Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.05.2019 року у справі №820/5089/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2019 року

Київ

справа №820/5089/18

адміністративне провадження №К/9901/11782/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О. В.,

суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №820/5089/18

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участі третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2018 року, прийняту в складі головуючого судді Сліденка А. В., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Спаскіна О. А., суддів Калиновського В. А., Кононенко З. О.

УСТАНОВИЛ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15 червня 2018 року №196-18;

- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Ірак - ОСОБА_1.

2. На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у країні його громадянського походження - Іраку на нього очікує переслідування зі сторони ісламських організацій та членів власної родини у зв'язку зі зміною віросповідання з ісламу на християнство та активною позицією у проповідувані християнства, наверненні у цю віру інших людей.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з правомірності оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України з огляду на відсутність передбачених законодавством підстав набуття позивачем статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись із постановою Харківського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2018 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

5. Позивач у касаційній скарзі просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що перебуваючи в Україні, позивач не отримує жодних економічних переваг у порівнянні з проживанням у країні його громадянської належності. Немає жодних економічних підстав, які б змусили його залишатися в Україні та просити про захист, окрім побоювань стати жертвою переслідувань через те, що він змінив релігію з ісламу на християнство. Суди першої та апеляційної інстанцій дали неправильну оцінку наданим позивачем доказам (інформації про країну походження, інформації про спробу отруєння та активній роботі у релігійній сфері). У позивача відсутня можливість альтернативи внутрішнього переміщення, оскільки новонавернені християни переслідуються по всій території Іраку, а віровідступництво в ісламі вважається тяжким гріхом.

IV. Позиція інших учасників справи

6. Відповідач подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без задоволення, а касаційну скаргу - без змін.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

7. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 02 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2018 року та на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року.

8. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано 06 червня 2019 року для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О. В. (головуючому судді), Радишевській О. Р., Уханенку С. А на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н. Богданюк від 06 червня 2019 року №645/0/78-19.

9. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 27 листопада 2019 року.

VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

10. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є іноземцем - громадянином Іраку. У 2008 році під час перебування на Батьківщині змінив релігію з ісламу на християнство. До листопада 2015 року знаходився на території Іраку, до органів влади чи правоохоронних органів з приводу будь-яких утисків, переслідувань, загроз життю або здоров'ю не звертався. У листопаді 2015 року залишив територію країни громадянської належності і прибув в Україну в цілях навчання (віза типу "Д", мета поїздки - навчання).

11. Під час навчання на підготовчому відділенні Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" подав до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 26 грудня 2016 року №50.

12. Згідно з наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №203 від 26 грудня 2016 року вказана заява була прийнята до попереднього розгляду.

13.11 січня 2017 року працівниками Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з іноземцем було проведено співбесіду.

14. Відповідно до наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №5 від 16 січня 2017 року розпочалась процедура оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15.28 лютого 2017 року працівниками Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з іноземцем було проведено співбесіду.

16. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в Харківській області №39 від 16 березня 2017 року було продовжено строк розгляду заяви ОСОБА_1.

17.21 квітня 2017 року працівниками Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області було проведено співбесіду з ОСОБА_1.

18.24 травня 2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області було складено висновок про відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" і доцільність прийняття рішення з приводу відмови в оформленні документів для вирішення питання стосовно визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19.15 червня 2018 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення №196-18 про відмову ОСОБА_1 у визнанні іноземця біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20. Не погодившись з зазначеним рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом.

VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

21. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Кодекс адміністративного судочинства України

Частина друга статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

23. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частина перша статті 5. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Абзац п'ятий Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI, відсутні.

Частини 1-2 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Абзац перший частини п'ятої статті 10. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН в справах біженців, видання 1992 року

Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пункт 62. Мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

25. Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04

Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

26. ~law9~

Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання.

Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

VІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

28. Аналізуючи наведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

29. Єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та в пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними в статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

30. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач вважає можливим переслідування у країні громадянської належності зі сторони ісламських організацій та членів власної родини в зв'язку зі зміною віросповідання з ісламу на християнство та в зв'язку з активним проповідуванням християнства і долученням до цієї релігії нових прихильників. Будь-яких інших причин та ризиків іноземець не вказав.

31. Суди правильно вказували на те, що іноземець не зобов'язаний подавати територіальному органу Державної міграційної служби України беззаперечні та достатні докази реальності ризику існування загрози переслідування, оскільки такі докази можуть бути відсутні у нього, але доводи та пояснення шукача притулку мають бути достатньо послідовними, правдивими і засвідчувати (щонайменше) ймовірність переслідувань у разі повернення на батьківщину.

32. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суб'єкта владних повноважень стосовно відсутності у випадку позивача ознак, передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за критерієм віросповідання.

33. Після зміни релігії (2008 року) іноземець тривалий час перебував у межах країни громадянської належності (до листопада 2015 року), до органів влади та правопорядку з приводу переслідувань, утисків, загрози життю і здоров'ю не звертався, обмежень та перешкод у веденні звичайного способу життя, практичній реалізації прав і свобод не мав.

34. Таким чином, відсутні ознаки, які б свідчили про існування для позивача будь-якої загрози (сповідування християнства, зміна релігії, ведення активної діяльності релігійного характеру).

35. Наведені іноземцем у даному конкретному випадку побоювання несуть очевидний характер уявних припущень, настання яких є вочевидь малоймовірним.

36. Крім того, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів для висновку щодо можливого застосування до іноземця смертної кари, загрози застосуванню тортур чи нелюдського поводження або покарання, доказів загрози систематичного порушення прав людини.

37. Також аналіз частини 1 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" свідчить про те, що існування нагальної та реальної (а не вигаданої та штучної) потреби у захисті іншої Держави зумовлює такий ступінь занепокоєння особою власною подальшою долею, коли громадянин протягом 5 днів від перетину кордону сповіщає органи влади країни прибуття про таку потребу.

38. Між тим, судами встановлено, що позивач вперше прибув до України у листопаді 2015 року, а із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише 26 грудня 2016 року.

39. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначали про те, що значна тривалість часових проміжків між виїздом з Батьківщини, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність в особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

40. Наведені обставини спростовують доводи касатора про незаконність рішення Державної міграційної служби України від 15 червня 2018 року №196-18.

41. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні та обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

IХ. Судові витрати

43. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року в справі №820/5089/18 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко