Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2020 року

Київ

справа №826/15761/17

касаційне провадження №К/9901/66782/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2018 (головуючий суддя: Пащенко К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2018 (головуючий суддя: Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі №826/15761/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - УПСЗН Печерської районної у м. Києві державної адміністрації або відповідач), третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні позивачу статусу інваліда війни та видачі посвідчення;

зобов`язати відповідача встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни і видати відповідне посвідчення.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується документально. За сукупності зазначених обстави позивач вважає, що набув статусу інваліда війни.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обов`язковими умовами, за яких особу можна віднести до інвалідів війни згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) є наявність у особи доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Разом з цим, суд зазначив, що надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, а тому підстави для поширення на позивача дії пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ відсутні.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням судами обставин справи. Скаржник стверджує, що аналіз положень нормативно - правових актів з Цивільної оборони, які були чинні на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, свідчить про те, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Залучення позивача до складу невоєнізованих формувань Цивільної оборони, його участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, документально підтверджується.

Ухвалою Верховного Суду від 12.12.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 24.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

На адресу суду касаційної інстанції від відповідача надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Третя особа правом на подачу відзиву некасаційну скаргу не скористалася.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні, як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалід ІІ групи та користується пільгам, встановленими Законом України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).

За інформацією з посвідчення (категорія 1) серії НОМЕР_1 та вкладки до нього, виданих 22.03.2000 Держадміністрацією м. Києва, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи - учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У період з 02.10.1986 по 16.10.1986 та з 17.10.1986 по 30.10.1986 позивач залучався до робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці від 29.06.2017 №8 про роботу в місті Чорнобиль; копіях витягів з наказів Київського виробничого об`єднання «Ремгоргоборудование» від 02.10.1986 №343 та від 16.10.1986 №354.

Відповідно до довідки серії КИЕ-1 №046346 від 10.06.2002 про встановлення ступеню втрати працездатності із встановленням причини інвалідності, інвалідність позивача ІІ групи спричинена хворобами, пов`язаними з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

31.08.2017 позивач звернувся до УПСЗН Печерської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про встановлення йому статусу інваліда війни і видачу у зв`язку з цим посвідчення.

Листом від 11.09.2017 № 105/74/81-1023/18-10797 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наданих ним документів відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення на підставі статті 7 Закону №3551-ХІІ.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Закон №3551-ХІІ визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини другої статті 4 цього до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ.

Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 - 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 - 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов`язків.

Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-XII. Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань саме Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні достатні підстави для набуття ним статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII.

Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону №796-XII).

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 21.08.2018 у справі №279/2285/16-а, від 15.05.2019 у справі №816/851/18, від 18.09.2019 у справі №674/450/17, від 19.09.2019 у справі №756/8323/16-а, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а (2-а/315/29/15), і колегія суддів не вбачає підстав відступати від такої.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та апеляційній скарзі з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для їх скасування - відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2018 у справі №826/15761/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзеров