Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.02.2019 року у справі №295/3198/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2019 року

Київ

справа №295/3198/18

адміністративне провадження №К/9901/2950/19, К/9901/2945/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, Державної фіскальної служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за касаційними скаргами Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, Державної фіскальної служби України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Капинос О. В. від 04 липня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Драчук Т. О., Полотнянка Ю. П. Загороднюка А. Г. від 21 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, Державної фіскальної служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, у якому просив:

- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області подати до Державної фіскальної служби України, висновок щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - ~law12~);

- зобов'язати Державну фіскальну службу України розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення згідно ~law13~.

В обґрунтування позову зазначено, що колишні працівники міліції, а також податкової міліції, яким внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, встановлено інвалідність після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" № 208-8 від 13 лютого 2015 року, мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до положень ~law15~ в порядку та на умовах визначених Порядку та умовах призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним дії Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області щодо повернення без розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги; зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області подати до Державної фіскальної служби України висновок щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до ~law16~; зобов'язано Державну фіскальну службу України розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення згідно ~law17~; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що за колишніми працівниками міліції, в тому числі і податкової міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених ~law18~. Також суди зазначили, що Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області не складаючи висновку повідомило позивача про відсутність можливості здійснити виплату грошової допомоги, чим фактично вирішило віднесене не до його компетенції питання про наявність чи відсутність підстав для виплати такої допомоги, у зв'язку із чим порушило права позивача та вимоги чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Державна фіскальна служба України, Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області звернулись з касаційними скаргами до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

24 січня 2019 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Державної фіскальної служби України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я. О., судді Гриціва М. І. та Коваленко Н. В.

Ухвалами Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційні провадження у справі № 295/3198/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційні скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу в податковій міліції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та наказом Державної податкової адміністрації в Житомирській області від 29 жовтня 2005 року № 33-о, був звільнений з органів податкової міліції через хворобу. Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12ААА № 218739 від 23 грудня 2015 року, позивачу встановлено третю групу інвалідності з 02 грудня 2015 року, захворювання, яке пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

12 жовтня 2016 року позивачем відповідно до статті 356 Податкового кодексу України, ~law19~ подано до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.

Згідно листа від 07 листопада 2016 року № 734/14/06-30-04-27, Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області надало відповідь про те, що заяву позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності розглянуто та відповідно до пункту 7 Порядку та умов виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (далі - Порядок № 707) із змінами та доповненнями, матеріали направлено на адресу Державної фіскальної служби України для вирішення питання щодо можливості проведення виплати одноразової грошової допомоги.

02 грудня 2016 року Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області своїм листом № 790/14/06-30-04-07 повідомило позивача, про повернення документів про виплату грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності позивачу 23 грудня 2015 року, тобто, після втрати чинності ~law20~.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційні скарги обґрунтовано тим, що на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності Закон України "Про міліцію", яким передбачено соціальний захист працівників міліції та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі/смерті або каліцтва працівника міліції та компенсації заподіяння шкоди майну, з 07 листопада 2015 року, втратив чинність, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Натомість, положення Закону України "Про Національну поліцію" і Порядку № 850 не поширюється на працівників податкової міліції.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційні скарги відповідачів, у якому вказується на безпідставність вимог касаційних скарг та законність рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційних скаргах мотиви скаржників є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені ~law22~ та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Згідно з ~law24~ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

~law25~ втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року. При цьому у пункті 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені Закону України "Про Національну поліцію" для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених ~law29~, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а, від 21 червня 2018 року у справі № 822/31/18 та від 28 серпня 2018 року №804/6297/17, від 06 березня 2019 року у справі № 822/163/18.

Відповідно до ~law31~ постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року затверджено Порядок № 850.

Пунктом 2 зазначеного Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності (12 березня 2015 року) ~law32~ мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку №
707.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

У справі, яка розглядається, інвалідність ІІІ групи позивачу встановлено 23 грудня 2015 року, тобто після набрання чинності ~law33~ та Порядку №
850.

Відтак, правильним є висновок судів у цій справі, що за колишніми працівниками міліції, в тому числі і податкової міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених ~law34~ та Порядку № 850. Натомість, повертаючи документи про виплату грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності позивачу після втрати чинності ~law35~, відповідачі діяли протиправно, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" ( № 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини 6 статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: М. І. Гриців

Н. В. Коваленко