Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.02.2021 року у справі №826/25854/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 826/25854/15

адміністративне провадження № К/9901/35208/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т. Г.,

суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу 826/25854/15

за позовом Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (правонаступник - Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, скасування рішення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2017 року

(ухвалену у складі головуючого судді Качура І. А.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року

(ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Троян Н. М., суддів: Бужак Н. П., Твердохліб В. А.,)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" звернулося до суду з позовом до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у якому просило:

- визнати дії Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про накладення на позивача фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини протиправними;

- скасувати постанову Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.10.2015 №71-15 "Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини".

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач не є власником будинку або його балансоутримувачем, а лише користувачем приміщення підвалу першого поверху будинку на праві господарського віддання, а відтак застосування до позивача штрафних фінансових санкцій є протиправним.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3.08 червня 2017 року Окружний адміністративний суд м. Києва вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" відмовити повністю.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки під час розгляду справи було підтверджено порушення позивачем частини 1 статті 22, частини 1 , 3 , абзацу 2 частини 5 статті 24, абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини", постанова про накладання фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини від 26 жовтня 2015 №71-15 є правомірною, тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5.12 жовтня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2017 року - без змін.

6. Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та, не виявивши підстав для задоволення позовних вимог, залишив в силі постанову Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.10.2015 №71-15 "Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7.31 жовтня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв".

У касаційній скарзі скаржник просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №826/25854/15 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

У касаційній скарзі позивача загалом не погоджується з суб'єктом на якого було накладено штрафні фінансові санкції за виявлені під час здійснення відповідачем огляду будинку порушення у сфері охорони культурної спадщини.

8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою позивача на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №826/25854/15.

9.06 березня 2018 року справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду. 08 серпня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу.

10. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Гімона М. М., суддів Мороз Л. Л., Бучик А. Ю.

11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 18 червня 2019 року, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т. Г., суддів Стеценко С. Г., Тацій Л. В.

12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу відповідача та здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у порядку ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, будинок за адресою: місто Київ, Шевченківський район, вулиця Володимирська, 45 є пам'яткою архітектури місцевого значення - "будинок прибутковий" 1892р., відповідно до наказу Міністерства культури України від 21.10.2011 №912/0/16-11, охоронний №121-Кв. та розташовується у Центральному історичному ареалі міста Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804) - охороняється Законом України "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон).

Між позивачем і Управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є відповідач згідно Положення про Департамент культури ВО КМР (КМДА) укладено охоронний договір від 30.12.2014 за №3105, згідно якого позивачу передано у користування як балансоутримувачу частину пам'ятки архітектури місцевого значення - будинок житловий (охоронний №121-Кв, наказ Міністерства культури України від 21.10.2011 №912/0/16-11 за адресою: вулиця Володимирська, 45, технічна адреса приміщень: вулиця Володимирська, 45 літ. А).

Пунктом 5.4 охоронного договору зобов'язано позивача не робити ніяких прибудов до пам'ятки, зокрема, переробляти її як ззовні так і в середині без спеціального письмового дозволу органу охорони.

Пунктом 7 охоронного договору вимагалось від позивача погоджувати в установленому порядку із органом охорони культурної спадщини розміщення реклами, інших написів та позначок на вказаній пам'ятці, на її території та в її охоронній зоні.

Згідно пунктом 12 охоронного договору позивача зобов'язано погоджувати з органом охорони реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково-проектної документації, розробленої та затвердженої відповідно до вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства.

Також пунктом 13 охоронного договору визначено, що з метою збереження пам'ятки та створення належних умов для її використання балансоутримувач зобов'язаний у термін 2014-2015 рік замовити ліцензійній проектній організацій, що має право проведення проектних робіт на пам'ятках проект реставрації та реабілітації вказаної частини пам'ятки, а також про взяття із іншими власниками будинку, пайової участі у виконанні робіт по художньому освітленню головного фасаду будинку згідно із погодженим із нами проектом.

29 вересня 2015 головним спеціалістом відділу інспекції державного контролю об'єктів культурної спадщини та археологічного нагляду Управління збереження історичного середовища та охорони об'єктів культурної спадщини Департаменту культури ВО КМР (КМДА) здійснено огляд та фото фіксацію об'єкта культурної спадщини на вулиці Володимирській, 45 у Шевченківському районі міста Києва для подальшого аналізу та використання у роботі та встановлено наступне:

"На головному фасаді пам'ятки з обох боків внутрішньобудинкового арочного проїзду розташовані скульптури "Атлантів", одна з яких, що з правового боку від проїзду, демонтована, на підтвердження чого надано фото фіксацію. Також, скульптура, що з лівого боку від проїзду та місце демонтованої скульптури з правого боку, вкриті рекламними банерами, на яких зображені ці скульптури у повному об'ємі та з написами в нижній частині банера "Скульптури демонтовано для реставрації, яку буде здійснено за підтримки ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації. Орієнтовний термін завершення робіт - кінець жовтня 2015 року".

Замовниками робіт по демонтажу скульптури та розміщенню вказаної реклами є позивач та Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування фонду Шевченківського району м. Києва".

Оскільки зазначені роботи були проведені без погодженої з Департаментом науково-проектної документації та без дозволу Департаменту на виконання зазначених робіт, то це призвело до пошкодження, а також знищення зовнішніх елементів будинку.

Необхідно зазначити, що вказаний будинок має пошкодження дворового фасаду, зокрема, часткове відшарування тинькування та фарби на різних частинах фасаду по всьому будинку; наявні волосяні тріщини на різних частинах фасаду; часткові ушкодження архітектурно-художнього оформлення фасаду; до лівого об'єму будинку влаштована одноповерхова прибудова, в якій розміщується Паломницький відділ Сектору духовно-просвітницьких проектів Української Православної Церкви.

Отже, пам'ятка утримується в неналежному стані. Балансоутримувачем першого поверху та підвалу вказаної пам'ятки є позивач. Викладена вище інформація, свідчить про порушення ч.1 ст.22, ч.1 ст.23, ч.1 абз.1 ч.2, ч.3, абз.2 ч.5 ст.24, абз.2 ч.1 ст.26 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

07 жовтня 2015 посадовою особою відповідача складено акт №93 про вчинення правопорушення, а саме: порушення ч.1 ст.22, ч.1, ч.3 та абз.2 ч.5 ст.24, абз.2 ч.1 ст.26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та складено припис №249/П про надання позивачем у десятиденний строк з моменту його отримання до Департаменту на розгляд у встановленому порядку науково-проектну документацію з реставрації, реабілітації, ремонту, пристосування вказаної пам'ятки (її частини).

На виконання вимог припису від 07 жовтня 2015 №249/п позивачем надано відповідь від 21 жовтня 2015 №1566 без науково-проектної документації з реставрації, реабілітації, ремонту, пристосування вказаної пам'ятки (її частини).

Витребувана приписом документація надана позивачем не була.

26 жовтня 2015 року відповідачем, керуючись п.20 ч.1 ст.6, ст.ст.44, 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на підставі матеріалів про порушення позивачем законодавства про охорону культурної спадщини винесено постанову №71-15 "Про накладання фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини" та накладено на позивача фінансові санкції за проведення незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці (ч.1 ст.22, абз.2 ч.1 ст.26 Закону) у розмірі 17000,00грн; за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації пам'ятки, умисне доведення їх до стану руйнації (ч. ч.1,3 абз.2 ч.5 ст.24 Закону) у розмірі 17000,00грн. на загальну суму 34000,00грн.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

15. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює ~law17~.

Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Відповідно до ~law18~ об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно із ~law19~ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ~law20~ охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

Органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини (~law21~).

Згідно зі ~law22~ право безумовного доступу до об'єктів культурної спадщини з метою їхнього обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення мають особи, уповноважені на це органами охорони культурної спадщини.

Власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, виконавець реставраційних робіт зобов'язані допускати уповноважених органами охорони культурної спадщини осіб для виконання ними своїх обов'язків до об'єктів культурної спадщини та на їхню територію.

Відповідно до ~law23~ власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до ~law24~ та охоронного договору.

Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо

У разі виникнення загрози для збереженості пам'ятки її власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані негайно повідомити про це орган охорони культурної спадщини, обласних Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована пам'ятка.

Забороняється розміщення реклами на пам'ятках місцевого значення, в межах зон охорони цих пам'яток, історичних ареалів населених місць здійснюється на підставі дозволу, що оформлюється (видається) відповідно до Закону України "Про рекламу" за участю органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

На підставі системного аналізу вищенаведених правових норм, колегія суддів доходить до висновку, що порушення зобов'язання щодо утримання пам'ятки архітектури у належному стані є підставою для застосування до порушника відповідальності у порядку, визначеному законом.

Положеннями ~law25~ визначено, що надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених ~law26~ вимог.

Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини.

Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

Такий обов'язок визначений у ~law27~. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України (~law28~).

Пунктом 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1768 (далі - Порядок №1768) визначено, що власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

При цьому, охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (пункт 1 Порядку №1768).

В той же час, в пункту 5 Порядку №1768 зафіксовано, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років.

Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50,1:100,1:500,1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.

Таким чином, як вбачається з вищевикладених норм чинного законодавства, юридичні або фізичні особи у власності або користуванні яких перебувають об'єкти культурної спадщини чи їх частини зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка до якого мають бути додані додаткові документи.

При цьому, відповідно до ~law29~ консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини передбачена ~law30~.

Так, відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:

за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ухилення власника пам'ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам'ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що між позивачем і Управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є відповідач згідно Положення про Департамент культури ВО КМР (КМДА) укладено охоронний договір від 30 грудня 2014 за №3105, згідно якого позивачу передано у користування як балансоутримувачу частину пам'ятки архітектури місцевого значення - будинок житловий (охоронний №121-Кв, наказ Міністерства культури України від 21.10.2011 №912/0/16-11 за адресою: вулиця Володимирська, 45, технічна адреса приміщень: вулиця Володимирська, 45 літ. А). Пунктом 5.4 охоронного договору зобов'язано позивача не робити ніяких прибудов до пам'ятки, зокрема, переробляти її як ззовні так і в середині без спеціального письмового дозволу органу охорони.

07 жовтня 2015 посадовою особою відповідача складено акт №93 про вчинення правопорушення, а саме: порушення ч.1 ст.22, ч.1, ч.3 та абз.2 ч.5 ст.24, абз.2 ч.1 ст.26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та складено припис №249/П про надання позивачем у десятиденний строк з моменту його отримання до Департаменту на розгляд у встановленому порядку науково-проектну документацію з реставрації, реабілітації, ремонту, пристосування вказаної пам'ятки (її частини).

У відповідності до ~law32~ відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:

за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної інформації про виявлені у процесі земляних, будівельних, шляхових, меліоративних та будь-яких інших робіт об'єкти культурної спадщини - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ухилення власника пам'ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам'ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення органу охорони культурної спадщини про застосування фінансових санкцій може бути оскаржено до суду.

Фінансові санкції, накладені органом охорони культурної спадщини, стягуються у встановленому законом порядку.

Оскільки у справі, яка розглядається, суди встановили факт виконання робіт з демонтажу скульптури Атланта та розміщенню на його місці реклами по вказаній адресі за замовленням позивача (один із замовників) до дати погодження науково-проектної документації та за відсутності дозвільної документації на час проведення огляду, то колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередній інстанцій про наявність підстав для застосування до позивача фінансових санкцій, оскільки наявні факти порушень пам'яткоохоронного законодавства (зокрема, ~law33~) в межах охоронюваного об'єкту, які в свою чергу не були спростовані позивачем.

Щодо доводів касаційної скарги колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Наміри позивача сприяти вирішенню питання щодо реконструкції будинку, який відноситься до об'єктів культурної спадщини, з метою уникнення подальшої руйнації об'єкту, звернення до органів державної адміністрації міста Києва для досягнення певної консолідації у запровадженні певних шляхів вирішення цієї проблеми, не можуть спростувати факт вчинення позивачем, як замовником послуг з реставрації скульптури Атланта за власні кошти, порушення у сфері охорони культурної спадщини, а саме - здійснення окреслених робіт за відсутності дозволу Департаменту на виконання зазначених робіт та погодженої з Департаментом науково-проектної документації.

Гласність проведення реставрації об'єкту охорони культурної спадщини шляхом сповіщення людей за допомоги банеру, розміщеного на місце об'єкту реставрації, про заплановані дії щодо тимчасово демонтованої скульптури, не спростовує фактичного порушення процедури погодження вчинення робіт з реставрації об'єкта культурної спадщини передбаченої законодавством. Крім того, розміщення такого банеру розцінюється саме як реклама суб'єкту, яким буде здійснено реставрацію скульптури, і потребує відповідного дозволу на таку дію від компетентного органу.

Колегія суддів не погоджується з позицією позивача з приводу того, що фінансові санкції мали бути застосовані стосовно балансоутримувача будинку, оскільки на думку скаржника, саме на балансоутримувача покладено обов'язок щодо отримання всіх необхідних дозволів та погоджень при укладенні договору та виконанні ремонту фасаду будинку, з огляду на те, що приписами ст. 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено можливість застосування санкцій у цій сфері діяльності до власника або уповноваженого ним органу чи замовника робіт в залежності від того за чиєю ініціативою були вчинені протиправні дії.

Обставини у справі щодо замовника робіт з реконструкції об'єкту культурної спадщини, суб'єкта який профінансував зазначені роботи та за чиєю ініціативою було укладено трьохсторонній договір на проведення ремонтних робіт фасаду будинку, не заперечуються стороною позивача, а отже доводи позивача з приводу помилкового визначення судами попередніх інстанцій суб'єкта, який має нести відповідальність за виявлені контролюючим органом порушення у сфері охорони культурної спадщини є необ'єктивними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та їх правовому регулюванню.

Підзвітність відповідача як структурного органу Київській міській адміністрації, жодним чином не впливає на встановлений судами факт здійснення робіт з реконструкції об'єкту культурної спадщини за відсутності належної дозвільної документації.

Посилання позивача на відсутність пошкоджень фасаду будинку та демонтованої скульптури Атланту за наслідками здійснених ремонтних робіт, не спростовує виявлені щодо нього порушення у сфері охорони культурної спадщини, оскільки ці обставини пов'язані зовсім з іншим складом правопорушення, за вчинення якого передбачена відмінна від застосованої контролюючим органом відповідальність.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, колегія суддів КАС ВС вважає, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій за результатами розгляду цієї адміністративної справи дійшли цілком вірних висновків, доводи касаційної скарги котрих не спростовують, законні підстави для їх спростування відсутні.

16. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі № 826/25854/15 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій