пенсіонерів, бажаючих отримати земельні ділянки згідно з поданими заявами. Також зазначила, що запит від ГУ Держгеокадастру у Сумській області щодо погодження надання ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в жовтні 2017 року до сільради не надходив.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗК України; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України; г) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок визначено ст. 118 ЗК України.

За приписами ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України установлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За приписами ч. 4 ст. 122 ЗК України установлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 2 ст. 123 ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених Частиною 2 ст. 123 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Разом з цим, згідно підп. 13 п. 4 Положення про ГУ Держгеокадастру у Сумській області, затвердженого наказом Міністерством аграрної політики від 29 вересня 2016 року № 333 Головне управління відповідно до покладень на нього завдань розпоряджуються землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Тобто, ураховуючи викладені вище норми законодавства, убачається, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадян, яким в даному випадку є ГУ Держгеокадастру у Сумській області. Перекопівська сільрада не наділена повноваженнями щодо передачі громадянам у власність земельних ділянок державної власності.

Водночас, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, звернення ОСОБА_1 від 04 грудня 2017 року було розглянуто відповідачем та надано належну відповідь (лист від 11 грудня 2017 року № 02-16/513). Із заявою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачка до Перекопіської сільради не зверталася.

При цьому, відмову ГУ Держгеокадастру у Сумській області, викладену у листі від 11 жовтня 2017 року № В-12324-5347/6-17 за наслідками розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, позивачка не оскаржувала.

Крім того, як підтверджено матеріалами справи, станом на жовтень 2017 року запит стосовно надання колегіальної, обґрунтованої та мотивованої відповіді щодо погодження або непогодження зазначеного землевідведення до відповідача від ГУ Держгеокадастру у Сумській області не надходив. Разом з цим, будь-яких належних доказів на спростування зазначеного скаржницею до суду надано не було.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому ст. 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин та не приймає рішення на майбутнє.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ненадання відповідачем відповіді чи висловлення своєї незгоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Перекопівської сільради, не може бути підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні її клопотання, спрямованого до органу місцевого самоврядування, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а тому дії відповідача жодним чином не порушують її прав та законні інтереси у правовідносинах передачі земельної ділянки у власність.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: В. М. Кравчук

С. М. Чиркін