Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.11.2019 року у справі №812/452/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2019 року

Київ

справа №812/452/17

адміністративне провадження №К/9901/2610/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів Губської О. А., Калашнікової О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року (у складі головуючого судді Борзаниці С. В. )

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді Сіваченка І. В., суддів: Шишова О. О., Чебанова О. О.)

у справі №812/452/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Луганській області

про скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУ НП), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ про закриття дисциплінарного провадження від 29 грудня 2016 року № 3587;

- визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення від 27 січня 2017 року № 54 о/с;

- поновити на займаній посаді;

- стягнути з ГУ НП підвищену на 50% заробітну плату за серпень - жовтень 2016 року у сумі 11280,65 грн. з урахуванням податку на доходи фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець;

- стягнути з ГУ НП компенсацію у межах середнього заробітку у сумі 59953,02 грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб й інших обов'язкових платежів;

- стягнути з ГУ НП 4000 грн. судових витрат зі сплати правової допомоги.

2. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, а позовні вимоги задовольнити повністю.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 07 листопада 2015 року позивач працювала на посаді провідного спеціаліста Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП.

5. Згідно з довідкою Сєвєродонецького міського військового комісаріату № 37 від 16 лютого 2017 року позивач призвана 26 жовтня 2016 року Сєвєродонецьким МВК на військову службу за контрактом в особливий період та направлена для укладення контракту та проходження подальшої служби до 184 навчального центру ЗС України, військова частина В4264, с. Старичі.

6. На підставі листа управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП від 08 листопада 2016 року № 1067/111/22/-2016 встановлено, що 26 жовтня 2016 року до керівника УФЗБО ГУ НП надійшов рапорт заступника начальника УФЗБО ГУ НП про відсутність на робочому місці провідного спеціаліста ОСОБА_1.

Позивач за допомогою засобів телефонного зв'язку повідомила про те, що вона знаходиться у військкоматі з приводу мобілізації.

7. На підставі наказу ГУ НП в Луганській області від 02 грудня 2016 року № 3304 відкрито дисциплінарне провадження та призначене службове розслідування за фактом не виходу на роботу ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУ НП.

8. Згідно з матеріалами дисциплінарного провадження встановлено, що 26 жовтня 2016 року ОСОБА_1 на роботу не вийшла, надала до Відділу документального забезпечення ГУ НП заяву від 26 жовтня 2016 року про звільнення її від виконання службових обов'язків із збереженням посади та середнього заробітку, відповідно до вимог статті 119 Кодексу законів про працю.

9. Також 26 жовтня 2016 року до ВДЗ ГУ НП надійшло повідомлення Сєвєродонецького міського військового комісаріату № 2/8047 про призов позивача на військову службу за контрактом з 26 жовтня 2016 року.

10. На повідомлення щодо необхідності прибути та надати пояснення у межах дисциплінарного розслідування ОСОБА_1 не з'являлася.

11. ОСОБА_1 07 грудня 2016 року надіслала на адресу ГУ НП завірену копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу від 28 жовтня 2016 року, завірену копію військового квитка, виданого 17 листопада 2016 року Яворівським військовим комісаріатом Львівської області, згідно з яким позивач зарахована до списків в/ч В4264 на посаду курсанта наказом № 275 від 28 жовтня 2016 року.

12. У пункті 3 контракту зазначено, що цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

13. Згідно з висновком від 28 грудня 2016 року про результати службового розслідування за фактом не виходу на роботу ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області, було зазначено та рекомендовано:

- службове розслідування за фактом невиходу на роботу з 26 жовтня 2016 року ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУ НП, визнати закінченим;

- відсутність ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУ НП, на службі 26 та 27 жовтня 2016 року визнати прогулами та заробітну плату за вказаний період не нараховувати.

- дисциплінарне провадження за вказаним фактом закрити та порушити клопотання перед керівництвом ГУ НП про звільнення ОСОБА_1 з посади державного службовця.

Враховуючи, що з 28 жовтня 2016 року остання уклала контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, звільнити її за частиною 3 статті 36 (у зв'язку з призовом або вступом працівника на військову службу) КЗпП, без притягнення останньої до дисциплінарної відповідальності.

14. ГУ НП в Луганській області видало оспорюваний наказ від 29 грудня 2016 року № 3587, яким закрито дисциплінарне провадження, без притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; наказано УФЗБО ГУ НП за дні прогулів 26 та 27 жовтня 2016 року заробітну плату позивачу не нараховувати; УКЗ ГУ НП підготувити матеріали на звільнення ОСОБА_1

15. Наказом ГУ НП в Луганській області від 27 січня 2017 року № 54 о/с позивача звільнено з посади провідного спеціаліста Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Луганській області за пунктом 3 частини 1 статті 36 КЗпП України (у зв'язку з призовом або вступом на військову службу), без виплати заробітної плати з 28 жовтня 2016 року по день звільнення.

16. У березні 2017 року посадовими особами ГУ НП здійснена перевірка факту не нарахування та не сплати позивачу за період з серпня по жовтень 2016 року грошових коштів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2015 року № 522 "Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції" (далі - Постанова № 522).

17. Вказаною перевіркою встановлено, що протягом серпня-жовтня 2016 року ОСОБА_1 не виплачувалась підвищена на 50% заробітна плата, яка передбачена Постановою № 522, у зв'язку з тим, що нею у цей період не забезпечувалось проведення АТО на території Луганської області, про що свідчить відсутність її даних у доповідних записках керівників УФЗБО ГУ НП на ім'я начальника ГУ НП з поіменними списками співробітників, яким необхідно здійснити зазначені виплати. Порушень чинного законодавства України з боку посадових осіб ГУ НП не встановлено.

18. Вважаючи накази відповідача від 29 грудня 2016 року № 3587 та від 27 січня 2017 року № 54 о/с, а також дії щодо невиплати передбачених Постановою № 522 коштів протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

19. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час подання ОСОБА_1 заяви від 25 жовтня 2017 року про бажання вступити на військову службу за контрактом та від 26 жовтня 2016 року про відсторонення від посади у зв'язку з призовом до ВСУ за контрактом в особливий період, особливого періоду в країні не було.

20. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо правомірності звільнення позивача, оскільки станом на 26 жовтня 2016 року ОСОБА_1 не належала до жодної категорії військовозобов'язаних громадян України, за власним бажанням вирішила проходити військову службу та в країні особливий період не діяв.

21. Таким чином, позиція судів попередніх інстанцій полягає у тому, що на позивача не поширюються гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України.

22. Суди зазначили, що в межах дисциплінарного провадження, проведеного відповідно до вимог чинного законодавства, встановлено факти не виходу без законних підстав на роботу (прогули) позивача 26 та 27 жовтня 2016 року, тому наказ відповідача про закриття дисциплінарного провадження від 29 грудня 2016 року № 3587 скасуванню не підлягає.

23. Зважаючи на те, що у відповідача відсутні підтвердні документи про залучення позивача до проведення АТО на території Луганської області протягом серпня - жовтня 2016 року, тому підстави для сплати грошових коштів, передбачених Постановою № 522, відсутні.

24. Оскільки у позові ОСОБА_1 відмовлено, понесені нею судові витрати відшкодуванню не підлягають.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність в країні станом на 26 жовтня 2016 року особливого періоду.

26. Зазначає, що на неї поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, а тому встановлення відповідачем прогулів 26 та 27 жовтня 2016 року і її звільнення з 28 жовтня 2016 року здійснено незаконно.

27. Звертає увагу на те, що до серпня 2016 року їй виплачувалась підвищена на 50% заробітна плата, яка передбачена Постановою № 522. Відсутність даних позивача у доповідних записках керівників УФЗБО ГУ НП на ім'я начальника ГУ НП з поіменними списками співробітників, яким необхідно здійснити зазначені виплати, пояснює наступним. Коли відповідач дізнався про увільнення позивача з посади, останню викреслили зі списків працівників, які подавались для нарахування підвищеної на 50% заробітної плати, так як грошові кошти для виплати за серпень - жовтень 2016 року надійшли у лише в кінці жовтня 2016 року. Тоді ж і затверджувались відповідні списки.

28. У відзиві на касаційну скаргу ГУ НП не погоджуються з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними, тому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

30. Спірні правовідносини виникли, зокрема, стосовно наявності чи відсутності підстав для звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 3 частини 1 статті 36 КЗпП України.

31. Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України.

32. Водночас, згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

33. Таким чином, для правильного вирішення спору по суті необхідно встановити, чи поширюються на позивача гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України.

34. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

35. Відповідно до статті 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

36. Абзацом 11 статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

37. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

38. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

39. Положеннями статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

40. Згідно з частиною 1 та 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

41. Відповідно до приписів частини 1 статті 19 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених частини 1 статті 19 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

42. Частиною 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" установлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

43. Як установлено судами попередніх інстанцій, часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема, Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, починаючи з 18.02.2014 по
02.05.2014; Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 06.05.2014 № 454/2014, починаючи з 07.05.2014 по 20.06.2014; Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 21.07.2014 № 607/2014, починаючи з 24.07.2014 по
06.09.2014, Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 № 15/2015, починаючи з 20.01.2015 у три черги протягом 210 діб по 17.08.2015.

44. Колегія суддів наголошує, що з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" законодавець пов'язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

45. Водночас, укази Президента України про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (12.06.2015 № 328/2015,25.03.2016 № 11/2016,24.06.2016 № 271/2016,26.09.2016 № 411/2016), які суди попередніх інстанцій вважають указами щодо визначення тривалості особливого періоду, мали іншу мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не стосуються осіб, що проходять службу за контрактом та не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду.

46. Верховний суд зазначає, що станом на 26 жовтня 2016 року в країні діяв особливий період, а його закінчення буде оголошене окремим Указом Президента України, після якого і буде проводитись звільнення військовослужбовців з військової служби за контрактом.

47. Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

48. Позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року.

49. Зі змісту частини 3 статті 119 КЗпП України вбачається, що поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

50. Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

51. Отже, на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій вказаного не врахували.

52. Постановою № 522 передбачено, що працівникам установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах її проведення, заробітна плата за фактичний час перебування в таких районах підвищується на 50 відсотків (за наявності підтвердних документів).

53. Вказуючи на відсутність підтвердних документів, суди попередніх інстанцій не встановили підстави виключення позивача зі списків співробітників, яким необхідно здійснити передбачені Постановою № 522 виплати за серпень-жовтень 2016 року.

54. Відповідно до положень пунктів 8,10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

55. Частинами 1 та 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

56. Таким чином, заявлена позивачем до стягнення сума коштів у розмірі 59953,02
грн. підлягає перевірці шляхом здійснення відповідних розрахунків.

57. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

58. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

59. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

60. Верховний Суд зазначає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не в повній мірі відповідають вимогам щодо їх обґрунтованості, оскільки ухвалені без повного і всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення цього спору, без надання оцінки всім аргументам учасників справи, а також без врахування поширення на позивача гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України.

61. З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку оспорюваним наказам відповідача з урахуванням поширення на позивача гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України. Не встановили, не дослідили підстави виключення позивача зі списків співробітників, яким необхідно здійснити передбачені Постановою № 522 виплати за серпень-жовтень 2016 року, не надали їм належну правову оцінку. Зокрема, не з'ясували, чи дійсно отримувала ОСОБА_1 відповідні доплати до серпня 2016 року, чи змінився із серпня 2016 року характер виконуваної позивачем роботи, обсяг покладених на неї обов'язків тощо.

Не перевірили правильність визначення суми коштів, заявлених ОСОБА_1 до стягнення у межах позовних вимог.

62. Суд касаційної інстанції відповідно до частини 2 статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

63. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

64. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

65. При новому розгляді спору суду необхідно: надати оцінку всім твердженням та аргументам сторін (у тому числі, вчинити передбачені процесуальним законом дії з метою витребування доказів, необхідних для правильного вирішення спору) з урахуванням викладених висновків колегії суддів щодо поширення на позивача гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України; дослідити та оцінити підстави виключення позивача зі списків співробітників, яким необхідно здійснити передбачені Постановою № 522 виплати за серпень-жовтень 2016 року; перевірити правильність визначення суми коштів, заявлених ОСОБА_1 до стягнення у межах позовних вимог; на підставі додатково встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.

66. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року скасувати, справу №812/452/17 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

М. В. Білак

О. А. Губська

О. В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду