Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

Київ

справа № 817/820/16

провадження № К/9901/2672/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Рівненського обласного центру медико-соціальної експертизи, третя особа: Амбулаторія первинної медико-санітарної допомоги №1 КЗ «Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою представника позивача - ОСОБА_2 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду прийняту 19 червня 2017 року, у складі головуючого судді Комшелюк Т.Ю., та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду постановлену 01 листопада 2017 року, у складі колегії суддів: головуючого - Охрімчук І.Г., суддів: Моніча Б.С., Капустинського М.М.,

у с т а н о в и в:

У червні 2016 року позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 28 лютого 2012 року на сумісному засіданні Рівненської міжрайонної МСЕК та Рівненської обласної МСЕК №2 було прийнято рішення про встановлення йому третьої групи інвалідності терміном на один рік.

29 листопада 2013 року його було оглянуто Рівненською міжрайонною МСЕК та направлено на консультацію на обласну МСЕК №2.

05 грудня 2013 року за результатами огляду обласною МСЕК №2 позивачу було відмовлено у надані йому третьої групи інвалідності. Звернувшись до Рівненського обласного центру медико-соціальної експертизи із заявою від 14 січня 2016 року, позивач отримав лист №01-12/113 від 21 січня 2016 року та копію акту №580 огляду медико-соціальною експертною комісією від 29 листопада 2013 року, відповідно до якого позивачу було відмовлено в заяві на підставі пункт 27 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності».

З зазначеним рішенням позивач не згодний, вважає його незаконним та необґрунтованим, оскільки відповідачем не враховано, що на час огляду позивач був хронічно хворий. Больові синдроми, внаслідок його хронічних хвороб, призводили до втрат свідомості, кровотеч, він практично втратив можливість працювати за спеціальністю будівельника. На момент огляду, позивач міг виконувати лише ту роботу, яка не потребувала фізичних навантажень. В зв'язку з наведеним позивач вважає, що не правильно були застосовані норми законодавства для встановлення тієї чи іншої групи інвалідності.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2018 року касаційна скарга від представника позивача - ОСОБА_2 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 28 грудня 2017 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі представниця позивача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій консультативного висновку спеціаліста невролога від 25 листопада 2013 року за №7258 КЗ «Рівненської обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради клініко - функціонального діагнозу ОСОБА_1 та при винесені рішення не був врахований п.27 Положення про медико-соціальну експертизу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 листопада 2013 року Рівненським обласним центром МСЕК № 2 було проведено огляд позивача для прийняття рішення стосовно встановлення йому інвалідності, що підтверджується актом огляду № 580.

За результатами медичного огляду та за наявними медичними документами експерти Рівненського обласного центру МСЕК № 2 не виявили об'єктивних даних щодо наявності у позивача такого розладу функцій організму, які свідчать про необхідність у соціальній допомозі і захисті.

Встановлено, що згідно акту № 580 від 29 листопада 2013 року обласною МСЕК № 2, за наслідками огляду позивача та після вивчення результатів медичних обстежень та досліджень, основним діагнозом є поширений остеохондроз хребта, деформуючий спондильоз, S-подібний сколіоз грудного відділу хребта І-ст., кіфотична клиновидна деформація Д7, Д8, Д9, динамічна нестабільність С3, С4, L3, L4. Хронічний попереково-крижовий радикуліт з радикуло-ішемічним, двобічним синдромом в стадії нестійкої ремісії, помірними статико-динамічними розладами хребта. Також встановлений супутній діагноз - хронічний гастродуоденіт, стадія ремісії. S-подібний сколіоз грудного відділу хребта І-ст. Деформація тіл Д7. Д8, спондильоз ФНХ І-ІІ

Оцінивши соціальні потреби позивача, визначивши клініко-функціональний діагноз, професійний, трудовий прогноз, відповідачем було встановлено, що наявні у позивача порушення функцій організму, обумовлені захворюваннями, не обмежують його життєдіяльність до стану, який би надавав можливість визнати його інвалідом відповідно до вимог пп. 26, 27 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03 грудня 2009 року (далі - Критерії). Таким чином, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для визнання позивача інвалідом.

5 грудня 2013 року Рівненським обласним центром медико-соціальної експертизи видано довідку позивачу про невизнання його інвалідом. Вважаючи рішення обласної МСЕК № 2 від 05 грудня 2013 року та міжрайонної МСЕК від 29 листопада 2013 року протиправними позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні рішення про невизнання ОСОБА_1 інвалідом, комісія медико-соціальної експертизи діяла в межах своїх повноважень згідно з чинним законодавством. При встановленні інвалідності комісією враховувались критерії, визначені у Положенні про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Станом на час огляду позивача комісією були відсутні критерії, які дозволяють встановити 3 групу інвалідності, в зв'язку з чим відповідачем правомірно прийнято рішення про невизнання його інвалідом. Підстави для встановлення інвалідності позивачу відсутні.

Таку позицію Рівненського окружного адміністративного суду підтримав і Житомирський апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи.

Верховний Суд такі висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Статті 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інвалідність, як міра втрати здоров'я, визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

Процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначена Положенням про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення про МСЕК № 1317).

Пунктом 3 Положення про МСЕК № 1317 встановлено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За змістом пункту 4 Положення Про МСЕК № 1317 Міністерство охорони здоров'я (далі - МОЗ) утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, яку очолює головний лікар.

Приписами пункту 10 вказаного Положення обумовлено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються комісії загального та спеціалізованого профілів. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.

В силу вимог п. 12 Положення, до повноважень Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії віднесено надання лікарям комісій консультаційної допомоги з питань проведення медико-соціальної експертизи; проведення у складних випадках огляду осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій.

З пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

Пунктом 27 вказаного Положення визначено, що підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Згідно з пунктом 1.10 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561, при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

Судами попередніх інстанцій було правильно встановлено, що рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, яка обов'язково включає направлення на МСЕК, та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аналізуючи вказані правові норми, суд попередніх інстанції дійшли правильного висновку, що процедура проведення медико-соціальної експертизи позивача дотримана відповідачем в повній мірі, а тому рішення про невизнання позивача інвалідом від 05 грудня 2013 року прийняте відповідачем на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та є правомірним.

Щодо вимоги, про зобов'язання відповідача невідкладно, але не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням, розглянути питання щодо встановлення/не встановлення позивачу групи інвалідності станом на 05 грудня 2013 року на підставі обґрунтованого та повного аналізу усіх необхідних відомостей, які існували на момент оглядів 29 листопада 2013 року Рівненською міжрайонною МСЕК та 05 грудня 2013 року обласною МСЕК №2, то суди вірно вказали, що визнання рішення МСЕК №2 від 05 грудня 2013 року правомірним, виключає наявність підстав для її задоволення.

Також не належить до задоволення і вимога позивача щодо зобов'язання відповідача відкликати з органів Пенсійного фонду України будь-які документи, які направлялися до них внаслідок прийняття рішення про невизнання позивача інвалідом за результатами оглядів 29 листопада 2013 року та 05 грудня 2013 року оскільки, як встановлено судом, відповідач таких документів у Пенсійні органи не направляв.

Відповідно до положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, згідно якої, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу.

Відповідно до Закону України, «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», до компетенції медико-соціальної експертизи відноситься комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Відтак, суди не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Розглядаючи питання про встановлення групи інвалідності позивачу, відповідачем не порушено порядку розгляду цього питання, а тому оскаржувані рішення відповідають положенням Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положенню про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, тобто прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу представника позивача - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець