Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.07.2019 року у справі №400/2647/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 грудня 2019 року

Київ

справа №400/2647/18

адміністративне провадження №К/9901/19066/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стеценка С. Г.,

суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 400/2647/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

про визнання протиправною відмови в укладенні договору оренди земельної ділянки та зобов'язання укласти такий договір

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року (головуючий суддя Мороз А. О.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Семенюк Г. В., суддів: Потапчук В. О., Шляхтицького О. І.)

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в якому просила визнати протиправною відмову в укладенні договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером 4820681800:02:000:0340, площею 0,7721 га, для сінокосіння і випасання худоби, яка знаходиться в межах території Кашперо-Миколаївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області та зобов'язати укласти такий договір.

2. В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що вона неодноразово зверталася до відповідача із заявою щодо укладення договору оренди земельної ділянки, однак відповідач безпідставно відмовляв в укладенні такого договору.

Остання відмова відповідача мотивована тим, що земельна ділянка належить до земель водного фонду, розпорядження якими не відноситься до його компетенції. На переконання позивача, земельна ділянка про оренду якої він просить, належить до земель сільськогосподарського призначення і відповідач протиправно ухиляється від укладення такого договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 07 березня 2019 року провадження у справі закрив, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки спір у даній справі є спором про право цивільне і подальше оскарження права оренди на спірні земельної ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

4. Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в даній справі.

5. П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 червня 2019 року залишив без змін ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6.04 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, в якій просить скасувати вказані рішення судів попередніх інстанцій та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

7. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що закриваючи провадження у справі, судами попередніх інстанцій не врахованого того, що у спірних правовідносинах відповідач реалізовує свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, а відтак спір у справі підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8.08.07.2019 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Стеценка С. Г., суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.

10. Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю касаційної скарги вимогам ч. 4 ст. 330 КАС України, а саме: відсутністю документа про сплату судового збору.

11. Зазначені вимоги ухвали скаржником виконано та сплачено судовий збір у необхідному розмірі.

12. Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

13. Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2019 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України, постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 20.12.2019.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

16. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

17. Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

18. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

19. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 727/10968/17.

20. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

21. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

22. Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

23. За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

24. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

25. Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

26. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, спір у даній справі стосується права оренди позивача на земельну ділянку. Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області під час здійснення повноважень розпорядника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

27. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

28. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

29. Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

30. Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону, об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

31. Таким чином, виник спір про цивільне право і подальше оскарження права оренди на спірні земельні ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.

32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 804/8507/15 висловила правову позицію про те, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

33. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

34. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

35. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

36. Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

37. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

38. Беручи до уваги наведене і враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір щодо визнання протиправною відмови в укладенні договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером undefined, площею 0,7721 га, для сінокосіння і випасання худоби, яка знаходиться в межах території Кашперо-Миколаївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області та зобов'язання укласти такий договір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

39. У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

С. Г. Стеценко

Т. Г. Стрелець

Л. В. Тацій,

Судді Верховного Суду