Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.09.2018 року у справі №813/6020/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 813/6020/14

адміністративне провадження № К/9901/14148/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 813/6020/14

за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості;

за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Старунського Д. М., Багрія В. М., Рибачука А. І.) від 18 лютого 2016 року, встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У серпні 2014 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якому просило стягнути основний борг в сумі 7606,25 грн. та 304.44 грн. пені.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідачем, в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не забезпечено виконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2013 році.

3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року задоволено апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року скасовано; прийняти нову, якою адміністративний позов Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів основний борг в сумі 7605,25 грн. та пеню в сумі 304,44 грн.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріально та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалась.

8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9. 01 лютого 2018 року касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі № 813/6020/14 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

10. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження на 19 вересня 2018 року.

11. 19 вересня 2018 року розгляд справи відкладено на 26 вересня 2018 року.

12. Станом на 26 вересня 2018 року заперечення або відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 січня 2013 року відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) до Камянка-Бузького районного центру зайнятості в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, якою затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування поданий звіт форми № 3-ПН, в якому ФОП ОСОБА_2 інформував Камянка-Бузький районний центр зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів, в кількості 1 особи на посаду «пекар», що підтверджується листом Львівського обласного центру зайнятості від 26 вересня 2014 року № 05-3434/0-14.

14. 03 січня 2013 року відповідачем до Камянка-Бузького районного центру зайнятості подано звіт форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць та потребу працівників за 2013 рік, в якому відображено наявність вакансії в кількості 1 особи на посаду «пекар».

15. У липні 2014 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області проведено перевірку додержання ФОП ОСОБА_2 вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

16. За результатами перевірки складено акт від 16 липня 2014 року № 1317025 0786 /а. с. 9-16/, відповідно до якого встановлено, що відповідачем не виконується норматив робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особа, а саме у акті зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2013 році становила 8 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів 0 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2013 році становить 1 особа.

17. Про виявлені порушення Територіальна державна інспекція з питань праці у Львівській області листом від 28 липня 2014 року № 02-3551/07 повідомила Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та скерувала до Фонду матеріали перевірки для прийняття відповідного рішення /а. с. 7/.

18. Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, враховуючи кількість місць не зайнятих інвалідами, розраховано заборгованість відповідача по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2013 рік, де 7606,25 грн. - сума основного боргу, 304,44 грн. - сума нарахованої пені за несплату основного боргу, а загалом сума адміністративно-господарської санкції становить 7910,69 грн. /а. с. 19/.

19. У зв'язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарської санкції, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення боргу та пені.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із безпідставності позовних вимог у зв'язку з відсутністю доказів бездіяльності відповідача чи відмови його у працевлаштуванні інвалідів.

21. Надаючи оцінку фактичним обставинам справи, суд першої інстанції виходив з наступного законодавчого регулювання спірних правовідносин.

21.1. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

21.2. Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

21.3. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

21.4. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

21.5. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

21.6. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

21.7. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

21.8. Згідно ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

21.9. За змістом ст. 18-1 Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

22. Суд першої інстанції, з врахуванням того, що обов'язок для роботодавців подавати звіти до територіальних органів державної служби зайнятості передбачено законодавством з метою інформування цих органів для направлення ними на роботу інвалідів, дійшов висновку про досягнення ФОП ОСОБА_2 відповідної мети.

23. При цьому, судом першої інстанції враховано правову позицію Верховного Суду України при розгляді аналогічних спорів (постанови № 21-60а11 від 20 червня 2011 року; № 21-105а12 від 26 червня 2012 року; № 21-95а13 від 02 квітня 2013 року), який усуваючи неоднакове застосування судами норм матеріального права вказав, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів форми 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного державного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів. За умови, що відповідний орган Фонду соціального захисту інвалідів не направляв інвалідів на підприємство для працевлаштування, підприємство не відмовляло у працевлаштуванні інвалідам за направленням центру зайнятості, відсутній факт вчинення правопорушення, за яке передбачено стягнення господарських санкцій.

24. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, виходив із невиконання відповідачем обов'язку по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме відповідач не здійснював інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), шляхом подачі звіту за формою № 3-ПН щомісячно.

25. Оцінюючи доводи сторін, фактичні обставини справи та обґрунтовуючи свою незгоду з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції, чинній з 01 січня 2006 року) визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

26. У зв'язку з цим, апеляційний суд вважав, що ст. 18 Закону № 875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві. Проте, ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

27. Відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 19 Закону України «Про зайнятість населення» державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.

28. Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

29. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

30. Звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів встановлюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

31. Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

32. Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою N 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів». Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів».

33. Про наявність вакантних місць роботодавці повинні повідомляти центри зайнятості щомісячно, направляючи звітність у формі № 3-ПН згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420.

34. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем звіт форми 3-ПН подавався до Камянка-Бузького районного центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу працівників за 2013 рік, в яких відображено наявність вакансії в кількості 1 особи на посаду «пекар», що підтверджується листом Львівського обласного центру зайнятості №05-3434/0-14 від 26 вересня 2014 року лише 03 січня 2013 року, тобто відповідачем звіти за формою № 3-ПН не подавались з лютого по грудень 2013 року.

35. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача належить стягнути суми адміністративно-господарських санкцій та пені у відповідності до ст. 20 Закону № 875-ХІІ.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

36. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:

- у жодному пункті наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 «Про затвердження форми звітності та інструкцій щодо їх заповнення» (далі - Наказ № 420) не зазначено, що обов'язком відповідача є подання звітності форми № 3-ПН щомісячно, оскільки цим наказом затверджуються та вводяться в дію форми звітності та інструкції щодо заповнення цих форм;

- у цьому Наказі № 420 зазначається, що він приймається на виконання ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-ХІІ, який втратив чинність 01 січня 2013 року на підставі Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VІ;

- положення Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-ХІІ не можуть поширюватися і застосовуватися до правовідносин, які виникли після втрати цим законом чинності;

- на момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, а саме з 01 січня 2013 року набрав чинності та діяв новий Закон України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VІ, жодною статтею якого не передбачено, що відповідач зобов'язаний подавати звіти форми 3-ПН щомісячно;

- 31 травня 2013 року прийнято Міністерством соціальної політики України наказ № 316 «Про затвердження форми звітності 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», на підставі якого 31 травня 2013 року втрати чинність наказ № 420;

- п. 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії), форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансію) не пізніше десяти робочих днів з дати відкриття вакансії;

- відповідачем вимоги вказаного порядку виконані.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, вважає, що у діях відповідача відсутня вина у вчиненні господарського правопорушення, оскільки ФОП ОСОБА_2 вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» виконано. А отже, підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відсутні.

38. Зокрема, щодо необхідності інформування відповідачем органи працевлаштування про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме ненадання звіту форми № 3-ПН за лютий - грудень 2013 року, колегія суддів зазначає наступне.

38.1. Обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII, який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

38.2. Тобто, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

38.3. Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, відповідно до якої форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

38.4. Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

38.5. Отже, на час спірних правовідносин (у 2013 році) законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

39. Як свідчать матеріали справи, відповідачем вказаний обов'язок виконано, а також встановлено, що відповідачем вжиті залежні від нього передбачені законодавством заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу та інформування центр зайнятості про наявність вакансії. Проте центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, а відмов зі сторони роботодавця у працевлаштуванні направлених інвалідів встановлено не було.

40. Враховуючи викладене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, Суд дійшов висновку, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правильним, а, отже, Львівський апеляційний адміністративний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції.

41. Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

42. З огляду на викладене, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року - залишенню в силі.

Керуючись ст. 242, 341, 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі № 813/6020/14 скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб