Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2020 року у справі №826/9234/14

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2020 року

Київ

справа №826/9234/14

адміністративне провадження №К/9901/19452/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Повного товариства «ЛОМБАРД ГРОССІНГ ФІНАНСИ ЛТД І КОМПАНІ (яке є правонаступником Повного товариства «Ломбард Розман і компані»)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року (головуючий суддя - Аблов Є.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Костюк Л.О., судді - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.)

у справі №826/9234/14

за позовом Повного товариства «Ломбард «Розман і компані»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

УСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Повне товариство «Ломбард «Розман і компанії» (далі - Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило: визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення - рішення №0002612202 від 20 червня 2014 року та №0002622202 від 20 червня 2014 року, складені Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відносно ПТ "Ломбард «Розман і компані»".

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що в повній мірі підтвердило правомірність формування валових витрат та податкового кредиту наданими первинними документами, які підтверджують реальність виконання господарських угод, укладених між позивачем та ТОВ «Вербена-Н», ТОВ «Радіум».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Окружний адміністративний суд м. Києва зазначив, що надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснення господарських операцій з вказаними вище контрагентами у перевіряємому періоді, натомість свідчать про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Вербена-П» і ТОВ «Радіум» оформлялись лише документально, а тому Товариством безпідставно сформовано податковий кредит та витрати на підставі господарських договорів. укладених з вкзаними вище контрагентами.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року апеляційну скаргу Повного товариства "Ломбард «Розман і компані»" задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення від 20 червня 2014 року №0002612202 та №0002622202.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції посилаючись на п. 86.9 ст. 86 ПК України зазначив про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу з огляду на те, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачає будь-яких винятків для прийняття податкових повідомлень - рішень до дня набрання законної сили відповідним рішенням, у разі якщо грошове зобов`язання обраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 скасовано, справу №826/9234/14 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу в апеляційний суд на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України зазначив, що судом апеляційної інстанції не досліджено фактичні обставини справи, а лише вказано про безпідставність прийнятих податкових повідомлень-рішень, з посланням при цьому на п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України в редакції, яка не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

За результатами нового розгляду справи, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року апеляційну скаргу Повного товариства «Ломбард «Розман і компанії» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року - без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що реальність здійснення господарських відносин позивача з контрагентами ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» не підтверджено.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення №0002612202 від 20 червня 2014 року та №0002622202 від 20 червня 2014 року, складені державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відносно ПТ «Ломбард Розман і компанії». В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про правомірність формування Товариством податкового кредиту та валових витрат, з огляду на те, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вербена-Н», ТОВ «Радіум» підтверджена належним чином складеними первинними документами.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами контролюючого органу на підставі направлення від 26.05.2014 №904/22-06, наказу від 26.05.2014 за №919, п.п.78.1.11 пп.78.1.1., пп.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу проведено документальну позапланову виїзну перевірку повного товариства «Ломбард «Розман і компанії» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» за період з 01.01.2011 по 31.03.2014.

За результатами перевірки складено акт від 06.06.14 №276/22-02-08/35289903 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- п.п.44.1 ст.44, ст.185, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу, встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 51476,35грн, а саме: січень 2013 року- 4 006,4 грн, лютий 2013 року - 3 722,9 грн, квітень 2013 року - 4 016,55 грн, травень 20136 року - 7 721,22 грн, червень 2013 року - 3 564,23 грн, липень 2013 року - 1 468,43 грн, серпень 2013 року - 7 179,45 грн, вересень 2013 року - , 3 613,33 грн, жовтень 2013 року - 3 770,02 грн, листопад 2013 року - 3 732,8 грн, грудень 2013 року - 2919,71 грн, січень 2014 року - 3624,25 грн, лютий 2014 року -2155,05 грн;

- п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу, встановлено зменшення від`ємного значення податку на прибуток за 2013 рік у сумі 1 858 251, 00 грн.

На підставі Акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 20.06.2014 №0002612202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в розмірі 2 787 376, 50 грн, з яких за основним платежем - 1 858 251,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 929 125, 50 грн та податкове повідомлення - рішення від 20.06.2014 №0002622202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість, в розмірі 77 214, 00 грн, з яких за основним платежем 51 476, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 25 738, 00 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» у перевіряємому періоді, з огляду на те, що вони не спричинили настання реальних правових наслідків, а були спрямовані на мінімізацію Товариством своїх податкових зобов`язань.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що було чинною на момент їх виникнення.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2, статті 138 ПК України).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до положень п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Обов`язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв`язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту (витрат), і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Радіум» (Виконавець) укладено договір на надання послуг від 26.12.20125 №26/12-1, за умовами якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов`язується за завданням Замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги з технічного обслуговування інформаційних засобів (вивісок) Замовника, а Замовник, в свою чергу, зобов`язується оплачувати такі послуги.

Також, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Вербена - Н» (Виконавець) укладено договір на надання послуг прибирання №27/01-1, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати за плату та у визначений строк послуги по прибиранню приміщень.

На виконання вказаних договорів контрагентами були виписані податкові накладні та акти здачі-приймання робіт.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що реальність здійснення господарських відносин між позивачем та ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» не підтверджено, з огляду на відсутність у контрагентів позивача основних засобів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та інших умов для ведення господарської діяльності, неможливість ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» здійснити роботи у тих об`ємах та обсягах, що відображені позивачем у податковому обліку.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що одним і тим же актом виконаних робіт одночасно приймались послуги в різних містах. Так, актом від 31.01.2013 № 1/13-4 прийому - передачі наданих послуг до договору про надання послуг № 27/01-1 від 27.12.2012, прийняті послуги в м. Борисполі, м. Біла Церква, м. Рівне та м. Вінниця (додаток 2 а.с. 8). Таким саме чином, одночасно в різних містах, одним актом приймались і інши послуги (додаток 2 а.с. 9, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22), тощо.

Також, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з доданих позивачем до матеріалів справи документів не підтверджено фактичний рух активів, за результатами операцій, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, оскільки в матеріалах справи відсутні документи (платіжні доручення, банківські виписки), що підтверджують факт здійснення розрахунку за вказаними договорами.

Крім того, згідно наявних у матеріалах справи протоколів допиту свідків проведених в рамках досудового розслідування по матеріалам, які внесені до ЄДРДР за №32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту з ПДВ у зв`язку з нібито здійсненими фінансово-господарськими операціями з реально-діючими СПД підприємствами, що містять ознаки фіктивних в тому числі і ТОВ «Вербена-Н», ТОВ «Радіум», завідуюча ломбардним відділенням Панасенко І.В. , зазначила, що послуги з прибирання приміщень та технічного обслуговування ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» не надавились та зазначила, що прибирання приміщень та технічне обслуговування інформаційних вивісок здійснюється співробітниками відділення (том 1 а.с. 162-166).

Скаржником у касаційній скарзі не спростовано та не надано пояснень з приводу викладених вище обставин.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Повного товариства «ЛОМБАРД ГРОССІНГ ФІНАНСИ ЛТД І КОМПАНІ залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова