Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2020 року у справі №826/15999/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа №826/15999/16

адміністративне провадження №К/9901/16534/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Тацій Л.В.,

суддів: Стеценка С.Г., Шарапи В.М., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (далі - ПрАТ) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року (прийняту судом у складі судді Качура І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року (постановлену судом у складі: головуючого судді Аліменка В.О., суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.) у справі за позовом ПрАТ до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) про визнання протиправним та скасування розпорядження, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ПрАТ звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження Нацкомфінпослуг від 20 вересня 2016 року № 2295 про застосування заходу впливу.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що строк дії договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04.03.2016 №АЕ/7796996 розпочався з 00 год. 00 хв. 04.03.2016 згідно з пунктом 3 полісу (договору), тобто на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) за участю транспортного засобу «Ford Courier», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Volkswagen Crafter», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , зазначений договір діяв. У пункті 10 полісу (договору) визначено, що страховий платіж в розмірі 369,36 грн сплачено страхувальником о 10 год. 20 хв. 04.03.2016, тобто до ДТП.

Крім того, статтею 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначається виключний перелік коли шкода не відшкодовується, а статтею 37 цього Закону - підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Така підстава для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) як те, що договір був укладений після настання ДТП статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачена.

Тому Нацкомфінпослуг, діяла в межах та в спосіб, визначений чинним законодавством, та правомірно прийняла розпорядження, оскільки позивачем порушено законодавство у сфері страхування під час виплати страхового відшкодування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 червня 2017 року ПрАТ звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

У скарзі посилається на те, що судами не враховано, що поліс № АЕ/7796996 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо автомобіля «Ford Courier», державний номерний знак НОМЕР_1 , є недійсним, оскільки відсутні докази оплати страхового платежу передбаченого цим полісом в розмірі 369,26 грн як на дату укладення вказаного полісу, так і на дату ДТП 06.03.2016.

Суди також не взяли до уваги те, що відсутність полісу на час настання ДТП підтверджується також копією розширеної довідки № 87082981 про ДТП, складеної співробітниками правоохоронних органів, з якої вбачається, що на дату ДТП поліс № АЕ /7796996 був відсутній.

Оригінал полісу разом з другим екземпляром страховика знаходиться у страховика та відповідно до пояснень агентів у зв`язку з недостовірною інформацією наданою агенту та у зв`язку з відмовою страхувальника від полісу, поліс № АЕ/7796996 є недійсним на дату ДТП, що також підтверджується роздруківкою з інформації з МТСБУ (Моторне (транспортне) страхове бюро України) згідно з якою поліс був укладений але не діє станом на 06.03.2016.

Посилається також на те, що рішення страховика може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку. Спеціальні норми не передбачають право оскарження рішення страховика до Нацкомфінпослуг, а тому вирішення питання законності, обґрунтованості прийнятого страховиком рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування не належить до компетенції Нацкомфінпослуг.

При прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не застосовано положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відповідно до якої обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ). З цієї дати набула чинності нова редакція КАС.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2018 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Гриців М.І., судді: Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 липня 2019 року на підставі розпорядження в.о. начальника управління забезпечення автоматизованого документообігу суду секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року № 1024/0/78-19 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Стеценко С.Г., Шарапа В.М., справу передано головуючому судді.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

04.03.2016 між ПрАТ та ОСОБА_1 був укладений договір страхування - поліс № АЕ/7796996 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів строком дії з 00 год. 00 хв. 04.03.2016 до 03.03.2017.

Відповідно до цього Договору забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Ford Courier», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 .

Згідно з пунктом 10 Договору страховий платіж становить 369,36 грн, який сплачений о 10:20 04.03.2016.

06.03.2016 за участю транспортного засобу «Ford Courier», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Volkswagen Crafter», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 та під його керуванням, сталася ДТП.

Відповідно до постанови Деснянського районного суду міста Києва від 31.03.2016 в справі № 754/3660/16-п винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнано ОСОБА_1 .

11.03.2016 ОСОБА_1 звернувся до позивача з повідомленням про подію, що може бути визнана страховою.

Також, 01.04.2016 ОСОБА_2 звернувся до позивача з повідомленням про подію, що може бути визнана страховою, а 19.04.2016 із заявою про виплату страхового відшкодування.

Листом від 15.07.2016 № 1100 позивач відмовив ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з тим що станом на момент настання події, що має ознаки страхового випадку, яка трапилась 06.03.2016, договір обов`язкового страхування не діяв.

ОСОБА_2 звернувся до Нацкомфінпослуг зі скаргою щодо невиконання ПрАТ «Київський страховий дім» зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та порушення вимог законодавства про фінансові послуги, а саме щодо відмови у виплаті страхового відшкодування.

За результатами розгляду питання, порушеного у зверненні ОСОБА_2 , та документів, наданих ПрАТ «Київський страховий дім», Нацкомфінпослуг складено акт про правопорушення, вчинені приватним акціонерним товариством «Київський страховий дім» на ринку фінансових послуг від 31.08.2016 № 604/13-14/13/6.

20.09.2016 Нацкомфінпослуг прийнято розпорядження № 2295 про застосування заходу впливу до ПрАТ «Київський страховий дім». Зобов`язано ПрАТ усунути порушення законодавства про фінансові послуги та вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушень, зазначених в констатуючій частині цього розпорядження, та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень та вжиті заходи з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 11.10.2016.

Позивач, вважаючи, що розпорядження прийняте з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року № 2664-ІІІ (далі - Закон № 2664-ІІІ), метою якого є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР), страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 9 Закону № 85/96-ВР передбачено визначення таких понять як страхова сума та страхова виплата, а саме: страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку; страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 20 Закону № 85/96-ВР обов`язком страховика при настанні страхового випадку є здійснення страхової виплати або виплати страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Відповідно до статті 19 Закону № 2664-ІІІ метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні, зокрема є забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників.

Згідно з статтею 28 Закону № 2664-ІІІ Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Положеннями частини першої статті 39 вищезазначеного Закону передбачено, що Нацкомфінпослуг застосовує заходи впливу відповідно до закону, у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг.

Частиною першою статті 40 Закону № 2664-ІІІ визначено, що Нацкомфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу: 1) зобов`язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення; 2) вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи; 3) накладати штрафи в розмірах, передбачених статтями 41 і 43 цього Закону; 4) тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг; 5) відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію; 6) затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи; 7) виключати відповідно до законодавства учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг) з Державного реєстру фінансових установ або реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги; 8) установлювати для небанківських фінансових груп підвищені економічні нормативи, ліміти та обмеження щодо здійснення окремих видів операцій; 9) виносити рішення про заборону недержавним пенсійним фондам - суб`єктам другого рівня системи пенсійного забезпечення укладати нові пенсійні контракти з учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування у разі порушення вимог, установлених для таких недержавних пенсійних фондів законом та ліцензійними умовами.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 розділу І Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20 листопада 2012 року № 2319 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2112/22424), Нацкомфінпослуг, уповноважені та посадові особи Нацкомфінпослуг в межах своїх повноважень зобов`язані всебічно, повно та об`єктивно дослідити обставини справи про правопорушення, а також своєчасно прийняти рішення за справою про правопорушення та застосувати передбачені законодавством заходи впливу. Рішення у справі про правопорушення повинно бути законним та обґрунтованим.

У справі, що розглядається, Нацкомфінпослуг прийняла оскаржуване розпорядження за порушення ПрАТ «Київський страховий дім» положень пункту 36.2 статті 36 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-ІV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-ІV), який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 7 Закону № 85/96-ВР визначено, що страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим видом страхування.

Відповідно до статті 3 Закону № 1961-ІV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону № 1961-ІV визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з положеннями статті 34 Закону № 1961-ІV, страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Підставами для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);

- невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (стаття 37 Закону № 1961-ІV).

Як встановили суди у цій справі, як на підставу відмови у виплаті страхового відшкодування позивач посилається на те, що станом на момент настання події, що має ознаки страхового випадку, яка трапилась 06.03.2016, договір обов`язкового страхування не діяв.

Згідно зі статтею 629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 1.8. статті 1 Закону № 1961-ІV страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Частинами 3 та 4 статті 18 Закону № 85/96-ВР передбачено, що факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Як встановили суди попередніх інстанцій, пунктом 3 полісу (договору) від 04.03.2016 №АЕ/7796996 визначено, що договір (поліс) набирає чинності з початку зазначеного строку його дії.

Враховуючи приписи частини четвертої статті 18 Закону № 85/96-ВР, а також і те, що страховик сам у договорі визначив строк з якого договір (поліс) набирає чинності, суди дійшли обґрунтованого висновку, що набрання чинності полісом не ставиться в залежність від моменту внесення першого страхового платежу.

Отже, строк дії договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04.03.2016 №АЕ/7796996 розпочався з 00 год. 00 хв. 04.03.2016 згідно з пунктом 3 полісу (договору), тобто на момент виникнення ДТП за участю транспортного засобу «Ford Courier», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Volkswagen Crafter», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , зазначений договір діяв.

До того ж суди слушно зазначили про те, що у пункті 10 полісу (договору) визначено, що страховий платіж в розмірі 369,36 грн сплачено страхувальником о 10 год. 20 хв. 04.03.2016, тобто до ДТП.

Отже, враховуючи встановлені у цій справі обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що Нацкомфінпослуг діяла в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством, та правомірно прийняла розпорядження, оскільки позивачем порушено законодавство у сфері страхування під час виплати страхового відшкодування.

В аспекті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, у чинній на сьогодні редакції, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : С.Г. Стеценко

В.М. Шарапа