Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.01.2021 року у справі №640/8451/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 640/8451/20

адміністративне провадження № К/9901/2517/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/8451/20

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року (головуючий суддя Шейко Т. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Аліменко В. О., судді Безименна Н. В., Кучма А. Ю.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просила:

1.1. стягнути з Офісу Генерального прокурора на її користь вихідну допомогу при звільненні в сумі 39679,71 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 39679,71 грн, а всього 79359,42
грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є звільненою з Генеральної прокуратури України наказом №1239 ц від 28 жовтня 2019 року з 29 жовтня 2019 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Вказує, що Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Натомість Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Тому позивач вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню трудове законодавство.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва 27 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутність норми про виплату вихідної допомоги при звільненні прокурорів за пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (далі-Закон №1697-VII) не свідчить про прогалину закону щодо конкретного виду правовідносин, а враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та у порядку, передбачених ~law46~, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набула права на її отримання.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

3.2. На обґрунтування підстави оскарження зазначає про висловлений Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15) та Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 (справа №803/31/16), від 30.07.2019 (справа №804/406/16), від 08.08.2019 року (справа №813/150/16) висновок про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

3.3. Скаржник вказує, що Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Водночас Законом України "Про прокуратуру" передбачено, що питання матеріально-побутового забезпечення та соціального захисту працівників органів прокуратури, не врегульовані Законом України "Про прокуратуру", визначаються Законом України "Про державну службу" та іншими законодавчими актами. Оскільки це питання на час виникнення спірних правовідносин також не було врегульоване Законом України "Про державну службу", позивач вважає наявними підстави для застосування статті 44 КЗпП України.

3.4. Зазначає про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.12.2020 року (справа №560/3971/19) щодо наявності у неї права на отримання допомоги при звільненні.

3.5. Крім цього, вказує на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні вимоги її позову про стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, оскільки під час відпустки у жовтні 2019 року ця допомога їй не виплачувалась. Вважає, що вказане свідчить про наявність у неї права на її отримання, а суди безпідставно проігнорували приписи постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури".

4. Відповідач подав відзив на вказану касаційну скаргу, за змістом якого висловив незгоду з викладеними в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5. Крім іншого зазначив, що вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток не за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим. Натомість ОСОБА_1 звільнено у зв'язку з неподанням нею заяви встановленої форми та про намір пройти атестацію. Тобто, юридичним фактом, що зумовив її звільнення, є не реалізація нею свого права щодо звернення з такою заявою. Цей факт є наслідком вільного волевиявлення позивача і результатом прийнятого ним рішення, тому є відмінним від тих юридичних фактів (підстав), з якими стаття 44 КЗпП України пов'язує виплату вихідної допомоги.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

6. ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури.

7. Наказом Генерального прокурора України від 28 жовтня 2019 року №1239ц ОСОБА_1 звільнена з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29 жовтня 2019 року.

8. Цим же наказом доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

9. Офіс Генерального прокурора у відповідь на запит позивача від 16 березня 2020 року про надання інформації з питань отримання вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги та розрахункових листів, листом від 20 березня 2020 року повідомив, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у разі звільнення на підставі Закону України "Про прокуратуру" не передбачена виплата вихідної допомоги. Інформація, зокрема щодо виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, міститься у розрахункових листах, які надані позивачу на запит.

10. Не погоджуючись із позицією відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги при звільненні та ознайомившись із розрахунковими листами, за наявною інформацією в яких позивач вважає, що їй не виплачено допомогу за 2019 рік, вважаючи своє право порушеним, звернулась до суду із цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

11. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

13. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

14. Законом України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

15. ~law56~ встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

16. ~law57~ передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

17. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

18. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" ~law59~ доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

19. Порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення унормовано статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

VI. Позиція Верховного Суду

20. Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із не виплатою позивачу вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури у листопаді 2019 року, а такою у зв'язку із невиплатою їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

24. Щодо правомірності дій відповідача по невиплаті вихідної допомоги при звільненні позивача Верховний Суд зазначає таке.

25. ~law60~ не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

26. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

27. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

28. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

29. Аналогічні правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

30. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

31. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої вказаної статті).

32. Відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 4 статті 40 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

33. Згідно із статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у статтею 44 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

34. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев'яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення КЗпП України".

35. Внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

36. Отже, Суд наголошує, що ~law63~ та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

37. Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому Верховний Суд зазначає, що застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено.

38. Також Верховний Суд звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

39. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

40. Отже, позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

41. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №560/3971/19 та у постанові від 27.01.2021 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.

42. Суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення вказаної вимоги позову помилково не врахували правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 8 жовтня 2019 року (справа №823/263/16) та від 17 жовтня 2019 року (справа № 823/276/16).

43. Верховний Суд у цих рішеннях дійшов висновку про те, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від наявності наказу прокуратури (щодо зміни формулювання причини і підстави звільнення з "~law64~" на "пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України"), відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

44. У позові позивач просила стягнути вихідну допомогу в конкретно визначеному нею розмірі.

45. Проте, суд касаційної інстанції в силу вимог частини 2 статті 341 КАС України не має процесуальної можливості перевірити правильність обрахунку позивачем заявленої до стягнення суми та, у зв'язку з цим задовольнити цю позовну вимогу шляхом стягнення такої суми, оскільки не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

46. Відповідно до статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

47. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

48. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, у зв'язку з чим порушено також і норми процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі та, а тому наявні підстави для направлення справи в цій частин на новий розгляд до суду першої інстанції.

49. Щодо правомірності дій відповідача по невиплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань Верховний Суд зазначає таке.

50. Суди попередніх інстанцій встановили, що, звертаючись до суду з вказаною вимогою, позивач з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від
31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури" зазначила, що під час перебування у щорічній відпустці з 09.10.2019 року вона отримала лише допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати, а матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік вона не отримала, хоча і набула таке право.

51. Водночас, суди попередніх інстанції з розрахункового листа за січень 2019 року встановили, що вказана допомога за 2019 рік отримана позивачем у січні 2019 року, однак вона її вважає такою допомогою за 2018 рік.

52. З огляду на це Верховний Суд зазначає таке.

53. Відповідно до статей 89, 90 Закону України "Про прокуратуру" фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний рік.

54. Згідно із пунктом 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

55. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

56. Бюджетний період становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

57. Відповідно до статті 57 Бюджетного кодексу України не пізніше 31 грудня поточного бюджетного періоду Державна казначейська служба України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету.

58. Порядок закриття рахунків поточного бюджетного періоду та відкриття рахунків наступного бюджетного періоду визначається Міністерством фінансів України.

59. Згідно зі статтею 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених статтею 48 Бюджетного кодексу України та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.

60. З наведеного слідує, що виплата як заробітної плати, так і іншого грошового забезпечення, у тому числі і матеріальної допомоги провадиться у поточному році і за поточний рік.

61. Відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" керівникам органів прокуратури надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

62. Отже, зміст наведених положень чинного законодавства свідчить, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань провадиться у поточному році і за поточний рік.

63. За цих обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що наявний у матеріалах справи розрахунковий лист за січень 2019 року свідчить про те, що допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік позивачем отримана, а тому підстави для задоволення вказаної вимоги позову відсутні.

64. Доводи касаційної скарги щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій частині не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не приймаються Судом як належні.

65. З вказаних підстав Верховний Суд вважає помилковими протилежні твердження скаржника, зазначені у поданій нею касаційній скарзі.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

66. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

67. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення на користь позивача матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір в цій частині відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з? ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

68. Водночас, доводи касаційних скарг свідчать лише про власне тлумачення відповідачем норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та вказують на наявність у нього власного бачення щодо результату вирішення цієї справи.

69. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційних скарг щодо обґрунтованості судових рішень Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

70. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

71. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

72. За змістом частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

73. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу в частині цієї вимоги позову необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

74. Водночас, в частині стягнення на користь позивача вихідної допомоги при звільненні справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.

VIІ. Судові витрати

75. У касаційній скарзі позивач також просила вирішити питання про розподіл судових витрат.

76. Згідно із частинами 1 -3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

77. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

78. Частиною 1 статті 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Частиною 1 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

79. Відповідно до частини шостої вказаної статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

80. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року в цій справі скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова