Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.03.2018 року у справі №815/4019/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №815/4019/17

адміністративне провадження №К/9901/46285/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/4019/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Андрухів В.В., судді - Єфіменко К.С., Завальнюк І.В.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя: Кравченко К.В., судді - Джабурія О.В., Вербицька Н.В.)

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 127-17 від 12.04.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що вважає спірне рішення неправомірним та необґрунтованим з огляду на те, що у відповідача не було правових підстав для відмови йому у визнанні біженцем, оскільки він є громадянином Сирії і повернення до країни громадянської належності становить загрозу його життю, безпеці, свободі внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Позивач є громадянином Сирії, уродженцем с. Тель Аль-Амір області Хасеке, постійно проживав у м. Рас Аль-Айн, за національністю - курд, за віросповіданням - мусульманин. Позивач має неповну вищу освіту, яку здобував на території України протягом 2001-2005 років, навчання не закінчив через фінансові проблеми.

3.1. На територію України позивач востаннє прибув 25.08.2003 року авіарейсом Алеппо (Сирія) - Миколаїв (Україна). Державний кордон з Україною перетнув легально на підставі національного паспорту та навчальної візи. В Сирію позивач повернутися не може в зв`язку з бойовими діями на території країни походження.

3.2. 14.08.2013 року позивач звернувся до Управління по роботі з іноземцями та біженцями ГУ ДМС України в Одеській області з заявою (№1169-04) про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3.3. 17.03.2015 року Управлінням у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі №2013OD0281 щодо відмови у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 вказаного Закону.

3.4. Державною міграційною службою України прийнято рішення №338-15 від 27.04.2015 року, яким підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та вирішено відмовити заявнику у визнанні його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.

3.5. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2015 року по справі №815/2785/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року, скасовано рішення ДМС №338-15 від 27.04.2015 року; зобов`язано ДМС повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача та обставин, встановлених судом.

3.6. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2015 року, 25.12.2015 року ДМС прийнято рішення №75-15, яким зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС від 24.04.2015 року №338-15.

3.7. За результатами розгляду особової справи заявника №2013OD0281, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 20.03.2017 року складено висновок про доцільність відмовити громадянину Сирії у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

3.8. Рішенням ДМС від 12.04.2017 року №127-17 з посиланням на статтю 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», висновок ГУ ДМС в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3.9. 01.08.2017 року позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №168 від 12.06.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС від 12.04.2017 року №127-17.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року, позов задоволено частково.

4.1. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 127-17 від 12.04.2017 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про надання позивачу додаткового захисту. В решті позову відмовлено.

5. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення відповідачем прийнято без врахування інформації по країні походження позивача, а тому таке рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

IV. Касаційне оскарження

6. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду.

7. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами не було враховано, що з 2015 року ситуація в Сирії докорінно змінилась, 90% її території звільнено від терористів, ситуація з перемир`ям значно покращилась, йде процес повернення мешканців до своїх будинків, до Сирії можна дістатися авіасполученням Київ - Латакія, Київ - Тарус. Відповідач наголошує на нелегальному перебуванні позивача на території України протягом 8 років та виїзд з країни своєї громадянської належності з метою отримання вищої освіти на території України, що унеможливлює визнання його біженцем на території України.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

8. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 360 (далі - Положення) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

10. Згідно з п. 2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

11. Відповідно до положень статті 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

12. Пунктом 13 цієї ж статті Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

13. Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

14. Крім того, відповідно до п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

15. Відповідно до статті 4 Директиви Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

VI. Позиція Верховного Суду

16. При розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту міграційною службою не враховано, що інформація про країну походження, в даному випадку відомості щодо подій у Сирії, належить до загальновідомої інформації.

17. В Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності.

18. У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.

19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державна міграційна служба України, приймаючи спірне рішення виходила з того, позивач у країні громадянської належності не перебував членом жодної політичної, громадської, військової та релігійної організації та утисків на батьківщині за жодною з конвенційних ознак не зазнав, не тікав від небезпеки рятуючи своє життя, а добровільно покинув країну з метою навчання на території України. Проте, відповідачем не прийнято до уваги той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження, який виїхав 21.10.2008 року, змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.

20. Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

21. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що в даному випадку щодо позивача наявні конвенційні ознаки, які дають йому право на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

22. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.

23. Тож за встановлених в цій справі обставин справи, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову частково є правильними і обґрунтованими.

24. Разом з тим, відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 25.06.2009 року № 1 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

25. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, без порушень принципу розподілу влади.

26. Суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку в частині наявності підстав зобов`язати міграційний орган прийняти рішення про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

VII. Позиція Верховного Суду

27. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову частково.

28. Викладені в касаційній скарзі доводи не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги відповідача Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

29. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

30. При цьому, Верховний Суд вказує на помилкове зазначення в резолютивній частині рішення судом першої інстанції та не виправлення помилки судом апеляційної інстанції щодо обов`язку, покладеного на орган міграційної служби рішенням суду, а саме: судом зазначено про надання позивачу додаткового захисту замість визначення обов`язку відповідача визнати позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

31. Оскільки зазначений спосіб захисту права позивача не передбачено на законодавчому рівні, Верховний Суд вважає наявними підстави для зміни резолютивної частини судового рішення.

32. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

33. За правилом частин першої, другої статті 351 указаного Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

34. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в резолютивній частині, а в іншій частині рішення судів - підлягають залишенню без змін.

Судові витрати

35. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року в цій справі змінити в резолютивній частині, виклавши її третій абзац в наступній редакції: «Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

3. В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова