Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.05.2018 року у справі №806/898/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №806/898/17

адміністративне провадження №К/9901/33505/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (головуючий суддя - Романченко Є.Ю.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року (головуючий суддя - Охрімчук І.Г., судді - Капустинський М.М., Моніч Б.С.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області про визнання дій протиправними, стягнення вихідної допомоги та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Апеляційного суду Житомирської області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Апеляційного суду Житомирської області та ДСА України щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 вихідної допомоги судді у зв'язку відставкою в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- зобов'язати ДСА України здійснити фінансування Апеляційного суду Житомирської області в сумі 275 610,00 грн. для виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- стягнути з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу судді у зв'язку відставкою в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що становить 275 610,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачами протиправно не виплачено їй вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбаченому статтею 136 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції до 01 квітня 2014 року, далі - Закон №2453-VI).

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими, оскільки не виплата їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є звуженням її конституційних прав, порушенням гарантій недоторканості та соціального захисту судді. На думку позивача, судами попередніх інстанцій не було враховано, що вона набула право на отримання вихідної допомоги судді у зв'язку із відставкою, ще до внесення змін у законодавстві, а тому таке її право не може залежати від часу реалізації права на відставку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ДСА України скористалася своїм правом та надіслала до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 13 грудня 1983 року по квітень 1984 року виконувала обов'язки судді Богунського районного суду міста Житомира, з квітня 1984 року по травень 1994 року працювала на посаді судді цього ж суду. З 05 травня 1989 працювала на посаді судді обласного суду Житомирської області, а у подальшому - Апеляційного суду Житомирської області.

Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VІІІ «Про звільнення суддів», ОСОБА_1 звільнена з посади судді Апеляційного суду Житомирської області у відставку, відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

На підставі вищевказаної постанови Верховної Ради України, наказом голови Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2016 року №190-к, ОСОБА_1 відраховано зі штату Апеляційного суду Житомирської області.

ОСОБА_1 звернулася до Апеляційного суду Житомирської області із заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат у зв'язку виходом судді у відставку.

Апеляційний суд Житомирської області, листом від 18 жовтня 2016 року №3-671/1172/16, повідомив позивача про відмову у здійсненні розрахунку та виплати вихідної допомоги, посилаючись на відсутність законодавчих підстав для нарахування такої допомоги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку. ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VІІІ «Про звільнення суддів», тобто у той час коли вже було відсутнє право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону №2453-VI.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 109 Закону №2453-VI (у редакції до 01 квітня 2014 року) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції до 01 квітня 2014 року) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону №2453-VI, а саме, виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України 08 вересня 2016 року, тобто у той час, коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону №2453-VI.

Зважаючи на те, що на момент виходу позивача у відставку - дату прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення її з посади судді, положення статті 136 Закону № 2453-VI втратили чинність, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що відмова відповідачів у виплаті вихідної допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу її у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковим, оскільки у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Крім того, рішення щодо неконституційності Закону №1166-VII, в частині виключення статті 136 із Закону № 2453-VI, Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та стягнення на користь позивача, вихідної допомоги судді у зв'язку відставкою в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/11938/15, № провадження К/9901/3775/18 та від 07 лютого 2018 року у справі № 820/858/16, № провадження К/9901/1758/18.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець