Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа № 815/1001/17

провадження № К/9901/23076/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (суддя Левчук О. А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (судді Косцова І. П., Кравченко К. В., Лук`янчук О. В.)

І. Суть спору

1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС), у якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС № 33 від 17 лютого 2017 року про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати ГУ ДМС повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтовування позовних вимог зазначив, що при прийнятті спірного наказу відповідач не взяв до уваги реальних побоювань ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Сомалі. Позивач вважає наказ ГУ ДМС незаконним та необґрунтованим, оскільки він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив усі важливі факти, що були в його розпорядженні, тож заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації. Також позивач вказав, що він є членом сім`ї особи, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується документально, а тому має право отримати захист в Україні відповідно до статті 4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 є громадянином Сомалі, м. Могадішо, район Бакара, за національністю сомалієць, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

4. У травні 2011 року ОСОБА_1 вибув з країни постійного проживання пішки до Найробі (Кенія), де перебував три тижні, відтак оформив туристичну візу та літаком прибув до Москви (Росія), де перебував два тижні. З міста Москви на автобусі дістався кордону України та 17 липня 2011 року нелегально перетнув кордон, направляючись до м. Києва, після чого з сім`єю потягом приїхав до Вінниці (Україна), де проживали вісім місяців, а згодом приїхали до м. Одеси.

5. 15 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах біженців Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

6. Рішенням від 17 травня 2012 року № 22-12 Державна міграційна служба України (далі - ДМС) відмовила ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

7. Вказане рішення ОСОБА_1 оскаржив до суду. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2013 року у справі №1570/4771/2012 відмовлено у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до ДМС про визнання рішення від 17 травня 2012 року № 22-12 нечинним з моменту його прийняття та зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначена постанова набрала законної сили.

8. 2 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

9. Наказом ГУ ДМС від 16 лютого 2015 року № 29 громадянину Сомалі ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

10. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 6 травня 2015 року у справі № 815/1282/15 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено та скасовано наказ ГУ ДМС від 16 лютого 2015 року № 29, відтак зобов`язано ГУ ДМС оформити документи для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

11. Проте, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2015 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 6 травня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ГУ ДМС про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

12. 16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку на адресу управління направив заяву про визнання особою, яка потребує додаткового захисту та 2 листопада 2015 року особисто звернувся до ГУ ДМС із вказаною заявою.

13. Наказом від 2 листопада 2015 року № 207 ГУ ДМС відмовило ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

14. 17 травня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у справі № 815/6553/15 прийняв постанову, якою скасував наказ ГУ ДМС від 2 листопада 2015 року № 207 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 та зобов`язав ГУ ДМС повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання особою яка потребує додаткового захисту. Рішення набрало законної сили.

15. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року ГУ ДМС повторно розглянуто справу громадянина Сомалі ОСОБА_1 та 17 лютого 2017 року склало висновок про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. Наказом ГУ ДМС від 17 лютого 2017 року № 33 прийнято до уваги висновок управління та відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сомалі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа № 2015OD0342.

17. 17 лютого 2017 року позивач отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 29 від 17 лютого 2017 року, не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

18. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 16 травня 2017 року адміністративний позов задовольнив.

19. Визнав неправомірним та скасував наказ ГУ ДМС від 17 лютого 2017 року № 33.

20. Зобов`язав ГУ ДМС оформити документи для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

21. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 вересня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

22. Серед іншого суди попередніх інстанцій, з посиланням на частини першу-третю статті 4 Закону № 3671-VI зазначили, що дружині позивача - ОСОБА_3 8 травня 2015 року ДМС надали статус особи, яка потребує додаткового захисту. На думку судів, при прийнятті вказаного рішення відповідач не врахував обставини, встановлені постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року у справі № 815/6553/15, та інформації щодо ситуації в Сомалі, викладеній у «Позиції УВБК ООН щодо повернення громадян в південну та центральну частини Сомалі» від травня 2016 року та в доповіді Генерального секретаря ООН від 09 січня 2017 року.

23. З приводу наведеного суди попередніх інстанцій зауважили, що описана в цій доповіді ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні. ГУ ДМС, відмовляючи позивачеві у прийнятті його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту оскаржуваним наказом, належним чином не перевірило доводів позивача щодо подій у Сомалі, та не врахували того, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.

24. Тому суди, керуючись принципом верховенства права, дійшли висновку, що задля забезпечення збереження єдності сім`ї особи, яка потребує додаткового захисту, позов слід задовольнити.

IV. Касаційне оскарження

25. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

26. Касаційну скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що при прийнятті спірного рішення було взято до уваги всі обставини, які мали значення для вирішення звернення позивача. Відповідач стверджує, що заява позивача не відповідала вимогам частини другої статті 4 Закону № 3671-VI, оскільки він прибув на територію України не з метою возз`єднання родини, адже його дружина отримала статус особи, яка потребує додаткового захисту вже під час перебування в Україні. Відповідач додав, що в своєму зверненні позивач не навів обставин, які б давали йому підстави побоюватися повернення в свою країну, не зазначив також доказів, що його подальше перебування в країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і що така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

27. Також відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій, зобов`язавши його оформити документи для вирішення питання про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, втрутилися в дискреційні повноваження органу міграційної служби, що є недопустимо.

28. Позивач подав письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

29. Зокрема зауважив, що ГУ ДМС хибно трактує положення частини другої статті 4 Закону № 3671-VI, адже не враховує, що він (позивач) є членом сім`ї особи, яка потребує додаткового захисту і щодо нього не встановлено обставин, визначених у частині першій статті 6, частині першій статті 25 Закону № 3671-VI, що в сукупності дає підстави розглянути його заяву про надання статусу біженця. На ті самі обставини звернув увагу суд у справі № 815/6553/15, зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідач вкотре відмовив.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

30. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

31. Пунктом 13 частини першої статті 1 вказаного Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

32. Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону № 3671-VI Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.

33. Члени сім`ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз`єднання сім`ї в`їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.

34. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

35. Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

36. Відповідно до частин четвертої, шостої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

37. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

38. Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

VІ. Висновки Верховного Суду

39. Відповідно до частин першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

41. Аналіз наведених норми законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи дає колегії суддів підстави погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач як член сім`ї особи, яка потребує додаткового захисту і щодо якого відсутні умови, передбачені абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 Закону № 3671-VI, з метою возз`єднання сім`ї має право на те, щоб йому надали статус особи, яка потребує додаткового захисту. Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що прийняття такого рішення віднесено до компетенції ДМС. Між тим, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання особою, яка потребує додаткового захисту ще не є достатньою/безумовною підставою для того, щоб ДМС прийняла рішення про визнання цієї особи такою, що потребує додаткового захисту.

42. Рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання особою, яка потребує додаткового захисту є одним із тих рішень, яким завершується попередній розгляд заяв щодо визнання, зокрема, особою, яка потребує додаткового захисту, відтак є підставою для подальшого розгляду цієї заяви ДМС, яка за наслідками розгляду цього питання і прийме остаточне рішення по суті звернення.

43. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, взявши до уваги не лише сімейний статус позивача, але і офіційні документи, в яких зазначено про ситуацію в Сомалі, а також обставини, що передували зверненню з цим позовом дійшли, на думку колегії суддів, обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а також про можливість вийти за їх межі, зобов`язавши відповідача прийняти рішення про оформлення щодо позивача документів для вирішення питання про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. В контексті спірних правовідносин такий вихід має обґрунтоване пояснення, адже як можна виснувати зі встановлених обставин справи, при прийнятті спірного рішення відповідач не взяв до уваги обставин, про які зазначено вище і які мали значення для прийняття рішення за заявою позивача. Позаяк інших аргументів відповідач не навів, а також беручи до уваги, що позивачу з аналогічних мотивів уже було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання особою, яка потребує додаткового захисту, підхід судів попередніх інстанцій до вирішення цієї справи відповідає завданням адміністративного судочинства.

44. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

45. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

46. Доводи, якими відповідач обґрунтовує касаційну скаргу, висновків судів і обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року в цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич