Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.09.2020 року у справі №360/1362/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 360/1362/20

адміністративне провадження № К/9901/23895/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №360/1362/20

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року, прийняте в складі: головуючого судді Петросян К. Є., і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Казначеєва Е. Г., суддів Гайдара А. В., Міронової Г. М.,

УСТАНОВИЛ:

І. Обставини справи

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУ НП в Луганській області), з вимогами: визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2016 роки; зобов'язати нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2016 роки.

2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що він з 17.08.2007 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 у ГУ НП у Луганській області. Позивач є учасником бойових дій. Наказом ГУ НП в Луганській області від 20.07.2016 №470о/с позивач був звільнений зі служби за власним бажанням. Проте станом на день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2015-2016 роки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням учасника бойових дій від 06.11.2015 серії НОМЕР_1, відповідно до якого останній має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а. с.7-9).

4. Згідно з довідкою відповідача від 09.04.2020 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 17.08.2007 по 06.11.2015 та в Національній поліції України з 07.11.2015 по 20.07.2016 на посадах атестованого складу (а. с.33).

5. Відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Луганській області від 20.07.2016 №470 о/с "По особовому складу" старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (М-167619), старшого слідчого Сєвєродонецького відділу поліції ГУ НП в Луганській області з
20.07.2016 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням), з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 08 років 11 місяців 03 дні, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 17 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки. Указаний витяг з наказу позивач отримав 20.07.2016 (а. с.12,31).

6. З довідки начальника сектору кадрового забезпечення Сєвєродонецького відділу поліції ГУ НП в Луганській області від 06.04.2020 №10752/111/34-2020 убачається, що позивач за період проходження служби у вказаному відділі не використав додаткову оплачувану відпустку, як учасник бойових дій за 2015 рік у кількості 14 днів та за 2016 рік у кількості 14 днів. З рапортами про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки не звертався (а. с.34).

7. Водночас на звернення позивача від 05.03.2020 щодо виплати йому компенсації за невикористані календарні дні цієї відпустки відповідачем надана відповідь від
30.03.2020 №327/111/22-2020, в якій повідомлено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій законодавством не передбачена.

8. Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 20.07.2016. Зобов'язано ГУ НП в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 20.07.2016.

10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Указане, на думку судів попередніх інстанцій, свідчить про те, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2016 роках додаткову соціальну відпустку, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

V. Провадження в суді касаційної інстанції

11.18 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ НП в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року.

12. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А.

13. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

14. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження, згідно з приписами пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції при прийнятті рішень не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13.06.2018 у справі №545/1881/16.

15. Скаржник зазначає, що додаткова відпустка, яка надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10, 11, 12 Закону України "Про відпустки"). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.

16. Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

17. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

18. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

20. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

21. Закон України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

22. Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (Закон України "Про відпустки"); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (Закон України "Про відпустки"); додаткова відпустка за особливий характер праці (Закон України "Про відпустки"); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (Закон України "Про відпустки"); 3) творча відпустка (Закон України "Про відпустки"); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (Закон України "Про відпустки"); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (Закон України "Про відпустки"); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (Закон України "Про відпустки"); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (Закон України "Про відпустки"); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (Закон України "Про відпустки"); 5) відпустки без збереження заробітної плати (Закон України "Про відпустки"). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

23. Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

24. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

25. Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

26. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі-Закон № 2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

27. Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі-Закон №3551-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

28. Закон України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - ~law32~; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

29. Відповідно до ~law33~ служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

30. Проходження служби в поліції регулюється ~law34~ та іншими нормативно-правовими актами (~law35~).

31. Згідно з ~law36~ поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених ~law37~. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

32. ~law38~ передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово.

Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

33. Відповідно до ~law39~ поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

34. ~law40~ обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

35. Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

36. Указаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС України із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

37. Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку №260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, встановленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку.

38. Водночас положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

39. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

VI. Позиція Верховного Суду

40. У касаційній скарзі відповідач зазначив про те, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не є видом відпустки, яка надається щорічно.

41. У контексті зазначених норм, Суд уважає таке твердження помилковим, з огляду на зміст пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

42. Отож вказані норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

43. Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 зазначив таке.

44. Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ~law43~. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

45. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ~law44~, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

46. Проаналізувавши наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

47. Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

48. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, що знайшло своє відображення у постановах від 14.04.2021 у справі №620/1487/20 і від 29.04.2021 у справі №200/602/20-а.

49. Так, Верховний Суд указав, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

50. Положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

51. Ураховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2016 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій.

52. Щодо доводів касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин має бути застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.06.2018 у справі №545/1881/16, то Суд уважає за необхідне зазначити таке.

53. У справі №545/1881/16 спір виник з приводу того, що відповідач (орган місцевого самоврядування) не провів компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із розрахунку розміру середньоденної заробітної плати відповідно до статті 16 Закону України "Про відпустки", статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", пункту 17 статті 13 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

54. Таким чином, обставини у цій справі не є подібними до правовідносин, що були предметом спору у справі №545/1881/16.

55. За наведених обставин Суд уважає, що доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

56. За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

57. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

60. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

61. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області залишити без задоволення.

62. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року в цій справі залишити без змін.

63. Судові витрати не розподіляються.

64. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська

Судді: О. В. Кашпур

С. А. Уханенко