Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

Київ

справа №820/212/16

адміністративне провадження №К/9901/26569/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2016 (головуючий суддя: Спірідонов М.О.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2016 (головуючий суддя: Мельнікова Л.В., судді: Бартош Н.С., Донець Л.О.)

у справі №820/212/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ДФС), в якому просила: скасувати рішення про застосування фінансових санкцій від 17.12.2015: № 0000210019 у сумі 51255,00 грн., № 000210020 у сумі 31979,00 грн., № 0000210021 у сумі 25627,00 грн., № 0000210022 у сумі 17000,00 грн..

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2016, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції з підстав порушення норм пункту 2.8 «Інструкції про порядок і строки розгляду матеріалів, які є підставою для застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», затвердженої наказом ДААК ДПА України від 08.07.2003 № 80 (далі - Інструкція) (далі - Закон № 481/95-ВР), пункту 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), частини 3 ст. 2, частини 1 ст. 9, ст. 71, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. За доводами касаційної скарги, судами при вирішенні спору не було враховано порушення відповідачем строків прийняття оспорюваних рішень. Також судами було дано неправильну оцінку обставинам визначення різних сум штрафних санкцій у рішенні від 17.12.2015 № 0000210021.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну, а судові рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судомами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичною підставою для застосування фінансових санкцій у розмірі 51255,00 грн., 31979,00 грн., 25627,00 грн. та 17000,00 грн. згідно з рішеннями від 17.12.2015: № 0000210019, № 000210020, № 0000210021, № 0000210022 з приводу правомірності яких виник спір, став протокол про адміністративне правопорушення від 16.04.2015 № 56/20-23-07-23 серії АА № 754022. Цим протоколом було встановлено порушення норм частин 12 та 34 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (Закон №481/95-ВР), а саме: роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій; зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного державного реєстру місць зберігання - у магазині, що знаходиться за адресою: с. Хорошево, вул. Чевоноармійська, 13, де здійснює торгівельну діяльність позивач.

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 25.05.2015 у справі № 635/3068/15-п позивачку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено штраф у розмірі 1190,00 грн.

Статтею 1 Закону № 481/95-ВР визначено, що місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання. Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Відповідно до частини 12 ст. 15 Закону № 481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Частиною 35 цієї статті визначено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта господарювання з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків (частина 36 цієї статті).

Відповідно до частини 1 ст. 164 КУпАП провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем у судовому процесі не заперечувалися вищевказані факти порушення норм Закону № 481/95-ВР; та ці факти підтверджено постановою Харківського районного суду Харківської області від 25.05.2015 у справі № 635/3068/15-п. При цьому, оцінюючи доводи позивача щодо порушення відповідачем строків прийняття оспорюваних рішень, суд першої інстанцій, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що норми Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", який затверджено постановою КМ України від 02.06.2003 № 790 не встановлюють строк прийняття таких рішень.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій можна погодитись лише частково. Оскільки висновки судів у частині рішень про застосування фінансових санкцій від 17.12.2015: № 0000210021 та № 0000210022, не відповідають правильному змісту правового регулювання норм Закону № 481/95-ВР.

Згідно частини 38 ст. 15 Закону № 481/95-ВР суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Частиною 2 статті 17 вказаного Закону встановлена відповідальність за зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, у вигляді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17 000 гривень.

Зміст вказаних правових норм свідчить, що штрафні санкції за зберігання алкогольних напоїв та/або тютюнових виробів у місцях не внесених до Єдиного реєстру можуть бути застосовані до суб'єктів, що здійснюють оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями та/або тютюновими виробами.

За встановлення у судовому процесі обставин відсутності у позивача ліцензії на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій за порушення норм пункту 35 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, так як позивач не є суб'єктом вказаного порушення.

Правова позиція щодо застосування вищевказаних норм висловлювалась Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 12.06.2018 у справі № 813/3034/17 (К/9901/28756/18), від 26.02.2019 у справі № 825/1574/15-а (К/9901/31275/18), від 26.12.2018 у справі №803/454/17 (К/9901/37790/18).

Поряд із цим правильним є висновки судів попередніх інстанцій у частині правомірності застосування до позивача фінансових санкцій за порушення норм частини 12 ст. 15 Закону № 481/95-ВР згідно з рішеннями від 17.12.2015: № 0000210019, № 000210020. Ці висновки судами були зроблені із врахуванням встановлення у судовому процесі фактів здійснення позивачем роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій.

Не спростовують висновки судів попередніх інстанцій у цій частині позовних вимог доводи позивача щодо неврахування судами норм пункту 2.8 Інструкції, оскільки вона втратила чинність згідно наказом ДПА України від 21.08.2009 № 453.

Не можуть бути підставою для скасування вищевказаних рішень також і посилання позивача на порушення відповідачем строку їх прийняття.

Виходячи із норм підпункту 14.1.39, пункту 58.1 ст. 58, ст. 113, пункту 10 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, з 1 січня 2011 року (від часу набрання чинності Податковим кодексом України) у контролюючих органів в розумінні ПК України відсутні повноваження щодо прийняття інших рішень, крім податкових повідомлень-рішень, якими можуть бути визначені грошові зобов'язання. Так як поняття грошового зобов'язання охоплює всі суми коштів, які підлягають сплаті як штрафні санкції за порушення вимог законодавства, дотримання якого контролюють органи ДФС України. Не є винятком і штрафні санкції за порушення законодавства, яке регулює обіг спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Однак окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не є безумовною підставою для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Наведена законодавча норма встановлює строки, протягом яких податковий орган приймає податкове повідомлення - рішення за результатами перевірки та забезпечує право платника податків на подання заперечень на акт перевірки. Наслідки порушення цих строків положення цієї статті не передбачають.

Відповідно до пункту 102.1 статі 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Системний аналіз наведених законодавчих норм ПК України дає підстави для висновку, що якщо податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом у межах компетенції та строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов'язання платника податків, суму такого зобов'язання, та вручено платнику податків у порядку, передбаченому статтею 58 ПК України, прийняття такого рішення після спливу десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки не повинно розцінюватися як обставина, що виключає застосування до платника податків фінансової відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а позовні вимоги частковому задоволенню: у частині скасування рішень про застосування фінансових санкцій від 17.12.2015: № 0000210021 у розмірі 25627,00 грн. та № 0000210022 у розмірі 17000,00 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина З цієї статті)

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2016 скасувати, позов задовольнити частково: скасувати рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про застосування фінансових санкцій від 17.12.2015 №0000210021 та від 17.12.2015 №0000210022.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко