Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.06.2018 року у справі №807/819/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2020 року

Київ

справа № 807/819/16

адміністративне провадження № К/9901/52718/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 807/819/16

за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року, постановлене у складі головуючого судді Рейті С.І.,

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року, ухвалену у складі головуючого судді Попка Я.С., судді Сеника Р.П., Обрізка І.М.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Закарпатській області) в якому просив скасувати наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01 червня 2016 року № 259-о як протиправний та поновити його на попередній роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що оскаржуваний наказ відповідача про звільнення його з посади заступника начальника управління-начальника відділу перевірок платників основних галузей економіки та контролю за трансферним ціноутворенням управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Закарпатській області на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» є незаконним. Так, оскаржуваний наказ та запис в трудовій книжці, зроблений на підставі нього, не містить причин звільнення позивача з займаної посади. Позивач зазначив, що скорочення посади, яка обіймав позивач фактично не відбулося, одночасно з попередженням про вивільнення йому не було запропоновано наявної рівнозначної посади та не враховано його переважне право на зайняття вакантної посади в ГУ ДФС у Закарпатській області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року, позов задоволено частково.

3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Закарпатській області від 01 червня 2016 року № 259-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".

3.2. Поновлено ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді заступника начальника управління начальника відділу перевірок платників основних галузей економіки та контролю за трансфертним ціноутворенням управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Закарпатській області 01 червня 2016 року.

3.3. Стягнуто з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за один рік у розмірі 94 345, 20 грн (дев`яносто чотири тисячі триста сорок п`ять гривень двадцять копійок). В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Частково задовольняючи позов суди попередніх інстанцій вказали на протиправність наказу відповідача від 01 червня 2016 року № 259-о. Суди зазначили, що за результатами порівняння штатного розпису реорганізованого ГУ ДФС у Закарпатській області вбачається, що реорганізація цього управління дійсно мала місце, відповідно до нового штатного розпису кількість штатних одиниць становить - 252, тоді як до реорганізації у штатному розписі було передбачено 282 штатні одиниці. Разом з тим у відділі перевірок платників основних галузей економіки та перевірок трансферного ціноутворення скорочено 1 посаду, при цьому, посада, з якої звільнено позивача - заступника начальника управління - начальник відділу, залишилась в штатному розписі незмінною.

5. Відповідачем запропоновано позивачу вакантні посади: начальника управління податків і зборів з юридичних осіб ГУ ДФС у Закарпатській області, начальника відділу викриття кримінальних правопорушень у митній сфері оперативного управління ГУ ДФС у Закарпатській області (у разі погодження відповідним підрозділом ДФС України); завідувача сектору проективного аналізу відділу моніторингу доходів та обліково-звітної системи ГУ ДФС у Закарпатській області; завідувача сектору охорони державної таємниці технічного та криптографічного захисту інформації ГУ ДФС у Закарпатській області (у разі погодження відповідним підрозділом ДФС України та УСБУ у Закарпатській області); головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податків і зборів фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Закарпатській області (тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника, по 15 травня 2017 року); головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування ПДВ та контролю за відшкодуванням ПДВ управління податків і зборів з юридичних осіб ГУ ДФС у Закарпатській області, від призначення на які позивач відмовився, оскільки такі є не рівнозначними тій посаді, яку позивач обіймав до звільнення.

6. У той же час з дня попередження про наступне вивільнення з 12 березня 2016 року по день звільнення позивачу не була запропонована посада із якої його було звільнено, хоча вона була вакантною до квітня 2016 року та надалі запропонована іншій особі. З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про невиконання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції позивачу всіх наявних вакантних посад в ГУ ДФС у Закарпатській області.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

7. У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у Закарпатській області, в якій скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову повністю.

8. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушення норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначив, що у структурному підрозділі, де працював позивач змінилась назва управління та назва відділу. Так, згідно із штатним розписом ГУ ДФС у Закарпатській області від 01 грудня 2015 року, в якому працював позивач до звільнення, функціонували: Управління податкового та митного аудиту та Відділ перевірок платників основних галузей економіки та контролю за трансферним ціноутворенням. Штатним розписом на 2016 рік, затвердженим 28 лютого 2016 року передбачено Управління аудиту та Відділ перевірок основних галузей економіки та перевірок трансферного ціноутворення. Із зазначеними змінами назви окремого структурного підрозділу були по`вязані суттєві зміни в Податковому кодексі України, відповідно до якого функції перевірок СГД, а не контролю за такими перевірками, перейшли із місцевого на обласний рівень, а також відбулася передача функцій митного аудиту до митних органів.

8.1. На думку скаржника доказом зміни функціональних обов`язків позивача (як істотних умов праці) за воновутвореною організаційною структурою, є план заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби, затверджений наказом цієї служби від 02 листопада 2015 року № 834, в якому передбачено підготовку проекту наказу про функціональні напрямки ДФС за групами та Положення про відділ перевірок платників основних галузей економіки та перевірок трансферного ціноутворення управління аудиту ГУ ДФС у Закарпатській області від 16 листопада 2016 року, яке свідчить про кардинальні зміни у завданнях, функціях, правах та обов`язках новоутвореного підрозділу. Водночас у період проведення процедури вивільнення позивача ГУ ДФС у Закарпатській області не могло бути розроблено Положення та затверджені нові функціональні повноваження позивача, оскільки в силу наказу ГУ ДФС у Закарпатській області від 03 грудня 2014 року № 11 «Про затвердження Регламенту ГУ ДФС у Закарпатській області» визначалися та закріплювалися відповідним наказом Державної фіскальної служби, тобто центральним органом виконавчої влади. Зазначене спростовує висновки судів попередніх інстанцій.

8.2. З огляду на зазначене, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини щодо зміни істотних умов праці позивача, що призвело до порушення норм процесуального права.

8.3. У період спірних правовідносин почав діяти новий Закону України «Про державну службу», який чітко дає визначення, що таке «рівнозначна посада» і прив`язує дане питання тільки до групи оплати праці. Однак суди у оскаржуваних рішеннях намагаються оперувати термінами «подібна по назві», «аналогічна». При цьому, суди взагалі не досліджували питання щодо переваги інших працівників на призначення, як на їх думку «аналогічну» посаду.

8.4. Також скаржник звертає увагу на те, що позивачу не могли бути запропоновані одночасно 12 березня та 12 травня 2016 року всі вакантні посади в ГУ ДФС у Закарпатській області оскільки: всім працівникам ГУ ДФС у Закарпатській області, які були попереджені про наступне звільнення, не могли бути запропоновані аналогічні як позивачу вакантні посади; така письмова пропозиція автоматично означає і обов`язок керівника призначити працівника на будь-яку із обраних працівником вакантних посад після закінчення дії попередження про наступне вивільнення; керівник ГУ ДФС у Закарпатській області в такому випадку порушує статті 42 КЗпП України та процес вивільнення працівників не мав би кінця; багато посад у ГУ ДФС у Закарпатській області належить до основної та обліково-контрольної номенклатури Державної фіскальної служби, на які відповідач самостійно не має права призначати працівників. З наведеного слідує, що ГУ ДФС у Закарпатській області неодноразово намагалося забезпечити позивачу його право на працю, однак враховуючи відмову останнього від переведення на вищу та рівнозначні посади, процедура вивільнення позивача проведена відповідно до законодавства, а наказ ГУ ДФС у Закарпатській області від 01 червня 2016 року № 259-о є законним.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача Стрелець Т.Г., суддів Бевзенка В.М., Смоковича М.І. від 13 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

10. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 656/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т.Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27 лютого 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до частини 1 статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

12. Від представника позивача Митровки Я.В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій він з огляду на вірність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просив в задоволенні касаційної скарги відмовити оскаржувану судові рішення - залишити без змін.

Установлені судами фактичні обставини справи

13. З метою забезпечення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 840 "Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року № 85" та наказу Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) від 02 листопада 2015 року № 834 "Про затвердження плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби", наказу ГУ ДФС у Закарпатській області від 21 грудня 2015 року № 469 Про введення в дію Переліку змін до штатного розпису, яким, у зв`язку із затвердженням ДФС України Переліку змін № 5 до штатного розпису ГУ ДФС у Закарпатській області на 2015 рік, введено в дію Перелік змін № 5 до штатного розпису ГУ ДФС у Закарпатській області з 01 грудня 2015 року, наказу ГУ ДФС у Закарпатській області від 01 лютого 2016 року № 26 "Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису", яким, у зв`язку із затвердженням ДФС України організаційної структури та штатного розпису ГУ ДФС у Закарпатській області на 2016 рік, введено в дію організаційну структуру та штатний розпис ГУ ДФС у Закарпатській області з 01 лютого 2016 року, проведено реорганізацію ГУ ДФС у Закарпатській області та скорочено штатну чисельність працівників.

14. 12 березня 2016 року начальником ГУ ДФС у Закарпатській області письмово попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення із займаної посади заступника начальника управління - начальника відділу перевірок платників основних галузей економіки та контролю за трансферним ціноутворенням управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Закарпатській області з 13 травня 2016 року, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із зміною організації структури та скороченням штатної чисельності працівників ГУ ДФС у Закарпатській області. Одночасно, йому запропоновано переведення на вакантну посаду - начальника управління податків і зборів з юридичних осіб ГУ ДФС у Закарпатській області, від якої позивач відмовився.

15. 13 травня 2016 року в.о. начальника ГУ ДФС у Закарпатській області винесено додаток до попередження про наступне вивільнення від 12 березня 2016 року, яким ОСОБА_1 попереджено про продовження попередження про наступне звільнення із займаної посади 01 червня 2016 року, згідно з пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку зі скороченням чисельності державних службовців ГУ ДФС у Закарпатській області, при відмові обійняти іншу рівнозначну посаду або іншу роботу (посаду державної служби).

16. Позивачу запропоновано наступні вакантні посади: начальника відділу викриття кримінальних правопорушень у митній сфері оперативного управління ГУ ДФС у Закарпатській області (у разі погодження відповідним підрозділом ДФС України); завідувача сектору проективного аналізу відділу моніторингу доходів та обліково-звітної системи ГУ ДФС у Закарпатській області; завідувача сектору охорони державної таємниці технічного та криптографічного захисту інформації ГУ ДФС у Закарпатській області (у разі погодження відповідним підрозділом ДФС України та УСБУ у Закарпатській області); головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податків і зборів фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Закарпатській області (тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника, по 15 травня 2017 року); головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування ПДВ та контролю за відшкодуванням ПДВ управління податків і зборів з юридичних осіб ГУ ДФС у Закарпатській області, від яких позивач відмовився.

17. Наказом начальника ГУ ДФС у Закарпатській області від 01 червня 2016 року № 259-о, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу перевірок платників основних галузей економіки та контролю за трансферним ціноутворенням управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Закарпатській області відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

19. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів;7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

20. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону № 889-VIII).

21. Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

22. Частиною 5 статті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

23. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

24. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII).

25. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII).

26. Відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній станом 01 січня 2017 року, далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

27. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (стаття 42 КЗпП України).

28. Частинами 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

29. За змістом частини 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

30. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

31. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закон № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

32. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

33. Згідно з нормою частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

34. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 242 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

35. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

36. Предметом судового контролю у даній справі є правомірність наказу відповідача від 01 червня 2016 року № 259-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу перевірок платників основних галузей економіки та контролю за трансферним ціноутворенням управління податкового та митного аудиту ГУ ДІС у Закарпатській області відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

37. Перевіривши доводи касаційної скарги в межах наведених у ній доводів, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного наказу відповідача з огляду на таке.

38. Із аналізу положень Закону № 889-VIII вбачається, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону регулюється нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40 та 49-2 КЗпП України.

39. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

40. Таким чином, виходячи із тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

41. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

42. Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17. Підстав для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи колегія суддів не знаходить.

43. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли вірних висновків про те, що відповідачем в порушення вимог частини 3 статті 49-2 КЗпП України, не було запропоновано всі вакантні посади, які були наявні після реорганізації ГУ ДФС у Закарпатській області. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, оціненими судами попередніх інстанції в їх сукупності.

44. Верховний Суд наголошує, що відповідач у даній справі як суб`єкт владних повноважень відповідно до частини 2 статті 77 КАС України має обов`язок доказування правомірності винесеного ним наказу від 01 вересня 2016 року № 259-о та неможливості запропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, в тому числі про наявність переваг інших працівників щодо призначення їх на посади, які не пропонувались позивачу. З огляду на ненадання відповідачем доказів цього, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про не дослідження судами попередніх інстанцій питання переваг інших працівників на призначення на вакантні посади та констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій всебічно та повно дослідили докази, наявні в матеріалах справи.

45. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх часткового задоволення.

46. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

47. Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

48. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

49. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

50. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

51. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

52. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

53. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

54. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

55. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове судове рішення по суті позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишити без задоволення.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду