Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.04.2019 року у справі №817/1245/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 817/1245/17

адміністративне провадження № К/9901/9490/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І. Я.,

суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року (суддя Недашківська К. М. ) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (судді: Ільчишин Н. В. (головуючий), Гуляк В. В., Коваль Р. Й.) у справі №817/1245/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від
23.06.2017 №1938301-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно за податковий період 2016 рік в розмірі 423847,17 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на помилковість нарахування контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік з застосуванням ставки податку в 2%, визначеної рішенням Дубровицької міської ради від 04.02.2016 №82, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування підлягає застосуванню для визначення суми податку за звітний 2017 рік, а не за звітний 2016 рік. Позивач вказує, що застосування рішення органу місцевого самоврядування від 04.02.2016 №82 для визначення суми податку на нерухоме майно за звітний 2016 рік є порушенням принципу стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України з метою оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі рішення Дубровицької міської ради Рівненської області №82 від 04 лютого 2016 року з застосуванням ставки в 2% відповідає приписам законодавства, оскільки пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року № 909-VIII передбачено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

6. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дубровицькою міською радою
27.01.2015 було прийнято рішення № 947 "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", яким визначено, що на території міста Дубровиці податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлюється згідно з додатками 1-3.

Відповідно до пункту 4 Додатку 3, розмір ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку для об'єктів нежитлової нерухомості, зокрема на будівлі (приміщення) торговельні - торгові центри, магазини, універмаги, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів складає 0,5% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1кв. м. бази оподаткування.

Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області №82 від 04 лютого 2016 року внесено зміни до вищевказаного рішення Дубровицької міської ради та визначено нову ставку податку на об'єкти нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку, - 2 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.

Відповідачем, з врахуванням ставки податку, встановленого наведеним вище рішенням, та на підставі даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.06.2017 було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №1938301-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 423847,17грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. В доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального та процесуального права, вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 4 та 12 Податкового кодексу України. Зокрема позивач зазначає, що рішення органів самоврядування щодо встановлення місцевих податків є нормативно-правовим актом та відповідно до статті 58 Конституції України не можуть діяти в зворотному часі. З врахуванням фактичних строків оприлюднення рішень ради та у відповідності до положень Податкового кодексу України щодо порядку встановлення, зміни ставки податку, позивач вважає, що ставка податку, затверджена рішенням Дубровицької міської ради від 04 лютого 2016 року не може застосовуватись з 01 січня 2016 року. Крім того, суди не надали належної правової оцінки розрахунку податкового зобов'язання, в якому відповідач неправомірно зазначив тип об'єкта нежитлової нерухомості, не дослідили, що податок нараховано на всі об'єкти нерухомого майна, включаючи і ті, які використовуються без отримання прибутку.

9. Контролюючим органом відзиву (заперечень) на касаційну скаргу позивача надано не було.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

10.1. Пункт 10.2 статті 10.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

10.2. Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

10.3. Підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами Податковий кодекс України, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм Податковий кодекс України із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

10.4. Підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266.

Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

10.5. Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

10.6. Підпункт 266.3.1 пункту 266.2 статті 266.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

10.7. Підпункт 266.4.2 пункту 266.4 статті 266.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.

10.8. Підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266.

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

11. Закон України від 24.12.2015 № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році".

11.1. Пункт 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення".

Установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Пунктом 7 "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII, який набув чинності з 01 січня 2016 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України, зокрема і податку на майно.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII передбачено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом
12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Отже у 2016 році відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

13. Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Проте норма підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Отже, за вказаних обставин недотримання законодавцем приписів підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України само по собі не може бути підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, контролюючий орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, норми яких є чинними на час їх застосування та обов'язковими. Оскільки місцевою радою прийнято рішення на виконання норм ~law39~ (оскарження яких на предмет правомірності, законності не здійснене), без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до об'єкту оподаткування, враховуючи чинність нормативно - правових актів на час прийняття податкових повідомлень-рішень, колегія суддів приходить до висновку що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

14. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

15. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доводам та доказам, наданих позивачем та відповідачем.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки таке прийнято контролюючим органом у відповідності до положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла станом на 01 січня 2016 року), а також з урахуванням пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" ~law40~, яким фактично зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту
12.3 статті 12 Податкового кодексу України на 2016 рік.

Крім того, слід зазначити, що підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України із застосуванням їх мінімальних ставок.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду висловленій у постановах від 05.03.2020 у справі №804/842/17, від 06.03.2020 у справі №826/19397/16, від 22.05.2020 у справі №814/1590/16.

16. Щодо доводів касаційної скарги позивача відносно того, що суди не надали належної правової оцінки розрахунку податкового зобов'язання, в якому відповідач неправомірно зазначив тип об'єкта нежитлової нерухомості, не дослідили, що податок нараховано на всі об'єкти нерухомого майна, включаючи і ті, які використовуються без отримання прибутку, то слід зазначити, що зазначені обставини не були підставою позовних вимог, крім того позивачем протягом розгляду справи підстави позову не змінювались. Крім того, вказані доводи не зазначались і в апеляційній скарзі.

Позивач у позовній заяві ставить під сумнів правомірність податкового повідомлення-рішення виключно з огляду на порушення принципу стабільності.

Згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в межах позовних вимог.

17. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд також звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

18. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, враховуючи норми законодавства, що регулює спірні правовідносини, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року слід залишити без задоволення.

19. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

20. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 817/1245/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіІ. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова