Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.03.2018 року у справі №825/1732/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа №825/1732/17

провадження №К/9901/46042/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4583 про визнання дій протиправними та стягнення коштів, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Військової частини А4583 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Баргаміної Н. М., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Вівдиченко Т. Р., суддів: Губської Л. В., Земляної Г. В.

І. Суть спору

1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А4583, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1.1. визнати дії Військової частини А4583 щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні протиправними;

1.2. стягнути з Військової частини А4583 заборгованість в загальній сумі 104685,81 грн., у тому числі: компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 71063,76 грн. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору;

1.3. стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 вересня 2017 року по 20 листопада 2017 року в сумі 30622,05 гривень.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31 серпня 2017 року його було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із закінченням строку контракту.

2.1. Позивач стверджує, що після його звільнення зі служби військовою частиною не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 71063,76
гривень.

2.2. На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено у день його виключення зі списків особового складу.

2.3. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації вартості за неотримане майно протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про її стягнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А4583 на посаді офіцера відділу радіаційного, хімічного, біологічного захисту управління оперативного забезпечення штабу, маючи військове звання майора.

4. Відповідно до наказу командувача військ оперативного командування "Північ" від 07 серпня 2017 року № 112 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а " частини 6 статті 26 з урахуванням підпункту "і" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та наказом командира Військової частини А4583 від 31 серпня 2017 року № 257 виключено ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31 серпня 2017 року.

5. Також у наведеному наказі командира Військової частини А4583 від 31 серпня 2017 року № 257 вказано про необхідність виплатити: надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 31 серпня 2017 року; щомісячну грошову винагороду в розмірі 60 % від місячного грошового забезпечення з 01 по 31 серпня 2017 року; премію за особистий внесок в загальні результати служби у розмірі 420 % посадового окладу з 01 по 31 серпня 2017 року; одноразову грошову допомогу у разі звільнення у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби у Збройних Силах України.

6. Крім того, наказано виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 71063,76 гривень.

7. Так, згідно з довідкою № 8 Військової частини А1624 вартість речового майна, що належить до видачі позивачу складає 71063,76 гривень.

8. Одночасно з виключенням зі списків особового складу Військової частини А4583 з ОСОБА_1 проведено остаточний розрахунок, що підтверджується довідкою-витягом з розрахунково-платіжних відомостей від 05 вересня 2017 року за № 502/2/9/569 щодо розміру грошового забезпечення, нарахованого позивачу.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

9.1. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А4583 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

9.2. Стягнуто з Військової частини А4583 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна в розмірі 71063,76 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.

9.3. Стягнуто з Військової частини А4583 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2017 року по 21 листопада 2017 року в розмірі 31000,10 гривень.

10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. При цьому зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.

10.1. Разом з цим суд першої інстанцій констатувавши, що позивачу не сплачено компенсацію за неотримане речове майно, дійшов висновку про те, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, з огляду на що останній має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.

11. Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

12. У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

13. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій приписів пунктів 3,4,7 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, зі змісту яких висновується, що звільнення військовослужбовця з військової служби є підставою для виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, яка, своєю чергою, здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік.

13.1. Представник відповідача зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства. Враховуючи, що у законодавстві, яке регулює військову сферу, питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не передбачено, на думку відповідача, на спірні правовідносини не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15.08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

16. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

17. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

18. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

21. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що "служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві.

Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина 5 статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо".

22. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - ~law46~).

23. За приписами ~law47~ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

24. Згідно з ~law48~ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

25. Абзацом першим ~law49~ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

26. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

27. Відповідно до ~law50~ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

28. Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі - Інструкція № 232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

29. Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:

1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м'якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників); папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;

2) створення та утримання запасів речового майна;

3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;

4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;

5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України на речове забезпечення;

6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;

7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.

30. Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції № 232).

31. Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року № 475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".

32. Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

33. Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

звільнення з військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця.

34. Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

35. За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

36. Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

37. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

38. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в Статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

39. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається статті 94 КЗпП України, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

40. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

41. Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

VI. Позиція Верховного Суду

42. З аналізу позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що підставою звернення до суду слугувала бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації вартості неотриманого речового забезпечення відповідно до Порядку № 178, у зв'язку з його звільненням з військової служби та припиненням службових відносин.

43. Тобто у цьому випадку мова йде про захист порушеного права позивача на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

44. Ужитий у КАС України термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

45. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

46. Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

47. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються частин 1 та 2 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

48. Зазначеними нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.

49. Як вбачається з матеріалів справи позивачем пред'явлено позов про стягнення компенсації за неотримане речове майно за час проходження військової служби.

50. Наведене свідчить про те, що спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу та суб'єктом владних повноважень, а отже, є публічно-правовим.

51. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007 (провадження № 11-695апп18).

52. З матеріалів справи вбачається, що наказом командира Військової частини А4583 від 31 серпня 2017 року № 257 позивача, звільненого відповідно до наказу командувача військ оперативного командування "Північ" від 07 серпня 2017 року № 112, виключено зі списків особового складу Військової частини А4583 та проведено остаточний розрахунок із виплати належних позивачу при звільненні сум.

53. При цьому виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведено не було.

54. Аналіз норм ~law56~, абзаців першого, третього пункту 242 Положення № 1153/2008, а також пунктів 2,3 Порядку № 178, в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби свідчить, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна при звільненні з військової служби.

55. Слід зазначити, що позивачем подано за місцем військової служби до його звільнення відповідний рапорт, що, зокрема, передбачено пунктом 4 Порядку № 178.

56. Відповідно до довідки Військової частини А1624 № 8, вартість речового майна, що належить до видачі позивачу складає 71063,76 гривень.

57. Враховуючи, що позивачу на день виключення його зі списків особового складу військової частини не було отримано грошової компенсації, тому Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанції щодо задоволення позовних вимог шляхом стягнення на користь позивача відповідних коштів з урахування суми, зазначеної в довідці.

58. У касаційній скарзі представник відповідача вказує про незастосування до спірних правовідносин приписів статей 116, 117 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, а передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню, не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

59. З цього приводу слід зазначити, що для вирішення питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, необхідно визначити правову природу такої компенсації та строки її виплати.

60. Зі змісту положень Інструкції № 232 висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

61. Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини 1 статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

62. Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

63. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

64. Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, Верховний Суд вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

65. Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 116 КЗпП передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

66. Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

67. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

68. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

69. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008.

70. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

71. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

72. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

73. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

74. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

75. Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

76. Задовольняючи позовні вимоги, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, обчислили таку суму на підставі пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням червень - липень 2017 року, який становить 23060,80 гривень.

77. Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

78. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

79. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

80. За таких обставин Верховний Суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

81. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 187809,06 гривень, з яких: грошове забезпечення 116745,30 гривень (62,16%) та компенсація за неотримане речове майно 71063,76 гривень (37,84%).

82. Обрахована судами першої та апеляційної інстанцій відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 31000,10 гривень.

83. Верховний Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11730,44 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (37,84% від 31000,10).

84. Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

85. З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права в частині, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає змінити постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, залишивши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в іншій частині - без змін.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Військової частини А4583 задовольнити частково.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 825/1732/17 змінити в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виклавши абзац четвертий резолютивної частини постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року таким чином:

"Стягнути з Військової частини А4583 (вул. Шевченка, 57, м. Чернігів, код ЄДРПОУ ~organization0~) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2017 року по 21 листопада 2017 року в розмірі 11730 (одинадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 44 коп.".

3. В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

О. В. Кашпур