Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року

м. Київ

справа № 420/20843/24

адміністративне провадження № К/990/3708/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Україна» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року (судді Шляхтицький О. І., Домусчі Г. В., Семенюк Г. В.) у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Україна» до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Україна» (далі - СТОВ Агрофірма «Україна», позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС у Миколаївській області, відповідач 1), Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач 2), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Миколаївській області від 18.01.2022 № 3668659/03764353;

- зобов`язати ДПС України зареєструвати податкову накладну від 13.12.2021 № 1 датою її подання.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що позивачем було складено податкову накладну від 13.12.2021 № 1 на загальну суму 6 239 516,40 грн з ПДВ, реєстрація якої 23.03.2023 була зупинена контролюючим органом. Також, Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Миколаївській області 18.01.2022 прийнято рішення № 3668659/03764353 про відмову у реєстрації податкової накладної.

Наголошував на протиправності оскаржуваного рішення відповідача, оскільки позивачем були надані всі первинні документи на підтвердження господарської операції, за результатами якої складена податкова накладна.

Одночасно із позовною заявою позивач просив поновити йому строк звернення до суду. В обґрунтування позивач зазначив, що ним пропущений строк звернення до суду з цим позовом з поважних причин, оскільки, незважаючи на військову агресію російської федерації проти України та запровадження військового стану в Україні, позивач намагався вчинити усі залежні від нього процесуальні дії у розумний строк. Внаслідок регулярних обстрілів Миколаївської області господарську діяльність СТОВ Агрофірма «Україна» було значно ускладнено.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 позивачу поновлено пропущений строк на звернення до суду з цим позовом, а рішенням цього суду від 14.08.2024 позов задоволено.

Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2024 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна заява у справі подана 01.07.2024, тобто зі значним пропуском строку, що становить 2 роки, 2 місяці і 3 дні, при цьому наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, а саме: технічні проблеми, переміщення документів підприємства, відсутність директора - не є поважними та спростовуються обставинами справи.

Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Правовою підставою касаційного оскарження у цій справі скаржником зазначено, зокрема, неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що разом із позовною заявою ним було надано вичерпний перелік підстав та відповідних доказів, які є поважними та свідчать про неможливість своєчасного звернення до суду з цим позовом, що було враховано судом першої інстанції при відкритті провадження у справі. Натомість апеляційний суд не взяв до уваги доводи позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу, не надав належної оцінки аргументам та доказам на підтвердження наявності поважних причин для поновлення строків на звернення до суду.

Скаржник звертає увагу, що судом апеляційної інстанції було проігноровано правову позицію Верховного Суду, застосування якої, на думку позивача, є обов`язковим, а саме: висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 про те, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду.

Вказує, що подібний підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.05.2021 у справі № 1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі № 340/141/21, від 16.09.2021 у справі № 240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а, наголошуючи на необхідності застосування вищезазначеної правової позиції і у цій справі.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС у Миколаївській області зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою судом доводів сторін. У касаційній скарзі не зазначено порушень процесуальних норм, допущених судом, на підставі яких можна було б зробити висновок про неповноту з`ясування обставин чи недоведеність певних обставин доказами, які суд визнав доведеними та поклав в основу обґрунтувань постанови.

Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду - без змін, оскільки вона ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що СТОВ Агрофірма «Україна» є юридичною особою, яка 13.12.2021 уклала договір купівлі-продажу №13-12-21-к-в з ТОВ «Явкино Холдинг», відповідно до пунктів 1.1.-1.2. якого позивач, як продавець, зобов`язується передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію - кукурудзу 3 класу у кількості 780 тон на загальну суму 6 239 516,40 грн (в т.ч. ПДВ - 766256,40 грн).

13.12.2021 складено видаткову накладну № 31 на загальну суму 6 239 516,40 грн, в т.ч. ПДВ - 766 256,40 грн на товар «кукурудза».

На підтвердження здійснення оплати за вказаний товар позивачем надано до суду копію платіжної інструкції від 17.12.2021 № 581, згідно з якою ТОВ «Явкино Холдинг» сплатило СТОВ Агрофірмі «Україна» 6 239 516,40 грн.

За правилом першої події (постачання) позивачем складено податкову накладну від 13.12.2021 № 1 на загальну суму 6 239 516,40 грн, в т.ч. ПДВ - 766 256,40 грн, яку 14.12.2021 скерував для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом з тим, податковим органом була зупинена реєстрація вказаної податкової накладної та запропоновано позивачу надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивачем 15.01.2021 направлено повідомлення про надання пояснень та копій документів у кількості 6 додатків щодо податкової накладної, реєстрацію якої зупинено.

18.01.2022 Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Миколаївській області прийнято рішення № 3668659/03764353 про відмову у реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 13.12.2021 № 1.

Позивачем було подано скаргу на вказане рішення, за результатами розгляду якої від 28.01.2022 контролюючим органом прийнято рішення № 4716/03764353/2, яким скаргу залишено без задоволення, а рішення- без змін.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Положеннями частини першої статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина друга наведеної статті встановлює, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини у пункті 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що застосування строків позовної давності у справах про відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю особи, є загальною рисою національних правових систем Договірних держав. Такі строки мають кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 у справі № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, позивач наголосив, що до 07.05.2024 здійснював свою діяльність у селищі Врадіївка Врадіївського району Миколаївської області, зазначивши що своєчасне звернення до суду було неможливим з огляду на: відсутність електропостачання, відсутність інтернет-зв`язку, тривалі технічні проблеми, переміщення документів підприємства, наявність постійної загрози обстрілів, тривалість повітряних тривог, а також відсутність директора.

Разом з тим, апеляційним судом установлено, що позивач до липня 2024 року (моменту подання цього позову) неодноразово звертався до суду із оскарженням, зокрема, рішення про відмову в реєстрації податкових накладних 18.01.2022 № 3668659/03764353, що підтверджується рішеннями у справах Миколаївського окружного адміністративного суду № 400/13939/23, № 400/3628/24.

Так, відповідно до ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 400/13939/23 у клопотанні про поновлення процесуального строку звернення до суду, позивач зазначав про те, що строк звернення до суду розпочав свій перебіг у період дії карантину та додатково посилався на введення в Україні воєнного стану. Позовна заява у цій справі була залишена без руху з підстав недотримання процесуальних строків на звернення до суду та визнання неповажними підстав, наведених позивачем. Однак недоліки позовної заяви у встановлений строк позивачем усунуті не були, внаслідок чого ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 позов було повернуто СТОВ Агрофірма «Україна».

Повторно позивач звернувся до суду з позовом про оскарження рішення відповідача 19.04.2024. У позові зазначав, що строк звернення до суду пропущений ним у зв`язку з введенням воєнного стану на території України та через тимчасову зміну місця проживання директора СТОВ Агрофірма «Україна». Зазначені позивачем підстави для поновлення строку до суду визнані судом неповажними, а вказаний позов також був залишений без руху ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 у справі № 400/3628/24. Ухвалою від 14.05.2024 суд визнав неповажними причини пропуску строку на звернення до адміністративного суду та повернув позовну заяву на підставі частини другої статті 123 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки за встановлення обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та з`ясування причин пропуску цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 у справі № 800/30/17 зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції залишаючи позов без розгляду виходив з того, що позовна заява у цій справі подана 01.07.2024, тобто зі значним пропуском строку (більше двох років), при цьому факти попередніх звернень товариства до суду з тими самими вимогами до тих самих відповідачів спростовують посилання позивача на непрацюючу техніку та вихід із ладу сервера. Наведені позивачем додаткові обставини, а саме: технічні проблеми, переміщення документів підприємства, відсутність директора не є поважними та спростовуються обставинами справи.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що об`єктивними перешкодами є лише ті обставини, що унеможливили звернення до суду, натомість неналежна якість такого звернення не охоплюється і не зумовлюється тими обставинами, на які особа посилається на обґрунтування поважності причин пропуску строку.

В свою чергу, висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із таким, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

При цьому колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком апеляційного суду про наявність додаткових підстав для залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку з незазначенням товариством у позові інформації про подання ним раніше аналогічних позовів, що може свідчити про наявність ознак зловживання процесуальними правами в розумінні пункту 2 частини другої статті 45 КАС України, оскільки ознаками зловживання могло б бути подання позивачем одночасно декількох аналогічних позовів (і як наслідок перебування на розгляді суду декількох аналогічних справ), а такого у цій справі не встановлено.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі № 420/20843/24 залишити без змін, а касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Україна», - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. Л. Желтобрюх

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко