Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.02.2019 року у справі №359/369/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 359/369/17

провадження № К/9901/16613/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Коваленко Н. В., Кравчука В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 359/369/17

за позовом ОСОБА_2 до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області про призначення пенсії;

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Лічевецького І. О., Мельничука В. П., Мацедонської В. Е.) від 20 квітня 2017 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просила:

- визнати незаконною відмову Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_2;

- зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, ОСОБА_2 з 19 вересня 2016 року.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначала, що вона є внутрішньо переміщеною особою та має право на пенсію за вислугу років як педагогічний працівник, у призначенні якої відповідач протиправно відмовив.

Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не враховано до її пільгового стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, період її роботи після 30 червня 2014 року, оскільки до 13 вересня 2016 року вона продовжувала перебувати у трудових відносинах з Малоорлівською середньою школою (перебувала у відпустці без збереження заробітної плати).

Водночас позивач вказує, що законодавство не передбачає втрати особою права на пільгову пенсію, внаслідок проведення АТО, у разі перебування у відпустці чи внаслідок несплати соціальних внесків роботодавцем.

3. Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 03 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, а постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2017 року залишити в силі.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9. 06 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

10. Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

11. Станом на 28 лютого 2019 року заперечення або відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що паспорту серії НОМЕР_1, виданого 11 січня 2001 року Шахтарським РВ УМВС України в Донецькій області, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1.

13. Згідно з відомостями трудової книжки ОСОБА_2, остання працювала у Малоорлівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області. з 15 серпня 1990 року на різних посадах, а саме: з 15 серпня 1990 року по 29 серпня 1991 року вихователем групи продовженого дня; з 30 серпня 1991 року по 31 серпня 2003 року учителем початкових класів; з 01 вересня 2003 року по 05 вересня 2006 року учителем охорони безпеки життєдіяльності (ОБЖ) та української мови у початкових класах; з 06 вересня 2006 року по 13 вересня 2016 року учителем початкових класів.

14. 19 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області з заявою про призначення їй пенсій за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

15. Рішенням Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 28 вересня 2016 року № 3285 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII, та оскільки в записах трудової книжки позивача відсутні дані про її звільнення з посади, що дає право на пенсію за вислугу років, а уточнюючі документи про період роботи не надані.

Водночас, як слідує із вказаного рішення, страховий стаж та стаж за вислугу років зараховано ОСОБА_2 по 30 червня 2014 року за індивідуальними відомостями про застраховану особу, згідно яких страховий стаж позивача становить 28 років 4 місяці 16 днів, а стаж за вислугу років - 23 роки 10 місяців 17 днів. Позивачеві роз'яснено, що право на призначення пенсії за вислугу років як працівник освіти вона набуде при досягненні 54 років, за наявності спеціального стажу 30 років.

16. Вважаючи рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років протиправним, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що хоча ОСОБА_2 і не досягла 55-річного віку як це передбачено п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII, проте стаж її роботи дає право на пенсію за вислугою років, оскільки становить 26 років 0 місяців 26 днів.

18. В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що оскільки з 14 квітня 2014 року та на період до відновлення роботи Малоорлівської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області ОСОБА_2 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати зі збереженням на увесь період відпустки робочого місця та посади, період її роботи з 14 квітня 2014 року по 13 вересня 2016 року, має бути зарахований до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугою років.

Водночас, судом першої інстанції визнаного необґрунтованими посилання відповідача, як підставу для неврахування вказаного періоду до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугою років, на обставини що відсутності в базі даних Пенсійного фонду (персоніфікація) відомостей про сплату соціальних внесків роботодавцем, оскільки с. Малоорлівка Шахтарського району Донецької області відносить до населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, а тому Малоорлівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області як роботодавець та платник єдиного внеску звільнено від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

19. Разом з цим, суд першої інстанції зазначив, що згідно заяви ОСОБА_2, адресованої директору Малоорлівської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області Казановській Л. Р., позивач просила звільнити її згідно п. 1 ст. 38 КЗпП України з посади учителя початкових класів за власним бажанням з 13 вересня 2016 року (останній день роботи). Вказана заява була посвідчена приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Дідок С. І. та 30 серпня 2016 року була направлена цінним листом з описом вкладення директору Малоорлівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області Казановській Л. Р.

20. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що 13 вересня 2016 року слід вважати датою звільнення позивача з роботи.

21. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з посиланням на п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII, виходив з того, що оскільки позивач не досягла 55-річного віку, для отримання права на пенсію за вислугу років її спеціальний стаж станом на 31 грудня 2015 року мав становити 25 років 6 місяців.

22. Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 необхідний для призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж роботи (25 років 6 місяців) позивач набула лише 13 лютого 2016 року.

23. У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що враховуючи дату народження позивача, остання матиме право на пенсію за вислугу років після досягнення 54-річного віку.

24. Разом з цим апеляційний суд визнав необґрунтованими твердження позивача про те, що до спеціального стажу підлягає зарахуванню період її роботи нянею-прибиральницею та період навчання у Шахтарському педучилищі, оскільки чинним законодавством, зокрема постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04 листопада 1993 року № 909, не передбачено зарахування цих періодів до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що вирішуючи питання про зарахування до пільгового стажу позивача періодів її роботи нянею-прибиральницею та періоду навчання у Шахтарському педучилищі, апеляційним судом безпідставно застосовано положення Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909), оскільки з точки зору Закону № 1788-XII та законодавства, що діяло раніше, періоди роботи нянею-прибиральницею та навчання за спеціальністю також зараховуються в спеціальний педагогічний стаж роботи, що враховується для призначення пенсії за вислугу років.

26. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення для визначення права позивача на зарахування періодів роботи нянею-прибиральницею та навчання до педагогічного стажу відповідно до вимог Закону № 1788-XII, повинний був застосовувати норми законодавства, до діяли на час вказаної роботи та навчання.

27. Також скаржник вказує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків суду щодо розрахунку пільгового стажу позивача.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

29. Виходячи з доводів касаційної скарги, спірним у цій справі є правомірність дій та рішення Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо неврахування часу роботи ОСОБА_2 нянею-прибиральницею, періоду навчання у Шахтарському педучилищі, а також часу роботи з 14 квітня 2014 року по 13 вересня 2016 року у Малоорлівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області, до педагогічного стажу роботи позивача, та як наслідок відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII.

30. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31. Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

32. У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII до абзацу першого п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

- з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

- з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

- з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

- з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

- з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

- з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

- з 01 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

- з 01 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

- з 01 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

- з 01 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

33. За змістом абзацу другого п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (з урахуванням змін, внесених Законом № 911-VIII) до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 01 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше 25 років та 6 місяців.

За наявності на 31 грудня 2015 року спеціального стажу меншої тривалості, передбачено поетапне підвищення віку виходу на пенсію за вислугою років та необхідного спеціального стажу роботи, залежно від дати права виходу на таку пенсію.

34. Переліком № 909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років. Зокрема, п. 1 цього Переліку передбачено, що до стажу, який дає право на пенсію за вислугою років зараховується робота у загальноосвітніх навчальних закладах та посадах учителів та вихователів.

35. Як вірно було встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 у період з 15 серпня 1990 року по 13 вересня 2016 року працювала на посадах учителя та вихователя у Малоорлівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області.

36. Разом з цим з огляду на те, що с. Малоорлівка Шахтарського району Донецької області відноситься до населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, а Малоорлівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області як роботодавець та платник єдиного внеску звільнено від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що час роботи позивача з 14 квітня 2014 року по 13 вересня 2016 року у Малоорлівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області також підлягає зарахуванню до педагогічного стажу роботи позивача.

37. Водночас, як було встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, стаж роботи позивача на вказаних посадах у Малоорлівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Шахтарської районної ради Донецької області станом на 01 січня 2016 року, становив 25 років 4 місяці 16 днів, що є недостатнім (необхідно 25 років 6 місяців) для призначення ОСОБА_2 пенсії за вислугу років без урахуванням вимог щодо досягнення віку.

38. Разом з цим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що час робота позивача нянею-прибиральницею, не може бути зараховано до її педагогічного стажу, оскільки зазначена посада не передбачена Переліком № 909.

39. Водночас, що стосується зарахування до стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, часу навчання у Шахтарському педучилищі, колегія суддів зазначає наступне.

40. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

41. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

42. У Законі № 1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

43. Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «стаж страховий», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.

44. Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

45. Водночас, згідно частини 3 цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються, зокрема, періоди, коли особа не працювала, у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

46. У той же час, згідно положень пенсійного законодавства України, під спеціальним стажем слід розуміти період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

47. Отже, вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

48. Відтак, оскільки позивач у спірний період часу навчалася у педучилищі, а можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів (ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР), то суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що час навчання у Шахтарському педучилищі не може бути зараховано до пільгового стажу позивача. Час навчання позивача у вказаному навчальному закладі можливо зарахувати виключно до її загального трудового стажу.

49. Посилання позивача у касаційні скарзі на необхідність застосування при вирішення питання щодо віднесення часу її навчання у Шахтарському педучилищі до пільгового часу положень постанови Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 колегія суддів вважає недоречним, оскільки до навчання позивач не займалася педагогічною діяльністю, як це передбачено цією Постановою.

50. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

51. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

53. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

54. Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки Суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі № 359/369/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук