Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 320/6857/22

адміністративне провадження № К/990/26529/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Кушнової А.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В. та Костюк Л.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ВСТУП

У цій справі предметом спору охоплювалось рішення відповідної місцевої ради, яким громадянину відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, обґрунтоване тим, що місце розташування ділянки не відповідає містобудівному обґрунтуванню, розробленому та затвердженому відповідно до закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій».

Протиправність спірного рішення обґрунтовувалась насамперед тим, що місце розташування бажаної до отримання земельної ділянки відповідало генеральному плану населеного пункту, який є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні та має пріоритет у застосуванні.

Верховний Суд вважає, що розроблене та затверджене до набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівне обґрунтування належить до одного з видів містобудівної документації та продовжує свою дію після набрання чинності зазначеним Законом.

Таке містобудівне обґрунтування, в силу приписів статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», є обов`язковим для виконання всіма суб`єктами містобудування, зокрема, органами місцевого самоврядування та фізичними особами, а отже підлягає врахуванню уповноваженим органом під час вирішення питання щодо відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам, зокрема, містобудівної документації на місцевому рівні в порядку статті 118 Земельного кодексу України, за умови, якщо воно не суперечить генеральному плану населеного пункту.

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

I.I Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Бучанської міської ради (далі також Міськрада, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Бучанської міської ради від 27 січня 2022 року № 2903-27-VІІІ «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 13 грудня 2021 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) за рахунок земель комунальної власності у межах міста Буча, Київської області (далі також спірне, оскаржене рішення);

- зобов`язати Бучанську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13 грудня 2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) за рахунок земель комунальної власності у межах міста Буча, Київської області та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.

2. В обґрунтуванні підстав позову та зазначених у ньому вимог позивач наводив аргументи про те, що відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки підставою для такої відмови може бути лише вичерпний перелік випадків, зокрема, невідповідність обраного місця розташування земельної ділянки генеральному плану населеного пункту та іншої містобудівної документації.

3. Позивач вважав, що містобудівне обґрунтування не є видом містобудівної документації, а тому в такому випадку відповідач не мав права на нього посилатися як на підставу для прийняття спірного рішення.

4. На думку позивача, у спірних правовідносинах застосуванню підлягав лише Генеральний план міста Буча, відповідно до якого обрана позивачем ділянка є вільною та призначена для житлової забудови, у зв`язку з чим були відсутні підстави для відмови у задоволенні поданого клопотання.

I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

6. Ухвалюючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в силу приписів пунктів 3 та 4 розділу V «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, зокрема на дату прийняття Міськрадою спірного рішення, продовжувало діяти та було чинним містобудівне обґрунтування «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області», затверджене рішенням Бучанської міської ради від 12 листопада 2009 року № 157, відповідно до якого бажана до відведення позивачу земельна ділянка (позначена пунктирною лінією) перетинається з зоною загального користування (позначка « 13»), спорудою газорозподільчого пункту (позначка « 15»), а також прилягає до адміністративної-торговельної будівлі (позначка « 7»).

7. Суди першої та апеляційної інстанцій підкреслювали, що законодавство не зобов`язує відповідний орган місцевого самоврядування розробляти нову містобудівну документацію після набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», а натомість дозволяє використовувати раніше затверджену містобудівну документацію.

8. З`ясувавши, що на час розгляду та вирішення клопотання позивача, ані детальний план, ані план зонування території, які б поширювали свою дію на бажану до відведення у власність заявнику земельну ділянку, не були розроблені та не затверджувались відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також беручи до уваги чинність та обов`язковість затвердженого раніше містобудівного обґрунтування, суди попередніх інстанцій констатували обґрунтованість викладених у спірному рішення Міськради мотивів про невідповідність її місця розташування такому документу, що, за позицією судів, унеможливлює реалізацію ОСОБА_1 його права на отримання у власність земельної ділянки відповідно до обраного виду та у межах норм безоплатної приватизації.

