Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 620/15403/23

адміністративне провадження № К/990/29104/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (суддя: Бородавкіна С.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року (судді: Карпушова О.В., Епель О.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно;

стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року у сумі 83 593,52 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року включно;

стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_2 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн в місяць, у загальній сумі 94 179,02 грн, за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

На обґрунтування позовних вимог вказував, що на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправно не отримав в повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 03 грудня 2019 року.

Позивач зазначив, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 620/4835/22 відповідачем було нараховано та виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 1784,36 грн, що підтверджується банківською випискою.

Однак, позивач вказує, що розрахунок виплаченої індексації грошового забезпечення проведено неправильно. Зокрема, військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України замість поточної індексації із застосуванням базового місяця січень 2008 року за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року виплачено щомісячну фіксовану індексацію.

За доводами позивача, при застосуванні базового місяця січень 2008 року за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року сума невиплаченої індексації грошового забезпечення має складати 85 927,84 грн. Проте, відповідачем нараховано та виплачено 2334,32 грн (в тому числі 522,79 грн виплачених у період проходження позивачем військової служби). Тому позивач уважає, що сума недоплати за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року складає 83 593,52 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Також, позивач зазначає, що відповідачем за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення виходячи з фіксованої величини 4463,15 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Така протиправна бездіяльність відповідача призвела до нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період в неповному обсязі. Тому, за розрахунками позивача, на його користь підлягає стягненню з відповідача сума недоплати за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року у розмірі 94 179,02 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 240/19065/23 за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору, між тими самим сторонами та з тих самих підстав, а саме рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 620/4835/22.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі фактично спрямований на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 620/4835/22, а доводи позивача, викладені в позовній заяві, зводяться до незгоди позивача із діями відповідача щодо виконання зазначеного судового рішення.

З урахуванням цього, суд першої інстанції вважав, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені, а способом захисту прав позивача є звернення до суду першої інстанції в порядку статті 383 КАС України, а не з новим позовом.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спір у цій справі вже вирішений судовим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 620/4835/22.

На підставі цього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подання позивачем цього позову фактично спрямоване на перевірку виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 620/4835/22.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що якщо позивач уважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача вчинених на виконання рішення у справі № 620/4835/22 або порушення його прав, свобод чи інтересів, то він повинен був звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Таким чином, суд апеляційної інстанції підтвердив правомірність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, виходячи з існування рішення суду, яке набрало законної сили у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ці рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підтвердження порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права скаржник зазначає, що предмети, розглянуті судами у справах № 620/4835/22 та № 620/15403/23 є різними. У справі № 620/4835/22 предметом розгляду було право позивача на отримання індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січень 2008 року за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, а також право на отримання індексації грошового забезпечення відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року.

У справі № 620/15403/23 предметом спору є правильність застосування коефіцієнту індексації за період 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року при застосуванні базового місяця січень 2008 року, правильність розрахунку суми індексації в грошовому еквіваленті за цей період, а також правильність встановлення розміру індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року та розрахунок суми індексації у грошовому еквіваленті за цей період.

Скаржник зазначає, що yа момент розгляду справи № 620/4835/22 відповідач не виплатив позивачу індексацію за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року, тому суд не досліджував коефіцієнт індексації, суму індексації у грошовому еквіваленті, а також не проводив розрахунок індексації-різниці грошового забезпечення у період з 03 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року. Суд вказав на те, що ці питання віднесено судом до дискреційних повноважень відповідача. Тому позивач був позбавлений можливості звернутися до суду у порядку статті 383 КАС України.

Скаржник підкреслює, що після виплати відповідачем індексації на виконання рішення суду у справі № 620/4835/22, позивач звернувся до суду у порядку передбаченому КАС України в окремому провадженні щодо спірної суми індексації за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року.

З огляду на це, скаржник стверджує, що предмети у двох зазначених справах є різними, а тому пункт 4 частини першої статті 238 КАС України не підлягає застосуванню, і провадження у справі має бути розглянуте по суті позовних вимог.

Скаржник посилається на те, що аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 14 грудня 2023 року у справі № 420/16209/23 та від 31 січня 2024 року у справі № 420/14249/23.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Губська О.А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 16 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду.

Джерела права та акти їхнього застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним шляхом.

Пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за результатами розгляду тотожного позову, в якому збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Відповідно до позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 11-257заі18, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Тобто, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

Закриваючи провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спірні правовідносини вже досліджувалися в межах справи № 620/4835/22, за результатом розгляду якої Чернігівським окружним адміністративним судом прийнято рішення від 03 жовтня 2022 року, яке набрало законної сили.

Тобто, за висновком судів першої та апеляційної інстанцій, наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки наявне судове рішення у справі № 620/4835/22, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Так, з матеріалів справи установлено, що позивач вже звертався з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо застосування серпня 2015 року, січня 2016 року, серпня 2017 року як місяців за якими починається обчислення індексу споживчих цін (базових місяців) для розрахунку його індексації грошового забезпечення в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 83 797,53 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації його грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року включно, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

стягнути з відповідача на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463,15 грн за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року включно в сумі 94 179,02 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 620/4835/22, адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, зокрема:

визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року;

зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане судове рішення не було оскаржене та набрало законної сили.

Приймаючи судове рішення у справі № 620/4835/22, суд зазначив, що індексація є складовою частиною грошового забезпечення та підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Установивши, що відповідач не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, суд визнав таку поведінку відповідача протиправною. При цьому суд наголосив, що визначення базового місяця для розрахунку індексації не є дискреційним повноваженням відповідача, і встановив, що базовим місяцем для обчислення індексації за цей період є січень 2008 року. На підставі цього суд вбачав наявними підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.

Суд також встановив, що відповідач безпідставно оминув норми абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при обчисленні індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року, не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу. У зв`язку з цим, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Водночас, суд відхилив позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно в сумі 83 797,53 грн та з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року в сумі 94 179,02 грн, вказавши, що розрахунок суми індексації належить до повноважень відповідача.

Суд також відмовив в задоволенні вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, покликаючись на їх передчасність.

Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що предметом позову є вимоги позивача щодо виплати індексації грошового забезпечення:

за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року в загальній сумі 83 593,52 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року виходячи з фіксованої величини 4463,15 грн на місяць у загальній сумі 94 179,02 грн, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Проте, як обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій, ці позовні вимоги вже були вирішені судом у справі № 620/4835/22.

Верховний Суд неодноразово висловлювався стосовно того, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна обсягу посилань на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №9901/433/18 зазначено, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.

Отже, інший словесний виклад правових обґрунтувань вимог, заявлених на розгляд суду, не змінює правової природи таких вимог, їх предмет та підстави в цілому, що свідчить про те, що фактично позивач у межах цієї справи просить суд повторно переглянути питання щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року та з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, яке отримало остаточне вирішення в межах розгляду справи № 620/4835/22.

Колегія суддів зауважує, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, яке набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили позивач не може знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги з тих самих підстав.

У касаційній скарзі позивач зазначає про нетотожність позову у цій справі та справі №620/4835/22, оскільки у цьому випадку позовні вимоги стосуються розрахунку конкретної суми належної позивачу індексації за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року.

Водночас судовим рішенням у справі № 620/4835/22 вже надано оцінку вимогам позивача щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення в конкретних сумах, зокрема за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року в сумі 83 797,53 грн та з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року в сумі 94 179,02 грн, з відмовою в їх задоволенні з підстав належності до дискреційних повноважень відповідача.

Інший кількісний розрахунок належної до виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірні періоди, не змінює предмет та підстави позову з яким звертається позивач за вирішенням.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстави для закриття провадження у справі, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України, оскільки рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 620/4835/22, яке набрало законної сили, вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

При цьому посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 грудня 2023 року у справі № 420/16209/23 та від 31 січня 2024 року у справі № 420/14249/23, колегія суддів оцінює критично, оскільки попри побіжну схожість спірних правовідносин у вказаних справах, їхні фактичні обставини є відмінними.

Окремо колегія суддів відзначає помилковість посилання суду першої інстанції на пункт 1 частини першої статті 238 КАС України як підставу для закриття провадження у справі, оскільки фактичною підставою для цього став висновок суду про наявність рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що узгоджується з підставою, передбаченою положеннями пункту 4 частини першої вказаної статті КАС України, для закриття провадження у справі.

Водночас помилкове посилання суду першої інстанції на норму процесуального права при прийнятті судового рішення не призвело до неправильного вирішення цієї справи. Отож колегія суддів, з урахуванням положень частин другої статті 350 КАС України, не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які могли б зумовлювати скасування оскаржених у цій справі судових рішень, ухвалених відповідно до закону, у зв`язку з чим підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачає.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак О.А. Губська