I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що ОСОБА_1 є громадянином України й подав до Бучанської міської ради клопотання від 15 грудня 2021 року, в якому просив надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га з земель комунальної власності не наданих у власність та користування, у межах населеного пункту міста Буча, на території Бучанської міської ради Київської області.

11. До зазначеного клопотання позивач надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а також графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

12. У оскаржених судових рішеннях установлені та відображені обставини справи про те, що до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою представником позивача було додано всі необхідні документи, в тому числі, графічні матеріали, на якій було помічено бажану земельну ділянку.

13. Судовим розглядом справи також установлено, що станом на час розгляду та вирішення клопотання позивача, ані детальний план території, ані план зонування території, які б поширювали свою дію на бажану позивачем земельну ділянку, відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не розроблені та не затверджені.

14. Рішенням Бучанської міської ради від 27 січня 2022 року № 2903-27-VIII ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.

15. В оскарженому рішенні відповідача як підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки зазначено про невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки містобудівній документації, а саме - затвердженому рішенням Бучанської міської ради від 12 листопада 2009 року № 157 містобудівному обґрунтуванню «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області».

16. Обґрунтовуючи зазначене рішення, Бучанська міська рада зазначила, що відповідно до вказаного містобудівного обґрунтування бажана до відведення земельна ділянка відноситься до зони загального користування і до зони газорозподільного пункту та частково попадає до території адміністративно-торговельної будівлі.

17. З викопіювання із зазначеного містобудівного обґрунтування слідує, що бажана земельна ділянка (позначена пунктирною лінією) перетинається з зоною загального користування (позначка « 13»), спорудою газорозподільчого пункту (позначка « 15»), а також прилягає до адміністративної-торговельної будівлі (позначка « 7»).

18. Вважаючи, що під час розгляду поданого у спірних правовідносинах клопотання про відведення земельної ділянки у власність застосуванню підлягав генеральний план населеного пункту, згідно з яким обрана позивачем земельна ділянка є вільною та призначена для житлової забудови, однак всупереч закону не був врахований відповідачем, що зумовило прийняття ним протиправного рішення про відмову в задоволенні такого клопотання, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

19. Підстави касаційного оскарження, скаржник обґрунтовує покликанням на пункти 1 та 3 частини четвертої та підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

20. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 300/3465/21 та від 20 грудня 2019 року у справі № 520/14995/16, відповідно до яких генеральний план населеного пункту є нормативно-правовим актом. Скаржник зазначає, що відповідач при розгляді його клопотання протиправно керувався містобудівним обґрунтуванням «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області», тоді як мав керуватися генеральним планом.

21. У касаційній скарзі звертається увага й на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування містобудівного обґрунтування як містобудівної документації після втрати чинності Законом України «Про планування і забудову територій» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у справах про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

22. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що вказане вище містобудівне обґрунтування розроблене підприємством «Творча архітектурна майстерня В і В» й затверджене рішенням Бучанської міської ради від 12 листопада 2009 року № 1576-57-V, згідно з яким це ж містобудівне обґрунтування включене до матеріалів «Коригування Генерального плану міста Буча Київської області».

23. Відповідач наголошує, що зазначені докази містяться у матеріалах справи й, на його думку, підтверджують невідповідність місця розташування бажаної до отримання у власність позивачем земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні, оскільки така ділянка відноситься до зони загального користування і до зони газорозподільного пункту (ГРП), тобто не є земельною ділянкою, призначеною для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибною ділянкою).

24. За таких обставин відповідач вважає, що прийняте ним та оскаржене у цій справі рішення є правомірним, ґрунтується на законі й прав позивача не порушує.

25. Окрім цього виокремлює, що 07 квітня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнений пунктом 27, відповідно до підпункту 5 якого безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

26. Міськрада також зауважує, що положення зазначеного підпункту поширюються лише на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

27. У зв`язку з цим відповідач наполягає, що чинний на час виникнення та у період існування спірних правовідносин закон містив пряму імперативну норму, яка забороняє безкоштовно передавати у власність земельні ділянки в умовах дії воєнного стану.

28. Зважаючи на це, відповідач вважає, що подана позивачем касаційна скарга є необґрунтованою, а ухвалені у цій справі оскаржені судові рішення є такими, що відповідають закону й тому скасуванню не підлягають.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

29. Спірні у цій справі правовідносини виникли з моменту подання позивачем клопотання від 15 грудня 2021 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки та закінчились 27 січня 2022 року - у день прийняття Міськрадою спірного рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні такого клопотання.

30. Тому застосуванню до таких правовідносин підлягає законодавство, чинне у вказаний період.

31. Так, відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній станом на дату прийняття відповідачем спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

32. Частинами третьою та четвертою цієї ж статті Земельного кодексу України у тій же редакції визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

33. Пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

34. Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

35. За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

36. Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

37. У період існування спірних у цій справі правовідносин діяв Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який у його статті 1 визначав вживані у ньому терміни таким чином:

генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

38. Відповідно до пункту 7 частини першої та частини другої статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, окрім іншого, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів. Інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.

39. Стаття 5 цього ж Закону встановлює, що вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування, до яких за змістом частини другої його статті 4 віднесено, зокрема, фізичних осіб.

40. Пункт 1 частини першої Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях.

41. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (частина третя статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

42. За нормами частини першої статті 16 зазначеного Закону, яка детально регламентує питання, пов`язані з плануванням територій на місцевому рівні, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

43. У частині першій статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» закріплені норми про те, що генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

44. За змістом частин третьої, дев`ятої, тринадцятої та чотирнадцятої вказаної вище статті генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися за результатами містобудівного моніторингу не частіше одного разу на рік.

Такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються в порядку, визначеному цим Законом для розроблення, узгодження та затвердження генерального плану населеного пункту та Законом України "Про землеустрій", а якщо територія територіальної громади не обмежується територією одного населеного пункту, - у порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про землеустрій" для розроблення, узгодження та затвердження комплексного плану.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.

45. Пунктами 3 та 4 розділу V «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що проекти забудови територій, розподілу територій, містобудівні обґрунтування з відповідними умовами та обмеженнями забудови земельних ділянок, будівельні паспорти, документи на введення об`єктів в експлуатацію та їх сертифікацію, розроблені та/або оформлені до набрання чинності цим Законом, можуть бути затверджені та використані після набрання чинності цим Законом.

Положення затверджених відповідно до цього пункту проектів забудови територій, розподілу територій, містобудівних обґрунтувань з відповідними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки враховуються під час розроблення, внесення змін та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

46. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

48. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, та доводів касаційної скарги, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання ними норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, Верховний Суд виходить з такого.

49. На момент затвердження містобудівного обґрунтування, на яке у спірному рішенні покликався відповідач, діяв Закон України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій», за змістом статей 1, 10, 23 та 24 якого містобудівне обґрунтування напряму відносилось до одного з видів містобудівної документації, у якій визначались містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, й підлягало затвердженню відповідною місцевою радою після погодження з відповідними органами та громадського обговорення.

50. У Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» відсутні норми, які б передбачали такий документ як містобудівне обґрунтування та напряму відносили його до містобудівної документації, однак з огляду на приписи статті 1 цього Закону затверджене відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» містобудівне обґрунтовування підпадає під визначення поняття «містобудівна документація», оскільки містить текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування і забудови територій.

51. Верховний Суд звертає увагу й на те, що пункт 3 розділу V «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прямо передбачає можливість використання містобудівного обґрунтування після набрання чинності зазначеним Законом.

52. Отже, розроблене, погоджене та затверджене за результатом громадського обговорення у порядку, встановленому Законом України «Про планування і забудову територій», містобудівне обґрунтування є чинним й після набранням чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та зберігає свій статус як одного з видів містобудівної документації на місцевому рівні, у зв`язку з цим його вимоги, в силу приписів статті 5 цього Закону, є обов`язковим для виконання всіма суб`єктами містобудування, зокрема, органами місцевого самоврядування та фізичними особами як суб`єктами містобудування.

53. Фактичні обставини справи, установлені її судовим розглядом, підтверджують, що містобудівне обґрунтування «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області», на яке покликався відповідач в оскарженому рішенні, затверджене рішенням Бучанської міської ради від 12 листопада 2009 року № 1576-57-V і у встановленому законом порядку не визнавалось нечинним, не було скасоване й фактично діяло на дату набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

54. З цих підстав Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вищевказане містобудівне обґрунтування підлягало врахуванню Міськрадою у спірних в цій справі правовідносинах під час перевірки відповідності місця розташування зазначеної у клопотанні позивача земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

55. Поряд із цим, колегія суддів нагадує усталену та послідовну практику застосування Верховним Судом норм статей 17-19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» стосовно ієрархії містобудівної документації на місцевому рівні й місця в ній Генерального плану населеного пункту, а також порядку його застосування поряд з іншими видами зазначеної документації, яка викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02 липня 2024 року та від 01 травня 2025 року у справі № 380/5886/22, та узагальнено сформована так:

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні та найважливішим документом щодо розвитку населеного пункту та визначення меж і функціонального призначення земельних ділянок. Уся інша містобудівна документація, у тому числі й плани зонування (зонінг), детальні плани території тощо повинні відповідати Генеральному плану населеного пункту і не можуть йому суперечити. У разі існування суперечностей, невідповідностей, неузгодженості між Генеральним планом населеного пункту та іншими видами містобудівної документації на місцевому рівні перевагу у застосуванні (пріоритетне значення) має саме Генеральний план.

56. Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд висновує, що містобудівне обґрунтування є обов`язковим для виконання всіма суб`єктами містобудування, зокрема, органами місцевого самоврядування та фізичними особами, а отже підлягає врахуванню уповноваженим органом під час вирішення питання щодо відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам, зокрема, містобудівної документації на місцевому рівні в порядку статті 118 Земельного кодексу України, за його відповідності Генеральному плану населеного пункту.

57. Підстави поданого у цій справі позову ґрунтувались на доводах зокрема, про те, що застосоване відповідачем містобудівне обґрунтування не узгоджується з положеннями Генерального плану міста Буча Київської області, який був чинним у період спірних правовідносин, у зв`язку з чим, на думку позивача, Бучанська міськрада повинна була керуватись саме генеральним планом як основним видом містобудівної документації на місцевому рівні.

58. Проте суди попередніх інстанцій належної правової оцінки таким аргументам не надали й не з`ясували того, як положення Генерального плану міста Буча, станом на момент виникнення спірних правовідносин, регулювали питання використання та забудови території, в межах якої позивач виявив намір отримати у власність земельну ділянку, щодо якої відповідач прийняв спірне в цій справі рішення.

59. Суди також не з`ясували, чи відповідали положення містобудівного обґрунтування «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області», затвердженого рішенням Бучанської міської ради від 12 листопада 2009 року № 1576-57-V, чинному в період спірних правовідносин Генеральному плану міста Буча Київської області в частині території, охопленої вищевказаною земельною ділянкою.

60. Без з`ясування таких обставин та перевірки їх доказами у встановленому процесуальним законом порядку висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення поданого у цій справі позову є передчасним.

61. При цьому, Верховний Суд, в силу наданих йому повноважень та встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України меж перегляду справи судом касаційної інстанції, не наділений правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

63. Відповідно до пункту 1 частини другої, частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

64. Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу в межах доводів скаржника, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права й допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим та на підставі частини другої статті 353 цього Кодексу, оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

65. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові Верховного Суду, повно і всебічно встановити обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин, охоплюються предметом доказування й мають значення для правильного вирішення спору між сторонами, надати належну і повну юридичну оцінку обставинам справи та усім аргументам учасників справи, перевірити їх доказами, та постановити рішення відповідно до вимог 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

66. Керуючись статтями 340 341 344 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: А.Ю. Бучик

С.Г. Стеценко